Геополітичні зсуви: від «великих» блоків до мережевих коаліцій інтересу

- Аналітика IDOS про «перехідну добу сталого розвитку» фіксує фрагментацію глобального порядку: замість стабільних блоків домінують ситуативні коаліції навколо клімату, енергетики, ланцюгів поставок і цифрового регулювання. Це ускладнює класичні альянси, але відкриває простір для гнучких партнерств середніх держав.
- Дискусії в публікаціях IDOS щодо реформ глобального управління (клімат-фінанси, борг, розвиток) вказують: легітимність і ефективність тепер будуються через інклюзивні формати (G20+, коаліції добровільних зобов’язань), де «Глобальний Південь» стає нормотворцем, а не просто бенефіціаром.
- Тренд «сумісності без повної вирівняності»: країни комбінують співпрацю з різними центрами сили за секторами (зелена інфраструктура з ЄС, мінерали з Африки/Латинської Америки, цифрові стандарти - багатосторонні ініціативи). Це знижує залежність від однієї осі, але підвищує вимоги до координації політик.

Тобто урядам варто інвестувати у «модульні» альянси - гнучкі угоди за секторами з чіткими метриками й механізмами прозорості. Для нас це значить - конкурентність забезпечать не «вірність блоку», а здатність швидко входити в багатосторонні проєкти і поєднувати фінансування розвитку, кліматичні інструменти та безпекові гарантії.

Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka

Америка в Мюнхені показала три різні стратегії — і Європа змушена готуватися до безпекової автономії, не розриваючи союз із США.

- Політичний сигнал США непослідовний. За спостереженнями західних медіа й аналітиків, у Мюнхені пролунали три лінії: ідеологічно-консервативна (акцент на «цивілізаційній ідентичності» й міграції), жорстко-скептична щодо НАТО й європейської демократії, а також прагматична — будувати союз на інтересах і поступовому перекладанні оборонного тягаря на Європу. Така розбіжність у меседжах підриває передбачуваність американських гарантій і посилює європейський запит на власну спроможність. Джерела: оцінки й репортажі The New York Times, Politico, Financial Times, The Guardian.

- ЄС рухається до «стратегії страховки». На тлі дискусій у Вашингтоні європейські столиці активізують оборонні ініціативи: збільшення витрат, спільні закупівлі, індустріальна мобілізація оборонки, ідеї окремої архітектури стримування в межах ЄС як доповнення, а не заміни НАТО. Ключовий мотив — зберегти важелі впливу на мирні переговори та зменшити вразливість до американських політичних циклів. Це узгоджується з лінією, яку висвітлюють FT і Politico: «європеїзація» оборони без розриву трансатлантичного зв’язку.

- Для України вікно підтримки вже не «відкрито за замовчуванням». Прагматичний підхід у Вашингтоні означає жорсткіші умови допомоги, більші вимоги до результатів і тиск щодо формату переговорів. Попри те, що ядерна парасолька США й далі критична для стримування Росії, Києву доведеться працювати з більш фрагментованим Заходом, де різні американські табори задають суперечливі сигнали, а ЄС намагається підняти власну планку відповідальності. Це випливає з матеріалів NYT, FT та The Guardian про тональність промов і реакції європейських лідерів.

Практичний висновок: США лишаються незамінним ядерним гарантом, але не є «автоматичним» політичним страховиком. Європі потрібно прискорити спільні оборонні спроможності, індустріальне розгортання й координацію допомоги Україні, зберігаючи сумісність із НАТО. Україні — закріпити довгострокові пакети з ЄС, наростити локалізацію оборонного виробництва й підготуватися до умовної підтримки Вашингтона, яка буде більш транзакційною і вимогливою до результатів на полі бою та управління ресурсами.
————
Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka

Україна входить у десятиліття, де вирішується не лише фронт, а і правила гри у світі — і наш вибір сьогодні визначить, чи будемо ми гравцем, чи розмінною монетою.

- Аналітики RAND, CSIS і Chatham House попереджають: за сценарію хаотичної мультиполярності слабшають інститути безпеки, посилюється політика угод “сила за доступ”, зростають торгові бар’єри. Для України це означає опору на власний ВПК, двосторонні пакти без гарантій колективної оборони, тарифні ризики на ключових ринках і агресивні дії Росії на тлі розмитих «червоних ліній».
- У світі блоків, який описують CEPA, GMF і IISS, формується чіткий поділ ланцюгів постачань і стандартів безпеки. Це створює вікно для інтеграції України до ЄС і НАТО, але вимагає швидкої синхронізації з євроатлантичними режимами контролю експорту, відмови від критичної залежності від Китаю у технологіях і матеріалах, а також готовності до контрзаходів у відповідь на економічний тиск суперників.
- Сценарій відродженого мультилатералізму, на який ставлять Bruegel, ECFR і Brookings, можливий за умови реформи глобальних інститутів (СОТ, МВФ, НАТО+, G7 координація), прозорих правил торгівлі та спільних оборонних проєктів у Європі. Для України це означає передбачувані ринки, доступ до фінансування відбудови і реалістичну траєкторію членства в ЄС/НАТО за умови виконання реформ і нарощення оборонної індустрії.

Практичний висновок: незалежно від сценарію світового порядку Україні потрібна стратегічна автономія. Пріоритети на 2024–2027:
- ОПК: швидке масштабування виробництва дронів, ППО, РЕБ, ракет і БПЛА-боєприпасів; спільні НДДКР з ЄС і США; страхування воєнних ризиків і довгі оборонні контракти.
- Євроінтеграція оборонки: участь у EDIRPA/EDIP, A2/AD-спроможності східного флангу, взаємосумісність стандартів та сервісні хаби для техніки НАТО.
- Торгівля і технології: диверсифікація експорту до ЄС, G7 і Глобального Півдня; локалізація критичних компонентів (енергообладнання, хімія для БПЛА, оптика); контроль залежностей від Китаю; захист від тарифних шоків через двосторонні угоди й інструменти СОТ.

Деталі та сценарії до 2030 року — у новому тексті на Matsuka Online: https://www.matsuka.online/scenariomaybytnyogoukrainy/

«Один з п’яти європейців вважає, що диктатура може бути кращою за демократію»

Опитування в п’яти країнах (Греція, Франція, Швеція, Велика Британія та Румунія) показало: 22% респондентів погоджуються, що в окремих випадках диктатура може бути прийнятнішою за демократію. Дослідження фіксує глибоке невдоволення тим, як демократія працює на практиці, особливо в Греції (76% незадоволених), Франції (68%) та Румунії (66%), тоді як у Швеції (32%) та Британії (42%) скепсис нижчий. Водночас 26% опитаних заявили, що не заперечували б проти обмеження демократичних прав, якби при владі був «здатний і ефективний» лідер, не надто підзвітний громадянам, але 69% все ж відкидають таку авторитарну модель.

Дослідження підкреслює зростання підтримки популістських і націоналістичних сил у Європі та ерозію довіри до інституцій: ЄС довіряють 43% опитаних, медіа – 27%, партіям – лише 24%, а третина взагалі не вважає посилення крайніх правих загрозою демократії. Найбільше відчуття відчуження від партій фіксується в Греції, де 55% кажуть, що не відчувають близькості до сили, за яку голосували, тоді як у Румунії це 53%, у Британії – 47%, у Франції – 43%, а у Швеції – 32%.

————
Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka

Мюнхен-2026 зафіксував нову реальність: Європа більше не довіряє Америці більше, ніж боїться Росії.

Три ключових сигнали з цього тижня складаються в єдину картину.

Перший - переговори у Женеві. NYT підтверджує те, що аналітики передбачали ще рік тому: обіцянка Трампа «завершити війну за день» виявилась порожньою. Натомість Росія використовує переговорний процес як прикриття для нарощування ударів по енергетичній інфраструктурі та повзучого просування на фронті - найінтенсивнішого з 2022 року. Кремль не шукає компромісу, він створює умови для капітуляції, торгуючись з позиції сили.

Другий - Мюнхенська конференція безпеки. Вперше за десятиліття європейські лідери виявились жорсткішими щодо Росії, ніж американська делегація. Рубіо говорив про припинення вогню як пріоритет. Європейці - про те, що будь-яке перемир'я без механізмів стримування стане лише паузою перед новою агресією. Президент Чехії Павел сформулював це найточніше: швидкий мир - це не Нобелівська премія, це запрошення до наступної війни.

Звідси - третій сигнал: концепція «дерискінгу від США» вийшла за межі торговельної політики щодо Китаю і стала частиною безпекової доктрини Європи. Інвестиції у власний ВПК, спільні фонди підтримки України, індустріальна політика ЄС - все це будується з розрахунку на те, що американський політичний цикл ненадійний. Не розрив з Вашингтоном, але стратегічне хеджування.

На цьому тлі Financial Times фіксує економічний парадокс: глобальне зростання на рівні 3,2% попри рекордні тарифи та торговельні війни. Але ця стабільність тримається на тимчасових факторах — завчасних закупівлях, AI-бумі на фондовому ринку та розширювальній фіскальній політиці. Коли ці буфери вичерпаються, інфляційний тиск вийде назовні. МВФ у Давосі попереджає: сукупний публічний борг вийшов на 100% світового ВВП, а для бідних країн обслуговування боргу вже перевищує витрати на освіту й медицину.

Підсумок: світ входить у фазу, де воєнна ескалація, економічна крихкість і трансатлантичне розшарування діють одночасно. Для України це означає, що ставки на переговорах у Женеві - не лише територіальні, а системні. Будь-яка угода, укладена без довгострокових безпекових гарантій і без механізмів примусу до виконання, працюватиме на Кремль — незалежно від того, хто сидить у Білому домі.
Повний огляд: matsuka.online.

————
Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka

Три кремлівські стратегії і три факти, що їх спростовують

Стратегія 1: затягнути переговори в Женеві, щоб виснажити західну підтримку.
Факт: ЗСУ за п'ять днів відвоювали 78 квадратних миль на Запоріжжі - найшвидше просування з 2023 року. Підтримка конвертується в результат.

Стратегія 2: запропонувати Трампу «величайшу угоду» на 12 трильйонів, щоб зняти санкції.
Факт: нафтове буріння впало до трирічного мінімуму, Citigroup повністю вийшов з Росії, а The Economist порахував - реальна річна прибутковість усіх іноземних компаній у РФ складала лише 18 млрд доларів. Пропозиція завищена у сотні разів.

Стратегія 3: нарощувати виробництво озброєнь (артилерія х17 з 2022 року), демонструючи здатність воювати нескінченно.
Факт: генерал Ньютон - «передбачувана непобідність Росії більше не є надійним припущенням». Збої зв'язку ЗСУ перетворили на тактичну перевагу.

Висновок простий: розрив між кремлівським наративом і реальністю стає не експертною оцінкою, а статистично вимірюваним фактом. І це головний тренд 18 лютого.

————
Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka

Повний текст з цифрами тут https://www.matsuka.online/ugodaputina/

Іранська криза як стрес-тест для західної підтримки України

Ескалація між США та Іраном може стати першим реальним тестом на здатність Вашингтона утримувати два стратегічних напрямки одночасно. І результати цього тесту визначатимуть долю української підтримки на місяці вперед.

Трамп висунув Тегерану ультиматум із дедлайном 10-15 днів. Іран тимчасово закрив Ормузьку протоку 18 лютого, спровокувавши стрибок цін на нафту понад 4% за добу. Brent торгується на рівні $71,91 за барель, але аналітики Bloomberg та The Economist прогнозують $95-120 у разі затяжної ескалації. Через Ормузьку протоку проходить 20% світового нафтового транзиту.

Для Москви ця криза стратегічний подарунок подвійної дії. По-перше, зростання нафтових цін. Кожен додатковий долар за барель це мільярди річного доходу для російського бюджету, що компенсує санкційний тиск.

Bloomberg оцінює потенційний приріст у $15-20 млрд на рік при ціні $95-100 за барель суму, порівнянну з річним обсягом західної військової допомоги Києву.

По-друге, перерозподіл уваги. Спецпредставник Трампа з питань України Кіт Келлог, за даними Axios, вже переніс заплановані консультації. Адміністрація фізично не встигає працювати на два фронти з однаковою інтенсивністю. The Guardian та Politico фіксують, як кремлівська пропаганда вже використовує іранську кризу для просування наративу про "перенапруження Заходу".

Але є і зворотний бік, який Москва воліє не помічати. Іран ключовий постачальник дронів Shahed для ударів по українській інфраструктурі. Ослаблення іранського ВПК внаслідок американських ударів об'єктивно скоротить цей канал постачання. Крім того, демонстрація американської рішучості проти одного авторитарного режиму посилює стримувальний сигнал для інших включно з Кремлем.

Ключове питання не в тому, чи буде удар. Питання - чи зможе Вашингтон після удару повернутися до українського треку з тією ж інтенсивністю. Історичний досвід підказує: другий фронт завжди розмиває ресурси першого. Саме тому для Києва критично важливо вже зараз нарощувати європейський трек підтримки як страховку від американського "розфокусування".

Іранська криза - це частина єдиного глобального протистояння між демократіями та авторитарним блоком. Питання лише в тому, чи достатньо у Заходу ресурсів грати на обох дошках одночасно.

————
Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka

Сьогодні, за чотири дні до четвертої річниці повномасштабного вторгнення, варто зупинитися і подивитися на карту не фронтів, а переговорних столів. Їх три - і кожен розповідає свою історію про те, що відбувається з Україною.

Перший стіл - Женева. 17-18 лютого відбувся третій раунд тристоронніх переговорів: Умєров, Медінський, Віткофф та Кушнер. Результат? Зеленський назвав переговори "складними". Медінський - "складними, але практичними". Це дипломатичний евфемізм для "не домовилися ні про що принципове". Військовий трек рухається: сторони розуміють, як моніторити припинення вогню. Але політичний трек стоїть: Москва вимагає відходу ЗСУ з Донбасу, Київ відмовляється віддавати те, що Росія не змогла захопити силою. Єдиний конкретний результат - обмін понад 300 полоненими. Це добре, але це не мир.

Другий стіл - Вашингтон. У вівторок, 24 лютого рівно в річницю вторгнення Трамп виступить із посланням до Конгресу. Зовнішня політика буде домінувати. Трамп уже запустив свою "Раду миру" (Board of Peace) з представниками Катару, Саудівської Аравії, Єгипту, Угорщини і навіть Білорусі. Він тисне на Київ підписати 28-пунктний план, який критики називають "проросійським". План вимагає від України віддати територію в Донецькій області, яку Росія не змогла захопити, відмовитися від членства в НАТО, і прийняти обмеження на чисельність власних збройних сил. Це це капітуляція в красивій обгортці.

Третій стіл - Європа. Франція, Німеччина та Британія подали контрпропозицію до американського плану. Їхня версія прибирає вимогу додаткових територіальних поступок, підвищує дозволену чисельність ЗСУ, прибирає контроль США над замороженими активами Росії. Але ключова проблема: Європу не пускають за основний стіл. Зеленський сам визнав, що участь європейців є "незамінною" для будь-якої фінальної угоди. Але на практиці Вашингтон веде процес сам і веде його у зручному для себе темпі.

А тепер подивимося ширше. NPR пише, що експерти не можуть навіть назвати зовнішньополітичну доктрину Трампа. Він вторгся у Венесуелу, погрожував Гренландії, вийшов із 66 міжнародних організацій, запускає "Раду миру" як альтернативу існуючим інституціям і одночасно балансує на межі війни з Іраном. Його Стратегія національної безпеки відверто заявляє: "Дні, коли Сполучені Штати підтримували весь світовий порядок, як Атлас, закінчилися". Це не ізоляціонізм. Це щось нове - хаотичний транзакціонізм, де кожен конфлікт стає угодою, а кожна угода рекламним роликом.

Для України це означає просту і жорстку річ. Ми об'єкт, а не суб'єкт цих переговорів. Три столи і за жодним Україна не визначає порядок денний. У Женеві ми реагуємо на російські вимоги. У Вашингтоні нам пропонують план, написаний без нас. У Європі нас підтримують, але не можуть захистити від американського тиску.

Четвертий рік війни починається з гіркого усвідомлення: перемога на полі бою необхідна, але недостатня умова виживання. Потрібна перемога за переговорним столом. А для цього потрібно мати свій стіл - з чіткою стратегією, з сильною позицією, з незалежністю від будь-якого одного патрона.

24 лютого Трамп виступатиме перед Конгресом. Зеленський, імовірно, виступатиме перед нацією. Два виступи в один день. Два різних бачення того, чим має закінчитися ця війна. І між ними прірва, яку доведеться або подолати, або впасти в неї.

Стежте за подіями. Наступний тиждень буде визначальним.

————
Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka

🔎 Що говорять провідні аналітичні центри про війну та переговори

1) Сценарії політики США щодо війни та переговорів з РФ
Аналітики think tank’ів висвітлюють кілька ключових сценаріїв, в яких зміни адміністрації США можуть радикально вплинути на перебіг переговорів та підтримку України. Частина з них підкреслює, що можливі домовленості з Москвою можуть призвести до стратегічної невизначеності, а не стабільного миру, якщо зовнішній тиск зменшиться.

2) Внутрішня стійкість Росії як фактор війни
Окремі дослідження аналітичних центрів (наприклад, Centre for Eastern Studies) підкреслюють, що тривала війна виснажує російську економіку та демографію, що створює вразливості для Кремля в довгостроковій перспективі.

3) Роль Європи та НАТО у безпековій архітектурі
Західні аналітики продовжують дискутувати про нерівномірність внеску ЄС у оборону та про потенційне посилення європейської ролі у безпеці без повної залежності від США. Це безпосередньо впливає на переговорні позиції щодо подальшої підтримки України.

📊 Основні меседжі та висновки аналітики цього тижня

✔️ Переговори можуть бути тривалими і неоднозначними
Аналітичні центри зауважують, що поточні переговорні процеси не мають чіткого завершення і можуть затягнутися, якщо світові гравці не узгодять спільну дорожню карту.

✔️ Західна підтримка України насправді не однорідна
Не всі держави дотримуються ідентичного курсу; частина аналітиків вказує на різні підходи в ЄС та США, що посилює потребу у стратегічній координації.

✔️ Внутрішні процеси в Росії мають стратегічне значення
Економічні та демографічні тиски всередині РФ є важливими факторами, які можуть впливати на здатність Кремля вести тривалі бойові дії, і це не лише військовий, а й політичний елемент у переговорному процесі.

📍 Що це означає для України

Переговори не будуть лінійними. Підтримка ззовні визначатиме темп і зміст домовленостей.

Необхідність стратегічного планування. Україні важливо мати не лише фронтову, а й політичну, дипломатичну та економічну стратегії.

Координація з партнерами - ключ. Європейська і трансатлантична солідарність залишається критичною складовою безпеки й переговорної позиції Києва.

————
Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka

Я Олексій Мацука, медіаменеджер і медіаексперт з понад 20 роками практики в журналістиці, управлінні медіа та аналітиці.

За свою кар’єру я займався не лише збором інформації, а й якісним аналізом меседжів, трендів та прихованих сигналів у текстах. Сьогодні моє завдання - допомагати читачам розуміти не заголовки, а логіку політичних та стратегічних рішень.

Цей канал - не новини і не підбірка лонгрідів. Це системний фільтр, який щодня відбирає для вас важливе зі світової аналітичної сцени:

- огляди західних аналітичних центрів (think tank’ів)
- пояснення контексту та наслідків для України
- авторські висновки, які допомагають мислити стратегічно

Я великий прихильник того, що аналіз має бути не лише інформативним, а й дієвим. Саме тому я роблю синтез відкритих джерел, аналітики, геополітичних трендів та політичної логіки в формат, який легко сприймати щодня.

Ваша увага - це не просто підписка. Це рішення бути краще поінформованим, мислити глибше і бачити більше, ніж заголовки.

Це - не лише про те, що відбувається. Це про те, що це означає і куди рухається світ.

Дякую, що ви тут. Це тільки початок.

Олексій
matsuka.online

Лютневий Think Tank Review Ради ЄС фіксує парадокс: Європа ухвалює рішення на сотні мільярдів, але реально імплементує лише десяту частину стратегічних рекомендацій. І це головний висновок, який варто зробити з аналізу 138-го випуску.

Три ключові тренди визначають європейський порядок денний лютого 2026.

Перший - переозброєння як нова нормальність. ЄС активував бюджетний escape clause для 17 країн-членів, по суті дозволивши їм ігнорувати фіскальні правила заради оборонних видатків. ReArm Europe передбачає 800 млрд євро до 2030 року. Німеччина планує довести оборонні витрати до 3,5% ВВП. А ідея створення спеціалізованого Європейського оборонного банку, здатного кредитувати закупівлі зброї на відміну від ЄІБ, перейшла з категорії think tank фантазій у практичну площину.

Другий - трансатлантичний розрив набуває структурного характеру. Стратегія нацбезпеки США 2025 року чітко зафіксувала пріоритет Західної півкулі та транзакційний підхід до європейської оборони. Європа більше не може розраховувати на американську безпекову парасольку як даність. Саме цим пояснюється безпрецедентна швидкість, з якою ЄС затвердив 90 млрд євро фінансової підтримки України на 2026-2027 роки - 60 млрд на військову допомогу, 30 млрд на бюджетну підтримку. Рішення ухвалено через механізм enhanced cooperation 24 країн, що демонструє: ЄС навчився обходити відсутність unanimity.

Третій тренд - розрив між амбіціями та реалізацією. Перший аудит імплементації доповіді Драгі показав: із 383 рекомендацій повністю виконано лише 43 (11,2%).

Транспорт та критична сировина - відносні лідери. Цифровізація, чисті технології та енергетика - практично без прогресу. На неформальному саміті 12 лютого в Алден-Бізені лідери ЄС знову говорили про "стратегічний імператив" конкурентоспроможності. Chatham House називає це "leadership vacuum" - гострі рекомендації Драгі ризикують бути поховані відсутністю політичної волі.

Європа увійшла у фазу найглибшої безпекової трансформації в історії ЄС. Гроші виділяються. Інституції створюються. Але здатність перетворити політичні рішення на реальні можливості залишається критичною вразливістю.

Для України це означає вікно можливостей - інтеграція в європейський оборонно-промисловий комплекс через Європейський оборонний фонд відбувається саме зараз. Питання в тому, чи встигне Київ ним скористатися.

————
Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka

Зеленський у трикутнику Трампа: дипломатія, корупція, дедлайн

Женевські переговори 17-18 лютого закінчилися рівно так, як і всі попередні раунди цього року - нульовим результатом.

Але справжня інтрига лютого не в Женеві. Вона в тому, що адміністрація Трампа будує навколо Зеленського трикутник тиску, з якого немає безболісного виходу.
Перша сторона трикутника - публічний дипломатичний тиск.

Трамп прямо назвав Зеленського перешкодою для миру. На борту Air Force One він заявив: Україна повинна сісти за стіл якнайшвидше. Водночас Росія, яка за час "перемир'я" завдала Україні ударів 450 дронами та понад 60 ракетами, не отримала жодної публічної критики з Вашингтона. Зеленський назвав це нечесним - і він правий. Але чесність не є критерієм, яким Трамп вимірює зовнішню політику.

Друга сторона - корупційне розслідування як інструмент тиску. Справа Енергоатома, яка коштувала Єрмаку посади, має чіткий американський слід. Міністерство юстиції США надавало НАБУ "стратегічні консультації", які безпосередньо сприяли розкриттю справи. Частина українських медіа вважає, що Вашингтон зрежисирував цей процес для тиску на Зеленського. Навіть якщо це перебільшення, сам факт створює потужний важіль: корупційна справа може рухатися від "близького кола" до "сімейного кола" в будь-який зручний момент.

Третя сторона - червневий дедлайн. Трамп хоче мирну угоду до початку літа, поки не почалася передвиборча кампанія до Конгресу. Після червня Україна перестає бути пріоритетом. Це означає, що наступні чотири місяці - період максимального тиску, але водночас і максимальної переговорної вартості України.

Зеленський відповідає на цей трикутник єдиним доступним способом - піднімає ставки. Вимога 20-річних безпекових гарантій від США, озвучена на Мюнхенській конференції, - це маркер: без залізних зобов'язань жодна угода не буде підписана. Призначення Буданова главою Офісу замість Єрмака не лише кадрова ротація, а сигнал: Україна робить ставку на фігуру, яку неможливо дискредитувати корупційними звинуваченнями.

Carnegie Endowment попереджає: погана угода може сформуватися раптово, і Україні варто готуватися до будь-якого сценарію. Але поки що Зеленський демонструє, що грає ва-банк. Питання в тому, чи є у Трампа достатньо важелів, щоб змінити правила гри до червня або він змушений буде визнати, що "найкращий переговорник" не зміг домовитися навіть із союзником.

————
Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka

П’ять трендів, що визначають тиждень для України та світу. Читайте у мене на сайті.
—-
@matsukalert
X: alexmazuka

Президент Фінляндії написав книжку про новий світовий порядок. Головна теза - майбутнє визначить не Захід і не Схід, а Глобальний Південь.

Олександр Стубб у "The Triangle of Power: Rebalancing the New World Order" (166 сторінок, січень 2026) ділить світ на три сили: Глобальний Захід (США, Європа, Японія), Глобальний Схід (Китай, Росія) та Глобальний Південь (Індія, Саудівська Аравія, ПАР та десятки інших країн). За логікою Стубба, Захід і Схід - два полюси, а Південь — та сила, яка визначить, куди хитнеться маятник: до кооперативного мультилатералізму (логіка Гельсінкі 1975) чи до поділу на сфери впливу (логіка Ялти 1945).

Ключова концепція книги - "values-based realism", ціннісний реалізм. Стубб відштовхується від фінського досвіду холодної війни: прагматизм без ілюзій, суверенітет без капітуляції. При цьому він категорично відкидає "фінляндизацію" як модель для завершення війни в Україні - це означало б фактичну здачу суверенітету та території. Для Стубба формула інша: ліберальні цінності плюс повага до тих, хто їх не поділяє. Не проповідь, а діалог на рівних.

Практичний рецепт Стубба - три стовпи: зміцнення демократичних суспільств, поглиблення регіональної кооперації та реформа ООН, передусім ліквідація одностороннього вето в Раді Безпеки.

Слабкі місця очевидні. Стубб переоцінює єдність Глобального Півдня - це десятки країн з протилежними інтересами, без спільних інституцій і єдиного голосу. Водночас недооцінює глибину розколу всередині самого Заходу: адміністрація Трампа розхитала західну єдність сильніше, ніж будь-який зовнішній виклик. Роль релігії як геополітичного фактора практично ігнорується. А реформа Ради Безпеки ООН - ідея правильна, але в нинішньому світі нереалістична.

Попри це, книжка варта уваги. Стубб - не кабінетний теоретик, а чинний президент, колишній прем'єр-міністр, міністр фінансів та закордонних справ. Його формулу "ціннісного реалізму" вже запозичив канадський прем'єр Марк Карні. Fareed Zakaria назвав книгу рідкісним випадком, коли практик пише глибоку наукову роботу. Foreign Affairs відзначає, що книга добре вписується у фінську традицію прагматичної дипломатії.

Головна цінність "The Triangle of Power" - не як дорожня карта, а як компас. У світі, що сповзає від порядку до хаосу, Стубб пропонує рамку для осмислення: глобальна кооперація - єдиний спосіб стримати конкуренцію і запобігти ширшому конфлікту. Навіть якщо рецепти дискусійні, діагноз точний.

————
Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka

ISPI Report 2026 «Free for All?»: що відбувається з міжнародним порядком

Італійський аналітичний центр ISPI представив щорічну доповідь «Free for All?», присвячену наслідкам повернення Дональда Трампа у Білий дім та загальній «дерегуляції» світового порядку.
​
Основні меседжі звіту:

Міжнародний порядок, що виріс з повоєнної системи ООН і ліберальної «ери після 1991 року», фактично розвалюється без чіткої альтернативи – маємо «наступництво без наступників».

Війна знову фактично легітимізована як інструмент політики: від повномасштабного вторгнення Росії в Україну до ударів США та Ізраїлю по Ірану, а також операції США у Венесуелі.
​
Норми міжнародного права, насамперед щодо заборони сили та захисту цивільних, системно підриваються – прикладом автори називають війну в Газі та відсутність реальних наслідків для порушників.
​
Зменшується довіра до інститутів глобального управління (ООН, ВООЗ, МКС, СОТ), а замість багатосторонніх правил – зростає односторонній тиск та «дипломатія тарифів» з боку США.
​
Поширюється гонка озброєнь, включно з ядерним виміром: зростають оборонні бюджети, обвалюється архітектура контролю над озброєннями, більше країн замислюються про власний ядерний потенціал.
​
Кліматична та енергетична політика відсувається на другий план – США вдруге виходять з Паризької угоди, а ключові гравці зміщують акцент з декарбонізації на енергобезпеку та конкурентоспроможність.
​
Світова торгівля фрагментується: правила післявоєнної епохи не справляються зі складністю глобальних ланцюгів постачання, а нова тарифна політика США б’є і по ЄС, і по країнах, що розвиваються.
​
Фінанси поки що формально «декапльовані» від геополітики, але це крихка рівновага: без координації правил і нагляду наступна криза може бути ще руйнівнішою.
​
У сферах штучного інтелекту та космосу формується справжній «free‑for‑all»: держави одночасно говорять про співпрацю, але будують суверенні технологічні та космічні можливості, уникаючи жорстких правил.

ЄС опиняється серед головних «лузерів» цієї нової епохи: Союз робив ставку на право, інститути й багатосторонність, тоді як світ рухається у протилежний бік – до гнучких, транзакційних і часто насильницьких рішень.
​
Для України доповідь важлива тим, що окремий розділ присвячено ціні «anything goes» саме на українському кейсі: слабкість норм і розкол між Заходом і Глобальним Півднем безпосередньо послаблюють переговорні позиції Києва та створюють ризик «миру будь‑якою ціною».
​
Повний текст ISPI Report 2026 «Free for All?» (PDF, англійською):
https://www.ispionline.it/wp-content/uploads/2026/02/ISPI-Report_2026_Free-for-All_web-1.pdf
​
————
Сайт: matsuka.online
@matsukalert
X: alexmazuka