ОБ'ЯВА

На підставі наказа Директорії Народньої Республіки ч. 58. призову належать:

1. Сердюки, які повернулися із м. Київа.
2. Особи, які працювали в державних установах на оборону і маои відстрочку вперед до розпорядження: котрі народилися в 1897 та 1898 роках всі, а із инших призвів підстаршини, фельдфебеля, унтер-офіцери, як муштрові також і не муштрові, і юнкера, яким до 1 січня 1918 року буде 35 років включно від роду.
3. Особи, зазначені в п. 1 та 2, повинні з'явитись в управління Лубенського повітового військового начальника 31 грудня 1918 року по новому стилю, о 9 годині ранку.
4. Всі народжені в 1894, 1895 та 1896 роках повинні з'явитись в управління Лубенського повітового військового начальника за для прийому на учот і одержання посвідчення. Ці особи з виданними посвідченнями відпускаються до дому до особливого розпорядження.
5. Моряки, старшини і матроси всіх рангів, беруться на учот і увільняються від служби до особливого розпорядження.
6. Явка цих осіб до управління за для прийому на учот буде провадитися по нижчезазначеній черзі, з 9 години ранку <...>

УВІЛЬНЯЮТЬСЯ ВІД ПРИЗВУ:

1) Всі служачі на залізницях, які рахуються мобілізованими і приймаються на учот.
2) Всі займаючі посади в державних і земських інституціях до VII класу включно.
3) Всі учителі середніх, нижчих ріжних шкіл, які займали посади до 27 листопаду цього року.
4) Учні всіх середніх ріжних шкіл.
5) Учні всіх вищих шкіл з ІІІ курсу.
6) Полонені, які повернулись до дому за останні два місяці до 27 листопаду 1918 року.
7) Всі, хто до 27 листопаду 1918 р. на службі в міліції, в поштово-телеграфн. установах та державних скарбницях, одержують відстрочку по ходатайству начальників цих установ від командира корпусу через військового начальника.
ПРИМІТКА: Учителі по своїй охоті можуть залишитись на військовій службі і за ними залишаються посади і утримання.
8) Всі, хто до 27 листопаду 1918 р. лічиться у другім підданстві і має посвідчення від свого консула.

Військово-обов'язані, що підлягають мобилізації і не з'являться у свій час або зовсім в ряди республіканської армії, згідно з наказом Директорії Української Народньої Республіки, з дня мобилізації будуть притягатись до військового польового суду, як злочинці, котрі, під час небезпеки для Республіки і цілого українського народу від ворогів України, зрадили свойому народові і Державі.

м. Лубні, 27 грудня 1918 року.

Лубенський повітовий військовий начальник, полковник Секержицький.
Помішник його, старш. дорадчий Бальва.
Діловод по запасовій частині Кривич.

О переводах я замечу тебе вот что. Иногда нужно отдаляться от слов подлинника нарочно для того, чтобы быть к нему ближе. Есть пропасть таких фраз, выражений, оборотов, которые нам, малороссиянам, кажется, очень будут понятны для русских, если мы переведем их слово в слово, но которые иногда уничтожают половину силы подлинника. Почти всегда сильное лаконическое место становится непонятным на русском, потому что оно не в духе русского языка; и тогда лучше десятью словами определить всю обширность его, нежели скрыть его.

В числе преимуществ, которые имеет южнорусское наречие пред великорусским, это то, что оно, в книге, одинаково понятно для всех слоев общества, чем не всегда может похвалиться великорусский литературный язык.

Возьмите на удачу любое малороссийское сочинение и прочитайте его самому отъявленному чумаку, который только и знает своих волов да деготь, — он с участием будет слушать вас, и каждое слово, каждое выражение будет интересовать его в высшей степени, потому что вы ему будете читать то, что он знает и понимает, и притом — таким языком, каким он сам говорит от колыбели.

Оттого так распространены все эти скудные литературные произведения малорусской письменности между самыми простыми малороссами: не найдете, мне кажется, ни одного из них, который бы не слыхал от своего писаря или от другого кого письменного про парубка Енея и про дівчину Дидону; он вам даже продекламирует несколько стихов из этой почти народной своей поэмы. С удовольствием слушает он о похождениях Шельменка и Конотопской сотни писаря.