Жоский незроз. Підписка на 5 романів Пратчетта, яку можна оформити тіке протягом 4 днів.
Ціна однієї книги плюс-мінус 360 грн. Економії взагалі нема. Економія на доставці? - окей. Але чи вартує це того, щоб зараз оплачувати цю підписку за 1800 грн. Мені здається, що ні.
Коротше, якась дурня. Тизерили цей анонс тиждень, відкладали постійно. Я думав буде щось круте: атлас або артбук по Пратчетту. Хоч би шкарпеток бонусом доклали🥸
Ціна однієї книги плюс-мінус 360 грн. Економії взагалі нема. Економія на доставці? - окей. Але чи вартує це того, щоб зараз оплачувати цю підписку за 1800 грн. Мені здається, що ні.
Коротше, якась дурня. Тизерили цей анонс тиждень, відкладали постійно. Я думав буде щось круте: атлас або артбук по Пратчетту. Хоч би шкарпеток бонусом доклали🥸
Відгук на “За перекопом є земля” Анастасії Левкової. Відразу скажу, що книга мені сподобалась, але зі своїми нюансами ☝️🤓
Історія роману розповідається від імені головної героїні — етнічної росіянки (як вона сама думає), яка народилася в Криму. По суті, весь сюжет книги — це опис частини життя персонажки від кінця 90-х до анексії Криму у 2014 році. Нам розказують, як вона вчиться, працює, заводить друзів, закохується тощо.
Якщо оцінювати історію у вакуумі, то вона досить слабенька: немає якихось цікавих персонажів чи сюжетних ліній, немає динаміки. Значну частину книги взагалі не відбувається якихось важливих подій. Можна запитати, а нащо тоді читати цю книгу?🗿 Тут ми й переходимо до головної фішки цього роману. Не просто ж так він називається “кримським”.
Атмосфера — ось заради чого треба ознайомитись із “За перекопом є земля”. Мені як людині, яка взагалі нічого не знає про кримську культуру, було дуже цікаво читати про різні традиції та побут кримських татар, дізнаватися більше про їхню непросту історію та теперішнє життя. Особливістю ще є те, що авторка часто додає в текст кримськотатарські слова, а інколи й цілі речення. Дуже гарна ідея, яка допомагає занурити читача в оповідь.
Однак ця книга не лише про Крим, а й Україну загалом. У романі часто ілюструються проблеми нашої країни, на які ніхто не звертав увагу до війни з росією: зневажливе ставлення до української мови та культури, масове засилля російського в інфополі, оця ось риторика про “адін народ”. Також багато уваги авторка приділила проблемі нехтування правами кримських татар. Звичайно, про це неприємно згадувати зараз, та й не дуже прийнято, оскільки наша культура та суспільство переживає свого роду ренесанс, але такі проблеми були і є, не варто цього забувати, бо після перемоги такі моменти знову виповзуть на поверхню, і їх треба буде вирішувати.
Щоб ви трохи поригали, поділюся кількома цитатами з книги:
Українська мова — це ж суцільне село. Вони вічно говорять про кумів. “Кума прийшла, кума сказала, я спитаю кума”. Для мене це явище сільської культури.
Ми повинні пишатися тим, що живемо в Криму, адже це край, воспєтий видатними російськими письменниками. Ці письменники благословенні, і ми, кримчани, благословенні, адже від нас рукою подати до благословенних царських палаців.
Колян, ти що, зовсім? Україна і Росія — як одне ціле! Присягаєш одній — автоматично присягаєш іншій.
Підсумовуючи, скажу, якщо ви шукаєте сюжетно орієнтовану книгу — то “За перекопом є земля” взагалі не те. Якщо ж хочете атмосфери, максимальної зануреності, такий собі путівник по нетуристичному Криму — читайте, не пошкодуєте.
Історія роману розповідається від імені головної героїні — етнічної росіянки (як вона сама думає), яка народилася в Криму. По суті, весь сюжет книги — це опис частини життя персонажки від кінця 90-х до анексії Криму у 2014 році. Нам розказують, як вона вчиться, працює, заводить друзів, закохується тощо.
Якщо оцінювати історію у вакуумі, то вона досить слабенька: немає якихось цікавих персонажів чи сюжетних ліній, немає динаміки. Значну частину книги взагалі не відбувається якихось важливих подій. Можна запитати, а нащо тоді читати цю книгу?🗿 Тут ми й переходимо до головної фішки цього роману. Не просто ж так він називається “кримським”.
Атмосфера — ось заради чого треба ознайомитись із “За перекопом є земля”. Мені як людині, яка взагалі нічого не знає про кримську культуру, було дуже цікаво читати про різні традиції та побут кримських татар, дізнаватися більше про їхню непросту історію та теперішнє життя. Особливістю ще є те, що авторка часто додає в текст кримськотатарські слова, а інколи й цілі речення. Дуже гарна ідея, яка допомагає занурити читача в оповідь.
Однак ця книга не лише про Крим, а й Україну загалом. У романі часто ілюструються проблеми нашої країни, на які ніхто не звертав увагу до війни з росією: зневажливе ставлення до української мови та культури, масове засилля російського в інфополі, оця ось риторика про “адін народ”. Також багато уваги авторка приділила проблемі нехтування правами кримських татар. Звичайно, про це неприємно згадувати зараз, та й не дуже прийнято, оскільки наша культура та суспільство переживає свого роду ренесанс, але такі проблеми були і є, не варто цього забувати, бо після перемоги такі моменти знову виповзуть на поверхню, і їх треба буде вирішувати.
Щоб ви трохи поригали, поділюся кількома цитатами з книги:
Українська мова — це ж суцільне село. Вони вічно говорять про кумів. “Кума прийшла, кума сказала, я спитаю кума”. Для мене це явище сільської культури.
Ми повинні пишатися тим, що живемо в Криму, адже це край, воспєтий видатними російськими письменниками. Ці письменники благословенні, і ми, кримчани, благословенні, адже від нас рукою подати до благословенних царських палаців.
Колян, ти що, зовсім? Україна і Росія — як одне ціле! Присягаєш одній — автоматично присягаєш іншій.
Підсумовуючи, скажу, якщо ви шукаєте сюжетно орієнтовану книгу — то “За перекопом є земля” взагалі не те. Якщо ж хочете атмосфери, максимальної зануреності, такий собі путівник по нетуристичному Криму — читайте, не пошкодуєте.
Лігво Совуна 📚🍺
Жоский незроз. Підписка на 5 романів Пратчетта, яку можна оформити тіке протягом 4 днів. Ціна однієї книги плюс-мінус 360 грн. Економії взагалі нема. Економія на доставці? - окей. Але чи вартує це того, щоб зараз оплачувати цю підписку за 1800 грн. Мені здається…
Подовжили час оформлення підписки. А що трапилось👹
Ви можете подумати, що я забив на нього, - і будете праві! Забив, але не забув 🤓 Можливо, скоро буде цікавий контент
Тисяча осеней Якоба де Зута — коли ж читать про осені, як не восени. Псевдоісторичний роман, події якого відбуваються у Японії XVIII століття. Голландець, той самий де Зут, приїжджає туди, щоб заробити грошів, і потрапляє в різні пригоди.
Жнець — друга частина підциклу про Смерть. Кажуть, що це одна з найгірших книг Пратчетта, але проти бажання прочитати всі твори по Дискосвіту не попреш. Тому будем дивиться. Теж повинна бути якась осіння історія.
Список для читання — книга про книги. Мало за неї знаю, але відгуки неоднозначні: багато хто вважає твір нудним. Але видання прикольне, красивий зріз, тому вже хоч щось.
БЛОК ДЛЯ АНІМЕ ТУСНІ 🇯🇵🍣🗾
Я продовжую потихеньку заглиблюватися в манґу, тому тут у мене два твори, які я взяв за рекомендаціями:
Соланін — історія про побутові проблеми молодої подружньої пари. Блакитний період — щось про школярів і мистецтво. Буду хавать.
Жнець — друга частина підциклу про Смерть. Кажуть, що це одна з найгірших книг Пратчетта, але проти бажання прочитати всі твори по Дискосвіту не попреш. Тому будем дивиться. Теж повинна бути якась осіння історія.
Список для читання — книга про книги. Мало за неї знаю, але відгуки неоднозначні: багато хто вважає твір нудним. Але видання прикольне, красивий зріз, тому вже хоч щось.
БЛОК ДЛЯ АНІМЕ ТУСНІ 🇯🇵🍣🗾
Я продовжую потихеньку заглиблюватися в манґу, тому тут у мене два твори, які я взяв за рекомендаціями:
Соланін — історія про побутові проблеми молодої подружньої пари. Блакитний період — щось про школярів і мистецтво. Буду хавать.
Мемуари лісу, Том 1. Мікаель Брюн-Арно
Ця історія дуже вдало маскується під дитячу, але зрештою такою не є.
У центрі оповіді два головні герої — лис-бібліотекар Арчибальд і пристаркуватий кріт Фердинанд. Вони досить непогані приятелі, тому коли кріт просить свого рудого друга допомогти знайти важливу для нього книгу, той погоджується. Але не все так просто: річ у тому, що Фердинанд страждає на серйозну хворобу Непам’ять, яка підозріло схожа на людську деменцію. Через неї кріт забуває не тільки якісь конкретні події, а й навіть своїх близьких. Книга ж йому потрібна, бо це єдине джерело спогадів, яке він сам і написав. Ну й ще Фердинанду треба знайти кротиху на ймення Мод, яка є дуже важливою для нього, хоч він не пам’ятає, чим саме. Єдина згадка про неї — це спільні фотографії на різних локаціях, по яким герої будуть будувати свою подорож у пошуках утрачених спогадів.
Мемуари починаються як класична дитяча казка: антропоморфні тваринки, максимально прості діалоги, яскраві образи персонажів. Але що далі заглиблюєшся в історію, то більш об’ємною вона стає. Під час подорожі читач разом із лисом Арчибальдом дізнається про різні моменти біографії крота Фердинанда, і не всі вони позитивні й безхмарні. Проте головний елемент, який робить історію не зовсім дитячою — це змалювання Непам’яті. Упродовж книги автор показує, як прогресує хвороба й Фердинанду стає тільки гірше. Доходить уже до того, що він у якийсь момент перестає впізнавати Арчибальда й взагалі забуває, нащо вони відправилися у цю мандрівку. Так, це не можна назвати якимось одкровенням, бо загалом дитячі книги зараз не цураються говорити на серйозні теми. Але тут усе подано значно менш прикрашено й ілюзорно, і це відрізняє Мемуари лісу від інших схожих історій. Навіть після фіналу ти не відчуваєш повноцінної радості, бо хоч книга закінчується на позитивній ноті, усе одно зрозуміло, що хвороба Фердинанда нікуди не зникне, а буде тільки прогресувати.
Підсумовуючи, можу сказати, що раджу почитати Мемуари лісу тим, хто хоче чогось невеликого, але емоційного. Крім цього, книга має прекрасні ілюстрації, які допомагають зануритися в атмосферу історії.
🦊 8/10
Ця історія дуже вдало маскується під дитячу, але зрештою такою не є.
У центрі оповіді два головні герої — лис-бібліотекар Арчибальд і пристаркуватий кріт Фердинанд. Вони досить непогані приятелі, тому коли кріт просить свого рудого друга допомогти знайти важливу для нього книгу, той погоджується. Але не все так просто: річ у тому, що Фердинанд страждає на серйозну хворобу Непам’ять, яка підозріло схожа на людську деменцію. Через неї кріт забуває не тільки якісь конкретні події, а й навіть своїх близьких. Книга ж йому потрібна, бо це єдине джерело спогадів, яке він сам і написав. Ну й ще Фердинанду треба знайти кротиху на ймення Мод, яка є дуже важливою для нього, хоч він не пам’ятає, чим саме. Єдина згадка про неї — це спільні фотографії на різних локаціях, по яким герої будуть будувати свою подорож у пошуках утрачених спогадів.
Мемуари починаються як класична дитяча казка: антропоморфні тваринки, максимально прості діалоги, яскраві образи персонажів. Але що далі заглиблюєшся в історію, то більш об’ємною вона стає. Під час подорожі читач разом із лисом Арчибальдом дізнається про різні моменти біографії крота Фердинанда, і не всі вони позитивні й безхмарні. Проте головний елемент, який робить історію не зовсім дитячою — це змалювання Непам’яті. Упродовж книги автор показує, як прогресує хвороба й Фердинанду стає тільки гірше. Доходить уже до того, що він у якийсь момент перестає впізнавати Арчибальда й взагалі забуває, нащо вони відправилися у цю мандрівку. Так, це не можна назвати якимось одкровенням, бо загалом дитячі книги зараз не цураються говорити на серйозні теми. Але тут усе подано значно менш прикрашено й ілюзорно, і це відрізняє Мемуари лісу від інших схожих історій. Навіть після фіналу ти не відчуваєш повноцінної радості, бо хоч книга закінчується на позитивній ноті, усе одно зрозуміло, що хвороба Фердинанда нікуди не зникне, а буде тільки прогресувати.
Підсумовуючи, можу сказати, що раджу почитати Мемуари лісу тим, хто хоче чогось невеликого, але емоційного. Крім цього, книга має прекрасні ілюстрації, які допомагають зануритися в атмосферу історії.
🦊 8/10