Как в народе отразились разсказы о масонах, или фармазонах — франк-масонах, с их типическою чертою— представлением о неразменном фармазонском рубле, я имею весьма интересный разсказ о Гармизоне, записанный от ямщика в Ананьевском уезде, недалеко от Одессы. В этом разсказе ямщик объяснил скоропостижную смерть известнаго в Одессе помещика, первого богача Херсонской губернии, и очень удачного хозяина, близкого родственника одной, ныне весьма высокопоставленной особы. В виду оригинальности разсказа приведу его целиком:

Десь не десь, в нашому таки царстві, превеликому государстві єсть болото, несходиме і не проходиме. Поросло воно очеретом, лозою, верболозом та потрями такими, що і не продерется,— тілько і є стежочки, що по ним чорти ходять. Дак стежочкою тою чоловік не пройде, в багно залізе так, що і не вилізе: там йому жаба й цицки дасть!

Посеред того болота єсть озеро велике і глибоке, тілько не з води, а з самої болотної тванюки; у тому то озери, кажуть люде, і проживає той Гармизон. Черево його на самому дні, а з верху тілько спина манячить; голова при березі завбільшки з панскій будинок, і при неї стоять два чорти на часах.

Хто хоче у заклад души своєї позичить грошеі у того Гармизона, треба поєднаться з чортом і той уже доведе до нього. А дає, кажуть, гроши тільки тому, хто знає грамоту і святе письмо; души темного чоловіка у заклад непріймає — опасуєтся, щоб Бог не простив і не пропали його гроши.

Кого чорт доставить на заклад души, опрошує, чі знає грамоту і святе письмо ? а там уже открива рот і ідуть вони, як у ворота. По один бік сидять ті, що в книги заводять, а по другий патрет здиймають. Завівши в книгу і знявши патрет, видають гроші, за скільки заложена душа його; чім лучче знає святе пісьмо, тим більш дають і грошей йому. А тілько більш тисячи не дають. Коли ж то таки гроші, що з сотни можно забогатіть; бо чи дасть кому, чи купить що, на що б не поклав десять — візьме двадцать, сто — візме двісті. Забогатіє, наживеться в роскошах, а задумає тільки покаяцця, обернуцця до Бога, там зараз дознаюцця — і бах! у патрет, пробьють навильот, і капут закладчику. До покаянія не допустять, ні!

Лвꙋ наⷣ ѕвѣрѧты Панованѧ дано.
Дикост̾ срогостю кротити каꙁано.
ЛВОВꙎ Мѣсто тогоⷤ имени достало.
Ктитоⷬ ЛЕВЪ Кнѧжа то ємꙋ дало,

Тꙋтъ Правиславихъ Вежа збꙋдована,
Браⷮсвⷮꙋ єст҆̀ за Герб҆̀ ѡⷮ Кролеⷡ подана.
Привилеѧми моцно оутвержена,
Патрїархами оубл҃гословена.
Гды таⷦ ѡ Цр҃кви вѣрно промышлѧют҆̀.
Противныⷯ зꙋбы Лвовымы стираюⷮ.

ОБОРОНА Ѡⷮ ОГНѦ ПРИПАДКОВОГО В СЕЛѢ

Потреба щобъ кождїй Господаръ державъ вѣдро єдно ѡкромѣшноє, албо ѡковане двома ѡбрꙋчами желѣзными, албо обрꙋчами дꙋбовыми широкими прибитими цвѧхами, и зъ такими вѣдрами щоби до ратованѧ огню жена кождого приходи́ла.

Надобно, щоби при каждой хатѣ стоѧла драбина легка, которꙋю би можна переноси́ти зъ мѣстцѧ єдного, на другоє, прочь того: каждїй Господаръ повиненъ мати радно на локтѣвъ пѧть широке, и на четири локтѣ довге, пришите за єдинъ бокъ до тички древѧной крѣпкой; зъ такими раднами повинни люде бѣгти тамъ, где ѡгнь занѧвсѧ, и замочивши тіижъ радна въ водꙋ, ѡкрити сꙋсѣднїи хати, которїи ближшѣ сꙋть ѡгню, а такъ не займетсѧ одъ искри солома на дахꙋ и смѣлѣй розорвати можна ѡгнь.

Упадок абсолютизму в Росії — що він значить для нас? Який наступник замінить його?

Сей наступник, то не жаден таємний незнайомий, не жаден сфінкс із закритим лицем. Він давно відомий і виразно зазначив свою фізіономію вже в дотеперішній історії Росії: се буде лїбералїзм капіталїстичного складу. Се буде лїберальний, по европейськи осьвічений росийський дїдич, польський шляхтич, богатий фабрикант, купець, адвокат, професор, журналїст, лїкар і в якійсь невеличкій мірі інтелїґентний пролєтарій. Ось хто надасть фізіономію новому режімови Росії — капітал і інтелїґенція. Історичні дворянські традиції в Росії не сильні і такого февдального, констітуційним покостом від біди помальованого режіму, який маємо в Галичинї, в Росії і на Українї мабуть не буде. Певна річ, росийський лїбералїзм виявляє вже тепер і виявить по своїм запанованю иньші, так само небезпечні прикмети. Він сильно теоретичний і доктрінерський, а доктрінери, навіть лїберальні, все і всюди бували найгіршими і найшкідливійшими полїтиками. Доктріна, се формула, супроти якої уступають на заднїй план живі люди й живі інтереси. Доктріна, се унїформ, стрихулець, ворог усяких партікулярізмів. Доктріна, се з роду централїст, що задля абстрактних понять не пощадить конкретних людий і їх конкретного добробуту. Ми Українцї бачили доси мілїони прикладів, як знущав ся над живими людьми й націями абсолютизм узброєний трьома доктрінами: православіє, самодержавіє й обрусєніє. Сї доктріни зійшли занадто глубоко в тїло і кров росийської суспільности, щоб тепер, коли при кермі замісь всевладного чиновника стане всевладний росийський лїберал, ми могли надїяти ся наглої й основної зміни в самім режімі. Нехай і так, що доктріна православія стратить своє жало ексклювивности (лїберал тим і лїберал, що до обрядових доктрін йому байдуже); але доктріна самодержавія й обрусенія дуже легко може подати собі руку з лїберальним доктрінерством: вистарчить замісь самодержавної особи поставити самодержавну ідею — ідею нероздїльности й єдности Росії, непорушности росийського великодержавного становища і фундаментального, кат’ екзохен державного становища „русскаго“, т. є великоруського народа, — і маємо знов продовженє дотеперішньої полїтики руйнованя, визискуваня та оглуплюваня окраїн для „добра“ центра, маємо національний автократизм у лїберальнім і конституційнім плащи, на взір угорського.

Задатків для такого лїберального автократизму бачимо в росийській суспільности дуже багато. Їх систематично плекала і підготовувала вся дотеперішня чиновницько-автократична школа, привчаючи суспільність іґнорувати все орґанїчно виросле, своєрідне, партікулярпе й індівідуальне, погорджувати ним як дрібним і ретроґрадним, або ломити його як незгідне з одноцїльним характером Росії (безцїльне і безглузде топтанє України, Польщі, Литви, Фінляндії і т. д.).