ТИША.
На флоті дядько мій служив.
Коли на відпочинок вийшов,
Будинок у селі купив.
Сказав: - Я хочу чути тишу!
Шум двигуна на кораблі
І хвилі, що від борту вище.
На березі морський прибій.
Не знає море слова "тиша".
Слова ті дядька здивували.
Не міг тоді я ще збагнути.
Як чути звуки? Це ми знали.
А як же можна тишу чути?
Пізніше зміг я зрозуміти.
Тепер вже достеменно знаю,
Не лише різні звуки в світі,
А й тиша різною буває.
Відома тиша перед боєм.
Про неї знають всі солдати.
Ворог підступною рукою
Готує знов свої гармати.
А інша тиша у палаті.
Без дихання завмерло тіло.
Ти хочеш її розірвати.
Душа на небо полетіла.
Буває тиша колискова.
Вона чарівна, особлива,
Коли маля таке чудове
Сопе в дві дірочки щасливо.
Сидять удвох і чують тишу,
Не промовляють ні словечка
І серед ночі чують лише,
Як стукають їх два сердечка!
Багато в світі звуків дуже.
Ти зможеш їх тоді збагнути,
Коли навчишся, любий друже,
Ти також добре тишу чути!
© Олександр Шумило, 2020р.
На флоті дядько мій служив.
Коли на відпочинок вийшов,
Будинок у селі купив.
Сказав: - Я хочу чути тишу!
Шум двигуна на кораблі
І хвилі, що від борту вище.
На березі морський прибій.
Не знає море слова "тиша".
Слова ті дядька здивували.
Не міг тоді я ще збагнути.
Як чути звуки? Це ми знали.
А як же можна тишу чути?
Пізніше зміг я зрозуміти.
Тепер вже достеменно знаю,
Не лише різні звуки в світі,
А й тиша різною буває.
Відома тиша перед боєм.
Про неї знають всі солдати.
Ворог підступною рукою
Готує знов свої гармати.
А інша тиша у палаті.
Без дихання завмерло тіло.
Ти хочеш її розірвати.
Душа на небо полетіла.
Буває тиша колискова.
Вона чарівна, особлива,
Коли маля таке чудове
Сопе в дві дірочки щасливо.
Сидять удвох і чують тишу,
Не промовляють ні словечка
І серед ночі чують лише,
Як стукають їх два сердечка!
Багато в світі звуків дуже.
Ти зможеш їх тоді збагнути,
Коли навчишся, любий друже,
Ти також добре тишу чути!
© Олександр Шумило, 2020р.
А МОЖНА ТЕБЕ ПОКОХАТИ?
А можна тебе покохати?
Та так, щоб до щему, до болю.
Не буду тобі набридати,
А лиш милуватись тобою.
А можна тебе покохати?
Без шепоту, без поцілунку.
Кохання змогла б відчувати
Найвищого в світі гатунку.
А можна тебе покохати?
За очі твої і вуста.
Молитви за тебе читати,
Для мене ти будеш свята.
А можна тебе покохати?
Душею всією щосили.
Я знаю, не можеш сказати,
Що серцю твоєму я милий.
А можна тебе покохати?
В солодкому сні на світанні.
На відстань тобі передати
Всю ніжність і щирість кохання.
А можна тебе покохати?
Десь глибоко там у душі.
Без цього не зможу писати
Свої про кохання вірші.
© Олександр Шумило, 2020р.
А можна тебе покохати?
Та так, щоб до щему, до болю.
Не буду тобі набридати,
А лиш милуватись тобою.
А можна тебе покохати?
Без шепоту, без поцілунку.
Кохання змогла б відчувати
Найвищого в світі гатунку.
А можна тебе покохати?
За очі твої і вуста.
Молитви за тебе читати,
Для мене ти будеш свята.
А можна тебе покохати?
Душею всією щосили.
Я знаю, не можеш сказати,
Що серцю твоєму я милий.
А можна тебе покохати?
В солодкому сні на світанні.
На відстань тобі передати
Всю ніжність і щирість кохання.
А можна тебе покохати?
Десь глибоко там у душі.
Без цього не зможу писати
Свої про кохання вірші.
© Олександр Шумило, 2020р.
Я НЕ МОЖУ БЕЗ ТЕБЕ ПРОЖИТИ.
Я не можу без тебе прожити.
Я не думав, що так буває.
Хочу мріяти, хочу творити
Щоб лунало від краю до краю.
Я не можу без тебе прожити.
А чому? Я і сам не знаю.
І здається ніхто на світі
Не кохав так, як я кохаю.
Я не можу без тебе прожити.
Ти напевно якась чарівниця.
Твої очі і погляд тендітний
Безупинно щоночі сниться.
Я не можу без тебе прожити .
Щоб ми мали великі крила,
Я б на острів хотів полетіти
Лиш з тобою там бути, мила.
Я не можу без тебе прожити.
За тобою сумую щоднини.
Своїм жаром спішу розтопити
В твоїм серці холодну крижину
Я не можу без тебе прожити.
Взимку, влітку, у жовтні, весною.
Я так мрію тебе зустріти,
Щоб завжди бути поруч з тобою.
Я не можу без тебе прожити,
Але доля жартує зі мною.
Тож і мушу ці жарти терпіти
І чекати на зустріч з тобою.
© Олександр Шумило, 2020р.
Я не можу без тебе прожити.
Я не думав, що так буває.
Хочу мріяти, хочу творити
Щоб лунало від краю до краю.
Я не можу без тебе прожити.
А чому? Я і сам не знаю.
І здається ніхто на світі
Не кохав так, як я кохаю.
Я не можу без тебе прожити.
Ти напевно якась чарівниця.
Твої очі і погляд тендітний
Безупинно щоночі сниться.
Я не можу без тебе прожити .
Щоб ми мали великі крила,
Я б на острів хотів полетіти
Лиш з тобою там бути, мила.
Я не можу без тебе прожити.
За тобою сумую щоднини.
Своїм жаром спішу розтопити
В твоїм серці холодну крижину
Я не можу без тебе прожити.
Взимку, влітку, у жовтні, весною.
Я так мрію тебе зустріти,
Щоб завжди бути поруч з тобою.
Я не можу без тебе прожити,
Але доля жартує зі мною.
Тож і мушу ці жарти терпіти
І чекати на зустріч з тобою.
© Олександр Шумило, 2020р.
СЛОВА ПІСЛЯ.
Колись можливо ви прийдете
Провідати мою могилу.
Слова сердечні підберете
Про те, який був чуйний, милий.
Ще скажете, що був хороший
І добрий батько для дітей.
Що не скупий він був на гроші,
З повагою був до людей.
Любив своїх онуків дуже,
За них завжди стояв горою.
І був постійно не байдужий
До сліз людських, чужого болю.
А ще писав вірші чудові
І дуже влучно жартував.
В своїх віршах він кожним словом
Душевні струни зачіпав.
Не створюйте на лицях муки!
Нехай росте собі трава .
Я при житті хотів почути
Про себе добрі всі слова.
© Олександр Шумило, 2020р.
Колись можливо ви прийдете
Провідати мою могилу.
Слова сердечні підберете
Про те, який був чуйний, милий.
Ще скажете, що був хороший
І добрий батько для дітей.
Що не скупий він був на гроші,
З повагою був до людей.
Любив своїх онуків дуже,
За них завжди стояв горою.
І був постійно не байдужий
До сліз людських, чужого болю.
А ще писав вірші чудові
І дуже влучно жартував.
В своїх віршах він кожним словом
Душевні струни зачіпав.
Не створюйте на лицях муки!
Нехай росте собі трава .
Я при житті хотів почути
Про себе добрі всі слова.
© Олександр Шумило, 2020р.
НЕ СВІЖЕ ПЕЧИВО.
(гумореска)
Ми пили спочатку віскі.
Далі бренді і коньяк,
Потім ще горілки трішки,
А в кінці якийсь шмурдяк.
Печивом ми закусили.
Так, шматочок, лиш частина.
А на ранок отруїлись,
Бо не свіжа печенина.
© Олександр Шумило, 2020р.
(гумореска)
Ми пили спочатку віскі.
Далі бренді і коньяк,
Потім ще горілки трішки,
А в кінці якийсь шмурдяк.
Печивом ми закусили.
Так, шматочок, лиш частина.
А на ранок отруїлись,
Бо не свіжа печенина.
© Олександр Шумило, 2020р.
Я ПОДАРУЮ ТОБІ КВІТИ.
Я подарую тобі квіти,
Букетик квіток польових.
Я знаю будеш ти радіти,
Бо дуже полюбляєш їх.
Волошки з ніжно синім цвітом,
Червоних маків назбираю.
А ще якісь жовтенькі квіти,
Яких і назви я не знаю.
Для мене зовсім не важливо,
Як зветься диво це квіткове.
В очах, щоб радість заіскрила
І посмішка була чудова.
У польових чарівних квітів
Краса незвична і казкова.
Вони по своєму тендітні,
Такі барвисто веселкові.
Я подарую тобі квіти,
Букетик від мойого серця.
З тобою буду я радіти,
Коли душа твоя всміхнеться.
© Олександр Шумило, 2020р.
Я подарую тобі квіти,
Букетик квіток польових.
Я знаю будеш ти радіти,
Бо дуже полюбляєш їх.
Волошки з ніжно синім цвітом,
Червоних маків назбираю.
А ще якісь жовтенькі квіти,
Яких і назви я не знаю.
Для мене зовсім не важливо,
Як зветься диво це квіткове.
В очах, щоб радість заіскрила
І посмішка була чудова.
У польових чарівних квітів
Краса незвична і казкова.
Вони по своєму тендітні,
Такі барвисто веселкові.
Я подарую тобі квіти,
Букетик від мойого серця.
З тобою буду я радіти,
Коли душа твоя всміхнеться.
© Олександр Шумило, 2020р.
Дорогі друзі!
Підготовлена до друку друга збірка поезій. Обкладинка перед вами.
Друга збірка значно більша за першу. Складається з декількох розділів. Зокрема, до неї ввійшли крім ліричних віршів, гуморески, байки, вірші для дітей.
В даний час визначаюся з тиражем.
Прошу бажаючих придбати книгу повідомити мені.
Підготовлена до друку друга збірка поезій. Обкладинка перед вами.
Друга збірка значно більша за першу. Складається з декількох розділів. Зокрема, до неї ввійшли крім ліричних віршів, гуморески, байки, вірші для дітей.
В даний час визначаюся з тиражем.
Прошу бажаючих придбати книгу повідомити мені.
СЛОВА УЧИТЕЛЯ.
(майже автобіографічне)
Хотів хлопчина поступити в інститут.
Склав іспити, та конкурс не пройшов.
Щоб не втрачати час, пішов у ПТУ,
Яке поближче до батьків знайшов.
Ось якось, йдучи на навчання рано
Він по дорозі несподівано зустрів
Учителя старого, ветерана.
А той побачив хлопця і зрадів.
- Ну як ти? Де ти? Чи збулася мрія?
Почервонів хлопчина, завагався.
- На жаль, не оправдав надії,
Тепер до ПТУ подався.
Учитель був розумний дуже дядько.
І хлопцю заспокійливо сказав:
- Конструктор Корольов, він теж спочатку
З училища шлях в космос починав.
Даремно, друже, зажурився ти!
Не соромно із низу підніматись.
Повір мені, болюче з висоти
В житті своєму в прірву обірватись.
Слова ті, ніби розпрямИли крила.
В житті вже не боявся перемін.
І як би доля далі не косила,
Він рухався уперто до вершин.
Хлопчина досягнув в житті немало:
Сім'я, кар'єра, гроші і посада.
Та пам'ять ні на мить не забувала
Учителя старенького поради.
Тепер вже молодим розповідає,
Учителя слова завжди нагадує:
Не страшно, коли знизу починаєш,
А значно гірше, коли зверху падаєш.
© Олександр Шумило, 2020р.
(майже автобіографічне)
Хотів хлопчина поступити в інститут.
Склав іспити, та конкурс не пройшов.
Щоб не втрачати час, пішов у ПТУ,
Яке поближче до батьків знайшов.
Ось якось, йдучи на навчання рано
Він по дорозі несподівано зустрів
Учителя старого, ветерана.
А той побачив хлопця і зрадів.
- Ну як ти? Де ти? Чи збулася мрія?
Почервонів хлопчина, завагався.
- На жаль, не оправдав надії,
Тепер до ПТУ подався.
Учитель був розумний дуже дядько.
І хлопцю заспокійливо сказав:
- Конструктор Корольов, він теж спочатку
З училища шлях в космос починав.
Даремно, друже, зажурився ти!
Не соромно із низу підніматись.
Повір мені, болюче з висоти
В житті своєму в прірву обірватись.
Слова ті, ніби розпрямИли крила.
В житті вже не боявся перемін.
І як би доля далі не косила,
Він рухався уперто до вершин.
Хлопчина досягнув в житті немало:
Сім'я, кар'єра, гроші і посада.
Та пам'ять ні на мить не забувала
Учителя старенького поради.
Тепер вже молодим розповідає,
Учителя слова завжди нагадує:
Не страшно, коли знизу починаєш,
А значно гірше, коли зверху падаєш.
© Олександр Шумило, 2020р.
ТЕРПІННЯ НАРОДУ.
Ну що ж це за життя таке настало?
Що свині розляглись біля корита.
Жеруть, жеруть, і все їм мало, мало.
А совість, честь, порядність в дефіциті.
Війна стомила всіх. Ще й цей коронавірус.
Напруження до краю у суспільстві.
Вже олігархи казяться із жиру,
А бідні люди просто хочуть їсти.
Коли ж безглуздя це чумне минеться?
І скільки зможе ще народ терпіти?
Я твердо вірю, що терпець урветься.
І злодій врешті-решт буде сидіти.
Свиней відірвуть від корита,
До влади чесних оберуть,
Клан олігархів буде битим.
По іншому - це в прірву путь.
Згадаємо важливість слова.
Москва нехай не сподівається.
Тут запанує рідна мова,
Не буде в нас "какаяразніца".
Чи доживу до того часу?
Та впевнений, що він настане.
Нащадки Генія Тараса
Колись терпіти перестануть.
© Олександр Шумило, 2020р
Ну що ж це за життя таке настало?
Що свині розляглись біля корита.
Жеруть, жеруть, і все їм мало, мало.
А совість, честь, порядність в дефіциті.
Війна стомила всіх. Ще й цей коронавірус.
Напруження до краю у суспільстві.
Вже олігархи казяться із жиру,
А бідні люди просто хочуть їсти.
Коли ж безглуздя це чумне минеться?
І скільки зможе ще народ терпіти?
Я твердо вірю, що терпець урветься.
І злодій врешті-решт буде сидіти.
Свиней відірвуть від корита,
До влади чесних оберуть,
Клан олігархів буде битим.
По іншому - це в прірву путь.
Згадаємо важливість слова.
Москва нехай не сподівається.
Тут запанує рідна мова,
Не буде в нас "какаяразніца".
Чи доживу до того часу?
Та впевнений, що він настане.
Нащадки Генія Тараса
Колись терпіти перестануть.
© Олександр Шумило, 2020р
ЗАЧАРОВАНИЙ.
Я тобою чомусь зачарований.
А чому? Навіть сам не знаю.
Ніби кінь ходжу не підкований,
По слизькому льоду ступаю.
Сонце виглянуло з-за хмари,
Світ зелений навколо буяє.
Звідки ти узяла ці чари?
Це напевно ніхто не знає.
Я не знав, що ти чарівниця.
Лише раз подивився в очі.
І тепер мені погляд твій сниться,
Просинаюся я щоночі.
- А хіба таке бути може?
Запитав я у сонця, у неба.
Я не думав, що ти приворожиш,
Причаруєш мене до себе.
А можливо ти з лісу Мавка,
Що по хащах густих гуляє?
Чи якась казкова Русалка,
Що у хвилі морські пірнає?
Зачарований я до краю.
Чом зустрів я тебе такую?
Що робити мені? Не знаю.
Хто мене тепер розчаклує?
© Олександр Шумило, 2020р.
Я тобою чомусь зачарований.
А чому? Навіть сам не знаю.
Ніби кінь ходжу не підкований,
По слизькому льоду ступаю.
Сонце виглянуло з-за хмари,
Світ зелений навколо буяє.
Звідки ти узяла ці чари?
Це напевно ніхто не знає.
Я не знав, що ти чарівниця.
Лише раз подивився в очі.
І тепер мені погляд твій сниться,
Просинаюся я щоночі.
- А хіба таке бути може?
Запитав я у сонця, у неба.
Я не думав, що ти приворожиш,
Причаруєш мене до себе.
А можливо ти з лісу Мавка,
Що по хащах густих гуляє?
Чи якась казкова Русалка,
Що у хвилі морські пірнає?
Зачарований я до краю.
Чом зустрів я тебе такую?
Що робити мені? Не знаю.
Хто мене тепер розчаклує?
© Олександр Шумило, 2020р.
А МЕНІ Б......
А мені б хоча доторкнутися
До твоєї руки, хоч трішки.
А мені, якби загорнутися
В теплоту твоєї усмІшки.
А мені б, щоб намилуватися
На вуста твої пристрасті повних.
А мені б, якби ще скупатися
У очах глибоких бездонних.
А мені б, ще росою вмитися,
Щоби разом нам це вдалося.
А мені б, щоб іще насититись
Ароматом твого волосся.
А мені б з тобою помОвчати,
Любуватись ранковими квітами,
Як пташки пролітають над дрОтами.
А мені б тобою подихати.
А мені, щоб збулися мрії,
Вони ходять за мною повсюди.
Я не хочу втрачати надії,
Що колись це все таки буде.
© Олександр Шумило, 2020р.
А мені б хоча доторкнутися
До твоєї руки, хоч трішки.
А мені, якби загорнутися
В теплоту твоєї усмІшки.
А мені б, щоб намилуватися
На вуста твої пристрасті повних.
А мені б, якби ще скупатися
У очах глибоких бездонних.
А мені б, ще росою вмитися,
Щоби разом нам це вдалося.
А мені б, щоб іще насититись
Ароматом твого волосся.
А мені б з тобою помОвчати,
Любуватись ранковими квітами,
Як пташки пролітають над дрОтами.
А мені б тобою подихати.
А мені, щоб збулися мрії,
Вони ходять за мною повсюди.
Я не хочу втрачати надії,
Що колись це все таки буде.
© Олександр Шумило, 2020р.
НЕ ТАКА ТЕТЯНА.
(гумореска)
Запитав я у Івана:
- Щось мені незрозуміло?
Виганяєш ти Тетяну.
Що не так? У чому діло?
- Не влаштовує Тетяна.
Не така вона мені.
- Ти зажерся вже, Іване!
Всім така, а тобі ні.
© Олександр Шумило, 2020р.
(гумореска)
Запитав я у Івана:
- Щось мені незрозуміло?
Виганяєш ти Тетяну.
Що не так? У чому діло?
- Не влаштовує Тетяна.
Не така вона мені.
- Ти зажерся вже, Іване!
Всім така, а тобі ні.
© Олександр Шумило, 2020р.
ТИ БІЛЬШЕ НЕ ДУМАЙ!
Ти більше про мене не думай,
Не треба це вже мені.
Ні в радості, ані в сумі
Я більш не прийду ві сні.
Ти більше мене не згадуй,
Ні голос мій, ні ім'я.
Хоча може будеш радий,
Що я уже не твоя.
Ти більш не пиши записки,
Читати я їх не буду.
Постав проти мене риску,
Я теж тебе з часом забуду.
Забуду слова і ласки,
Забуду твої обіцяння.
Сліпа. Я повірила в казку,
В фальшиве твоє кохання.
Звонити мені не треба,
Балачка твоя пуста.
Я зможу прожити без тебе,
Бо зовсім я вже не та.
Я "вдячна" тобі за науку,
До тебе була живою.
Тепер, пройшовши крізь муки,
Зробилася я стальною.
Ти більше не думай! Годі!
З тобою я вже нізАщо.
Бо правду кажуть в народі:
"Що робиться - то на краще!"
© Олександр Шумило, 2020р.
Ти більше про мене не думай,
Не треба це вже мені.
Ні в радості, ані в сумі
Я більш не прийду ві сні.
Ти більше мене не згадуй,
Ні голос мій, ні ім'я.
Хоча може будеш радий,
Що я уже не твоя.
Ти більш не пиши записки,
Читати я їх не буду.
Постав проти мене риску,
Я теж тебе з часом забуду.
Забуду слова і ласки,
Забуду твої обіцяння.
Сліпа. Я повірила в казку,
В фальшиве твоє кохання.
Звонити мені не треба,
Балачка твоя пуста.
Я зможу прожити без тебе,
Бо зовсім я вже не та.
Я "вдячна" тобі за науку,
До тебе була живою.
Тепер, пройшовши крізь муки,
Зробилася я стальною.
Ти більше не думай! Годі!
З тобою я вже нізАщо.
Бо правду кажуть в народі:
"Що робиться - то на краще!"
© Олександр Шумило, 2020р.
ЗАГАДКА.
Давно, давно ми вже знайомі.
У кожного своя сім'я.
І ніби затишок у домі,
Та щось щемить душа моя.
Можливо спогадів відгомін?
Можливо нАпад ностальгії?
Але чомусь прийшли на спомин
З минулого далекі мрії.
Дивлюся на твою світлину,
А погляд зовсім не змінився.
Чому? Чому у ту хвилину
Я так зненацька розгубився?
Чому я не сказав:- Кохаю?
Ти вся тремтіла, хвилювалась.
Чому? Я до цих пір не знаю,
А ти напевно так чекала.
Отож лишилася загадка
Про ті несправджені надії.
Не думай! В мене все в порядку.
Це з віком просто ностальгія.
© Олександр Шумило, 2020р.
Давно, давно ми вже знайомі.
У кожного своя сім'я.
І ніби затишок у домі,
Та щось щемить душа моя.
Можливо спогадів відгомін?
Можливо нАпад ностальгії?
Але чомусь прийшли на спомин
З минулого далекі мрії.
Дивлюся на твою світлину,
А погляд зовсім не змінився.
Чому? Чому у ту хвилину
Я так зненацька розгубився?
Чому я не сказав:- Кохаю?
Ти вся тремтіла, хвилювалась.
Чому? Я до цих пір не знаю,
А ти напевно так чекала.
Отож лишилася загадка
Про ті несправджені надії.
Не думай! В мене все в порядку.
Це з віком просто ностальгія.
© Олександр Шумило, 2020р.
ЩАСЛИВА ЖІНКА.
Напрочуд день у мене особливий.
Радію я! Зі мною вся природа.
Два слова ти сказала: - Я щаслива!
Для мене - це найвища нагорода.
Для чоловіка кожного важливо,
Багато хто погодиться напевно,
Коли вона сказала: - Я щаслива!,
Життя своє живеш ти недаремно.
Для щастя, жінки небагато треба:
Турбота, лагідність і щире ніжне слово.
Ще пригорнути ввечері до себе
І прошептати їй, яка вона чудова.
Та разом з тим - це нелегка робота.
Не кожен може справитися з нею.
Щоденно проявляючи турботу,
Кохати жінку серцем і душею.
І не лякають мене шторми, буревії,
Шалена спека і тропічні зливи,
Бо я тепер нарешті розумію:
Щасливий я тому, що ти щаслива!
© Олександр Шумило, 2020р.
Напрочуд день у мене особливий.
Радію я! Зі мною вся природа.
Два слова ти сказала: - Я щаслива!
Для мене - це найвища нагорода.
Для чоловіка кожного важливо,
Багато хто погодиться напевно,
Коли вона сказала: - Я щаслива!,
Життя своє живеш ти недаремно.
Для щастя, жінки небагато треба:
Турбота, лагідність і щире ніжне слово.
Ще пригорнути ввечері до себе
І прошептати їй, яка вона чудова.
Та разом з тим - це нелегка робота.
Не кожен може справитися з нею.
Щоденно проявляючи турботу,
Кохати жінку серцем і душею.
І не лякають мене шторми, буревії,
Шалена спека і тропічні зливи,
Бо я тепер нарешті розумію:
Щасливий я тому, що ти щаслива!
© Олександр Шумило, 2020р.
САМА ВСЕ ЗНАЄШ.
Твої слова мене дратують.
Коли тебе що не спитаєш,
У відповідь лише почую:
- Та ти сама все добре знаєш!
Зварила борщ тобі зелений,
Ти з апетитом уплітаєш.
- Ну як? Не дивлячись на мене
Сказав: - Та ти сама все знаєш!
Приміряла я нову сукню,
А ти увагу не звертаєш.
- Що скажеш? Чую знов підступне
- Та ти сама все добре знаєш!
Я зачіску зробила нову,
А ти в комп'ютер заглядаєш.
Про неї відповідь готова:
- Та ти сама все добре знаєш!
Удвох сиділи у кімнаті .
Спитала:- Ти мене кохаєш?
У відповідь:- А що казати?
Та ти сама все добре знаєш!
А я хотіла би почути,
Що пристрасно мене кохаєш.
І врешті решт, щоби забути:
"Та ти сама все добре знаєш!"
© Олександр Шумило, 2020р
Твої слова мене дратують.
Коли тебе що не спитаєш,
У відповідь лише почую:
- Та ти сама все добре знаєш!
Зварила борщ тобі зелений,
Ти з апетитом уплітаєш.
- Ну як? Не дивлячись на мене
Сказав: - Та ти сама все знаєш!
Приміряла я нову сукню,
А ти увагу не звертаєш.
- Що скажеш? Чую знов підступне
- Та ти сама все добре знаєш!
Я зачіску зробила нову,
А ти в комп'ютер заглядаєш.
Про неї відповідь готова:
- Та ти сама все добре знаєш!
Удвох сиділи у кімнаті .
Спитала:- Ти мене кохаєш?
У відповідь:- А що казати?
Та ти сама все добре знаєш!
А я хотіла би почути,
Що пристрасно мене кохаєш.
І врешті решт, щоби забути:
"Та ти сама все добре знаєш!"
© Олександр Шумило, 2020р
НЕ ЗНАЮ, ЯК ТЕБЕ НАЗВАТИ?
Не знаю, як тебе назвати?
Ти моя Муза і Натхнення.
А як словами передати
Те, що в душі творИться в мене?
Не знаю, як тебе назвати?
Ти моя Фея, Чарівниця.
І як таку не покохати,
Яка ночами мені сниться?
Не знаю, як тебе назвати?
Ти Радість у моїй душі.
Лиш завдяки тобі писати
Я можу скромні ці вірші.
Не знаю, як тебе назвати?
Ти Промінь Світла в царстві темнім.
Тобі вдалося відшукати
В моєму серці сокровенне.
Не знаю, як тебе назвати?
Змінила ти моє життя.
Це ти змогла налаштувати
Струну на скрипці почуття.
Не знаю, як тебе назвати?
Та Як би я не називав,
Тепер ти твердо маєш знати:
З тобою щастя я пізнав.
© Олександр Шумило, 2020р.
Не знаю, як тебе назвати?
Ти моя Муза і Натхнення.
А як словами передати
Те, що в душі творИться в мене?
Не знаю, як тебе назвати?
Ти моя Фея, Чарівниця.
І як таку не покохати,
Яка ночами мені сниться?
Не знаю, як тебе назвати?
Ти Радість у моїй душі.
Лиш завдяки тобі писати
Я можу скромні ці вірші.
Не знаю, як тебе назвати?
Ти Промінь Світла в царстві темнім.
Тобі вдалося відшукати
В моєму серці сокровенне.
Не знаю, як тебе назвати?
Змінила ти моє життя.
Це ти змогла налаштувати
Струну на скрипці почуття.
Не знаю, як тебе назвати?
Та Як би я не називав,
Тепер ти твердо маєш знати:
З тобою щастя я пізнав.
© Олександр Шумило, 2020р.
ЖІНКИ НА МАЙДАНІ.
Не скоро заживуть ще рани,
Які так ниють і сьогодні.
Ми не забудемо Майдану
І Соколят в Небесній Сотні.
Їх пам'ять збереже навіки
І навіть, коли нас не стане.
Та згадуємо дуже рідко,
Жінок, що бУли на Майдані.
Вони варили, прибирали,
Для хлопців були, як матусі.
І навіть сльози витирали
На лицях молодих, безвусих.
А молодесенькі сестрички
Пораненим допомагали.
І послуги усі медичні
Терпляче хлопцям надавали.
Коли пішли вже водомети,
В мороз водою поливали,
То не ховалися в намети,
Собою хлопців прикривали.
Як підло снайпери вбивали
Без сумніву в очах, без болю,
Жінки сльозами обмивали
Найперших молодих Героїв.
Згадав іще одну бабусю,
Що принесла шматок останній:
- Візьміть! Я якось обійдуся.
Хай буде хлопцям на Майдані.
Сестрички, доні і матусі!
За мужність вашу і терпіння
Вам до землі усім вклонюся,
Смиренно ставши на коліна.
© Олександр Шумило, 2020р.
Не скоро заживуть ще рани,
Які так ниють і сьогодні.
Ми не забудемо Майдану
І Соколят в Небесній Сотні.
Їх пам'ять збереже навіки
І навіть, коли нас не стане.
Та згадуємо дуже рідко,
Жінок, що бУли на Майдані.
Вони варили, прибирали,
Для хлопців були, як матусі.
І навіть сльози витирали
На лицях молодих, безвусих.
А молодесенькі сестрички
Пораненим допомагали.
І послуги усі медичні
Терпляче хлопцям надавали.
Коли пішли вже водомети,
В мороз водою поливали,
То не ховалися в намети,
Собою хлопців прикривали.
Як підло снайпери вбивали
Без сумніву в очах, без болю,
Жінки сльозами обмивали
Найперших молодих Героїв.
Згадав іще одну бабусю,
Що принесла шматок останній:
- Візьміть! Я якось обійдуся.
Хай буде хлопцям на Майдані.
Сестрички, доні і матусі!
За мужність вашу і терпіння
Вам до землі усім вклонюся,
Смиренно ставши на коліна.
© Олександр Шумило, 2020р.
КАМІНЬ НА ПІДВІКОННІ.
( з виступу Астред Ліндгрен)
Дружина пастора одного
(Коли? Не можу вже згадати)
Синочка рідного малого
Дубцем хотіла покарати.
Не знаю, за яку провину?
Не те зробив, чи щось сказав?
Послала, щоби він лозину
В дворі своєму відшукав.
Довгенько десь блукав хлопчина
Та повернувся зі сльозами.
В руках тримав він камінину
- Ось цим побити можеш, мамо!
У неї сльози полилися,
Як з поливальної машини.
Вони з синочком обнялися,
Проплакали мабУть з годину.
З тих пір на підвіконні камінь
Так і продовжує лежати.
Щодня нагадує він мамі:
Дітей не можна лупцювати!
© Олександр Шумило, 2020р.
( з виступу Астред Ліндгрен)
Дружина пастора одного
(Коли? Не можу вже згадати)
Синочка рідного малого
Дубцем хотіла покарати.
Не знаю, за яку провину?
Не те зробив, чи щось сказав?
Послала, щоби він лозину
В дворі своєму відшукав.
Довгенько десь блукав хлопчина
Та повернувся зі сльозами.
В руках тримав він камінину
- Ось цим побити можеш, мамо!
У неї сльози полилися,
Як з поливальної машини.
Вони з синочком обнялися,
Проплакали мабУть з годину.
З тих пір на підвіконні камінь
Так і продовжує лежати.
Щодня нагадує він мамі:
Дітей не можна лупцювати!
© Олександр Шумило, 2020р.
НЕПОМІТНА.
Ну що він в ній таке угледів?
Скромненька, ростом невеличка.
Не схожа на англійську леді,
Проста, сіренька, дуже звична.
Та, коли в душу зазирнути,
Побачиш доброти там плато,
Там людяності перламутри,
Там ласки, ніжності карати.
Але живе так непомітно
І кавалерів не багато.
Бо мало кому в цьому світі
Дозволить в душу заглядати.
© Олександр Шумило, 2020р.
Ну що він в ній таке угледів?
Скромненька, ростом невеличка.
Не схожа на англійську леді,
Проста, сіренька, дуже звична.
Та, коли в душу зазирнути,
Побачиш доброти там плато,
Там людяності перламутри,
Там ласки, ніжності карати.
Але живе так непомітно
І кавалерів не багато.
Бо мало кому в цьому світі
Дозволить в душу заглядати.
© Олександр Шумило, 2020р.