"Стрьомні нетрі Аллервельту" Романа Воронкова - самвидав, фентезі з сатиричним поглядом на соцмережі, гумором та несподівано історією кохання.

Це флешка в книзі. Автор отримує флешку з текстом, який публікує, і так починається історія.

Я люблю Welcome to Nightvale та похідні від подкасту книжки - особливо The Faceless Old Woman Who Secretly Lives in Your Home та Mostly Void, Partially Stars. Спочатку Аллервельт дає схожі вайби, але швидко стає зрозумілим, що це щось зовсім інше.

Найкраще я б описала відчуття, яке виникає, коли читаєш «Стрьомні нетрі», так: уявіть, що Джей з "Людей у чорному" переказує свої пригоди, а йому через плече заглядають інші персонажі, які дають свої коментарі. Плюс купа посилань на фільми 80х та 90х, музичні назви розділів.

😈Ми опиняємось в Аллервельті, опис якого займає майже всю першу частину книги. Невідомо, звідки він і чим насправді є. Я уявляла собі це як кишеню десь посеред часу та простору - він всюди і ніде. Агенти Аллервельту не памʼятають, хто вони, звідки вони взялись. Ба більше, замість їхніх оригінальних імен є позивні. Нашого головного героя звуть Німанд (з нім. Ніхто), його напарницю - Єманд (з нім. Хтось).

😈Агенти разом з бісами борються з породженнями, які виростають з того, що несеться в соцмережах. Наш антагоніст - породження Вельтхер (з нім. Світовий господар), який мені підозріло схожий на одного відомого тирана.

😈Читати діалоги бісів - те саме, що одночасно слухати два навушники, які підключили до різних пристроїв. Мені не завжди було зрозуміло, хто говорить що.

❤️Will they, won’t they Єманд з Німандом, яке існувало більше в моїй голові, ніж на сторінках книги, несподівано розквітає в останній частині. Я, звісно ж, не скажу, чим закінчується.

З книги я дізналась, що:
- найкращий статус для соцмереж — «Будь собою, не будь єнотом!»
- «клад сируна» — це кілька копійок, а не те, що можна було подумати.

Дуже важко сказати, чи вам сподобається. Історія незвична і все індивідуально. Мені було цікаво.

#прочитане@kapersofthecaribbean