Лист Бориса Грінченка до Михайла Грушевського, 1893 рік.

Законопроєкт 7633,
або забрали ніж, щоб не порізатись, і нема як хліба вкраяти

Він забороняє користати в освіті джерела, які написані:
— у державі, визнаній агресором;
— мовою держави-агресора;
— громадянином, юрособою цієї держави.

Я досліджую листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни. Як гадаєте, хто і де їх уперше видав? Бантиш-Каменський, у Москві. Чи були видані ще десь? Так, у Звенигородці в 1917-му і в Джерсі (США) бл. 1940-го. Моя наукова керівниця не радить використовувати видання 1830-го, бо на захисті можуть постати претензії: воно ж московське. Усе було б чудово, користай собі звенигородське або діаспорянське видання, АЛЕ вони відрізняються граматикою. Порівняймо другий лист:

Бантиш-Каменський: Зажурилися почувши отꙏ дѣвки
Звенигородське: Зажуривем ся, почувши од дівки
Діаспорянське: зажурився я, почувши від дівки

Якщо то не описка типографа, то ми фіксуємо використання множини щодо себе в українському епістолярному стилі того часу, а це сильна заява.

Московці вкрали чимало рукописів давньої української літератури й видали в себе. Не використовуючи їх, ми спотворюємо українську науку. Будь ласка, шановні законодавці, спочатку виділіть кошти й видайте в Україні давню літературу в усіх можливих списках, а тоді забороняйте.

P. S. Російськомовні твори Шевченка, Куліша, Квітки-Основ'яненка, ба навіть українськомовні, видані в Москві або Петербурзі, будуть поза законом у 2027 р.