👨‍🎨 Expedition 33. О дивний світ новий!

Люм’єр дивне місто, хоча, скоріше частина міста, яка вціліла після Розлому і тепер повністю відрізана від решти континенту. Тут багато пустих будинків та вулиць і провулків, які ведуть в нікуди, людей мало, вони купують квіти, посміхаються, але у повітрі відчувається приреченість, а в очах кожного мешканця міста, навіть дітей, помітний сум. Це місто буквально втілює собою атмосферу та естетику декадансу. А ще тут явно відчувається атмосфера жанру “Земля, що помирає” та постапокаліпсису - занепад, відчай, сум, світ розламаний на частини, які повільно зникають, і водночас надія на відродження та порятунок. З причалу Люм’єра добре видно Моноліт, біля якого спить Художниця. Раз на рік вона прокидається і малює число на Моноліті й після цього починається Ґомаж, всі люди старші за намальоване число перетворюються на дим те пелюстки квітів. Вмирають. Число щороку зменшується. На початку гри Художниця малює цифру 33, тож через рік всі, кому виповнилося 33 роки помруть, але в них є вибір - вони можуть або дожити цей рік в Люм’єрі, або відправитися в експедицію на континент, щоб знайти та вбити Художницю, поки вона не знищила все людство. Експедиція 33 - це і є надія на порятунок і відродження посеред смерті та занепаду.

В цієї гри просто неймовірний сюжет, про який я не можу нічого вам розповісти, але повірте мені, ці персонажі, сюжет та світ варті окремої книги, або навіть серії книг. Дуже сподіваюся, що, можливо за мотивами гри та її сценарію хтось візьметься за адаптацію у вигляді книг або серіалу. Інколи починає здаватися, що все це - банальна життєва драма, але це не так, в сюжет закладено глибоку філософську та екзистенційну основу, яка піднімає питання творчості та смерті, відповідальності творця перед своїм творінням, природи бога та відповіді на питання “навіщо це все? в чому сенс?”. Сюжет розкривається поступово і додає все нові та нові сюжетні арки, які тісно переплітаються з історіями персонажів. Персонажі прописані на дуже високому рівні - це люди і не люди, яких ви будете згадувати ще довго, як ми згадуємо Рожевого з “Час найпростіша річ” Сімака, або гобліна О’тула з “Резервація гоблінів” чи Марвіна та суперкомп’ютер з “Путівник по Галактиці для космотуристів”. Більшість з них приречені померти наступного року, частина знає правду про цей світ і це їх руйнує, всі вони бачили як їх близькі та рідні люди перетворюються на дим та пелюстки квітів. Їм нічого втрачати, але веде їх вперед не відчай чи ненависть, а надія. До них вже близько сотні експедицій відправлялися на континент і не поверталася, але кожна з них робить найголовніше - торує шлях іншим, залишаючи підказки у вигляді щоденників, зводячи мости, переходи та зачіпки.

Світ після катастрофи не є нормальним континентом. Є місто Люм’єр відрізане від решти земель. За межами міста, дуже далеко, небезпечний Континент, де залишилися сліди попередніх експедицій, дивні істоти, руїни, монстри неврони, а також інші раси чи народи на кшталт жестралів. Світ гри побудований на контрасті: з одного боку - елегантність, музика, мода, архітектура, золотаве світло, театральна краса; з іншого - приреченість, щорічне вимирання, експедиційні могили, монстри, попередні невдалі походи. За атмосферою гра більше всього нагадувала мені роман, класику жанру “земля, що помирає”, “The Dancers at the End of Time“ Майкла Муркока

І в цьому світі кожна деталь, від крихітного камінця до того, що залишилось від Ейфелевої Вежі, відсилає нас до мистецтва малювання. В кожній локації можна знайти картини, замість магії або технологій тут використовують хрому, компонент фарб, розумна раса жестралів схожа на антропоморфні олівці та на виструганих з дерева або зшитих ляльок, яким намалювали обличчя та інші риси. Жорстокі та небезпечні неврони наче зійшли з картин Босха та художників часів Belle Époque. І це логічно, бо єдина істота, яка має тут владу бога - Художниця. То ж якщо вона створила цей світ, то чому хоче знищити?

#КаджитГрає #Expedition33

👩‍🎨 Expedition 33. Коли один падає, решта крокують далі

Спочатку ця гра здається невеличкою, але поступово на континенті я знаходив нові й нові біоми. Частина з них сюжетні, а всі інші, яких більшість, глибше розкривають світ гри, пропонують складні виклики, дають підказки щодо того, що насправді тут відбувається або глибше розкривають історії деяких персонажів або цілих експедицій. Я побував майже всюди і можу сказати, що витратив час недаремно, дослідження континенту перетворилося для мене на окрему пригоду. Тим більш, що кожна локація унікальна, ретельно продумана та виглядає як шедевр художнього мистецтва. Як і музика, яка заслуговує окремих нагород, і зараз всі ці треки знаходяться в моєму окремому плейлисті. Мої улюблені це Clair Obscur: Expedition 33 | Lumière та Clair Obscur: Expedition 33 | Avasha Kapasatara.

Бойова система та рольова система прокачки персонажів цікаві та досить оригінальні, непогано збалансовані. Вороги, неврони, різноманітні та володіють великою кількістю небезпечних навичок. Є й боси та навіть супербоси, який дуже складно вбити, але й нагорода за них варта зусиль. Для тих, хто хоче просто поринути в сюжет та атмосферу цього неймовірного світу є режим “сюжет”, де бойова система буде відігравати мінімальну роль.

Світ, в якому живуть головні герої цієї історії, створений із світла та тіні, саме тому тут немає легких шляхів. Головні герої не обтяжені зайвою толерантністю, гуманізмом і не страждають від рефлексії на тлі того, що їм потрібно зробити. Різні локації континенту зберігають сліди битв минулих експедицій та всіяні рештками їх тіл, серед яких інколи можна знайти щоденники. Тисячі учасників експедицій загинули від холоду, голоду, отрути, хвороб, невронів тощо й все заради того, щоб створити ще один зайвий метр шляху для тих, хто йде наступним. На кону стоїть виживання світу і герої готові на що завгодно, аби зупинити Художницю, які б мотиви в неї не були.

І в фіналі треба буде зробити вибір, його зробить гравець, а не герої і відповідальність за всі подальші події буде саме на тому, хто грає. Гарного вибору тут немає, бо все має свої наслідки. Далі під спойлером я розповім про те, який вибір зробив я.

Я вибрав рішення, яке запропонував намальований Версо. Від самого початку, коли я став розуміти повністю історію, я був на боці Ренуара. Батька, який втратив маленького сина, а тепер вимушений спостерігати як його дружина та молодша донька намагаються поринути в ескапізм і жити в намальованому оригінальним і вже мертвим Версо світі, де вони домалювали свою ідеальну сім’ю з живим Версо. А намальований Версо наприкінці гри бачить частку Версо-хлопчика, яка залишилися в цій картині, і ця частка прямо йому каже, що вже не може малювати і не може зупинитися. Ні мати Версо, ні його сестра не помічають, що заради того, щоб вгамувати свій біль, вони змушують терпіти біль ту частку, що залишилася від оригінального Версо. І тут може виникнути питання, який світ справжній? Бо по факту ця сім’я - боги, які мистецтвом творять світи. Але це питання вже неважливе, бо ми прямо бачимо, що цей намальований світ приречений, частка, що залишилась від Версо не може його підтримувати, його мати і його сестра теж підтримують цей світ і це їх вбиває. Світ картини приречений, це питання часу і його ніщо та ніхто не врятує.

Я поставив собі запитання - чи хотів би Версо бачити, як його мати та сестра помирають в створеному ним світі, намагаючись його зберегти? Відповідь - ні. Думаю, він, як і всі, хотів би, щоб його родина була щаслива. І тут розробники гри дають роль бога в руки гравця, змушуючи його відчути себе тим, хто здатен творити та знищувати світи. Саме тому я обрав знищення картини, яка і так би з часом зникла. Мені дуже шкода всіх, з ким я там встиг познайомитися, вони не менш реальні ніж ті, хто їх намалював, але, на жаль, вони приречені. А сім’ю Версо ще можна було врятувати, давши їм шанс на нове, щасливе життя. І можливо після всього цього ці боги, що малюють світи, нарешті зрозуміють, що таке відповідальність перед своїми творіннями.

#КаджитГрає #Expedition33