Упадок абсолютизму в Росії — що він значить для нас? Який наступник замінить його?

Сей наступник, то не жаден таємний незнайомий, не жаден сфінкс із закритим лицем. Він давно відомий і виразно зазначив свою фізіономію вже в дотеперішній історії Росії: се буде лїбералїзм капіталїстичного складу. Се буде лїберальний, по европейськи осьвічений росийський дїдич, польський шляхтич, богатий фабрикант, купець, адвокат, професор, журналїст, лїкар і в якійсь невеличкій мірі інтелїґентний пролєтарій. Ось хто надасть фізіономію новому режімови Росії — капітал і інтелїґенція. Історичні дворянські традиції в Росії не сильні і такого февдального, констітуційним покостом від біди помальованого режіму, який маємо в Галичинї, в Росії і на Українї мабуть не буде. Певна річ, росийський лїбералїзм виявляє вже тепер і виявить по своїм запанованю иньші, так само небезпечні прикмети. Він сильно теоретичний і доктрінерський, а доктрінери, навіть лїберальні, все і всюди бували найгіршими і найшкідливійшими полїтиками. Доктріна, се формула, супроти якої уступають на заднїй план живі люди й живі інтереси. Доктріна, се унїформ, стрихулець, ворог усяких партікулярізмів. Доктріна, се з роду централїст, що задля абстрактних понять не пощадить конкретних людий і їх конкретного добробуту. Ми Українцї бачили доси мілїони прикладів, як знущав ся над живими людьми й націями абсолютизм узброєний трьома доктрінами: православіє, самодержавіє й обрусєніє. Сї доктріни зійшли занадто глубоко в тїло і кров росийської суспільности, щоб тепер, коли при кермі замісь всевладного чиновника стане всевладний росийський лїберал, ми могли надїяти ся наглої й основної зміни в самім режімі. Нехай і так, що доктріна православія стратить своє жало ексклювивности (лїберал тим і лїберал, що до обрядових доктрін йому байдуже); але доктріна самодержавія й обрусенія дуже легко може подати собі руку з лїберальним доктрінерством: вистарчить замісь самодержавної особи поставити самодержавну ідею — ідею нероздїльности й єдности Росії, непорушности росийського великодержавного становища і фундаментального, кат’ екзохен державного становища „русскаго“, т. є великоруського народа, — і маємо знов продовженє дотеперішньої полїтики руйнованя, визискуваня та оглуплюваня окраїн для „добра“ центра, маємо національний автократизм у лїберальнім і конституційнім плащи, на взір угорського.

Задатків для такого лїберального автократизму бачимо в росийській суспільности дуже багато. Їх систематично плекала і підготовувала вся дотеперішня чиновницько-автократична школа, привчаючи суспільність іґнорувати все орґанїчно виросле, своєрідне, партікулярпе й індівідуальне, погорджувати ним як дрібним і ретроґрадним, або ломити його як незгідне з одноцїльним характером Росії (безцїльне і безглузде топтанє України, Польщі, Литви, Фінляндії і т. д.).

"ПАТРИОТЫ"

— По-моему, нам с Европой и разговаривать много нечего: оставить ее без хлеба, да и все тут!.. Начнут эти культурные европейцы умирать с голода, так и узнают, что значит не уважать матушку-Россию, житницу, так сказать, всего мира, свою кормилицу!

— Но, позвольте, Европа может получать хлеб из Америки.

— Эка, вы сморозили! Да откуда же в Америке хлеб?.. Несчастным американцам самим есть нечего! Наконец, мы можем не давать проклятым иностранцам наших мехов. Вымерзут они, в легких пальтишках разгуливая, — мы всю Европу под себя и возьмем.

УКРАЇНА ВІДРОДЖУЄТЬСЯ ЯК НАЦІЯ ПІСЛЯ 263 РОКІВ В ПІДКОРЕННІ

Російська революція відкриває можливість для 30 мільйонів людей здійснити свої національні прагнення, які століттями душились московитськими автократами

ОГОЛОШЕНА кількома суперечливими телеграмами, до життя приходить нова нація. Після 263 років підкорення російським царям Україна створює власний уряд і веде переговори з Тимчасовим урядом Росії на рівних умовах.

Для американців це може означати небагато — хіба що знову доведеться отримувати концесії, вивчати нову мову, військовим оркестрам, можливо, доведеться грати новий національний гімн (а гімн, до речі, дуже гарний), а дітям вивчати географію, яку їхні батьки, можливо, ніколи не опанують.

Для тих, хто невтомно працював заради українського народу, це означає значно більше. Для світу загалом — це незліченні зміни. Для істориків — це стане переломним моментом війни.

На підставі давнього договору про унію, підписаного гетьманом України Богданом Хмельницьким у 1654 році, нинішні українські делегати, які з червня 1917 року засідають у конгресі в Києві, оточені та захищені українськими військами, підтвердили свою готовність підтримати новий уряд Росії на умовах, погоджених із наймудрішими членами російського кабінету.

"Нині в Києві діє український парламент із відповідальним урядом, який має повну виконавчу владу в межах України. Україна обирає своїх представників і контролює власний кабінет. Український уряд обговорюватиме з Росією всі необхідні питання. Мир, добросусідство й співпраця між двома народами будуть міцними".

Інакше кажучи, це партнерство — але віднині Україна є партнером, а не підлеглою стороною.

Ось це — момент, який вислизнув з уваги світової публіки. Вся ця справа була вирішена за кілька днів.

Росія значно зміцнилася завдяки цьому. Люди не люблять змін. Але ця зміна — на краще, а не на гірше. Це означає, що, здобувши свою свободу, Україна візьме участь у боротьбі за свободу в усьому світі. Союзники мають вітати цей новий доказ визволення Європи від великого кошмару.

Пꙋлночныи тыжъ краи бꙋдꙋтъ памѧтати
Долгѡ, єго мꙋжество, бо сѧ имъ далъ знати,
Великого звитѧꙁства тамъ доказꙋючи,
Мѣста и Го́роды ихъ моцныи псꙋючи.