Пилюці, грязюці на горе
Живе собі в хаті просторій 
Пилосос сміливий.
Чисто в хаті — він щасливий.
Понад все він любить чистоту.
В чистоти він завжди на посту.

За злое бере Всеч<есний> Рец<ензент> сочинителеви розправы, що епоку, въ котрôй Перемышль пôдъ власными рускими былъ владѣтелями, епокою "нашои рускои славы" называти осмѣляеся, коли въ той епоцѣ каже даљше Всеч<есний> Рец<ензент> рôзныи народы на Перемышль нападали.

Насампередъ не говорится въ тôмъ мѣстци о славѣ Перемышля тôљко, але о славѣ Руси, о "славѣ нашôй," потому и тое приложити должнисмо, що всякій нарôдъ епоку своей самостоятељности и независимости епокою своей славы именуе, и яка была тая слава, така была, все славою зватися буде.

Нехайже намъ годится поспытати, котрую то епоку своей исторіи зовутъ н. пр. Поляки епокою своей славы, чи епоку передъ, чи по р. 1772? Видится, що перву, бо тамъ самостоятељными были, хоть яко такіи много нападеній отъ Татарôвъ утѣсненій ôтъ Шведôвъ, кровопролитія отъ крестоносцѣвъ, Козакôвъ и Волохôвъ утерпѣти мусѣли.

Для того и Русинъ епоку, въ котрôй власныхъ малъ владѣтелей, въ котрôй мôгъ свободно Бога хвалити, хоть былъ непокоеный нападеніями сосѣдôвъ, называе истинно епокою своей славы; епоку же, въ котрôй пôдъ чужое попался владѣніе, въ котрôй съ закрвавленнымъ сердцемъ поглядати мусѣлъ, якъ му церкви видирано и кости его предкôвъ зъ гробôвъ вымѣтовано (Длугушъ кн. XI) именуе справедливо епокою своей недолѣ.

Если то не по мнѣнію Всеч<есного> Рец<ензента>, то най благоволить означити намъ близше, котра мае быти епока нашои славы. Чи може Русинъ мае быти вже совсѣмъ безъ славы, а може и безславнымъ? хорони Боже!

В вербное воскресенье, возвратясь из заутрени, тот, кто не ленился встать рано и принесть с собою вербу, приходить к ленивцу спящему, бьет его и приговаривает:

"Не я бью, верба бьє
За тиждень—Великдень;
Будь великим, як верба,
А здоровий, як вода,
А богатий, як земля.“

Эту «свячену» вербу садят на огороде, в саду, в дворе.

Относительно же сожительства спорадически внедренного сельского населения из других народностей смело можно сказать, что последнее во многом ассимилировалось с массою украинского населения. Подворные переписи в Херсонской губ. показали, напр., что многие немцы-колонисты говорят в большинстве случаев по-украински, что переселенные во времена "мертвых душ" Гоголя из великорусских губерний крепостные с фамилиями Живоглядов, Зернов и т. п. теперь считают себя украинцами, что переселенные из Сербии во времена устройства аракчеевских военных поселений Никшичи, Миятовичи, Пишчевичи, Бошняки и т. п. теперь говорят уже только по-украински и т. п.

И данные переписи 1897 года подтверждают то же, указывая, что многие татары, евреи, армяне, буддисты, попав в среду украинцев значительно ассимилируются последними. Из 22 миллионов людей, которые в перечисленных 23 губерниях родным языком назвали украинский, было 372 811 католиков, 104 — армяно-католиков, 26 402 старовера, 4 627 лютеран и реформатов, 3 359 — баптистов и менонитов, 2 474 — иудейской и караимской веры, 258 — магометан, 71 — буддистов и 89 — других вероисповеданий, указывающих на иное происхождение этих лиц.

Усі, як чоловіки й жінки, так і хлопці та дівчата, опускаються навколішки перед єпископом і подають йому яйця, пофарбовані у червоний або жовтий колір, промовляючи так: «Христос воскрес» [Christos vos Christ]. Єпископ, приймаючи яйце, відповідає: «Воїстину воскрес» [Oystinos vos Christos] і при цьому цілується з жінками і дівчатами. Єпископ менш, як за дві години, збирає 5 або 6 тис. яєць і має приємність цілувати найвродливіших жінок і дівчат, які є в церкві. Правда, йому певною мірою було б незручно й неприємно цілувати старих жінок, але він спритно і швидко розрізняє їх: коли бачить обличчя, яке йому не подобається, простягає для поцілунку лише руку.