Не знаю, що попереду мене,
А що — відображення заднього.
Відчуття наче вже падає стеля,
Але я здаюся безстрашною.

Пахне небо дощами,
і вітрами майбутніми близькими.
Хтось повертає з нічної проблеми
Наче вдома він зможе це вистоять.

Обіймає мою тінь безтурботний дух,
Він мені не дасть місце це забуть.
Цей привид додає мені гарних днів
Я боюся забути про них на дні.

Обірвати виставу для всіх буде гріх,
Я готовлю їх перейти на мій бік.
І трава зеленішає з кожним стрибком.
Час сідати їсти, бо вже вистигло.

🩶

Я корюся бажанню смертному,
Очам нестерпним
І полум'ю темному.
Я обіймаю посаду ствердну.
Мальовані руки,
І теплі плечі.
Я довіряю мечам конкретним:
Як милом терті,
І хочуть лиш смерті.

Я стану пам'яткою:
Забутою чи марною,
Проте я писатиму.

Говоритиму про коріння,
Про мотиви й зілля.
А ще плакатиму.

Довго-довго.

Я направлятиму,
Пробачатиму,

Але вже не обійму.
Це тобі не надійне.

🩶

Вона каже "Давай не довго",

А я закриваю штори.

Каже "Тримайся кофти!",

І я відкриваю вікна.

Потім вже "Біжи, лети!",

"Ти квітка!"

А я паду, мамо, паду....

"Місяце, квітка!..."