Іноді, коли всі пасажири сплять, в літаку панує особлива тиша. Я йду по салону й думаю, як дивно — ми всі летимо над світом, десь між країнами, між часовими поясами, і кожен несе в собі свою історію. Я не знаю їхніх імен, але на кілька годин ми разом у небі.
Це трохи магічно, правда?

Як не псувати враження на борту: 3 прості поради пасажирам, які ніхто не просив. (або “як не стати героєм нашого групового чату 😅”)
Вітайся при вході — це чарівно працює. Усмішка й просте “привіт” або “доброго ранку” можуть задати весь тон подорожі. Це не обов’язково, але коли пасажир дивиться в очі й вітається — хочеться не просто подавати каву, а й сердечко в неї намалювати, якби ми звичайно могли☕
Не перетворюй полицю над головою на шафу-купе. Якщо твоя сумка не лізе в багажне відділення з першого разу — можливо, її туди не варто пхати з розгону. Багаж не Тетріс, і ми не змагання з логістики.
Турбулентність — не час для прогулянок. Коли просимо сісти й пристебнутись — це не для краси. У повітрі не видно “вибоїн”, але вони є. Повір, ми не хочемо ловити пасажира на руках у проході, коли літак трясе.
✨ Маленькі речі — велика різниця.
Нам приємно, коли пасажири уважні. І повір, ми завжди помічаємо “тих самих” — з ким хочеться летіти знову.
#crewnotes

Я задумалась що для мене означає бути завжди усміхненою.
Це не просто частина дрес-коду та форми. Це частина моєї роботи. Усмішка — як візитівка стюардеси: ми першими зустрічаємо пасажирів, і хочеться, щоб вони відчули себе в безпеці, в комфорті, з перших секунд.
Але іноді ця усмішка дається не так легко.
Буває, перед рейсом я читаю новини з дому. І серце розривається — бо там мої батьки, близькі, друзі. І ти йдеш на рейс, наче нічого не сталося, а всередині вирує тривога.
💔А буває, посварився з кимось важливим, не встиг помиритись, і вже потрібно йти на брифінг, натягати усмішку, налаштовуватись на 14 годин роботи з людьми.
Більшість моїх близьких знають мене як усміхнену, добру, але водночас серйозну людину. Але правда в тому, що це величезний труд — бути усміхненою, коли всередині буря.
Це не завжди легко. Але я завжди нагадую собі: можливо, саме для когось ця усмішка буде найтеплішим моментом дня. Можливо, пасажир теж переживає щось своє — і наш короткий обмін поглядами, “добрий ранок” чи чашка чаю з усмішкою йому запам’ятаються.
І в такі моменти я розумію: навіть коли складно — я все одно на своєму місці.

Інколи подорожуючи різними містами, я уявляю яким би було моє життя там.
Як виглядав ранок, робота, в які заклади я б ходила. Якими були б хоббі. Хто були б мої друзі там.
Звісно оточення впливало б на мене, та здається що я була б тією що і зараз є.

Також часто в мене бувають думки, що я лише незнайомець в більшості міст та місць. Я не належу сюди. Лише рандомно зʼявилася на декілька днів. В цей момент і відчувається самотність. І інколи від таких думок стає сумно, бо в тебе немає твоїх місць, людей.
А прекрасне в цьому - просто спостерігати за іншим життям і усвідомлювати як може бути ще.

Завжди є над чим подумати 💭