Книга: “Міккі7”
Автор: Едварда Ештон
Серія: Соло роман
Видавництво: “Лобстер”
Оцінка: 4/5
Ціна: 550 грн

Якщо ви дивилися останній фільм режисера “Паразитів” Пон Джун Хо під назвою “Міккі-17”, то можливо знали, що це екранізація фантастичного роману “Міккі7” Едварда Ештона. І хоча до фільму особисто в мене є певні питання, але до книги їх майже немає. Це сатирична наукова фантастика про вартість людського життя в далекому космічному майбутньому. Я вже прочитав цей роман і тепер ділюся враженнями.

Головний герой Міккі Барнс є членом колонізаційної місії, що летить на крижану планету Ніфльгейм, а його посадова інструкція фактично передбачає смерть. І не одну. Реактор дає витік? Туди відправляють Міккі. Треба розвідати незнайому печеру, де мешкає щось зубасте? Туди відправляють Міккі. Коли він гине, а це трапляється регулярно, його тіло відтворюють, а пам'ять завантажують з останнього резервного копіювання. Звідти виходить Міккі2 чи Міккі3 і все починається знову.

“Міккі7” не намагається бути “Дюною” чи “Марсіанином”, він узагалі не претендує на статус епопеї. Це камерна, жорстко зосереджена на одному герої та одній ідеї книга, яку вам, я сподіваюся, буде так само цікаво читати, як і мені.

Я думаю, що Едвард Ештон прекрасно розумів, що його концепція смішна рівно настільки, наскільки вона моторошна. Письменник не обирає між гумором та жахом, а використовує їх одночасно, що і є головним стилістичним рішенням книги. А внутрішній монолог Міккі сповнений саркастичних спостережень про власне становище, тобто людини, яку офіційно вважають витратним матеріалом і знову відправляють на чергове самогубство.

Водночас система переконана, що робить йому послугу, а оточення або зневажає його, або боїться, або ненавидить. У нього є харчова картка, є каюта і навіть є колеги. А деякі цілком щиро вважають себе його друзями, доки це не суперечить їхнім власним інтересам.

Головний конфлікт роману запускається буквально на перших сторінках роману, тому спойлерів тут немає. Міккі7 провалюється в льодову тріщину під час чергової місії і його вже записують у загиблі. Нова ітерація, а саме Міккі8, вже готова і продовжує свою роботу. Але потім Міккі7 повертається живим. Але колонія на Ніфльгеймі живе в умовах жорсткого обмеження ресурсів, а кожна зайва людина це витрата. А ще існування двох версій однієї особи є буквально незаконним. Тут і починається найцікавіше.

Впродовж усього роману неквапливо розгортається історія самого Міккі. Я чув, що для когось це сповільнювало читання, що дійсно може бути так. Але ж без флешбеків ми не дізнаємося більше про героя, а це для сюжету важливо.

Також радує, що автор не намагався зробити з Міккі героя. Він тут звичайна людина, яка потрапила в нестандартні обставини через нудьгу, борги та відсутність кращих варіантів. Отак просто і тупо, а значить реалістично.

Філософська складова роману завжди маячить на першому плані. Едвард Ештон прямо ставить питання про те, чи є копія оригіналом та чи зменшується цінність свідомості від того, що вона технічно відтворювана. Добре, що письменник не дає відповіді, а змушує нас подумати. Прикольно, що сам герой не раз відповідає на це питання, а ми вже можемо порівняти його з нашим.

Окрім згаданих вище флешбеків-уповільнювачів роману також можна сказати про окремих другорядних героїв, які більшою мірою залишаються ескізами, хоча сюжет час від часу робить так, ніби вони мають більше ваги, ніж є насправді.

Отже, роман “Міккі7” я можу радити всім, хто любить наукову фантастику, особливо камерну. Це розумна, смішна і по-справжньому тривожна книга. А після того, як дочитаєте, можна подивитися екранізацію Пон Джун Хо і переконатися, що книга, як завжди, краща.

#рецензія

📱Ютуб-канал Pavlo Fantastenko | 💰Підтримка каналу