Содолізм — генеральська жорстокість, небажання вчитися, самовпевненість, кумівство, закулісність і байдужість.

Ігнатизм — підлабузництво прихвостнів генералітету, брехня та приховування помилок у зверхній манері без моральних обмежень.

👀 На жаль

Дмитрук сепар

Про макет протиповітряної оборони та уламки

8 липня 2024 року сталася жахлива трагедія, черговий терористичний акт рф. Російські ракети поцілили в дитячу лікарню «Охматдит» та ще в ряд будівель. Загинули, були поранені люди, пошкоджена інфраструктура й обладнання. Світ побачив чергові беззаперечні докази, що це були саме російські крилаті ракети. Ці докази були зафільмовані спонтанно, адже Командування Повітряних Сил і Генеральний штаб ЗСУ неодноразово наголошували та вимагали від усіх інших, що нічого фільмувати не можна.

Мало того, ми вже звикли до однотипних повідомлень військових речників та слів інших чиновників на основі довідок з Командування, що на наші міста падають «уламки», а не влучають незбиті ракети, які руйнують будинки, заводи та військові частини. Ніби у росіян немає супутників та дронів, що вільно літають над територією України, аби перевірити та відкоригувати влучання. Слова «уламки» замість «ракети» нібито заспокоюють населення і зберігають «віру в ЗСУ» довше. На жаль, хоча громадяни згідно з опитуваннями все ще мають величезну стійкість, те, як вони сприймають мобілізацію, показує справжню довіру більшості до величезної забюрократизованої військової системи. Отже, далі я просто перелічу ряд прикладів, як працюють українські військові чиновники ЗСУ та Міноборони, як будують протиповітряну оборону нашої держави. Пишу відкрито, звісно, без викриття значно сенситивніших деталей противнику. На жаль, росіяни це все знають і впевнена, беруть участь у саботажі. А от в Україні без публічного опрацювання вже змін не добитися. Домовчалися.

- Ніякої відеофіксації прольотів та влучань системно не ведеться, а населенню наголошують, що цього робити не можна.

- Статистика збитих та незбитих ракет та дронів фальсифікується. Як я писала раніше, наприклад, летить 5 дронів, не збивають 5, а пишуть, що летіло 10 дронів та збили 5.

Це зменшує можливості фіксувати злочини росіян, виставляє нас у поганому світлі перед партнерами (які мають свою незалежну статистику), дає додаткові приводи ворогу для маніпуляцій. Окремо зазначу, що гра з «уламками» дає привід росіянам брехати, що руйнування українських будинків – це наслідки роботи українського ППО.

- Пріоритезація цілей хаотична, не всі розрахунки мобільних груп виходять на чергування або ж знаходяться в заданих позиціях. Про корупцію і як там люди можуть «числитися», а не бути, писала раніше (наприклад, ексректор НАУ Луцький, який має ланцюг із корупційних скандалів та якого ледь видворили з університету, ховається від слідства в … ППО, його свого часу пристроїв Залужний, досі «служить»). Оснащення таких груп нерівномірне, координація та взаємодія з розрахунками, які використовують інші засоби ППО (протиповітряної оборони), зазвичай жахлива. В той же час, ракети для ППО постачаються партнерами настільки дозовано і їх настільки мало, що наприклад, Patriot змушені переводити в ручний режим для їхньої економії, що накладається на організаційні проблеми поінформованості, взаємодії та критеріїв прийняття рішень, що в свою чергу в екстремальній ситуації призводить до людських помилок, коли ним збивають шахед, а не ракету, а російська ракета далі знищує важливий об'єкт критичної інфраструктури на мільярди.

- У той же час удосконалення росіян дійшло до того, що вони залітають розвідувальними дронами, коригують додаткові прильоти, перевіряють супутниками та повторюють за потреби.

- У той же час елементарних мобільних груп і дронових розрахунків при ключових об’єктах інфраструктури часто немає, а ключові об'єкти часто не мають ППО взагалі, і росіяни про це прекрасно знають.

- Оскільки наше ППО все ще має проблеми з дотриманням елементарних правил переміщення і маскування, росіяни вражають його та уникають збиття.

- РЛС також не завжди виходять на чергування і мають кричущі проблеми з координацією дій, що додає шансів росіянам спланувати свій маршрут якомога ефективніше. Мало того, я пам'ятаю випадки, коли навіть у зоні бойових дій брехали про вихід РЛС та їхню роботу, що в свою чергу призводило до трагедій.

Продовження:

Продовження:

- Зараз Генштаб ЗСУ наголошує, що вивів окремі підрозділи на відновлення замість запровадження внутрішніх ротацій. Насправді ж, зокрема, вони забрали людей з мобільних вогневих груп, які вже знали місцевість, зняли людей з охорони об'єктів критичної інфраструктури, які знали нюанси цих об'єктів (про що я вже писала і що трапляється, коли такі люди потрапляють у російський полон), та відправили їх у піхоту. А з деяких виснажених підрозділів набирають мобільні групи, ефективність яких очевидно нижча.

- Договори на ремонт ППО почали укладати на цей рік лише в червні (!). Ситуація з ремонтами жахлива, деякі зразки західної техніки вже усі несправні. Загалом щодо іноземної техніки досі не проводяться регламентні роботи, не ведеться облік мотогодин, що унеможливлює планування робіт, не підписані більшість договорів на виїзні ремонти, на техніку відсутні формуляри, не визначений склад запчастин. Єдиної ремонтної документації не вироблено. Техніка роздається по фірмах на ремонт, внаслідок чого двох однакових машин фактично немає. Ремонт переважно здійснюється шляхом канібалізації машин, що скорочує їх чисельність та відповідно щільність ППО. Така відремонтована машина перестає працювати протягом одного-двох місяців. Додайте сюди корупційні ризики, коли намагаються залучити «свої» фірми та фірми-прокладки. Динаміка наростає, і до кінця року ми можемо втратити абсолютну більшість ППО за технічним станом, оскільки досі, на третій рік повномасштабної війни, критично не систематизована робота щодо ремонту та обслуговування як всередині, так і з партнерами. При такій організації не вистачить ніяких грошей — ні наших, ні іноземних. Україна не може нормально обґрунтовувати потребу в коштах на ремонти перед іноземними інституціями, що їх фінансують. Гроші в нас рахувати не звикли, і на це, чесно кажучи, партнери дивляться широко розкритими очима. Наприклад, за минулий 2023 рік тільки Велика Британія не розподілила та не профінансувала ремонти ППО на 400 млн фунтів, бо зокрема в Міноборони та Генштабі ЗСУ не змогли пояснити, яким чином планують витратити ці кошти та адаптувати потребу, а з іншого боку партнери не встигли адаптуватися та допомогти. Про зазначені ризики зокрема і партнери говорили ще в 2022 році, але, наприклад, забезпеченням ППО тоді керував полковник Гриневич, по якому є кримінальне провадження щодо співпраці з росіянами під час окупації Криму...

Після цього всього екс-Головком ЗСУ Залужний став Послом у Великій Британії, а екс-очільник «Укроборонпрому» Гусєв став Послом в Азербайджані. Резніков Послом не став…

Памʼятаю, свого часу Гусєв любив давати інтерв'ю: на Київському заводі — приліт на наступний день, кілька десятків загиблих; у Житомирі — приліт, знищення цеху; у Львові — приліт, знову знищення і загиблі.

Ніхто не сидить, посли, а система валиться.

Повернемось до 8 липня 2024 року, який є показовим у прогресі для росіян, але не для нас. Крилата ракета "Х-101" — це складна для засобів ППО повітряна ціль, проте РЛС її все одно виявляють. Питання, які постають:
- Чи своєчасно були виявлені ці ракети і чи були виявлені взагалі?
- Чи вони супроводжувалися?
- Чи є нижня границя суцільного радіолокаційного поля підрозділів, з’єднань об’єднання повітряних сил?
- На якій висоті ракети застосовувались противником?
- Чи спостерігали візуально ракети?
- Чи передавалася інформація щодо радіолокаційного та візуального спостереження і чи передавалася взагалі?
- Чи побудована скоординована система (!) протиповітряної оборони, зокрема, довкола м.Києва?
- Чому перехоплення ракет відбувається саме на околицях міста?

І ще багато питань, на які я вже не можу писати делікатні відповіді, але ви самі можете зробити опосередковані висновки на основі вищезазначених міркувань та базової інформації про труднощі роботи ППО.

Треба переосмислення, зміни, ламати фракції, невігластво і корупцію. Вчитися берегти ресурси та елементарно планувати. Контролювати. Співпрацювати з партнерами кожного дня і не «морозитись» на кшталт, «дайте зброю і не чіпайте, розберемося самі».

Прямо зараз.

Я це розумію і мені болить. Це бачать і розуміють дуже багато цивільних і військових фахівців. В середовищі накопичилося бачення, ЩО саме треба робити.

А що ж Міністерство оборони України? Що там у Вас з демократичним цивільним контролем, пане міністре? Чи все, як Сирський прописав? У круговій поруці наша поразка.

Бути байдужим і мовчати злочинно.

Коментар на кшталт, дайте зброю, а так все правильно у нас. Ми молодці.

Зброю потрібно, але плану досі немає. Немає плану — неясно, яку зброю. 1000 танків? Гармати? Літаки? Плану нема ж. Формують потребу за інерцією і створюють бригади-зомбі.

Замкнене коло. Контроль за ЗСУ з боку міністра нульовий. Міністерство розпалося на окремі проєкти заступників: хтось біжить, хтось не дуже. Сирський диктує міністру. Криза.

І красиві презентації.

Міністерство презентацій

Покарали

Концепт. Якби я стала міністром оборони, у нас нарешті з'явився б план. Публікувати його не потрібно. Те, що він з'явився, всі і так побачать:

- У виробників озброєння перестануть красти людей і заважати працювати.
- Мобілізованих громадян не відправлятимуть на фронт непідготовленими.
- Партнерів не кружлятимуть презентаціями та обіцянками.
- Контроль буде жорстким і безкомпромісним.
- Гаряча лінія — дієвою.
- Зворотний зв'язок з бойовими підрозділами — реальним.
- Фронт — не фрагментованим (так, це можливо, якщо мати здоровий глузд замість чарки в Одесі).
- Ліфт для нових військових лідерів — реальним.
- Брехня — ганебною.

Насправді, є дуже багато очевидних пріоритетних речей, які МАЮТЬ бути зроблені тут і зараз. І як сказав один знайомий, якщо ПЕРЕСТАТИ робити «...», то ефект буде за тиждень. Перші кроки побудови плану — зупинити «...» і встановити зворотний зв'язок з реальністю — вже план.

План війни неможливий за генеральських «совків», тому першим кроком було б подання Президенту.

Пане міністре, може, врахуєте?
Майже пізно.

P.S. Вітаю з висновками саміту НАТО. Незворотний шлях.

Пам'ятаєте, як на голосування у Верховній Раді України щодо законопроєкту про мобілізацію прислали майже два десятка командирів бойових бригад? Вони сиділи й мовчали, а потім пішли. Їм не дали можливості щось сказати або поділитися проблемами. Президент також тоді не зустрічався з комбриґами. Військових відволікли не менш ніж на добу від їхніх обов'язків, а це були керівники ключових бригад фронту. За трибуною Парламенту виступив Содоль. То що ж сталося і чому вони там були?

Їх викликав Сирський та провів нараду перед засіданням з єдиною метою — якщо народні депутати захотіли б проголосувати за термін мобілізації попри тиск і категоричну позицію генералітету, якому легко здався профільний Комітет (як завжди), то комбриґи мали б натиснути на народних обранців, щоб цього не сталося. Генерали зробили підлеглих заручниками на тому засіданні.

Цього не сталося, Содоль справився. Тож очільники бригад просто посиділи й пішли. Цю інформацію мені підтвердили присутні тоді командири бригад — усі, до кого звернулася за уточненням даних.

Наразі термін мобілізації неможливий, і за півроку Генштаб ЗСУ не зробив жодних розрахунків, щоб просунутись у цьому питанні. Вони навіть не намагалися, та і не здатні це зробити. Вони досі не здатні порахувати, скільки коштує створення нової бригади, окрім як штампувати їх на папері та абияк залучати мобілізованих, щоб потім все одно відправити їх до піхоти «приданими».

Олександре Станіславовичу, я спілкуюся з великою кількістю фахівців, і це неможливо зупинити. Це ХВИЛЯ. Люди хочуть нарешті ЗМІН. ПРАВДИ. Сучасні методи комунікації дають таку змогу. Це не Ваше «встановленим порядком» та генеральська брехня.

А що міністр? Ну, він теж був у залі. Більше про нього сказати тоді нічого.

Системні проблеми в регіональних командуваннях (ПВК) Повітряних Сил ЗСУ продовжуються. Висновків не зроблено. Зокрема:

1. Відсутність просування для молодих офіцерів. Керівні посади займають офіцери віком 50+ років з обмеженим досвідом.
2. Приниження та переведення на інші посади тих, чиї ідеї не співпадають з керівництвом.
3. Ігнорування сучасних підходів до оборони та ППО, різна кваліфікація щодо застосування наданої партнерами техніки, плинність навченого особового складу, переведення в піхоту.
4. Довгі щоденні наради без конкретних результатів.
5. Витрачання часу на пошук винних замість вирішення проблем.
6. Відрядження офіцерів для виконання малозначущих завдань.
7. Витрачання ресурсів та коштів без контролю та результату.
8. За час повномасштабного вторгнення колишні командири льотчики замінені зенітниками (ППО-шниками), що негативно впливає на колективи та фактично нівелює вагу льотчиків у системі. Керує повітряними силами з 2021 ППО-шник генерал Олещук.
9. Маємо часті удари, зокрема, по західних областях, які успішно не відбиваються. Командири ПВК ігнорують проблеми.
10. Неправдиві доповіді про знищення всіх цілей продовжуються.
11. За правдиві звіти про успішність ударів противника навпаки карають.
12. Командири, чиї частини не справляються зі збиттям цілей, але фальсифікують звітність, отримують нагороди.
13. Терор службовими розслідуваннями замість аналізу реальних причин невдач. Це характерна риса для всіх ЗСУ, зокрема, для повітряних сил.

Цитата військових: «Не цікавлять причини незбиття дронів, головне — отримати від підлеглих доповідь: «Все збили». У цей же час ці дрони знищують нашу енергосистему. Наприклад, коли дрон влучив в об’єкт, говоримо, що це уламки».
Цитата військових: «Окозамилювання!»

Ще от замальовка про кругову поруку, не люстрованих генералів та мовчання як роботу на ворога, а не навпаки. В 2014 року в Криму, коли на військовий аеродром «Гвардійське» приземлилися російські військово-транспортні літаки з озброєними десантниками, Командування Повітряних Сил ЗСУ мовчало. Тоді, командувач ПС генерал Байдак та його начальник штабу генерал Артеменко заборонили поширювати будь-яку інформацію про це. Нічого не було зроблено. Після подій 2014-2015 генерал Артеменко не тільки не був притягнутий до відповідальності, а й в 2016 року отримав звання генерал-лейтенанта та у 2017 році був призначений на посаду начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генштабу ЗСУ (!), зберігши вплив та підтримуючи свої вихованців, отримав владу та доступ (!) до даних усіх військовослужбовців українського війська. Слід зазначити, що одним з таких вихованців був його протеже-речник Юрій Ігнат, який проходив тривалий час військову службу поруч з ним. В 2018 році полковник Ігнат очолив службу зв'язків з громадськістю Командування ПС…