Forwarded from Видавництво «Апріорі»
📚 Нова книга в серії “Класика української літератури”!
До видання увійшли знакові твори талановитого українського письменника та публіциста Миколи Хвильового (1893–1933), одного з найяскравіших представників розстріляного відродження.
🌿 «Я (Романтика)» – одна з найгостріших новел про людину, втягнуту в механізм більшовицького революційного насильства. Віра в ідею світлого комуністичного майбутнього поступово перетворюється на фанатизм, що вимагає повної відмови від співчуття й моралі й веде до знищення того, що в людському житті є недоторканним.
📖 «Мати», «Повість про санаторійну зону» та «Сентиментальна історія» доповнюють трагічний образ епохи, в якій насильство виправдовувалося ідеями, а людина існувала в атмосфері страху, морального розлому й самознищення.
✅Передзамовити ➡️ bit.ly/4abCBoz
До видання увійшли знакові твори талановитого українського письменника та публіциста Миколи Хвильового (1893–1933), одного з найяскравіших представників розстріляного відродження.
🌿 «Я (Романтика)» – одна з найгостріших новел про людину, втягнуту в механізм більшовицького революційного насильства. Віра в ідею світлого комуністичного майбутнього поступово перетворюється на фанатизм, що вимагає повної відмови від співчуття й моралі й веде до знищення того, що в людському житті є недоторканним.
📖 «Мати», «Повість про санаторійну зону» та «Сентиментальна історія» доповнюють трагічний образ епохи, в якій насильство виправдовувалося ідеями, а людина існувала в атмосфері страху, морального розлому й самознищення.
✅Передзамовити ➡️ bit.ly/4abCBoz
❤10👍8🤔2
Forwarded from Запекла книгожерка
Класна стаття з оглядом української літератури, що у фокусі літературознавців, — від зародження до сучасності.
Розчулило, що там і «Вбивчих» згадали🥹
Розчулило, що там і «Вбивчих» згадали
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍15❤2🥰2🥴1🗿1
Три кванти опівночі
Нагадую, що збір на річну підписку на ШІ для відеоілюстрацій для каналу все ще триває, залишилося вже не так багато - https://send.monobank.ua/jar/2kvZoMemiW . Дякую всім за підтримку, я це дуже ціную❤️
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
send.monobank.ua
Безпечний переказ коштів
Надсилайте безкоштовно та безпечно кошти
❤13
Forwarded from А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
Чимало українських дітей обожнюють історії Джеремі Стронґа про Ракету на чотирьох лапах та інші його твори, а «Лисичка вирушає на Північ» стала останньою книжкою автора, й розповідає вона про найголовнішу пригоду, яка буває в кожного в житті.
Лисичка — головна, але не єдина важлива героїня. Разом із Ведмедем, Туканом, Лосицею та іншими звірятами вона мандрує у фургоні до Снігокраю, щоб побачити Північне сяйво. У кожного з них є свої суперсили (скажімо, Туканів ніс завжди вказує на Північ) і свої особливості характеру, які іноді роблять мандрівку і веселою, і трохи нестерпною. Але завдяки дружбі, вмінню чути одне одного, спільному прагненню до однієї мрії і вірі в те, що все вдасться, вони долають численні труднощі на шляху, хоча справжнє випробування чекає на них наприкінці.
Ця історія снігова й зимова, вона дуже красива, але водночас трохи сумна. У ній автор проговорює теми втрати, прощання й прийняття неминучого. Але робить це дбайливо й обережно, з любов’ю і теплом. І найголовніше — залишає відчуття цінності життя.
Джерело
Лисичка — головна, але не єдина важлива героїня. Разом із Ведмедем, Туканом, Лосицею та іншими звірятами вона мандрує у фургоні до Снігокраю, щоб побачити Північне сяйво. У кожного з них є свої суперсили (скажімо, Туканів ніс завжди вказує на Північ) і свої особливості характеру, які іноді роблять мандрівку і веселою, і трохи нестерпною. Але завдяки дружбі, вмінню чути одне одного, спільному прагненню до однієї мрії і вірі в те, що все вдасться, вони долають численні труднощі на шляху, хоча справжнє випробування чекає на них наприкінці.
Ця історія снігова й зимова, вона дуже красива, але водночас трохи сумна. У ній автор проговорює теми втрати, прощання й прийняття неминучого. Але робить це дбайливо й обережно, з любов’ю і теплом. І найголовніше — залишає відчуття цінності життя.
Джерело
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍29😁20 11🔥7❤3
Forwarded from Nebo BookLab Publishing
😈 «Чорти» Джо Аберкромбі – вже в наявності!
Тут не згладжують гострі кути, не ділять світ на «чорне» і «біле» та не пропонують правильних рішень.
Це історія про:
- цинізм і чорний гумор;
‐ героїв, яких складно любити, але неможливо забути;
‐ вибори, що завжди мають ціну.
Якщо вам подобається фентезі з характером, жорстке, іронічне й дуже живе – ця книжка точно для вас.
Придбати
Тут не згладжують гострі кути, не ділять світ на «чорне» і «біле» та не пропонують правильних рішень.
Це історія про:
- цинізм і чорний гумор;
‐ героїв, яких складно любити, але неможливо забути;
‐ вибори, що завжди мають ціну.
Якщо вам подобається фентезі з характером, жорстке, іронічне й дуже живе – ця книжка точно для вас.
Придбати
🔥37👍7🥴1🗿1
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Робокоп і Термінатор. Найкращі детективи напарники😁 Немає людей? Немає злочинів😂
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🙈16 14❤6👎4🔥1🤬1
Forwarded from L та її вигадані світи
Казка – Стівен Кінг
От казала ж я собі якось – писати відгуки треба одразу після читання, по максимально свіжим слідам. Так, бувають виключення – та на то вони і виключення, а от свіжак і емоційніше виходить, і яскравіше. І так, вищенаписане варто читати виключно як щось, що працює саме на мене, і загальних правил не намагаюсь тут робити, якщо що. Тож, тримаємо ручки, щоб я не заіржавіла…ну і поїхали, вірно? #топ_місяця #топ_взагалі
Видавництво КСД
Історію запускає знайомство сімнадцятирічного Чарлі з буркотуном-сусідом, містером Боудітчем. Початок прозаїчний, та все це приведе до казкових, жорстоких, яскравих, неймовірних, жахливих… короче кажучи, різноманітних пригод в дещо незвичному для Кінга сетінгу 🙂
Намагаюсь згадати, коли востаннє читала щось з тропом попаданцев. Взагалі, з Кінгом мені в цей заплив щастить – ніколи особливо не знаєш, що цього разу чекатиме тебе під обкладинкою. Так і тут, не зважаючи на назву, яка б мала мені на щось натякнути – ретелінги відомих казок в різних варіаціях стали сюрпризом.
Якщо так подумати, Кінга я читаю безсистемно – чи то виходячи з наявності в бібліотеці поруч, чи то за повелінням лівої пʼятки, мало не колесо рандому запускаю. І, що найсмішніше – виходить вельми послідовно. Бо після “Воно”, що описувало нам здебільшого перехід від дитинства до юнацтва, тут у нас шлях від юнацтва до дорослості. Хоча інколи головний герой поводиться (навіть на початку книжки) так, наче вже пройшов кризу середнього віку – це я б, мабуть, записала в головні мінуси історії, бо збиває градус реалістичності (з іншого боку, який нафіг градус реалістичності там, де люди перетворюються на сірі сутності з намальованими обличчями?.. гм).
Кінг загалом любить в метафоричність, але саме “Казка” в цьому сенсі мені тепер стоїть в голові столу. Можливо, через переосмислення знайомих сюжетів і весь інструментарій, що йде з ним під руку… Загалом, історія мені сподобалась, хоча і здалась дещо затягнутою в деяких місцях (тут не точно, можливо то була індивідуальна реакція і знижена концентрація). Додала б книгу в улюблені… якби не наступна, прочитана одразу в стик з “Казкою”. Та про це трохи пізніше. Цю ж просто щиро залайкаю, бо можу.
От казала ж я собі якось – писати відгуки треба одразу після читання, по максимально свіжим слідам. Так, бувають виключення – та на то вони і виключення, а от свіжак і емоційніше виходить, і яскравіше. І так, вищенаписане варто читати виключно як щось, що працює саме на мене, і загальних правил не намагаюсь тут робити, якщо що. Тож, тримаємо ручки, щоб я не заіржавіла…ну і поїхали, вірно? #топ_місяця #топ_взагалі
Видавництво КСД
Історію запускає знайомство сімнадцятирічного Чарлі з буркотуном-сусідом, містером Боудітчем. Початок прозаїчний, та все це приведе до казкових, жорстоких, яскравих, неймовірних, жахливих… короче кажучи, різноманітних пригод в дещо незвичному для Кінга сетінгу 🙂
Намагаюсь згадати, коли востаннє читала щось з тропом попаданцев. Взагалі, з Кінгом мені в цей заплив щастить – ніколи особливо не знаєш, що цього разу чекатиме тебе під обкладинкою. Так і тут, не зважаючи на назву, яка б мала мені на щось натякнути – ретелінги відомих казок в різних варіаціях стали сюрпризом.
Якщо так подумати, Кінга я читаю безсистемно – чи то виходячи з наявності в бібліотеці поруч, чи то за повелінням лівої пʼятки, мало не колесо рандому запускаю. І, що найсмішніше – виходить вельми послідовно. Бо після “Воно”, що описувало нам здебільшого перехід від дитинства до юнацтва, тут у нас шлях від юнацтва до дорослості. Хоча інколи головний герой поводиться (навіть на початку книжки) так, наче вже пройшов кризу середнього віку – це я б, мабуть, записала в головні мінуси історії, бо збиває градус реалістичності (з іншого боку, який нафіг градус реалістичності там, де люди перетворюються на сірі сутності з намальованими обличчями?.. гм).
Кінг загалом любить в метафоричність, але саме “Казка” в цьому сенсі мені тепер стоїть в голові столу. Можливо, через переосмислення знайомих сюжетів і весь інструментарій, що йде з ним під руку… Загалом, історія мені сподобалась, хоча і здалась дещо затягнутою в деяких місцях (тут не точно, можливо то була індивідуальна реакція і знижена концентрація). Додала б книгу в улюблені… якби не наступна, прочитана одразу в стик з “Казкою”. Та про це трохи пізніше. Цю ж просто щиро залайкаю, бо можу.
👍19❤14👀3🗿2
L та її вигадані світи
Казка – Стівен Кінг От казала ж я собі якось – писати відгуки треба одразу після читання, по максимально свіжим слідам. Так, бувають виключення – та на то вони і виключення, а от свіжак і емоційніше виходить, і яскравіше. І так, вищенаписане варто читати…
Після такого відгуку й самому захотілося почитати
👍14🙈3👎1🗿1
У нас в чаті зайшла мова про серію "Аллервельт" Романа Воронкова і всі хизуються своїими примірниками, в яких автор вручну зроби ілюстрацію та підпис. Тож похвастаюся і я, в мене ось такі бісенята та підписи) В мене раритетне видання, одне з перших яке я отримав в ті часи, коли автор був нікому не відомий, сидів худий, голодний - типовий самвидав😂 Шуткую, просто мало говорили про ці книги, а мені вони дуже й дуже сподобалися. Відео про серію "Аллервельт" є в мене на каналі. В книгах багато гумору, та чудові персонажі і ось вам уривок з третьої книги (я альфа-саме..рідер), можна трохи оцінити бісів, їх літописця та гумор)
- Ромаха! Ромаха! Іди там тебе Нестара недобра Рахе зве!
- Мене?
- Ну! А кого!
- Може вас? Я то їй нашо?
- Точно тебе! Ми сказали шо нас нема!
Вони закрутили мене, схопили за руки і повели підганяючи. Вже у входа в бункер штурханули у спину і я опинився перед вікном з обличчям злющої як антарктичний холод Рахе. В голові так і крутилося «а я їй нашо?».
- Роман Михайлович… вітаю…
- Добрий день… цей… братів нема…
Рахе підняла бров:
- Так, знаю, вони увімкнули вікно, побачили, що це я, сховалися під столом і сказали, що їх нема.
- Ідіоти…
- Не заперечую.
Начальниця відділу зв’язків з реальністю була сильно не в гуморі. Найгірше, що я підозрював чому.
- Вони коли непомітно рачки виповзали з кімнати практично нечутно сказали, що треба знайти лисого і спихнути мене на тебе…
- Хе! Я ж казав спрацює! – почув я за дверима шепіт Вірра з довольним смішком.
По руху очей, що зиркнули на вихід, ясно, що Рахе теж почула.
- Ти геній! – щиро похвалив брата Варр.
- Роман… вам там геть нудно?
Я вирішив розгублено і, наче так, не розуміючи до кінця про що справа, мовчати, бо здогадку таки мав, але, можливо, не варто аж одразу визнавати себе винним і каятись, та обіцяти так не робити. Та Рахе залегко читала таких як я. Одне з вікон заблимало вмикаючи зображення. На екрані я побачив групу людей, що сиділи у темній кімнаті за столом, поклавши руки колом і зберігаючи тишу. За їх спинами горіли маленькі потікші свічки, що не давали аж занадто світла. Присутні закрили очі і хтось, в темряві не видно, заговорив:
- Якщо хтось з померлих є тут, прошу, озвіться!
Кілька секунда вони прислухалися. Потім інший голос повторив:
- Якщо хтось з померлих є тут, просимо, озвіться і скажіть свої імена!
Десь над ними у темряві почувся глибокий вдох. Люди за столом смикнулися і завмерли. Їх очі разом відкрилисі і глянули в гору. Темрява голосно видихнула.
- Померла душа, чи ти тут? – вже дрижачим голосом повторив хтось.
- Наразі усі оператори зайняті – заговорила пітьма над спіритистами – залишайтесь, будь ласка, на лінії…
Я глянув на начальницю відділу зв’язків з реальністю, вона дивилася запис. Холодно. Беземоційно. Поставила паузу. Повернула обличчя до мене:
- Я впізнаю голос Варра… трохи змінений, та все ж… давайте далі глянемо.
Я кивнув. В кінці відео спіритисти просто сиділи з закам’янілими обличчями.
- Це давня і шанована спільнота містиків та спіритистів, Романе, а ви! – Рахе вдарила голосом на «ви» – Ваш, Романе, голос я там також впізнала, оце таке творите… Що ви співали доречі?
- «Мертві бджоли не гудуть…»
- З Вірром, дуетом…
- Так – я присоромлено опустив голову.
Як тільки Варр закінчив про «залишайтесь, будь ласка, на лінії» ми з Вірром бадьоро заспівали «З того світу вороття не бува ніколи…» і горлали поки шановні містики сивіли і охрінівали.
- Чия це була ідея? – пекуче холодно спитала Рахе.
- Скажи шо твоя! – шикнув з коридору хтось з братів.
Рахе глянула на вихід і розуміюче кивнула.
До речі, сам автор є в нашому чаті, відповідає на питання і в нього можна напряму замовити книги (написати в ПП @erstma) (так я знову рекламую українську фантастику, і шо ви мені зробите?😂 )
- Ромаха! Ромаха! Іди там тебе Нестара недобра Рахе зве!
- Мене?
- Ну! А кого!
- Може вас? Я то їй нашо?
- Точно тебе! Ми сказали шо нас нема!
Вони закрутили мене, схопили за руки і повели підганяючи. Вже у входа в бункер штурханули у спину і я опинився перед вікном з обличчям злющої як антарктичний холод Рахе. В голові так і крутилося «а я їй нашо?».
- Роман Михайлович… вітаю…
- Добрий день… цей… братів нема…
Рахе підняла бров:
- Так, знаю, вони увімкнули вікно, побачили, що це я, сховалися під столом і сказали, що їх нема.
- Ідіоти…
- Не заперечую.
Начальниця відділу зв’язків з реальністю була сильно не в гуморі. Найгірше, що я підозрював чому.
- Вони коли непомітно рачки виповзали з кімнати практично нечутно сказали, що треба знайти лисого і спихнути мене на тебе…
- Хе! Я ж казав спрацює! – почув я за дверима шепіт Вірра з довольним смішком.
По руху очей, що зиркнули на вихід, ясно, що Рахе теж почула.
- Ти геній! – щиро похвалив брата Варр.
- Роман… вам там геть нудно?
Я вирішив розгублено і, наче так, не розуміючи до кінця про що справа, мовчати, бо здогадку таки мав, але, можливо, не варто аж одразу визнавати себе винним і каятись, та обіцяти так не робити. Та Рахе залегко читала таких як я. Одне з вікон заблимало вмикаючи зображення. На екрані я побачив групу людей, що сиділи у темній кімнаті за столом, поклавши руки колом і зберігаючи тишу. За їх спинами горіли маленькі потікші свічки, що не давали аж занадто світла. Присутні закрили очі і хтось, в темряві не видно, заговорив:
- Якщо хтось з померлих є тут, прошу, озвіться!
Кілька секунда вони прислухалися. Потім інший голос повторив:
- Якщо хтось з померлих є тут, просимо, озвіться і скажіть свої імена!
Десь над ними у темряві почувся глибокий вдох. Люди за столом смикнулися і завмерли. Їх очі разом відкрилисі і глянули в гору. Темрява голосно видихнула.
- Померла душа, чи ти тут? – вже дрижачим голосом повторив хтось.
- Наразі усі оператори зайняті – заговорила пітьма над спіритистами – залишайтесь, будь ласка, на лінії…
Я глянув на начальницю відділу зв’язків з реальністю, вона дивилася запис. Холодно. Беземоційно. Поставила паузу. Повернула обличчя до мене:
- Я впізнаю голос Варра… трохи змінений, та все ж… давайте далі глянемо.
Я кивнув. В кінці відео спіритисти просто сиділи з закам’янілими обличчями.
- Це давня і шанована спільнота містиків та спіритистів, Романе, а ви! – Рахе вдарила голосом на «ви» – Ваш, Романе, голос я там також впізнала, оце таке творите… Що ви співали доречі?
- «Мертві бджоли не гудуть…»
- З Вірром, дуетом…
- Так – я присоромлено опустив голову.
Як тільки Варр закінчив про «залишайтесь, будь ласка, на лінії» ми з Вірром бадьоро заспівали «З того світу вороття не бува ніколи…» і горлали поки шановні містики сивіли і охрінівали.
- Чия це була ідея? – пекуче холодно спитала Рахе.
- Скажи шо твоя! – шикнув з коридору хтось з братів.
Рахе глянула на вихід і розуміюче кивнула.
До речі, сам автор є в нашому чаті, відповідає на питання і в нього можна напряму замовити книги (написати в ПП @erstma) (так я знову рекламую українську фантастику, і шо ви мені зробите?
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🔥36👍18❤11 5🗿1
Вирішив глянути, що там зараз пишуть та які новини букблогінгу. Хм, мабуть досить з мене на сьогодні😂
Там ще й срач між блогеркою та авторкою шедевра😂
До речі, якщо серйозно, блогерка чудово та смішно все розповіла і відео класне, рекомендую.
Там ще й срач між блогеркою та авторкою шедевра
До речі, якщо серйозно, блогерка чудово та смішно все розповіла і відео класне, рекомендую.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
😁38👍4🔥3❤2💋1 1
Вчора було багато пригод. Лежу читаю, чую, щось шкребеться, думав миша під полом, заглядаю за диван - а там 8-кілограмова миша Каджитка, який зібрав на себе всю пилюку та павутиння)
Котусь вирішив причепитися до дівчат. Спочатку куснув Ангелінку, за що отримав від мене по дупі, потім поліз до Касі а та на нього нашипіла та дала лапою по морді, пішов ображений на всіх і довго сидів під диваном. Висновок? Не ліз до дівчат, дадуть по морді)
Ну і загадка. Є один бутерброд з сиром і маслом, який лежить на столі, бля стола високий стілець. Я вийшов покурити, зайшов - немає сира та масла. Хто винен, якщо на кухні сиділи три кота, а масло на морді тільки у Каджитки?
#ранковікоти
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM