КОЗАЦЬКИЙ ДЕСАНТ у КРИМУ 400 РОКІВ ТОМУ

Оповідь ректора Київської братської школи Касіяна Саковича про те, як гетьман Сагайдачний взяв Кафу (нині Феодосія):

За своєго гетманства вꙁѧл в Тꙋрцех мѣсто Кафꙋ,
Аж и сам Цесар Тꙋрскїй был в великом страхꙋ.
Бо мꙋ чотырнадцать тисѧч там людꙋ збил,
Катарги єдины палил, дрꙋгіи потопил,
Многѡ тогды з неволѣ христіѧн свободил,
За што го Бог з воинством благословил.

Ілюстрація паралельно до тексту зображує, як козаки підходять на своїх малих чайках до великих турецьких кораблів. Одні стріляють по турках із самопалів, другі беруть турецькі кораблі на абордаж, а треті тим часом висаджуються на березі і по драбинах штурмують місто.

Отака в нас була морська піхота і москітний флот.

Касіян Сакович. Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича–Сагайдачного. Київ, 1622


І Літопис І

Історія однієї харківської оселі:

Там, де тепер Основянська вул., літ 100 тому назад був вигін, котрий лише починав заселюватись. Де-не-де, далеко одна від другої порозкидані були на вигоні окремі оселі.

Одною з таких відокремлених обгорожених навколо парканом була оселя Федора Щербаня. Щербань займався хліборобством, иноді чумакував. В глибині двора, ближче до правої (коли дивитись з вулиці) межі стояла невеличка хворостяна хата з сіньми (стіни утворювалися парою плетених плотів, загружених глиною, піском і т. п.). Сумежно з хатою стояв просторий хлів для худоби. Згодом на сім дворищі було збудовано ще дві хати, котрі стояли наблизно на тих же місцях, де стоять зараз хати під ч.ч. 70 та 68. В сих новопобудованих хатах оселилися сини старого Щербаня — Гаврило та Матвій.

В 1869 р., коли від великоі пожежі вигоріла майже вся Заїківка, всі сі три хати згоріли. 1871 р. Щербані купують десь поблизу на Москалівці хату, переносять і ставлять її у себе удворі в кутку ближче до вулиці. А років через чотирі після пожежі будують і другу хату. В першій оселився Гаврило, в другій — Матвій. [...]

Матвієва хата згодом перейшла до сина його Ілька Щербаня. Ількові зараз 56 років; з його слів і записана історія оселі.

С. Таранушенко. Старі хати Харькова. Харьків, 1922.


І Літопис І

МНЯСОЇДИ або ХИЖІ ЗВІРІ
ЩО РОБИТЬСЯ у ВОЗДУСІ
ЯК РОСПІЗНАТИ ГРУНТ...

Це приклади просвітницьких та науково-популярних книжок українською мовою, виданих у Києві в 1870-х роках.

Якби не Емський указ 1876 року, такі книжки в російській імперії виходили б і далі.
Заборону на публікацію оригінальних і перекладних творів українською мовою там було знято лише після революції 1905 року.


І Літопис І

Ось іще декілька прикладів навчальної літератури українською мовою для дітей:

Арихметика, або Щотниця (1863), Розмова про земні сили (1875), Домашня наука. Вищі початки (1861), Розмова про небо та землю (1874).

Емський указ заборонив видавати такі книжки.


І Літопис І

Даль порівнює зрозумілість української літературної мови і російської:

Кроме этого, у нас, русских, простолюдин говорит одним языком; разговорный язык, пестрый, несвязный и не совсем ясный, другой, а книжный, разделяющийся еще, по слогу, на высокий, низкий, средний, шуточный, важный и прочее ‒ опять вовсе иной;
язык малороссов, напротив того, сохранил всю девственную простоту свою и силу, и всюду себе равен.

Трудно написать по-русски книгу, о каком бы то ни было предмете, чтобы ее понял каждый мужик, ясно, как то, что он сам говорит; таким языком у нас, доселе по крайней мере, ничего не написано: задача эта не разгадана.
Между тем, возьмите любое малороссийское письмо, читайте его чумакам, дивчатам, парубкам, кому хотите: если предмет не будет выходить из круга их понятий, то язык и смысл целого будет им понятен вполне.

Луганский В. [Даль В.И.] Рецензия на книгу: Малороссийские повести, рассказываемые Грицьком Основьяненком: кн. 1. Северная пчела, № 17-18, 1835


І Літопис І