Про охайність

В избе великороссийского крестьянина, часто красивой и даже богатой снаружи, с трудом отыщется уголок, в котором бы можно было переночевать покойно. Духота и множество разнообразных насекомых непременно вас выгонят оттуда. Проезжающему по нашим проселочным дорогам не редко приходится голодать, и это происходит вовсе не от недостатка в съестных припасах, а от неопрятности, с какою готовит кушанье русская баба.

Совсем другое представляют малороссийские хаты. В них вы входите с удовольствием, вас встречают радушно хозяева и с готовностью угощают чем Бог послал. Не роскошно иногда это угощение, но оно вкусно, потому что предлагается опрятно одетою хозяйкой, в чисто вымытой посуде.

Лядов В.И. Европейская Россия в физическом и этнографическом отношениях. СПб, 1861


| Літопис |

Тут хз, може з тараканами ця хуйня і смачніша буде, її важко гіршою зробити.

А оскільки Захід в усьому завжди випереджав русню, то й про Бахмут на Заході написали на сто років раніше...

Гарна карта нижньої течії Бога і Дніпра, 1775 рік. Все ше є Січ і Великий луг, є Кримське ханство, на Лівобережжі Дніпра по Берду все ше кочують ногаї, а Правобережжя з Очаковом і Кінбурном вже завойоване Російською імперією. Багато копаней, де добувають сіль, в степовому Криму ше є татарські села. В гирлі Бога – урочище Сто могил, це ше не розкопана Ольвія.

Рекомендую дивитись в повному розмірі, можна взяти тут:
https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Dnepr-i-bug-1775.jpg

Мобілізація в Лубнах, грудень 1918 року

ОБ'ЯВА

На підставі наказа Директорії Народньої Республіки ч. 58. призову належать:

1. Сердюки, які повернулися із м. Київа.
2. Особи, які працювали в державних установах на оборону і маои відстрочку вперед до розпорядження: котрі народилися в 1897 та 1898 роках всі, а із инших призвів підстаршини, фельдфебеля, унтер-офіцери, як муштрові також і не муштрові, і юнкера, яким до 1 січня 1918 року буде 35 років включно від роду.
3. Особи, зазначені в п. 1 та 2, повинні з'явитись в управління Лубенського повітового військового начальника 31 грудня 1918 року по новому стилю, о 9 годині ранку.
4. Всі народжені в 1894, 1895 та 1896 роках повинні з'явитись в управління Лубенського повітового військового начальника за для прийому на учот і одержання посвідчення. Ці особи з виданними посвідченнями відпускаються до дому до особливого розпорядження.
5. Моряки, старшини і матроси всіх рангів, беруться на учот і увільняються від служби до особливого розпорядження.
6. Явка цих осіб до управління за для прийому на учот буде провадитися по нижчезазначеній черзі, з 9 години ранку <...>

УВІЛЬНЯЮТЬСЯ ВІД ПРИЗВУ:

1) Всі служачі на залізницях, які рахуються мобілізованими і приймаються на учот.
2) Всі займаючі посади в державних і земських інституціях до VII класу включно.
3) Всі учителі середніх, нижчих ріжних шкіл, які займали посади до 27 листопаду цього року.
4) Учні всіх середніх ріжних шкіл.
5) Учні всіх вищих шкіл з ІІІ курсу.
6) Полонені, які повернулись до дому за останні два місяці до 27 листопаду 1918 року.
7) Всі, хто до 27 листопаду 1918 р. на службі в міліції, в поштово-телеграфн. установах та державних скарбницях, одержують відстрочку по ходатайству начальників цих установ від командира корпусу через військового начальника.
ПРИМІТКА: Учителі по своїй охоті можуть залишитись на військовій службі і за ними залишаються посади і утримання.
8) Всі, хто до 27 листопаду 1918 р. лічиться у другім підданстві і має посвідчення від свого консула.

Військово-обов'язані, що підлягають мобилізації і не з'являться у свій час або зовсім в ряди республіканської армії, згідно з наказом Директорії Української Народньої Республіки, з дня мобилізації будуть притягатись до військового польового суду, як злочинці, котрі, під час небезпеки для Республіки і цілого українського народу від ворогів України, зрадили свойому народові і Державі.

м. Лубні, 27 грудня 1918 року.

Лубенський повітовий військовий начальник, полковник Секержицький.
Помішник його, старш. дорадчий Бальва.
Діловод по запасовій частині Кривич.

Лубенщина. Щоденна газета політична, громадянська і літературна. №1, середа 1 січня 1919 р.


| Літопис |

Поради Гоголя перекладачам:

О переводах я замечу тебе вот что. Иногда нужно отдаляться от слов подлинника нарочно для того, чтобы быть к нему ближе. Есть пропасть таких фраз, выражений, оборотов, которые нам, малороссиянам, кажется, очень будут понятны для русских, если мы переведем их слово в слово, но которые иногда уничтожают половину силы подлинника. Почти всегда сильное лаконическое место становится непонятным на русском, потому что оно не в духе русского языка; и тогда лучше десятью словами определить всю обширность его, нежели скрыть его.

Письма Н. В. Гоголя. Редакция В. И. Шенрока. В четырех томах. Том 1. СПб, 1901


| Літопис |

«Музикуючий кіт»

Семен Галик. Гумористичний рисунок. Київ, 1756 р.

—•—
#малюнки
#Гетьманщина
#мистецтво
—•—

✙ Хроніка Руська ✙
✙Запропонувати пост✙

Про популярність української літератури серед простого народу, а також про незрозумілість російської мови не те шо українцям, а навіть і самим росіянам...

В числе преимуществ, которые имеет южнорусское наречие пред великорусским, это то, что оно, в книге, одинаково понятно для всех слоев общества, чем не всегда может похвалиться великорусский литературный язык.

Возьмите на удачу любое малороссийское сочинение и прочитайте его самому отъявленному чумаку, который только и знает своих волов да деготь, — он с участием будет слушать вас, и каждое слово, каждое выражение будет интересовать его в высшей степени, потому что вы ему будете читать то, что он знает и понимает, и притом — таким языком, каким он сам говорит от колыбели.

Оттого так распространены все эти скудные литературные произведения малорусской письменности между самыми простыми малороссами: не найдете, мне кажется, ни одного из них, который бы не слыхал от своего писаря или от другого кого письменного про парубка Енея и про дівчину Дидону; он вам даже продекламирует несколько стихов из этой почти народной своей поэмы. С удовольствием слушает он о похождениях Шельменка и Конотопской сотни писаря.

До речі, Даль те саме писав про російську і українську літературні мови.

Мордовцев Д. Казаки и море. Стихотворные отрывки из походов Запорожского козачества, в начале XVII века. / Малорусский литературный сборник. Саратов, 1859


| Літопис |

Цікаво, шо той котик пише... І яку музику має грати? Чи може, це якась відома пісня?

Ще за життя архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького його сучасники прагнули увіковічнити його заслуги. У 1618 році в друкарні Києво-Печерської лаври вийшов друком панегірик Олександра Митури «Візерунок цнот…». Це був перший твір, присвячений архімандриту Єлисею Плетенецькому — засновнику лаврської друкарні та одному з ключових діячів українського духовного відродження початку XVII століття.

Написаний староукраїнською мовою, панегірик став зразком барокової урочистої поезії. Його головне завдання — возвеличити особу Плетенецького, підкреслити його шляхетне походження, побожність, мудрість та заслуги перед церквою. Митура спирався на античні риторичні традиції, використовуючи метафори, гіперболи й антитези, щоб створити ідеалізований образ архімандрита.

Хоча твір не відображав усієї багатогранної діяльності Плетенецького — реформ чернечого життя, залучення вчених до Лаври чи його боротьби за права монастиря, — він заклав літературний канон пошанування архімандрита та став важливою пам’яткою української книжної культури.
«Візерунок цнот…» не лише прославив фундатора друкарні, а й засвідчив новий етап розвитку української барокової літератури, де панегірик ставав засобом формування історичної пам’яті про духовних провідників свого часу.

Оцифрований примірник доступний за посиланням.

EX TE PERDITIO TUA

На малюнку учня іконописної школи Києво-Печерської лаври зображено метелика, що летить до світла і прирікає себе на загибель від вогню. Над зображенням напис латиною: через тебе загибель твоя.

Це відсилка до вірша з книги пророка Осії (13:9): погубив ти себе, о Ізраїлю, бо ти був проти Мене, спасіння свого.

НБУВ, Альбоми навчальних малюнків іконописної та малярської майстерні Києво-Печерської лаври (Кужбушки), альбом № 17, 18 століття


| Літопис |