#Мова_на_часі

Для когось ранок почався із готувань до параду. Хтось тільки прокинувся, бо сьогодні ж вихідний. Хтось уже навідправляв купу привітань, а хтось уже ними завалений. Хтось просто спокійно проживає свій день так само, як інші. Але одна людина вже нічого цього зробити не зможе.

Сьогодні на Покрови у віці 84 років, не доживши 3 дні до свого 85 дня народження пішов із життя видатний українській мовознавець, доктор наук, професор Олександр Данилович Пономарів.

Три місяці тому чоловік зламав хребет. Ймовірно, це й почало низку злощасних подій, що призвела до таких сумних наслідків.

Завжди прикро втрачати важливих для нас людей. Та життя триває. Сьогодні День Захисника України! І її варто боронити й на мовному фронті! А тому незалежно від статі це день кожного з нас.

✊ Шануйтеся! Любіть українську мову! Та гордо продовжуйте справу Олександра Пономарева!

#НеСтріляйУсвоїх

Лучше (лучче)

Насправді є кілька припущень щодо походження цього слова:
1) найімовірніше — споріднене з «лучити», «влучний»;
2) зіставляється з «лу́чай» (випадок) у первісному значенні «такий, що трапився, випав на долю»;
3) менш імовірно — від «рачити» (любити, бажати).

Це слово є у численних дорадянських словниках.

Його вживали: Іван Котляревський, Михайло Коцюбинський, Іван Нечуй-Левицький, Григорій Квітка-Основ'яненко, Пантелеймон Куліш, Петро Гулак-Артемовський, Ольга Кобилянська, Леонід Глібов.

#фонетика
Африкат — складний нерозривний приголосний звук, утворений злиттям зімкненого (проривного) і щілинного (фрикативного). В українській мові їх є шість: [д͡з], [д͡з'], [ц], [ц'], [д͡ж], [ч].

[д͡з] утворився злиттям [д] і [з];
[д͡з'] — [з'] і [д'];
[ц] — [т] і [c];
[ц'] — [т'] і [с'];
[д͡ж] — [д] і [ж];
[ч] — [т] і [ш].

#грамотність #слс #словозбір

Радимо поряд зі словом «дякую» вживати прислівники дуже, вельми, красно, щиро сердечно, уклінно, ґречно, а не прикметник велике.

Дякувати — це дієслово (що робити?), а не іменник (хто? що?). Дієслова узгоджуються з прислівниками (як?), а не з прикметниками (який?).

#пізнавальне

Як визначити «чуже» (запозичене) слово? Ознаки.

1. Наявність звука ф.
Буква «ф» найменш уживана в українській мові й не дарма. Слова, що її містять (орфографія, філантроп, фриланс), — запозичені. Звука ф первісно в українській не було, люди його вимовляти не вміли, тому передавали по-своєму: хутро (нім. Futter), хвіртка (нім. Pforte), квасоля (староверхньонімецьке fasōl), пранці (від Франція), Гліб (від давньоскандинавського Guðleifr) тощо. Але є випадки, коли звукосполучення [хв] переосмислилося як [ф]. Наприклад, назва населеного пункту Фастів колись звучала як Хвастів (від хвастатися).

2. Слово починається на «а» чи «е».
В українській майже немає слів, які починалися б на «а» чи «е» (окрім деяких: абетка, або, абихто, ага, ах, еге, ех). Часто для зручності вимови перед ним вимовляли протетичний приголосний, тому поряд зі словом ангел маємо янгол.

3. Слово містить збіг голосних.
Сучасній літературній українській мові не властивий збіг двох чи більше голосних. Але в деяких діалектах розвинулися / збереглися дифтонги.

4. Іменник невідмінюваний. В українській мові майже всі іменники відмінюються, але це не стосується запозичених: бра, кашне, соло, тріо, таксі, какаду.

5. Немає чергування.
Українській мові властиві кілька видів чергувань: у-в, і-й, о-і, е-і, е-о, о-∅, е-∅, г-ж-з, х-ш-с, к-ч-ц тощо. Якщо у слові присутнє чергування, воно найімовірніше слов'янського походження (учитель — вчитель, імення — ймення, ніс — носа, жона — женити, місток — містка, нога — нозі). Але є кілька винятків щодо давнозапозичених слів: колір — кольору, папір — паперу.

6. Поряд стоять незручні для вимови приголосні.
Наприклад, масштаб, кшталт, штангенциркуль, монстр, джентльмен. Ці слова незручно вимовляти, бо такий збіг приголосних нашій мові не властивий.

7. Специфічні префікси й суфікси.
До них належать ін-, ір-, контр-, дис-, -ізм, -іст, -нг та багато інших.

#грамотність, #слс, #в_єдності_в_розмаїтті

Нерідко на Заході України можна почути словосполучення «моє день народження». Це явище пов'язане з тим, що у сполуці день народження головним словом вважають народження, а слово день не відмінюють або узагалі опускають: мого (день) народження, до (день) народження, на (день) народжені, вітаю з (день) народженням, у нього було (день) народження тощо.
А в сучасному літературному стандарті української мови головним словом є день, тому з ним узгоджуються залежні слова: мого дня народження, до дня народження, на дні народження, вітаю з днем народження, у нього був день народження.

Рослинна олія... Чи ні?

Сьогодні поговоримо про жирні продукти. Не без впливу російської мови їхні назви часто плутають. Нехай словник допоможе нам розібратися.

Олія — рідка жирова речовина, яку добувають з деяких рослин. Це слово — дуже давнє запозичення з грецької або латинської.

Масло — харчовий продукт, який виробляють збиванням вершків або сметани. Етимологія пов'язана зі словами мастити, мазати, масний.

Мастило — жирова речовина для змащування поверхонь тертя механізмів і деталей машин. Зазвичай воно подібної до масла текстури: не рідке, але м'яке.

Слово олива має кілька значень. Нас цікавить третє: те саме, що мастило. Але переважно оливою називають рідкі види мастил.

Отже, чи нормативне словосполучення «рослинна олія»? Ні. Як ми з'ясували вище, олія не буває тваринна. У російській мові слово «масло» може означати жири як тваринного походження, так і рослинного. В українській слово «олія» у значенні харчових жирів стосується лише жиру, який добувають із рослин, тому додаткове уточнення про її рослинне походження не має сенсу і лише утруднює мову.

#слс, #грамотність, #слововжиток.

#синтаксис, #морфологія

Субстантивація

Це процес переходу прикметника або дієприкметника (рідше другої частини мови) в іменник. Усі ви з ним стикалися. Порівняйте два речення:
1. Черговий учень витер дошку.
2. Черговий витер дошку.
У першому слово черговий відповідає на питання який?, у другому — на питання хто?. Це був приклад так званої неповної субстантивації, коли слово змінює лише роль у реченні, а є ще повна субстантивація: набуття нового лексичного значення (зазвичай зі зміною морфологічної і/або граматичної категорії).

Яскравий приклад — слово королева. Воно утворилося від король шляхом додавання суфікса -ев- (того самого, що є в присвійних прикметниках Кулішева, Андрієва, багатирева, купцева, лікарева), але відмінюється не як прикметник (гарна — гарної, лікарева — лікаревої), а як іменник (мама — мами, королева — королеви).

Також повній субстантивації піддаються назви міст (Київ — чий город? Кия, Львів — чий город? Льва), імена (Бажан — якого бажають, Жадан — якого жадають, Дана — яку дали), прізвища (Заньковецька, Захарків), специфічні терміни й поняття (майбутнє, спиртне, пальне, придане, доповідна).

Субстантивація дієслів характерна для інфінітивів у ролі всіх членів речення, окрім простого присудка. Наприклад:
«Жити — Вітчизні служити». Що? жити чим є? служити.
«Він любить малювати». Любить що? малювати.

Перехід інших частин мови в іменники менш поширений, але трапляється. Наприклад, у словосполученні «дорога в нікуди».

Про хрін

Це слово походить від χрѣнъ. Ять (ѣ) — буква старословянського алфавіту, яка позначала довгий звук [ě], що в українській мові через стадії дифтонгізації потрактувався як «і», у російській — «є», у польській — «я» або «є» тощо. Порівняйте:
Запис старослов'янською — українською — російською — польською.
Лѣсъ — ліс — лес — las.
Χлѣбъ — хліб — хлеб — chleb.

В українській мові існує ікавізм — чергування [о], [е] з [і] (рідше так кажуть про перехід [ě] в [і]). Особливість цього явища у тім, що воно відбулося лише в новозакритих складах: піч — печі, лід — льоду, сіль — солі. Звук [і], що постав із [ě], не має чергування у закритих-відкритих складах.

У слові хрін походження [і] переплутали, тому часто можна почути форми хрону, з хроном. Етимологічно правильні є форми хріну, з хріном, але сучасна українська література мова нормує обидві.

Слово володар за чинною класифікацією належить до м'якої групи другої відміни, тому в родовому відмінку матиме закінчення «-я».

У формах множини іменника перстень (а він, до речі, походить від застарілого слова перст — палець) відбувається спрощення, тобто «випадання» незручного для вимови звука, воно відбивається і на письмі: персні, перснів.

До речі!
Жіночі персні часто називають каблучками, а ті, що їх наречені вдягають одне одному, — обручками. Хай у вас і думка не виникає називати це (обручальними) кільцями.

#грамотність, #слс, #словоформи.

​​#в_єдності_в_розмаїтті

Коб (коби) — застаріле слово, трапляється у носіїв різних говорів.

Лучче (лучше) — споріднене з влучати, влучний. Характерне північному, південно-східному наріччям та подільському говору південно-західного.

Вун — форма займенника він, яка утворилася внаслідок «укання» в новозакритому складі, яке у наголошеній позиції властиве західноволинським та надсянським говорам, марморським та ужанським говіркам Закарпаття, меншою мірою поліським.

Стил — форма іменника стіл, утворена иканням на місці етимологічого *о, що характерне смузі від Луцька до Сум, тобто півдню поліських говорів, півночі волинського, наддніпрянського і слобожанського.

Столі͡е — сучасною літературою українською столі. Така форма утворилася через збереження дифтонгованості звука, що позначали буквою ѣ (ять). Ця риса є лише на Поліссі.

Загубиться — форма інфінітива на «-ть», що властива північному та південно-східному наріччю.

Зняток Граматики Слов'янської XVII століття за авторством Івана Ужевича.

#історичні_джерела #письмо