Звісно, найбільше ми говорили про москалів, огидних і нам, і йому. Питання про їхню фінськість завжди було на порядку денному.
Гоголь стверджував її з усім своїм малоросійським запалом. Він мав при собі під рукою великі збірки народних пісень різними слов'янськими мовами.
Про фінськість москалів він написав і прочитав нам чудову статтю. В ній він доводив — через зіставлення і порівняння чеських, сербських, українських і т. д. пісень з московськими — разючу різницю між духом, звичаями і моральностю москалів та інших слов'янських народів. Щодо кожного людського почуття було підібрано окрему пісню: наша слов'янська — солодка і ніжна, і поряд московська — похмура, дика, часто людожерська, одним словом, чисто фінська.
Можеш собі уявити, шановний земляче, як щиро ця стаття потішила нас із Міцкевичем.

А в тій хатцї жила баба-людоїдка з одним оком. Прийшла баба у хату, дивить ся — лежить чоловік.
"Здоров, здоров, чоловіче! Я ще чоловічого м'яса не їла!"
А він лежить. Прийшла вона до нього, полапала за ребра, аж він худий-худий. Вона і думає собі:
"Заріжу я барана, та нагодую його".
Зарізала барана, нагодувала його та питає:
"Чого у тебе дві оцї?"
"Може, — каже, — ти хочеш, щоб і в тебе було дві?"
"Хочу", — каже.

Сꙋтъ з҆̀ ласки Бж҃ои шкѡли, не тол̾ко тꙋтъ въ Лвовѣ, в҆̀ Ꙗрославю, в҆̀ Краковѣ, але и в҆̀ Кієвѣ, єще за державы наѧснѣйшихъ монархѡвъ крол̾ѡвъ пол̾скихъ, а за ѡсобливымъ старан̾єм҆̀ бл҃женнои памѧти преѡсвщ҃еннагѡ метрополити Кієвскагѡ, и всеѧ Рѡссїи; гд҇ⷭна ѡⷮца Петра Могили зафꙋндоваⷩїє.

сꙋтъ и ближей наⷭ в҆̀ Гойщи, дорога тежъ за оуспокоєн̾ємъ мѡнарховъ христїѧнскихъ, хвала Бг҃ꙋ вол̾наѧ, такъ з Кієва до наⷭ, ꙗкѡ и ѡⷮ наⷭ до Кієва;

Тамъ же чеⷭнⷮїи ѡⷮцеве сынѡвъ своихъ длѧ наꙋки посылайте, коштꙋ не жалꙋйте, а єсли́ не маєшъ що дати, дай же мꙋ ѡⷮцевскоє накаꙁанїє, кажи ємꙋ длѧ наꙋки где хочетъ вендровати, и многѡ оутерпѣти, горекъ бо корен̾ оученїѧ, але напотоⷨ сладок҆̀, и бꙋдеш҆̀ мѣти з҆̀ негѡ оутѣхꙋ

А єсли тогѡ сынови заборонишъ, то и ємꙋ фортꙋнꙋ, щастѧ, дорогꙋ загородишъ, и самъ Бг҃ꙋ даси ѡⷮвѣтъ, же боронилесь сынови тогѡ, чим҆̀ сѧ моглъ Бг҃ꙋ, и Цр҃квѣ єгѡ ст҃ой прислꙋжити.

А єжели комꙋ здаєтъ сѧ до Кієва далекѡ, посылай теды до Гойщи, можетъ и тꙋтъ пооучити сѧ добре, такъ рꙋского словеⷩскагѡ,́ ꙗкѡ и пол̾скаⷢ и латиⷩскагѡ писма и ꙗꙁыка,
ꙗ самъ мѣю, и мѣти ѡбѣцꙋю на таковыхъ моє пастырскоє окѡ.