Вітаю вас всіх з новим роком!

Осад агресії в душі сліди лишає.
Чи пустий я?
Знову до тла згораю?
Не хочу бачити сльози людей,
спричинені мною.
Відчуваю цей тягар,
називаю винною.
Виправлюсь я?
Тягнучи цей камінь в душі.
Це нікому не краще.. ні їм ні мені.

Відпущу минуле, відчувши свободу.
Перестану нарешті,
бачити в собі перешкоду.

Пустота в очах показує відсутність свободи.
Помер душею? Чи перероджусь?
Над глибокою прірвою стою,
лише тіло хитає.
Зникнути безслідно, чи дійти до бажанного раю.

І знову тут протистояння..
Відчай та злість в дуелі за моє останнє бажання.
Лишитись пустим чи перестати мовчати.
Боротимусь до кінця, аби ж собі не програти.

Тягар маски з істинни збиває.
Буду чесним з собою,
звільню душу.
Поки світ інших вбиває.
Їх "чесний порядок" порушу.

Брехлива звичка бути як всі.
Не розуміють що їх душі брудні та грішні.

Настане той день,
коли біль поглине.
Не лишить живого місця,
душа не матиме спокій
ніколи не спочине.

Для світу лишуся поверхнім, незручним.
На межі зриву розриватися мушу.
Між істинною та маскою тримаю себе.
Вкотре бути почутим молюся

Холодний обличчям, душею згораю.
Ненависть до себе мене допікає
Лишався хорошим,
втрачавши себе.
Неправильним повернуся,
від правди не втечеш.
Відігнаний соціумом,
лишуся справжнім.
Кожен день цього світу,
переповняєтся фальшю.

Не знайдуть себе ніколи,
зручніше для системи.
Лишаться рушіями чужої думки,
аби ж не бути проблемою.

Покинутий собою,
пустий погляд вкотре.
Внутрішній дуель починається.
Мою душу полум'ям горне

Ненависть зсередини розриває,
Вбиватиму скиглість,
Аби не стати таким
Кого параноя зжирає.

Стати краще повинен,
слабкому мені тут не бути.
Віру в себе лишаю,
Аби живою душу відчути.

Не впадатиму в безодню,
з якої довго вибирався.
Скільки б кінець мій,
не наближався.

Не ідеальний але й не гірший.
Лише поверхневість дедалі страшніша.
Збитий в собі,
стаю наче пустий.
Невже свою душу в нетрі опустив?
Двобій в темряві страху стається знову.
Невже я знову опускаюсь на дно?
Стаю я ніяким?
Чи тіло в бою полягло?

Самонавіювання переможу,
та переможу себе
Не програю я з соромом,
Моя душа не помре,
Живим я стану знову
Думками прозрію.

Тільки ти на все здатний,
ніхто не буде поруч.
Життя мине безтямно,
не шкодуючи відбору.
Серед руїн думок,
запалюся душею.
Вознесу її знову над землею
Ні в чому не жаліючи,
не зупинюсь перед бездонним минулим.

Відчую свободу в останній день,
легкий теплий вітер,
віднесе мою душу.
Відпущу я тіло, думки відпущу.
Покій і свободу знайду у кінці.
Зникну безслідно собі,
назад не обернувшись.

Моя вірна смерть,
До кінця ви лише зі мною.
Не покинете ніколи,
Прийдете неочікувано.
Пронизуєш моє тіло,
Поки витікатиме моя кров'ю тьмяно.

Позбавиш плоть,
вічних страждань.

Смерть моя,
прошу тебе лиш в душу заглянь.
Тіло моє скривавлене облиш,
Душу болісну до себе в покій прийми.

Над прірвою страху звисаю
Вічний потік думок з глузду збиває
Ослабло тіло ,
та душа не тліє.
Через хаос пройшла,
лише зміцніла.

І через каяття пройде,
Не бачивши справжнього світу,
лише плоть без пізнання.
Яка не розуміє себе

Померлі всередині,
не виберуться на волю
на жаль інші давно вирішили їх долю.

Наскрізь пронизаний ненавистю,
Не тліє в душі життя
Звисаю вкотре над прірвою
де немає назад вороття
Помирати шкода, з такою тугою
Покидати свій шлях,
сповнений болем.

Без нього не обійшовся, ставши собою
Загартувавши душу,
власним двобоєм.
Крізь сумніви темряви,
шрамів та крові
Не згасатиму досі, не отримавши волі

Тиха смерть, а за нею пуста вічність.
Відчайдушний мій погляд,
пронизує їй вічі.
Потонути в собі, не означає померти.
Параноя знову бере своє,
хоче до кінця зжерти.

Лишився пустий, ненависті немає.
Спокоєм не назву,
сидячи в темноті безкраїй.
Без смерті в житті нема інтересу,
Адже вічно мучитись буду,
втрачаючи свого життя сенсу.

Тривожність все більша,
Але лише думками.
Боротимусь далі,
доки незламний.
Тремор до клітини давно пробирає.

Я не хотів би так жити,
не впавши в параною безкраю.
Вигорання думками,
життя як страшний сон.
Помирати душею не збираюсь,
на ній давно вже звисає,
Безсмертя кулон.

Глибока ніч, як безкрая проблема..
Або пережити її безсонням,
Чи заснути покійним сном.
Все життя мене покриває такою богемою.

Скільки б не звисав,
може й не марно.
Мене досі приваблюватимуть,
Пухнасті вільні хмари

І тут як раз не про ніч,
після неї завжди ранок.
Але для кого ця ніч може бути останньою.
Яку заберуть до себе тихі хмари.

О безкраї мої хмари?
Невже не заберете,
мою непокійну душу до себе?
Лишите далі жити з обіймами вигорання до ребер.
Боротися до волі,
втомою в погляді починати новий день.

В один день колись,
отримаю ці крила.
Ціною життя виберу волю,
Порину в спокій бажанний,
Лиш би порожнеча повністю не вкрила

Останні пориви,
зв'язані мрією.
Ніхто не допоможе,
лише ти будуєш себе без жодної надії.

Смерть не така страшна,
поки не бачиш кінця.
Душа тільки зійде, доки не отримаю бажанного вінця.

Не святий, та і не був.
Ніякий бог мою душу ніколи не чув.
Сліпий душевно? А може не вигідний іншим.
Але з цими святими, я не гірше..

Поганий кінець,
став кращим початком.
Самотність душевна перелатує рани.
Приваблююча та тиха,
поглинає душу.
Скільки б не звисав над прірвою,
стати кращим мушу.

Помирати не час,
смерть завжди сам зустріну.
Прекрасна неповторна,
миттю світ я покину.
Хоч і приваблюють,
її пусті обійми.
Душа лишиться палати
переживши болючі катаклізми.

Для соціуму відлюдний,
в житті сам собі ворог.
Боровшись за свободу, вималював криваві узори.
Святим не став,
для них не став кращим.
Не сидітиму знову,
чекати чогось з пропащі.

Сяяти знову знайдемо сили, душею палатиму поки знову не вбили.
Хоч і болісно палатиму,
коли життя знову вирує.
Ніяка віра в найвище, життя не надиктує.
Відчути цей біль,
те що я хочу.
Адже це ознака життя,
але не найвища моя точка.