Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Karyna Mykulskaya (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Karyna Mykulskaya (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на ідеолога індивідуалізму та інтеграції України у глобальний, світовий контекст, - Агатангела Кримського, через призму его психологічної прози (роман «Андрій Лаговський»).
Агатагел Кримський (1871—1941) – український та кримськотатарський орієнталіст, історик української мови, фольклорист і перекладач (володів як мінімум 35-ма мовами).
1) Ідея повстання проти недемократичного ладу
У творчості Агатангела, а саме, в романі «Андрій Лаговський», постають герої, які представляють ліберальні ідеї, говорячи про необхідність боротьби з несправедливим, недемократичним суспільним ладом.
Ось які рядки прописує філософ: «Шмідт залюбки перегортав ліберальну часопись «Право» і, здається, щиро казав, що ця часопись просто аж будить його до боротьби проти сучасного несправедливого світового ладу і що він радий із своїх юридичних інтересів, бо вони дозволять йому свідомо дивитися на світ і на його суспільний лад… Він голосно нагадав це й Шмідтові.»; «Я й сама силуюся сіяти поміж усіма людьми, з ким зустрічаюся, ліберальні, визвольні думки… думки про те, що треба соціальної революції… Але кинути живопис і естетику я й не можу й не хочу, бо це — моє покликання.»).
2) Концепція індивідуалізму
Головний герой роману «Андрій Лаговський» протистоїть стереотипам та шаблонам, що нав’язувалися тогочасним суспільством: він відмовляється від шлюбу та відносин, присвячуючи час науці та пошуку власної ідентичності.
Про це свідчать, з-поміж інших, наступні рядки: «— А скажіть, Негг Professor, — насмілився він нарешті, — ви… жінок таки не знаєте? Живете справді аскетом? — Що ж тут дивного? — без манірності, зовсім природно й попросту сказав Лаговський. — Адже мені три чисниці до смерті. Я слабий, не до жінок мені… Знов же й науці своїй, сухій науці, я оддаюся так сильно, що всякі похоті мусять пропадати… Це, мабуть, усім відома річ.», «— А ви далі вже не поганьте себе знову: тікайте од зносин із жіноцтвом, то все й буде гаразд… Знаєте, що прийшло мені зараз на думку? Ми, люди, певне, скидаємося на отой молодий кущ зілля, що якось виріс отут на молу (він показав на зілля в розщелині поміж камінням): глядіть, зараз він — свіжий, зелений і буде таким, аж доки не дасть насіння; тоді — всихає, бо вся сила втрачена. Отак, мабуть, і чоловік: доки береже свою продуктивну силу та й не витрачає себе — доти він зостається свіжий, необезсилений… Але простіть… Які наївні дурниці знов я плещу!..»).
3) Свобода любові
Андрій Лаговський, головний герой роману Агатангела Кримського, відмовляється від усталеного уявлення про любов тільки у межах шлюбу, стверджуючи, що любов не має кордонів ані у віці, ані у статі.
Протягом усього роману його герой знаходиться у пошуках власного щастя та сексуальності: «Може, я його дуже люблю? — міркував я про вас і одповідав собі: — Ні! Я егоїст і нікого не люблю, і мені нічиєї любові не треба. Так чого ж мені прикро, що він од мене одкинувся? — питав себе я — і мав тільки одну відповідь — Хоч я й егоїст, але я заздрий. Я нікого любити не можу, але ревнувати до когось можу…»; «А ще гірше, — казав Лаговському св. Єфрем далі, — ще гірше — якщо людина полюбить особу другого полу.», «Несподіваний здогад разом просвітлив професора. Він притяг до себе Шмідтове обличчя і скількись разів ніжно й жалісно поцілував. — Слухайте, дорогий мій Володимире, — шептав він, ласкаючи його голову, — ах, вибачайте, що вас так коротко зву, але ж ви, мабуть, дозволите мені звати вас попросту Володимиром?.»; « — Ваші брати — справді гарні і напрочуд поетичні люди, — тихенько вимовив Лаговський, з любов’ю дивлячись на Володимира, — але на вас я їх собі не проміняю.
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на ідеолога індивідуалізму та інтеграції України у глобальний, світовий контекст, - Агатангела Кримського, через призму его психологічної прози (роман «Андрій Лаговський»).
Агатагел Кримський (1871—1941) – український та кримськотатарський орієнталіст, історик української мови, фольклорист і перекладач (володів як мінімум 35-ма мовами).
1) Ідея повстання проти недемократичного ладу
У творчості Агатангела, а саме, в романі «Андрій Лаговський», постають герої, які представляють ліберальні ідеї, говорячи про необхідність боротьби з несправедливим, недемократичним суспільним ладом.
Ось які рядки прописує філософ: «Шмідт залюбки перегортав ліберальну часопись «Право» і, здається, щиро казав, що ця часопись просто аж будить його до боротьби проти сучасного несправедливого світового ладу і що він радий із своїх юридичних інтересів, бо вони дозволять йому свідомо дивитися на світ і на його суспільний лад… Він голосно нагадав це й Шмідтові.»; «Я й сама силуюся сіяти поміж усіма людьми, з ким зустрічаюся, ліберальні, визвольні думки… думки про те, що треба соціальної революції… Але кинути живопис і естетику я й не можу й не хочу, бо це — моє покликання.»).
2) Концепція індивідуалізму
Головний герой роману «Андрій Лаговський» протистоїть стереотипам та шаблонам, що нав’язувалися тогочасним суспільством: він відмовляється від шлюбу та відносин, присвячуючи час науці та пошуку власної ідентичності.
Про це свідчать, з-поміж інших, наступні рядки: «— А скажіть, Негг Professor, — насмілився він нарешті, — ви… жінок таки не знаєте? Живете справді аскетом? — Що ж тут дивного? — без манірності, зовсім природно й попросту сказав Лаговський. — Адже мені три чисниці до смерті. Я слабий, не до жінок мені… Знов же й науці своїй, сухій науці, я оддаюся так сильно, що всякі похоті мусять пропадати… Це, мабуть, усім відома річ.», «— А ви далі вже не поганьте себе знову: тікайте од зносин із жіноцтвом, то все й буде гаразд… Знаєте, що прийшло мені зараз на думку? Ми, люди, певне, скидаємося на отой молодий кущ зілля, що якось виріс отут на молу (він показав на зілля в розщелині поміж камінням): глядіть, зараз він — свіжий, зелений і буде таким, аж доки не дасть насіння; тоді — всихає, бо вся сила втрачена. Отак, мабуть, і чоловік: доки береже свою продуктивну силу та й не витрачає себе — доти він зостається свіжий, необезсилений… Але простіть… Які наївні дурниці знов я плещу!..»).
3) Свобода любові
Андрій Лаговський, головний герой роману Агатангела Кримського, відмовляється від усталеного уявлення про любов тільки у межах шлюбу, стверджуючи, що любов не має кордонів ані у віці, ані у статі.
Протягом усього роману його герой знаходиться у пошуках власного щастя та сексуальності: «Може, я його дуже люблю? — міркував я про вас і одповідав собі: — Ні! Я егоїст і нікого не люблю, і мені нічиєї любові не треба. Так чого ж мені прикро, що він од мене одкинувся? — питав себе я — і мав тільки одну відповідь — Хоч я й егоїст, але я заздрий. Я нікого любити не можу, але ревнувати до когось можу…»; «А ще гірше, — казав Лаговському св. Єфрем далі, — ще гірше — якщо людина полюбить особу другого полу.», «Несподіваний здогад разом просвітлив професора. Він притяг до себе Шмідтове обличчя і скількись разів ніжно й жалісно поцілував. — Слухайте, дорогий мій Володимире, — шептав він, ласкаючи його голову, — ах, вибачайте, що вас так коротко зву, але ж ви, мабуть, дозволите мені звати вас попросту Володимиром?.»; « — Ваші брати — справді гарні і напрочуд поетичні люди, — тихенько вимовив Лаговський, з любов’ю дивлячись на Володимира, — але на вас я їх собі не проміняю.
Та ви й талановитіші од них, а що ви од них старші й розумніші, то ви мені навіть ближчі; до того ж — ви нещасливі... Нехай собі з ваших братів — гарні люди і люблять вони мене, а ви нехай глузуєте з мене та й набріхуєте ще й на себе самого всякі страхіття — я, однаково, тільки одно почуваю: ви — мені найдорожчі за всіх людей на світі. З цими словами професор схилився й притулився лицем до грудей напівлежачого Володимира і прихильно слухав, як у нього б’ється серце».
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Агатангела Кримського. Ми не стверджуємо, що Агатангел самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та правозахисної думки – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Анна Ткаченко (Anna Tkachenko) (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Агатангела Кримського. Ми не стверджуємо, що Агатангел самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та правозахисної думки – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Анна Ткаченко (Anna Tkachenko) (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на основоположника концепції ноосфери, глобаліста та філософа демократії – Володимира Вернадського.
Володимир Вернадський (1863 — 1946) – видатний український науковець та філософ, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології.
1) Засади ліберальної демократії
Вернадський одним з перших українських філософів визначив, що держава – є сервісом для громадян, що діє для народу, керується народом та функціонує за участю народу.
Дослідник писав: «Для мене умова правильності урядової діяльності виходить з того, що: держава існує для громадян, а не громадяни для держави; уряд, який би він не був – монархічний чи республіканський, є лише ставлеником громадян і повинен, отже, постійно діяти за їх участю та під їх контролем. Очевидно, така діяльність можлива лише при існуванні в країні суспільного розуміння»
2) Критичне мислення та свобода слова
Науковець був переконаний, що критичне мислення та свобода слова є запорукою формування сильного громадянського суспільства та соціального прогресу. Важливим для нього й був суспільний договір та консенсус, які можуть стати можливими тільки за умови критичного, плюрального та інклюзивного підходу.
Володимир зазначав: «У країні свободи висловлення критичної думки і прошарку суспільно-активних людей могла б призвести до існування найважливішого чинника соціального життя суспільства – громадської думки»; «Розглядаючи умови, які існують в Росії, ми бачимо, що в ній немає ні громадської думки, ні суспільного розуміння. Очевидно, що в ній і не може бути правильної діяльності уряду».
3) Основи партисипації та активізму
Володимир Вернадський був прибічником концепції партисипації: він наполягав, що тільки через участь громадян у функціонуванні державного механізму, а також через вираження позицій через політичні групи та партії, можливо досягти правильних, ефективних результатів для всього суспільства та країни в цілому.
Ось його слова: «У справді велику і відповідальну хвилину народного життя виявилися три відповіді на питання про обов’язки і норми поведінки окремого російського громадянина. Одна відповідь вимагає від нього енергійного і безумовного придушення всього визвольного руху. Друга – накладає на нього обов’язок участі в збройній боротьбі з урядовою машиною старої держави. Нарешті третя приводить до енергійної роботи над політичними організаціями народу, до роботи в політичних партіях. Тільки ця третя відповідь виключає можливість виснаження народних сил, тобто державну загибель».
4) Ноосфера як ліберальна ідея
Всесвітню славу Володимир Вернадських здобув є один з ідеологів концепції ноосфери – біосфери, яка гармонує з людським розумом і діями. Для забезпечення ноосфери, на його думку, людство має стати глобалістичним: економічно, політично та інформаційно. Вчений передбачав, що головними умовами такого прогресу має стати рівність усіх людей, незалежно від походження, кольору шкіри, мови, статі та інших ознак. Світова безпека має ж підтримуватися глобальними планетарними органами, на основі відмови держав від зовнішньої агресії та війн. Важливе місце він приділяв й свободі совісті та рівності всіх релігій.
Основною задачею людства він вважав відмову від руйнації планети, перехід на альтернативні джерела енергії, підтримку миру в усьому світі та забезпечення гідного життя для кожного, і як кінцеву мету – підкорення космосу.
Науковець передрікав: «Біосфера перейде так чи інакше, рано чи пізно в ноосферу. На певному етапі розвитку людина вимушена узяти на себе відповідальність за подальшу еволюцію планети, інакше у нього не буде майбутнього».
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Володимира Вернадського.
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на основоположника концепції ноосфери, глобаліста та філософа демократії – Володимира Вернадського.
Володимир Вернадський (1863 — 1946) – видатний український науковець та філософ, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології.
1) Засади ліберальної демократії
Вернадський одним з перших українських філософів визначив, що держава – є сервісом для громадян, що діє для народу, керується народом та функціонує за участю народу.
Дослідник писав: «Для мене умова правильності урядової діяльності виходить з того, що: держава існує для громадян, а не громадяни для держави; уряд, який би він не був – монархічний чи республіканський, є лише ставлеником громадян і повинен, отже, постійно діяти за їх участю та під їх контролем. Очевидно, така діяльність можлива лише при існуванні в країні суспільного розуміння»
2) Критичне мислення та свобода слова
Науковець був переконаний, що критичне мислення та свобода слова є запорукою формування сильного громадянського суспільства та соціального прогресу. Важливим для нього й був суспільний договір та консенсус, які можуть стати можливими тільки за умови критичного, плюрального та інклюзивного підходу.
Володимир зазначав: «У країні свободи висловлення критичної думки і прошарку суспільно-активних людей могла б призвести до існування найважливішого чинника соціального життя суспільства – громадської думки»; «Розглядаючи умови, які існують в Росії, ми бачимо, що в ній немає ні громадської думки, ні суспільного розуміння. Очевидно, що в ній і не може бути правильної діяльності уряду».
3) Основи партисипації та активізму
Володимир Вернадський був прибічником концепції партисипації: він наполягав, що тільки через участь громадян у функціонуванні державного механізму, а також через вираження позицій через політичні групи та партії, можливо досягти правильних, ефективних результатів для всього суспільства та країни в цілому.
Ось його слова: «У справді велику і відповідальну хвилину народного життя виявилися три відповіді на питання про обов’язки і норми поведінки окремого російського громадянина. Одна відповідь вимагає від нього енергійного і безумовного придушення всього визвольного руху. Друга – накладає на нього обов’язок участі в збройній боротьбі з урядовою машиною старої держави. Нарешті третя приводить до енергійної роботи над політичними організаціями народу, до роботи в політичних партіях. Тільки ця третя відповідь виключає можливість виснаження народних сил, тобто державну загибель».
4) Ноосфера як ліберальна ідея
Всесвітню славу Володимир Вернадських здобув є один з ідеологів концепції ноосфери – біосфери, яка гармонує з людським розумом і діями. Для забезпечення ноосфери, на його думку, людство має стати глобалістичним: економічно, політично та інформаційно. Вчений передбачав, що головними умовами такого прогресу має стати рівність усіх людей, незалежно від походження, кольору шкіри, мови, статі та інших ознак. Світова безпека має ж підтримуватися глобальними планетарними органами, на основі відмови держав від зовнішньої агресії та війн. Важливе місце він приділяв й свободі совісті та рівності всіх релігій.
Основною задачею людства він вважав відмову від руйнації планети, перехід на альтернативні джерела енергії, підтримку миру в усьому світі та забезпечення гідного життя для кожного, і як кінцеву мету – підкорення космосу.
Науковець передрікав: «Біосфера перейде так чи інакше, рано чи пізно в ноосферу. На певному етапі розвитку людина вимушена узяти на себе відповідальність за подальшу еволюцію планети, інакше у нього не буде майбутнього».
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Володимира Вернадського.
Ми не стверджуємо, що Володимир самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та уявлення про глобалізм – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготував: Artem Blokhin (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготував: Artem Blokhin (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одного з батьків-засновників української ліберальної думки, апологета демократії та ідеолога свободи, – Михайла Драгоманова.
Михайло Драгоманов (1841-1895) – видатний український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист та громадський діяч.
1) Індивідуалізм
Михайло був переконаний, що людина виступає в основі соціального устрою і має у собі головну соціальну цінність. Він вибудовував ієрархію таким чином, де на вершині знаходилася людина, її життя та здоров’я, потім народ, і вже тоді – державна машина.
Ось що мислитель писав про це: «Народ взагалі не існує для держав, а держави для народів, - народи ж держав із різними національностями не існують для якихось темних державних інтересів одного або двох народів, а для самих себе, - і держава зобов'язана задовольняти інтереси усіх народів, а не тільки привілейованих. Державна національність є такий же абсурд, як і державна церква».
2) Ліберальна демократія
Свобода місцевої влади займає важливе місце у роботах Михайла Драгоманова.
На його думку, місцеве самоврядування мало виступати як гарант забезпечення конституційних прав. Демократія в його концепції виражається у відсутності примусу зі сторони держави і в добровільному об’єднані людей.
Він писав про централізацію: «Не може бути ні правильної розверстки питань на місцеві і загальні, ні належної політичної школи в голосуванні по справах місцевих».
Головним фактором, за яким люди добровільно об’єднаються в громади (за його концепцією) є національне самовизначення, а не етнічний вплив.
Це підтверджують його слова, написані під час життя у Женеві: "Не можна не бачити, що існування певних людських порід, - національностей визначає окремим особам, або у крайньому разі значній більшості з них, - природні поля для їх діяльності як тому, що національні мови, - найбільш визначена і найбільш важлива у практичному відношенні відмінність людських порід, - є найбільш природним зв'язком окремих осіб певних національних мас і найпередовіших громадських діячів з цими масами, так і тому, що, за небагатьма винятками, - люди однієї породи посіли на землі країни з більш чи менш однорідними умовами для ведення господарства і побуту взагалі".
3) Природні права та цивільні свободи
Михайло категорично виступав проти смертельної кари (нагадаємо, що жив та творив він у 19 столітті) та тілесних покарань. Він жорстко притримував свободу слова, друку, релігії.
Тут також варто зазначити, що його часто називають соціалістом, проте «соціалізм» в понятті Драгоманова є «громадівським», тобто основа - західноєвропейських соціалістичні вчення і традиції українського суспільного життя. Йдеться про адаптацію ідеї до українських реалій, а відтак – зародження лібералізму.
4) Мінімізація держави
Філософ бачив державу як інституції, які чітко повинні виконувати свою роль, а також наголошував на необхідності чіткого розподілу влади на три гілки (виконавчу, законодавчу та судову). Церква, на його думку, має бути повністю відділена від держави, адже віра – це про приватне.
Драгоманов писав про це так: «Формами і органами, котрі виробляються в народному житті (по волі, по неволі, як трапиться) і змінюються з ним, і що без цих форм і органів, тобто і без політики, не може жити ніякий народ, ніяка людська громада. Найменше можуть обійтись без політики ті, хто скривджені у теперішніх державах, хто хоче чогось іншого, нового... В XIX ст. ніякий громадський рух, в тому числі і національний, не обходиться без політики, без того, щоб примусити державні уряди перемінити чи установити які державні закони» .
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Михайла Драгоманова.
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одного з батьків-засновників української ліберальної думки, апологета демократії та ідеолога свободи, – Михайла Драгоманова.
Михайло Драгоманов (1841-1895) – видатний український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист та громадський діяч.
1) Індивідуалізм
Михайло був переконаний, що людина виступає в основі соціального устрою і має у собі головну соціальну цінність. Він вибудовував ієрархію таким чином, де на вершині знаходилася людина, її життя та здоров’я, потім народ, і вже тоді – державна машина.
Ось що мислитель писав про це: «Народ взагалі не існує для держав, а держави для народів, - народи ж держав із різними національностями не існують для якихось темних державних інтересів одного або двох народів, а для самих себе, - і держава зобов'язана задовольняти інтереси усіх народів, а не тільки привілейованих. Державна національність є такий же абсурд, як і державна церква».
2) Ліберальна демократія
Свобода місцевої влади займає важливе місце у роботах Михайла Драгоманова.
На його думку, місцеве самоврядування мало виступати як гарант забезпечення конституційних прав. Демократія в його концепції виражається у відсутності примусу зі сторони держави і в добровільному об’єднані людей.
Він писав про централізацію: «Не може бути ні правильної розверстки питань на місцеві і загальні, ні належної політичної школи в голосуванні по справах місцевих».
Головним фактором, за яким люди добровільно об’єднаються в громади (за його концепцією) є національне самовизначення, а не етнічний вплив.
Це підтверджують його слова, написані під час життя у Женеві: "Не можна не бачити, що існування певних людських порід, - національностей визначає окремим особам, або у крайньому разі значній більшості з них, - природні поля для їх діяльності як тому, що національні мови, - найбільш визначена і найбільш важлива у практичному відношенні відмінність людських порід, - є найбільш природним зв'язком окремих осіб певних національних мас і найпередовіших громадських діячів з цими масами, так і тому, що, за небагатьма винятками, - люди однієї породи посіли на землі країни з більш чи менш однорідними умовами для ведення господарства і побуту взагалі".
3) Природні права та цивільні свободи
Михайло категорично виступав проти смертельної кари (нагадаємо, що жив та творив він у 19 столітті) та тілесних покарань. Він жорстко притримував свободу слова, друку, релігії.
Тут також варто зазначити, що його часто називають соціалістом, проте «соціалізм» в понятті Драгоманова є «громадівським», тобто основа - західноєвропейських соціалістичні вчення і традиції українського суспільного життя. Йдеться про адаптацію ідеї до українських реалій, а відтак – зародження лібералізму.
4) Мінімізація держави
Філософ бачив державу як інституції, які чітко повинні виконувати свою роль, а також наголошував на необхідності чіткого розподілу влади на три гілки (виконавчу, законодавчу та судову). Церква, на його думку, має бути повністю відділена від держави, адже віра – це про приватне.
Драгоманов писав про це так: «Формами і органами, котрі виробляються в народному житті (по волі, по неволі, як трапиться) і змінюються з ним, і що без цих форм і органів, тобто і без політики, не може жити ніякий народ, ніяка людська громада. Найменше можуть обійтись без політики ті, хто скривджені у теперішніх державах, хто хоче чогось іншого, нового... В XIX ст. ніякий громадський рух, в тому числі і національний, не обходиться без політики, без того, щоб примусити державні уряди перемінити чи установити які державні закони» .
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Михайла Драгоманова.
Ми не стверджуємо, що Михайло самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та уявлення про глобалізм – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготував: Катерина Рижак (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготував: Катерина Рижак (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одну з основоположниць української ліберальної думки та титанку у сфері захисту прав жінок, – Ольгу Кобилянську.
Ольга Кобилянська (1863 – 1942) – видатна українська письменниця та феміністка.
1) Права жінок та гендерна рівність
Ольга Кобилянська брала активну участь у феміністичному русі першої хвилі. Ставши у 1894 однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», вона обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху».
Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя. Також письменниця підтримувала рух суфражисток.
У своїй повісті “Царівна” Ольга сповідує головний принцип феміністичного підходу - зосередження на жінці як дієвій силі в історії власного життя, вживання нових інтерпретацій жіночих цінностей, аналіз особистого досвіду жінки, родинних і домашніх структур.
Письменниця у своїх виступах закликала «Будити національну свідомість, поширити просвіту між жіноцтвом і взагалі орієнтуватись на лад німецьких жінок».
2) Національна ідентичність як право
Кобилянська мала прогресивні погляди на питання національної ідентичності, розкриваючи його не через призму етнічного походження, а через право людини на самоусвідомлення в межах певної спільності.
Ольга трактує поняття нації модерно, – як предмет вільного вибору, а не мус походження й традиції. Ця теза знаходить прикметне вираження на сторінках останнього роману письменниці.
Ось що філософиня пише у книзі «Апостол черні», який отримав визнання лиш наприкінці ХХ сторіччя: «Тут маєш потомка твого народу, українця-героя, що поляг на полі слабосилля через гру в карти. На ім’я йому Максиміліян Цезаревич. Дбай про це плем’я в цій цінній одиниці, щоб воно не згасло. Може, який будучий потомок його повстане колись з прапором його національности проти мого народу, будеш мати заслугу перед твоєю нацією. Ти ж українка»; «Жили спокійно, займаючись і моїм вихованням, кладучи найбільшу увагу на національне почуття і мову».
3) Соціальна свобода людини
Письменниця роками прагнула досягнути соціальної свободи, яка б відповідала її суб'єктивній (інтелектуальній, а також емоційній) автономності.
Обстоюючи ідею праці як джерела незалежності жінок, Кобилянська визнавала реальність подружжя як найпоширенішого шляху до матеріальної забезпеченості (і, в найкращих випадках, часткової незалежності) для жінок її соціального стану, в тому числі і її самої.
У щоденнику молода Кобилянська звітує про своє загалом позитивне ставлення до тих чоловіків, в яких її батьки бачили потенційних зятів.
Проте є сторінки у її працях, на яких думка про шлюб авторці щоденника немила і вона «хотіла б мати лише гроші і спокій»: «Якби я мала гроші, то могла б жити зовсім сама, мені не треба було б нічийого співчуття, взагалі не треба було б нічого, нічогісінько»; «Мати таку свободу, щоб бути собі ціллю!.. Передусім бути собі ціллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збільшувати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячах красках!.. Бути передусім собі ціллю, а опісля стати або для одного чимсь величнйм на всі часи, або віддатися праці для всіх. Боротися за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя... Свобідний чоловік із розумом — це мій ідеал».
4) Перемога лібералізму над соціалізмом
Цікаві тенденції прослідковуються у романі Ольги «Царівна», у якому свободолюбива Наталка закохалася у соціаліста Василя Орядина.
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одну з основоположниць української ліберальної думки та титанку у сфері захисту прав жінок, – Ольгу Кобилянську.
Ольга Кобилянська (1863 – 1942) – видатна українська письменниця та феміністка.
1) Права жінок та гендерна рівність
Ольга Кобилянська брала активну участь у феміністичному русі першої хвилі. Ставши у 1894 однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», вона обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху».
Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя. Також письменниця підтримувала рух суфражисток.
У своїй повісті “Царівна” Ольга сповідує головний принцип феміністичного підходу - зосередження на жінці як дієвій силі в історії власного життя, вживання нових інтерпретацій жіночих цінностей, аналіз особистого досвіду жінки, родинних і домашніх структур.
Письменниця у своїх виступах закликала «Будити національну свідомість, поширити просвіту між жіноцтвом і взагалі орієнтуватись на лад німецьких жінок».
2) Національна ідентичність як право
Кобилянська мала прогресивні погляди на питання національної ідентичності, розкриваючи його не через призму етнічного походження, а через право людини на самоусвідомлення в межах певної спільності.
Ольга трактує поняття нації модерно, – як предмет вільного вибору, а не мус походження й традиції. Ця теза знаходить прикметне вираження на сторінках останнього роману письменниці.
Ось що філософиня пише у книзі «Апостол черні», який отримав визнання лиш наприкінці ХХ сторіччя: «Тут маєш потомка твого народу, українця-героя, що поляг на полі слабосилля через гру в карти. На ім’я йому Максиміліян Цезаревич. Дбай про це плем’я в цій цінній одиниці, щоб воно не згасло. Може, який будучий потомок його повстане колись з прапором його національности проти мого народу, будеш мати заслугу перед твоєю нацією. Ти ж українка»; «Жили спокійно, займаючись і моїм вихованням, кладучи найбільшу увагу на національне почуття і мову».
3) Соціальна свобода людини
Письменниця роками прагнула досягнути соціальної свободи, яка б відповідала її суб'єктивній (інтелектуальній, а також емоційній) автономності.
Обстоюючи ідею праці як джерела незалежності жінок, Кобилянська визнавала реальність подружжя як найпоширенішого шляху до матеріальної забезпеченості (і, в найкращих випадках, часткової незалежності) для жінок її соціального стану, в тому числі і її самої.
У щоденнику молода Кобилянська звітує про своє загалом позитивне ставлення до тих чоловіків, в яких її батьки бачили потенційних зятів.
Проте є сторінки у її працях, на яких думка про шлюб авторці щоденника немила і вона «хотіла б мати лише гроші і спокій»: «Якби я мала гроші, то могла б жити зовсім сама, мені не треба було б нічийого співчуття, взагалі не треба було б нічого, нічогісінько»; «Мати таку свободу, щоб бути собі ціллю!.. Передусім бути собі ціллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збільшувати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячах красках!.. Бути передусім собі ціллю, а опісля стати або для одного чимсь величнйм на всі часи, або віддатися праці для всіх. Боротися за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя... Свобідний чоловік із розумом — це мій ідеал».
4) Перемога лібералізму над соціалізмом
Цікаві тенденції прослідковуються у романі Ольги «Царівна», у якому свободолюбива Наталка закохалася у соціаліста Василя Орядина.
При цьому сам Василь мав погляди, відмінні від марксизму або інших крайніх форм соціалізму, які дещо нагадували соціал-демократію.
Василь розумів соціалізм не як класову боротьбу або революцію, а як певну людиноцентричну ідею, що за допомогою її носіїв-інтелігентів змінить суспільство на краще.
У романі Наталка покохала Орядина за духовний порив, палке бажання стати “вище” і присвятити себе народу. Втім, на запитання, що вона думає про соціалізм, героїня відповідає з тревогою: «я боялася якогось хаосу в будучності, котрий немов відчувала, боялася царювання ще грубішої, безогляднішої сили, як досі».
На «антисоціалістичний» закид дядька про те, що «всі люди однаково не можуть жити і не будуть жити», Наталка мовчки погоджується, бо логіка її життя (як і життя авторки роману) ґрунтується саме на свободі індивідуальності та на свободі вибору.
Вимальовується парадоксальна ситуація: Наталка кохає «ідеального» соціаліста, але розуміє, що це – лиш притаманна чоловікам-романтикам утопія, і що майбутнє – за свободою людини та її вільним вибором.
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Ольги Кобилянської. Ми не стверджуємо, що Ольга самоідентифікувалася як українська лібералка, але те, що її ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та захисту прав жінок – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Karyna Mykulskaya (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
Василь розумів соціалізм не як класову боротьбу або революцію, а як певну людиноцентричну ідею, що за допомогою її носіїв-інтелігентів змінить суспільство на краще.
У романі Наталка покохала Орядина за духовний порив, палке бажання стати “вище” і присвятити себе народу. Втім, на запитання, що вона думає про соціалізм, героїня відповідає з тревогою: «я боялася якогось хаосу в будучності, котрий немов відчувала, боялася царювання ще грубішої, безогляднішої сили, як досі».
На «антисоціалістичний» закид дядька про те, що «всі люди однаково не можуть жити і не будуть жити», Наталка мовчки погоджується, бо логіка її життя (як і життя авторки роману) ґрунтується саме на свободі індивідуальності та на свободі вибору.
Вимальовується парадоксальна ситуація: Наталка кохає «ідеального» соціаліста, але розуміє, що це – лиш притаманна чоловікам-романтикам утопія, і що майбутнє – за свободою людини та її вільним вибором.
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Ольги Кобилянської. Ми не стверджуємо, що Ольга самоідентифікувалася як українська лібералка, але те, що її ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та захисту прав жінок – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Karyna Mykulskaya (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одного з найвидатніших українських юристів, апологета школи природного права, – Богдана Кістяківського.
Богдан Кістяківський (1868-1920) – правознавець, філософ права, соціолог, громадський діяч та один з засновників Академії наук України.
1) Природне право та правосвідомість
Богдан Кістяківський виступав за розвиток права, основою якого була б свобода особистості, критикував російську інтелігенцію за її низьку правосвідомість, критикував відсутність розробки правових ідей в російській літературі та суспільство – за відношення до суду.
Ось що пише Богдан у своїй статті «На захист права», що ввійшла до збірки «Віхи» (1909): «Тоді недостатньо вказувати на те, що право розмежовує інтереси або створює компроміс між ними, а треба прямо наполягати на тому, що право тільки там, де є свобода особистості. У цьому сенсі правовий порядок є система відносин, при яких всі особи даного товариства мають найбільшу свободою діяльності та самовизначення.»; «Російська інтелігенція складається з людей, які ні індивідуально, ні соціально недисципліновані. І це пов'язане з тим, що російська інтелігенція ніколи не поважала права, ніколи не бачила в ньому цінність.»; «Але вражає байдужість нашого суспільства до громадянського суду. Широкі верстви суспільства зовсім не цікавляться його організацією і діяльністю. Наша загальна преса ніколи не займається його значенням для розвитку нашого права, вона не повідомляє даних про найбільш важливі, з правової точки зору, рішення і якщо і згадує про суд, то тільки через сенсаційні процеси. Тим часом, якби наша інтелігенція контролювала і регулювала наш громадянський суд, який поставлений в порівняно незалежне становище, то він міг би надати величезний вплив на зміцнення і розвиток нашого правопорядку.»
2) Свобода особистості та її недоторканість
Основою правопорядку Богдан Кістяківський вважав свободу особистості та її недоторканість. Він критикує російську інтелігенцію за ігнорування або вороже ставленні до правових інтересів особистості.
Богдан писав: «Споконвіку у нас було визнано, що всі суспільний розвиток залежить від того, яке положення займає особистість. Тому навіть зміна суспільних напрямків у нас характеризується заміною однієї формули, що стосується особистості, інший. Одна за одною у нас висувалися формули: критично мислячої, свідомої, всебічно розвиненої, самовдосконалюється, етичної, релігійної та революційної особистості»; «Духовні провідники російської інтелігенції неодноразово або зовсім ігнорували правові інтереси особистості, або виявляли до них навіть пряму ворожість.»
3) Протистояння крайнім ідеологіям
Юрист критикував крайні праві та крайні ліві ідеології, підтримуючи лібералізм та виступаючи з позиції центру.
Він згадує: «Були й протилежні течії, які прагнули потопити особистість в громадських інтересах, які оголошували особистість «quantite negligeable» і відстоювали соборну особистість. Нарешті, останнім часом ніцшеанство, штірнеріанство і анархізм висунули нові гасла самодостатньої особистості, егоїстичної особистості і понад особистою. Важко знайти більш різнобічну і багату розробку ідеалу особистості, і можна було б думати, що, в крайній мірі, вона є вичерпною. Але саме тут ми констатуємо найбільший пробіл, так як нашу суспільну свідомість ні коли не висувала ідеалу правової особистості. Про боку цього ідеалу - особистості, дисциплінованою правом і стійким правопорядком, і особистості, наділеною всіма правами і вільно користується ними чужі свідомості нашої інтелігенції.».
4) Правова рівність
Філософ, розмірковуючи над владою в державі, віддавав перевагу правовій державі.
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одного з найвидатніших українських юристів, апологета школи природного права, – Богдана Кістяківського.
Богдан Кістяківський (1868-1920) – правознавець, філософ права, соціолог, громадський діяч та один з засновників Академії наук України.
1) Природне право та правосвідомість
Богдан Кістяківський виступав за розвиток права, основою якого була б свобода особистості, критикував російську інтелігенцію за її низьку правосвідомість, критикував відсутність розробки правових ідей в російській літературі та суспільство – за відношення до суду.
Ось що пише Богдан у своїй статті «На захист права», що ввійшла до збірки «Віхи» (1909): «Тоді недостатньо вказувати на те, що право розмежовує інтереси або створює компроміс між ними, а треба прямо наполягати на тому, що право тільки там, де є свобода особистості. У цьому сенсі правовий порядок є система відносин, при яких всі особи даного товариства мають найбільшу свободою діяльності та самовизначення.»; «Російська інтелігенція складається з людей, які ні індивідуально, ні соціально недисципліновані. І це пов'язане з тим, що російська інтелігенція ніколи не поважала права, ніколи не бачила в ньому цінність.»; «Але вражає байдужість нашого суспільства до громадянського суду. Широкі верстви суспільства зовсім не цікавляться його організацією і діяльністю. Наша загальна преса ніколи не займається його значенням для розвитку нашого права, вона не повідомляє даних про найбільш важливі, з правової точки зору, рішення і якщо і згадує про суд, то тільки через сенсаційні процеси. Тим часом, якби наша інтелігенція контролювала і регулювала наш громадянський суд, який поставлений в порівняно незалежне становище, то він міг би надати величезний вплив на зміцнення і розвиток нашого правопорядку.»
2) Свобода особистості та її недоторканість
Основою правопорядку Богдан Кістяківський вважав свободу особистості та її недоторканість. Він критикує російську інтелігенцію за ігнорування або вороже ставленні до правових інтересів особистості.
Богдан писав: «Споконвіку у нас було визнано, що всі суспільний розвиток залежить від того, яке положення займає особистість. Тому навіть зміна суспільних напрямків у нас характеризується заміною однієї формули, що стосується особистості, інший. Одна за одною у нас висувалися формули: критично мислячої, свідомої, всебічно розвиненої, самовдосконалюється, етичної, релігійної та революційної особистості»; «Духовні провідники російської інтелігенції неодноразово або зовсім ігнорували правові інтереси особистості, або виявляли до них навіть пряму ворожість.»
3) Протистояння крайнім ідеологіям
Юрист критикував крайні праві та крайні ліві ідеології, підтримуючи лібералізм та виступаючи з позиції центру.
Він згадує: «Були й протилежні течії, які прагнули потопити особистість в громадських інтересах, які оголошували особистість «quantite negligeable» і відстоювали соборну особистість. Нарешті, останнім часом ніцшеанство, штірнеріанство і анархізм висунули нові гасла самодостатньої особистості, егоїстичної особистості і понад особистою. Важко знайти більш різнобічну і багату розробку ідеалу особистості, і можна було б думати, що, в крайній мірі, вона є вичерпною. Але саме тут ми констатуємо найбільший пробіл, так як нашу суспільну свідомість ні коли не висувала ідеалу правової особистості. Про боку цього ідеалу - особистості, дисциплінованою правом і стійким правопорядком, і особистості, наділеною всіма правами і вільно користується ними чужі свідомості нашої інтелігенції.».
4) Правова рівність
Філософ, розмірковуючи над владою в державі, віддавав перевагу правовій державі.
Він зазначав, що всі люди повинні бути рівними перед законом, а влада повинна підпорядковуватися певним нормам і не бути абсолютною.
Ось його цитата зі статті «Сутність державної влади»: «Панування правової ідеї в сучасній державі виражається в тому, що всі дії влади в ньому обумовлюються і регулюються правовими нормами. Особи, наділені владою в правовій державі, підпорядковані правовим нормам однаково з особами, які не мають влади. Вони є виконавцями розпоряджень, які полягають в цих нормах. Влада є для них не тільки їх суб'єктивним правом, скільки їх правової обов'язком. Цю обов'язок вони повинні нести, здійснюючи функції влади, як відоме суспільне служіння. Виняткові повноваження їм надаються не в їх особистих інтересах, а в інтересах всього народу і держави. Отже влада в кінцевому результат не є панування осіб, наділених владою, а служіння цих осіб на користь загального блага.»
5) Підтримка ідей Драгоманова
Богдан Кістяківський підтримував політичні ідеї Михайла Драгоманова та присвячував їм статті.
Так у власній праці «М.П.Драгоманов. Його політичні погляди, літературна діяльність і життя» Богдан Кістяківський висвітлював ліберальні ідеї Драгоманова, а саме засади розвитку особистості, свободи та рівності.
Ось його слова: «Бувши соціалістом, Драгоманов був водночас послідовним лібералом і демократом, якими й є завжди справжні соціалісти. Він невтомно доводив, що ідейний лібералізм у найвищій мірі цінний передовсім для соціалізму, адже ж бо і пропаганда і здійснення останнього можливі лише на грунті особистої, суспільної і державної свободи. Але він ніколи не дивився на політичну свободу тільки як на засіб для здійснення соціалізму і визнавав за нею цілком самостійне й незмінне культурне, політичне та суспільне значення. Щодо цього його ідеї надзвичайно сучасні, і він є ніби безпосереднім учасником нинішньої боротьби політичних партій і керунків.»
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Ольги Кобилянської. Ми не стверджуємо, що Богдан самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та правової культури – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Анна Ткаченко (Hanna Tkachenko)(Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
Ось його цитата зі статті «Сутність державної влади»: «Панування правової ідеї в сучасній державі виражається в тому, що всі дії влади в ньому обумовлюються і регулюються правовими нормами. Особи, наділені владою в правовій державі, підпорядковані правовим нормам однаково з особами, які не мають влади. Вони є виконавцями розпоряджень, які полягають в цих нормах. Влада є для них не тільки їх суб'єктивним правом, скільки їх правової обов'язком. Цю обов'язок вони повинні нести, здійснюючи функції влади, як відоме суспільне служіння. Виняткові повноваження їм надаються не в їх особистих інтересах, а в інтересах всього народу і держави. Отже влада в кінцевому результат не є панування осіб, наділених владою, а служіння цих осіб на користь загального блага.»
5) Підтримка ідей Драгоманова
Богдан Кістяківський підтримував політичні ідеї Михайла Драгоманова та присвячував їм статті.
Так у власній праці «М.П.Драгоманов. Його політичні погляди, літературна діяльність і життя» Богдан Кістяківський висвітлював ліберальні ідеї Драгоманова, а саме засади розвитку особистості, свободи та рівності.
Ось його слова: «Бувши соціалістом, Драгоманов був водночас послідовним лібералом і демократом, якими й є завжди справжні соціалісти. Він невтомно доводив, що ідейний лібералізм у найвищій мірі цінний передовсім для соціалізму, адже ж бо і пропаганда і здійснення останнього можливі лише на грунті особистої, суспільної і державної свободи. Але він ніколи не дивився на політичну свободу тільки як на засіб для здійснення соціалізму і визнавав за нею цілком самостійне й незмінне культурне, політичне та суспільне значення. Щодо цього його ідеї надзвичайно сучасні, і він є ніби безпосереднім учасником нинішньої боротьби політичних партій і керунків.»
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Ольги Кобилянської. Ми не стверджуємо, що Богдан самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та правової культури – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Анна Ткаченко (Hanna Tkachenko)(Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одну з найбільш таємничих постатей українського лібералізму, легендарну співачку, що мала сталеву волю, - Соломію Крушельницьку.
Соломія Крушельницька (1872-1952) - українська всесвітньовідома оперна співачка та громадська діячка.
1) Індивідуалізм
Соломія вважала власну свободу, особисту та творчу, найвищою цінністю після життя. Саме тому з юних років дівчина повстала проти тогочасного галицького консерватизму та сімейного пуританства, що нав’язувалося близьким до духовенства сімейним колом, заради власної мрії – життя великої співачки та акторки.
Ось що пише про волю акторки дослідниця її життєпису, Іванна Комаревич: «Важливими рисами характеру, відзначеними всіма, хто особисто знав співачку чи навіть принагідно з нею спілкувався, було яскраво розвинуте почуття власної гідності, а рівночасно – незалежність і свідомий підхід до будьякого кроку у житті».
2) Рівність
Співачка була переконана, що жінки мають рівні з чоловіками права та обов’язки. Так, наприклад, вона самостійно водила машину, плавала, їздила верхи і самостійно збудувала свою кар’єру не лише без допомоги покровителів, але й у справі, у якій також переважали чоловіки.
У своїх листах до М. Палика вона писала:«… ся справа, щоби видістати з пропасти найкращі сили і цвіт жінок, падаючих офірою, є для мене найболіснішою думкою, може бути, для того, що я безсильна помочи чим-небудь тому нещастю. Щоби знала, що моє життя спасе тих нещасливих жінок, то без хвилі намислу віддаюся на смерть, але що зробити, коли нині і таке посвященє не має вартості».
У свою чергу біографістка Соломії, Іванна Комаревич, зазначає: «Артистка була свідома ціле життя особливо складної позиції жінки в суспільстві. Звідси походило і її прагнення подолати консервативне відношення до жінки як до меншевартісної істоти, чиє єдине покликання – лише обслуговувати чоловіка і народжувати дітей, бо розумом і здібностями вона не дорівнює чоловікові, прозирає у багатьох її висловлюваннях і цю позицію вона відстоює дуже послідовно».
3) Український лібералізм
Крушельницька сповідувала прогресивні погляди щодо становлення української держави, зокрема підтримуючи ідеї Михайла Драгоманова. Вона вважала, що «секулярність, соборність і цілісний євроцентризм» мають стати основами єдиної України. Важливим вона вважала й ерудоване самоусвідомлення та раціоналізм.
Ось що пише про неї біографістка Іванна Комаревич: «Ця остання система поглядів виявилась найістотнішою для розуміння національного світогляду Соломії Крушельницької – і за часом виникнення, і за можливістю впливу, і за відображенням у її власних висловлюваннях і діях на артистичній ниві».
Її друг, М. Павлик, писав Драгоманову з цього приводу: ««Та зверніть ви увагу на ту людину, котра гаряче бажає познакомитися з Вами і служити нашій справі… Вірте мені, що та молода людина відіграє велику роль між русинами, коли ще не далі. Вона й величезна психологічна сила. Я щось таке бачу перше в життю».
4) Антикомунізм та антинацизм
Хоч документальних згадок не зберіглося, ми можемо логічно припустити Соломія ненавиділа тоталітарні режими, з якими зустрілася під час Другої світової та двох окупаційних режимів: комуністичного та нацистського. Адже обидві окупації позбавили її не тільки здоров’я, майна та поваги, але й посягнули на її особисту гідність, за яку артистка боролася все своє життя.
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Соломії Крушельницької. Ми не стверджуємо, що Соломія самоідентифікувалася як українська лібералка, але те, що її дії та погляди були тотожними уявленням про свободу та лібералізм – факт, який неможливо спростувати.
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одну з найбільш таємничих постатей українського лібералізму, легендарну співачку, що мала сталеву волю, - Соломію Крушельницьку.
Соломія Крушельницька (1872-1952) - українська всесвітньовідома оперна співачка та громадська діячка.
1) Індивідуалізм
Соломія вважала власну свободу, особисту та творчу, найвищою цінністю після життя. Саме тому з юних років дівчина повстала проти тогочасного галицького консерватизму та сімейного пуританства, що нав’язувалося близьким до духовенства сімейним колом, заради власної мрії – життя великої співачки та акторки.
Ось що пише про волю акторки дослідниця її життєпису, Іванна Комаревич: «Важливими рисами характеру, відзначеними всіма, хто особисто знав співачку чи навіть принагідно з нею спілкувався, було яскраво розвинуте почуття власної гідності, а рівночасно – незалежність і свідомий підхід до будьякого кроку у житті».
2) Рівність
Співачка була переконана, що жінки мають рівні з чоловіками права та обов’язки. Так, наприклад, вона самостійно водила машину, плавала, їздила верхи і самостійно збудувала свою кар’єру не лише без допомоги покровителів, але й у справі, у якій також переважали чоловіки.
У своїх листах до М. Палика вона писала:«… ся справа, щоби видістати з пропасти найкращі сили і цвіт жінок, падаючих офірою, є для мене найболіснішою думкою, може бути, для того, що я безсильна помочи чим-небудь тому нещастю. Щоби знала, що моє життя спасе тих нещасливих жінок, то без хвилі намислу віддаюся на смерть, але що зробити, коли нині і таке посвященє не має вартості».
У свою чергу біографістка Соломії, Іванна Комаревич, зазначає: «Артистка була свідома ціле життя особливо складної позиції жінки в суспільстві. Звідси походило і її прагнення подолати консервативне відношення до жінки як до меншевартісної істоти, чиє єдине покликання – лише обслуговувати чоловіка і народжувати дітей, бо розумом і здібностями вона не дорівнює чоловікові, прозирає у багатьох її висловлюваннях і цю позицію вона відстоює дуже послідовно».
3) Український лібералізм
Крушельницька сповідувала прогресивні погляди щодо становлення української держави, зокрема підтримуючи ідеї Михайла Драгоманова. Вона вважала, що «секулярність, соборність і цілісний євроцентризм» мають стати основами єдиної України. Важливим вона вважала й ерудоване самоусвідомлення та раціоналізм.
Ось що пише про неї біографістка Іванна Комаревич: «Ця остання система поглядів виявилась найістотнішою для розуміння національного світогляду Соломії Крушельницької – і за часом виникнення, і за можливістю впливу, і за відображенням у її власних висловлюваннях і діях на артистичній ниві».
Її друг, М. Павлик, писав Драгоманову з цього приводу: ««Та зверніть ви увагу на ту людину, котра гаряче бажає познакомитися з Вами і служити нашій справі… Вірте мені, що та молода людина відіграє велику роль між русинами, коли ще не далі. Вона й величезна психологічна сила. Я щось таке бачу перше в життю».
4) Антикомунізм та антинацизм
Хоч документальних згадок не зберіглося, ми можемо логічно припустити Соломія ненавиділа тоталітарні режими, з якими зустрілася під час Другої світової та двох окупаційних режимів: комуністичного та нацистського. Адже обидві окупації позбавили її не тільки здоров’я, майна та поваги, але й посягнули на її особисту гідність, за яку артистка боролася все своє життя.
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Соломії Крушельницької. Ми не стверджуємо, що Соломія самоідентифікувалася як українська лібералка, але те, що її дії та погляди були тотожними уявленням про свободу та лібералізм – факт, який неможливо спростувати.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Катерина Рижак (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Катерина Рижак (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на фундатора економічного лібералізму в Україні - Михайла Туган-Барановського.
Михайло Туган-Барановський(1865-1919) - видатний український економіст, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл і напрямків.
1) Капіталізм та ринкова економіка
Як і всі ліберали того часу, він виходив з того, що тільки на основі капіталістичного господарювання можна розбудовувати економічне благополуччя суспільства. Йому були близькі ідеї надклассового підходу, свободи особистості, реформаторського шляху розвитку суспільства, орієнтація на демократичні цінності.
Ось що писав учений: "Причина кризи полягає не в недостатку споживчої сили нації, не в низькому рівні заробітної плати, а в чомусь іншому. Проблема криз може бути задовільно розв'язана лише на основі правильної теорії ринку. А оскільки сучасна економічна наука, в особі величезної більшості своїх представників, стоїть на неправильній теорії ринку, то зовсім не дивно, що і проблема криз виявилась їй не під силу."
2) Критика марксизму
Михайло визначав Марксове поняття трудової цінності як «фікцію», корисну лише в якості «методологічного прийому, свідомого абстрагування певного явища від усіх ускладнюючих моментів і пристосування цього явища для простоти аналізу до одного з цих моментів».
Щодо введеного Марксом поняття додаткової цінності, вчений розглядав його як таке, що взагалі не має важливого значення.
Туган-Барановський зазначав: «Звичайний здоровий глузд і вульгарні економісти, безумовно, праві, заперечуючи яку б то не було різницю в розумінні створення прибутку між знаряддями праці та робочою силою».
3) Індивідуалізм та людина як вища цінність
Михайло, розглядаючи проблему співвідношення "особистість - суспільство", підкреслював, що розвиток кожної окремої особистості повинен бути головною суспільною метою.
У роботі "Соціалізм як позитивне учення" він розглядає систему державного соціалізму як одну із форм суспільного устрою. Учений відзначав, що елементи примусу, мабуть, збережуться доти, поки сама людина не навчиться підкоряти свої інтереси суспільним.
Соціальним ідеалом, на думку Туган-Барановського є, не "соціальна рівність, а соціальна воля". Досконале суспільство вільних людей - от кінцева мета суспільного прогресу. Але "соціальний ідеал ніколи не буде досягнутий", у наближенні до нього й полягає весь історичний прогресивний шлях людства.
Економіст вважав: «Центральною ідеєю сучасної свідомості, - стверджував він, - є сформульована Кантом ідея верховної цінності і, як висновок звідси, рівноцінності людської особистості. Усяка особистість є верховна мета у собі, через що всі люди рівні, як носії святині людської особистості».
4) Приватна власність
Михайло відстоював право кожної людини на приватну власність, яку вважав головним джерелом стимулювання як індивідуального, так і суспільного розвитку.
Він зазначав: «Сучасне людство, - писав він, - не може обійтися без цього стимулу господарської енергії... Тому припинення дії приватно-господарської системи було б рівнозначне економічному, культурному і взагалі соціальному занепадові».
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Ольги Кобилянської. Ми не стверджуємо, що Михайло самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та економічної теорії – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на фундатора економічного лібералізму в Україні - Михайла Туган-Барановського.
Михайло Туган-Барановський(1865-1919) - видатний український економіст, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл і напрямків.
1) Капіталізм та ринкова економіка
Як і всі ліберали того часу, він виходив з того, що тільки на основі капіталістичного господарювання можна розбудовувати економічне благополуччя суспільства. Йому були близькі ідеї надклассового підходу, свободи особистості, реформаторського шляху розвитку суспільства, орієнтація на демократичні цінності.
Ось що писав учений: "Причина кризи полягає не в недостатку споживчої сили нації, не в низькому рівні заробітної плати, а в чомусь іншому. Проблема криз може бути задовільно розв'язана лише на основі правильної теорії ринку. А оскільки сучасна економічна наука, в особі величезної більшості своїх представників, стоїть на неправильній теорії ринку, то зовсім не дивно, що і проблема криз виявилась їй не під силу."
2) Критика марксизму
Михайло визначав Марксове поняття трудової цінності як «фікцію», корисну лише в якості «методологічного прийому, свідомого абстрагування певного явища від усіх ускладнюючих моментів і пристосування цього явища для простоти аналізу до одного з цих моментів».
Щодо введеного Марксом поняття додаткової цінності, вчений розглядав його як таке, що взагалі не має важливого значення.
Туган-Барановський зазначав: «Звичайний здоровий глузд і вульгарні економісти, безумовно, праві, заперечуючи яку б то не було різницю в розумінні створення прибутку між знаряддями праці та робочою силою».
3) Індивідуалізм та людина як вища цінність
Михайло, розглядаючи проблему співвідношення "особистість - суспільство", підкреслював, що розвиток кожної окремої особистості повинен бути головною суспільною метою.
У роботі "Соціалізм як позитивне учення" він розглядає систему державного соціалізму як одну із форм суспільного устрою. Учений відзначав, що елементи примусу, мабуть, збережуться доти, поки сама людина не навчиться підкоряти свої інтереси суспільним.
Соціальним ідеалом, на думку Туган-Барановського є, не "соціальна рівність, а соціальна воля". Досконале суспільство вільних людей - от кінцева мета суспільного прогресу. Але "соціальний ідеал ніколи не буде досягнутий", у наближенні до нього й полягає весь історичний прогресивний шлях людства.
Економіст вважав: «Центральною ідеєю сучасної свідомості, - стверджував він, - є сформульована Кантом ідея верховної цінності і, як висновок звідси, рівноцінності людської особистості. Усяка особистість є верховна мета у собі, через що всі люди рівні, як носії святині людської особистості».
4) Приватна власність
Михайло відстоював право кожної людини на приватну власність, яку вважав головним джерелом стимулювання як індивідуального, так і суспільного розвитку.
Він зазначав: «Сучасне людство, - писав він, - не може обійтися без цього стимулу господарської енергії... Тому припинення дії приватно-господарської системи було б рівнозначне економічному, культурному і взагалі соціальному занепадові».
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Ольги Кобилянської. Ми не стверджуємо, що Михайло самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та економічної теорії – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!