#LDLU #Viche2019
Команда громадської організації «ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА ЛІГА УКРАЇНИ» рада повідомити, що 28 вересня, з 13:00 по 19:00, пройде наш черговий осінній конгрес (Віче), що буде відкритим для гостей за попередньою реєстрацією. 🔥
Програма заходу буде оголошена найближчим часом, однак вже зараз ми можемо поділитися, що на нас чекають виступи відомих українських та зарубіжних політиків (активістів), панельні дискусії та надзвичайно крутий нетворкінг. Також протягом заходу буде дообрано частину членів Ради організації, тобто конгрес є виборчим.
Осіннє Віче вже традиційно є найбільшим та найважливішим конгресом «ЛДЛУ». Цього року воно стане п’ятим, ювілейним осіннім конгресом нашої організації.
Реєстрація: https://forms.gle/uXNfMAsnfTMgp49u8
Слідкуйте за новинами!
Команда громадської організації «ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА ЛІГА УКРАЇНИ» рада повідомити, що 28 вересня, з 13:00 по 19:00, пройде наш черговий осінній конгрес (Віче), що буде відкритим для гостей за попередньою реєстрацією. 🔥
Програма заходу буде оголошена найближчим часом, однак вже зараз ми можемо поділитися, що на нас чекають виступи відомих українських та зарубіжних політиків (активістів), панельні дискусії та надзвичайно крутий нетворкінг. Також протягом заходу буде дообрано частину членів Ради організації, тобто конгрес є виборчим.
Осіннє Віче вже традиційно є найбільшим та найважливішим конгресом «ЛДЛУ». Цього року воно стане п’ятим, ювілейним осіннім конгресом нашої організації.
Реєстрація: https://forms.gle/uXNfMAsnfTMgp49u8
Слідкуйте за новинами!
#BeLiberal #BeLDLU
Розпочни осінь з найбільшою ліберальною сім’єю в Україні! 🍂
Напередодні вересня, який у громадському секторі прийнято вважати початком нового сезону, ми раді оголосити call та запросити долучитися до нашої найкрутішої команди!
📲 Долучитись до нас: https://ldlu.org.ua/joinus
Якщо тобі вже є 14 та ще нема 28, ти маєш ліберальні погляди та бажання реформувати Україну, то всі дев’ять Департаментів нашої організації вже чекають на твою заявку:
🔶 Департамент внутрішніх процесів (національний рівень)
🔶 Департамент закордонних справ (міжнародний рівень)
🔶 Департамент з питань освіти та роботи з молоддю
🔶 Департамент з питань ліберальної демократії
🔶 Департамент з питань захисту прав людини
🔶 Юридичний департамент
Окрім цього, ми маємо три спеціальні Департаменти: PR, HR та Соціології, аналізу та прогнозів.
🆒 Переваги, які надає «ЛДЛУ» своїм членам:
⭐ Досвід громадської, професійної діяльності у команді винятково молоді (14-28 років);
⭐ Можливість очолити соціальні, освітні, політичні тощо проекти;
⭐ Можливість безкоштовної участі у програмах, обмінах, конференціях, семінарах, тренінгах, фестивалях соціального та політичного характеру на території України та в світі (Європа, Азія, США, Австралія тощо);
⭐ Доступ до однієї з найпотужніших соціальних платформ для молоді («ЛДЛУ» об’єднує кращих молодих юристів, політологів, соціологів, економістів, бізнесменів тощо);
⭐ Можливість безкоштовно працювати у нашому ліберальному хабі, що знаходиться у самому центрі Києва;
⭐ Участь у діяльності міжнародних ліберальних організацій, а також взаємодія з ООН та Європарламентом;
⭐ Рекомендації, особливі відзнаки, премії.
Долучайся вже сьогодні – зміни чекають саме на тебе!
І хай система палає! 🔥
———————————————————————
💻 Веб-сайт: https://ldlu.org.ua/
📱Telegram: https://t.me/ldluofficial
📸Instagram: https://www.instagram.com/ldlu_official/
Розпочни осінь з найбільшою ліберальною сім’єю в Україні! 🍂
Напередодні вересня, який у громадському секторі прийнято вважати початком нового сезону, ми раді оголосити call та запросити долучитися до нашої найкрутішої команди!
📲 Долучитись до нас: https://ldlu.org.ua/joinus
Якщо тобі вже є 14 та ще нема 28, ти маєш ліберальні погляди та бажання реформувати Україну, то всі дев’ять Департаментів нашої організації вже чекають на твою заявку:
🔶 Департамент внутрішніх процесів (національний рівень)
🔶 Департамент закордонних справ (міжнародний рівень)
🔶 Департамент з питань освіти та роботи з молоддю
🔶 Департамент з питань ліберальної демократії
🔶 Департамент з питань захисту прав людини
🔶 Юридичний департамент
Окрім цього, ми маємо три спеціальні Департаменти: PR, HR та Соціології, аналізу та прогнозів.
🆒 Переваги, які надає «ЛДЛУ» своїм членам:
⭐ Досвід громадської, професійної діяльності у команді винятково молоді (14-28 років);
⭐ Можливість очолити соціальні, освітні, політичні тощо проекти;
⭐ Можливість безкоштовної участі у програмах, обмінах, конференціях, семінарах, тренінгах, фестивалях соціального та політичного характеру на території України та в світі (Європа, Азія, США, Австралія тощо);
⭐ Доступ до однієї з найпотужніших соціальних платформ для молоді («ЛДЛУ» об’єднує кращих молодих юристів, політологів, соціологів, економістів, бізнесменів тощо);
⭐ Можливість безкоштовно працювати у нашому ліберальному хабі, що знаходиться у самому центрі Києва;
⭐ Участь у діяльності міжнародних ліберальних організацій, а також взаємодія з ООН та Європарламентом;
⭐ Рекомендації, особливі відзнаки, премії.
Долучайся вже сьогодні – зміни чекають саме на тебе!
І хай система палає! 🔥
———————————————————————
💻 Веб-сайт: https://ldlu.org.ua/
📱Telegram: https://t.me/ldluofficial
📸Instagram: https://www.instagram.com/ldlu_official/
#LDLU_people #BeLiberal
Ми повертаємось з нашим інформаційним розділом, спрямований на, здавалося б, просту річ - радість від досягнень членів нашої організації поза межами "ЛДЛУ". Ним ми хочемо показати, що кожен з нас – є звичайною людиною, що творить незвичайне. І у цьому – вся суть LDLU-людей.
◾️ Даниил Каменский (Daniil Kamensky), активіст PR - департаменту, зіграв головну роль у драматичному фільмі 'Forgotten' ('Забуті'). Стрічка розповідає історію кохання молодої вчительки української мови Ніни, яка вимушена лишитись в окупованому Луганську, та молодого хлопця. Даниїл - учень, який вже на перших хвилинах фільму вивішує жовто-блакитний прапор у "ЛНР" і показує сміливу проукраїнську позицію.
Посилання на трейлер: https://vimeo.com/365370047?ref=fb-v-share
Прем'єра фільму вже відбулася у рамках 35го Варшавського Міжнародного Кінофестивалю. А ми з нетерпінням чекаємо Даниїла на екранах України!
◾️Голова департаменту захисту прав людини Iryna Martyniuk не тільки знає як відстояти права дискримінованих, а й є дуже творчою людиною. Літературний вечір у НАУКМА став одкровенням та озвученням віршів Ірини. Більше творчих моментів зафіксовано на особистій сторінці Ірини. Лібералізм у віршах - чи не початок це вільного мистецтва?
◾️Anastasiia Yefimenko, членкиня Юридичного департаменту, тепер записує подкаст Давай Обсудим про поп-культуру. Разом зі своєю співведучою Танею дівчата обговорюють рефлексії націй у творах культури, сперечаються чи завжди книги кращі за екранізації та закликають пити каву у багаторазових стаканчиках. Вже на всіх платформах та скоро у ваших навушниках.
◾️Очільниця Львівського відокремленого підрозділу Anastasiia Pedan була нагороджена стипендією випускників Школи публічного управління УКУ. Для Анастасії це нова дорога, а для нас всіх привід пишатися представницею нової генерації сильних українок. Якісні зміни починаються вже в серці Західної України, але поширюються на всю державу.
І це – тільки трошки з того, що роблять LDLU-люди поза межами організації! Ми щиро бажаємо кожному нашому активісту успіху на власному громадському шляху, та закликаємо всіх не бути байдужими та завжди йти до втілення найнеймовірніших мрій.
Лібералізуймося, бо ми того варті. 🖤
——————————————
💻Веб-сайт: https://ldlu.org.ua/
📱https://t.me/ldluofficial
📸Instagram: https://www.instagram.com/ldlu_official/
Ми повертаємось з нашим інформаційним розділом, спрямований на, здавалося б, просту річ - радість від досягнень членів нашої організації поза межами "ЛДЛУ". Ним ми хочемо показати, що кожен з нас – є звичайною людиною, що творить незвичайне. І у цьому – вся суть LDLU-людей.
◾️ Даниил Каменский (Daniil Kamensky), активіст PR - департаменту, зіграв головну роль у драматичному фільмі 'Forgotten' ('Забуті'). Стрічка розповідає історію кохання молодої вчительки української мови Ніни, яка вимушена лишитись в окупованому Луганську, та молодого хлопця. Даниїл - учень, який вже на перших хвилинах фільму вивішує жовто-блакитний прапор у "ЛНР" і показує сміливу проукраїнську позицію.
Посилання на трейлер: https://vimeo.com/365370047?ref=fb-v-share
Прем'єра фільму вже відбулася у рамках 35го Варшавського Міжнародного Кінофестивалю. А ми з нетерпінням чекаємо Даниїла на екранах України!
◾️Голова департаменту захисту прав людини Iryna Martyniuk не тільки знає як відстояти права дискримінованих, а й є дуже творчою людиною. Літературний вечір у НАУКМА став одкровенням та озвученням віршів Ірини. Більше творчих моментів зафіксовано на особистій сторінці Ірини. Лібералізм у віршах - чи не початок це вільного мистецтва?
◾️Anastasiia Yefimenko, членкиня Юридичного департаменту, тепер записує подкаст Давай Обсудим про поп-культуру. Разом зі своєю співведучою Танею дівчата обговорюють рефлексії націй у творах культури, сперечаються чи завжди книги кращі за екранізації та закликають пити каву у багаторазових стаканчиках. Вже на всіх платформах та скоро у ваших навушниках.
◾️Очільниця Львівського відокремленого підрозділу Anastasiia Pedan була нагороджена стипендією випускників Школи публічного управління УКУ. Для Анастасії це нова дорога, а для нас всіх привід пишатися представницею нової генерації сильних українок. Якісні зміни починаються вже в серці Західної України, але поширюються на всю державу.
І це – тільки трошки з того, що роблять LDLU-люди поза межами організації! Ми щиро бажаємо кожному нашому активісту успіху на власному громадському шляху, та закликаємо всіх не бути байдужими та завжди йти до втілення найнеймовірніших мрій.
Лібералізуймося, бо ми того варті. 🖤
——————————————
💻Веб-сайт: https://ldlu.org.ua/
📱https://t.me/ldluofficial
📸Instagram: https://www.instagram.com/ldlu_official/
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на титанку української літератури, яку ми вважаємо однією з матерів-засновниць національної ліберальної думки, - Лесю Українку.
Леся Українка (Лариса Петрінва Косач) (1871-1913) поетеса, перекладачка, громадська діячка.
1) Ідеї свободи
Леся прагнула до звільнення українського народу від «кайданів», а відтак – до незалежності України. На її думку, люди мають жити вільно, а не терпіти неволю. Письменниця вважала соромом внутрішньої вільної людини навколишнє рабство, національну неволю та призвичаєння до приниження та покори. Вона страждала від контрастів, які існували між тогочасними Україною та Європою.
Ось що вона пише у листах до дядька, Михайло Драгоманова: «Перше враження було таке, ніби я приїхала в якийсь інший світ – кращий світ, вільніший. Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже, я прокинулась, і тяжко мені, і жаль, і болить...»).
2) Свобода вибору та совісті
Леся виступала за свободу вибору, совісті та життя для кожної людини.
Цій проблематиці вона присвячувала вірші, як наприклад наступний: «Своєї крові я не дам ні краплі / За кров Христову/ Якщо тільки Правда / Що він є бог, нехай хоч раз проллється / Даремне божа кров і за людей / Мені дарма, чи бог один на небі / Чи три, чи триста, хоч і міріади / За жодного не хочу помирать / Ні за царя в незнаному едемі / Ні за тиранів на горі Олімпі / Нікому з них не буду я рабом /Доволі з мене рабства на сім світі!».
3) Потяг до демократії
Як громадська діячка Леся симпатизувала радикальним (демократичним) партіям, особливо – «Русько-українській радикальній партії», якою опікувався Михайло Драгоманов.
Леся пригадувала: «З усіх трьох галицьких партій (русинських) радикальна мені здається найпрогресивніша і найрозумніша; я думаю, що коли вона розумно поведе свої справи, то їй легко привернути до себе простий люд».
При цьому, Леся зазначала, що її погляди мають більш ліберальне спрямування, ніж соціал-демократичне, як партія дядька. Про це вона писала так: «по натурі я, властиве, «Wilde», тобто дика, і з організаціями входжу завжди в оригінальні відносини «союзника» скоріш, ніж «члена».
4) Життя як вища цінність
Леся стверджувала, що політична боротьба може бути і чесною, і нечесною, що її характер визначається характерами тих партій і суспільно-політичних діячів, які беруть у ній участь. Тому важливим є вибір саме таких політичних сил, які розуміють політичну боротьбу без безмістовиних збройних виступів. Така концепція боротьби Лесі Українки викликана несприйняттям нею кривавих жертв та смертей, які руйнують людські життя.
Найкращою зброєю, на думку Лесі Українки було саме слово: «Слово своє нагострить, насталить, Щоб як снаряд полетіло зі свистом, На ворогів! – в необхідную мить. Хай моє слово веде батальйони Мужніх бійців за країну свою Хай стане їм проти «градів» заслоною, Захистом вірним у правім бою! Слово моє! Ти – не шолом, не каска В тебе є інше завдання в борні Треба зривати оманливу маску З морди хижацької, з пики брехні»;
Українську ж мову вона вважала найсильнішою армією проти загарбників: «Бийте їх так, щоб аж пір’я летіло Із двоголових Кремлівських орлів. Щоб їм летіти сюди не кортіло, Щоб від Українських, корчило, слів. З нами Господь! З нами правда і Слава З нами майбутнє на віки віків! Слово моє! Встань в ряди, за Державу! Зброєю стань у руках вояків!».
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Лесі Українки. Ми не стверджуємо, що Леся самоідентифікувала як українську лібералку, але те, що її ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму – беззаперечний факт.
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на титанку української літератури, яку ми вважаємо однією з матерів-засновниць національної ліберальної думки, - Лесю Українку.
Леся Українка (Лариса Петрінва Косач) (1871-1913) поетеса, перекладачка, громадська діячка.
1) Ідеї свободи
Леся прагнула до звільнення українського народу від «кайданів», а відтак – до незалежності України. На її думку, люди мають жити вільно, а не терпіти неволю. Письменниця вважала соромом внутрішньої вільної людини навколишнє рабство, національну неволю та призвичаєння до приниження та покори. Вона страждала від контрастів, які існували між тогочасними Україною та Європою.
Ось що вона пише у листах до дядька, Михайло Драгоманова: «Перше враження було таке, ніби я приїхала в якийсь інший світ – кращий світ, вільніший. Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже, я прокинулась, і тяжко мені, і жаль, і болить...»).
2) Свобода вибору та совісті
Леся виступала за свободу вибору, совісті та життя для кожної людини.
Цій проблематиці вона присвячувала вірші, як наприклад наступний: «Своєї крові я не дам ні краплі / За кров Христову/ Якщо тільки Правда / Що він є бог, нехай хоч раз проллється / Даремне божа кров і за людей / Мені дарма, чи бог один на небі / Чи три, чи триста, хоч і міріади / За жодного не хочу помирать / Ні за царя в незнаному едемі / Ні за тиранів на горі Олімпі / Нікому з них не буду я рабом /Доволі з мене рабства на сім світі!».
3) Потяг до демократії
Як громадська діячка Леся симпатизувала радикальним (демократичним) партіям, особливо – «Русько-українській радикальній партії», якою опікувався Михайло Драгоманов.
Леся пригадувала: «З усіх трьох галицьких партій (русинських) радикальна мені здається найпрогресивніша і найрозумніша; я думаю, що коли вона розумно поведе свої справи, то їй легко привернути до себе простий люд».
При цьому, Леся зазначала, що її погляди мають більш ліберальне спрямування, ніж соціал-демократичне, як партія дядька. Про це вона писала так: «по натурі я, властиве, «Wilde», тобто дика, і з організаціями входжу завжди в оригінальні відносини «союзника» скоріш, ніж «члена».
4) Життя як вища цінність
Леся стверджувала, що політична боротьба може бути і чесною, і нечесною, що її характер визначається характерами тих партій і суспільно-політичних діячів, які беруть у ній участь. Тому важливим є вибір саме таких політичних сил, які розуміють політичну боротьбу без безмістовиних збройних виступів. Така концепція боротьби Лесі Українки викликана несприйняттям нею кривавих жертв та смертей, які руйнують людські життя.
Найкращою зброєю, на думку Лесі Українки було саме слово: «Слово своє нагострить, насталить, Щоб як снаряд полетіло зі свистом, На ворогів! – в необхідную мить. Хай моє слово веде батальйони Мужніх бійців за країну свою Хай стане їм проти «градів» заслоною, Захистом вірним у правім бою! Слово моє! Ти – не шолом, не каска В тебе є інше завдання в борні Треба зривати оманливу маску З морди хижацької, з пики брехні»;
Українську ж мову вона вважала найсильнішою армією проти загарбників: «Бийте їх так, щоб аж пір’я летіло Із двоголових Кремлівських орлів. Щоб їм летіти сюди не кортіло, Щоб від Українських, корчило, слів. З нами Господь! З нами правда і Слава З нами майбутнє на віки віків! Слово моє! Встань в ряди, за Державу! Зброєю стань у руках вояків!».
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Лесі Українки. Ми не стверджуємо, що Леся самоідентифікувала як українську лібералку, але те, що її ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Karyna Mykulskaya (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Karyna Mykulskaya (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на ідеолога індивідуалізму та інтеграції України у глобальний, світовий контекст, - Агатангела Кримського, через призму его психологічної прози (роман «Андрій Лаговський»).
Агатагел Кримський (1871—1941) – український та кримськотатарський орієнталіст, історик української мови, фольклорист і перекладач (володів як мінімум 35-ма мовами).
1) Ідея повстання проти недемократичного ладу
У творчості Агатангела, а саме, в романі «Андрій Лаговський», постають герої, які представляють ліберальні ідеї, говорячи про необхідність боротьби з несправедливим, недемократичним суспільним ладом.
Ось які рядки прописує філософ: «Шмідт залюбки перегортав ліберальну часопись «Право» і, здається, щиро казав, що ця часопись просто аж будить його до боротьби проти сучасного несправедливого світового ладу і що він радий із своїх юридичних інтересів, бо вони дозволять йому свідомо дивитися на світ і на його суспільний лад… Він голосно нагадав це й Шмідтові.»; «Я й сама силуюся сіяти поміж усіма людьми, з ким зустрічаюся, ліберальні, визвольні думки… думки про те, що треба соціальної революції… Але кинути живопис і естетику я й не можу й не хочу, бо це — моє покликання.»).
2) Концепція індивідуалізму
Головний герой роману «Андрій Лаговський» протистоїть стереотипам та шаблонам, що нав’язувалися тогочасним суспільством: він відмовляється від шлюбу та відносин, присвячуючи час науці та пошуку власної ідентичності.
Про це свідчать, з-поміж інших, наступні рядки: «— А скажіть, Негг Professor, — насмілився він нарешті, — ви… жінок таки не знаєте? Живете справді аскетом? — Що ж тут дивного? — без манірності, зовсім природно й попросту сказав Лаговський. — Адже мені три чисниці до смерті. Я слабий, не до жінок мені… Знов же й науці своїй, сухій науці, я оддаюся так сильно, що всякі похоті мусять пропадати… Це, мабуть, усім відома річ.», «— А ви далі вже не поганьте себе знову: тікайте од зносин із жіноцтвом, то все й буде гаразд… Знаєте, що прийшло мені зараз на думку? Ми, люди, певне, скидаємося на отой молодий кущ зілля, що якось виріс отут на молу (він показав на зілля в розщелині поміж камінням): глядіть, зараз він — свіжий, зелений і буде таким, аж доки не дасть насіння; тоді — всихає, бо вся сила втрачена. Отак, мабуть, і чоловік: доки береже свою продуктивну силу та й не витрачає себе — доти він зостається свіжий, необезсилений… Але простіть… Які наївні дурниці знов я плещу!..»).
3) Свобода любові
Андрій Лаговський, головний герой роману Агатангела Кримського, відмовляється від усталеного уявлення про любов тільки у межах шлюбу, стверджуючи, що любов не має кордонів ані у віці, ані у статі.
Протягом усього роману його герой знаходиться у пошуках власного щастя та сексуальності: «Може, я його дуже люблю? — міркував я про вас і одповідав собі: — Ні! Я егоїст і нікого не люблю, і мені нічиєї любові не треба. Так чого ж мені прикро, що він од мене одкинувся? — питав себе я — і мав тільки одну відповідь — Хоч я й егоїст, але я заздрий. Я нікого любити не можу, але ревнувати до когось можу…»; «А ще гірше, — казав Лаговському св. Єфрем далі, — ще гірше — якщо людина полюбить особу другого полу.», «Несподіваний здогад разом просвітлив професора. Він притяг до себе Шмідтове обличчя і скількись разів ніжно й жалісно поцілував. — Слухайте, дорогий мій Володимире, — шептав він, ласкаючи його голову, — ах, вибачайте, що вас так коротко зву, але ж ви, мабуть, дозволите мені звати вас попросту Володимиром?.»; « — Ваші брати — справді гарні і напрочуд поетичні люди, — тихенько вимовив Лаговський, з любов’ю дивлячись на Володимира, — але на вас я їх собі не проміняю.
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на ідеолога індивідуалізму та інтеграції України у глобальний, світовий контекст, - Агатангела Кримського, через призму его психологічної прози (роман «Андрій Лаговський»).
Агатагел Кримський (1871—1941) – український та кримськотатарський орієнталіст, історик української мови, фольклорист і перекладач (володів як мінімум 35-ма мовами).
1) Ідея повстання проти недемократичного ладу
У творчості Агатангела, а саме, в романі «Андрій Лаговський», постають герої, які представляють ліберальні ідеї, говорячи про необхідність боротьби з несправедливим, недемократичним суспільним ладом.
Ось які рядки прописує філософ: «Шмідт залюбки перегортав ліберальну часопись «Право» і, здається, щиро казав, що ця часопись просто аж будить його до боротьби проти сучасного несправедливого світового ладу і що він радий із своїх юридичних інтересів, бо вони дозволять йому свідомо дивитися на світ і на його суспільний лад… Він голосно нагадав це й Шмідтові.»; «Я й сама силуюся сіяти поміж усіма людьми, з ким зустрічаюся, ліберальні, визвольні думки… думки про те, що треба соціальної революції… Але кинути живопис і естетику я й не можу й не хочу, бо це — моє покликання.»).
2) Концепція індивідуалізму
Головний герой роману «Андрій Лаговський» протистоїть стереотипам та шаблонам, що нав’язувалися тогочасним суспільством: він відмовляється від шлюбу та відносин, присвячуючи час науці та пошуку власної ідентичності.
Про це свідчать, з-поміж інших, наступні рядки: «— А скажіть, Негг Professor, — насмілився він нарешті, — ви… жінок таки не знаєте? Живете справді аскетом? — Що ж тут дивного? — без манірності, зовсім природно й попросту сказав Лаговський. — Адже мені три чисниці до смерті. Я слабий, не до жінок мені… Знов же й науці своїй, сухій науці, я оддаюся так сильно, що всякі похоті мусять пропадати… Це, мабуть, усім відома річ.», «— А ви далі вже не поганьте себе знову: тікайте од зносин із жіноцтвом, то все й буде гаразд… Знаєте, що прийшло мені зараз на думку? Ми, люди, певне, скидаємося на отой молодий кущ зілля, що якось виріс отут на молу (він показав на зілля в розщелині поміж камінням): глядіть, зараз він — свіжий, зелений і буде таким, аж доки не дасть насіння; тоді — всихає, бо вся сила втрачена. Отак, мабуть, і чоловік: доки береже свою продуктивну силу та й не витрачає себе — доти він зостається свіжий, необезсилений… Але простіть… Які наївні дурниці знов я плещу!..»).
3) Свобода любові
Андрій Лаговський, головний герой роману Агатангела Кримського, відмовляється від усталеного уявлення про любов тільки у межах шлюбу, стверджуючи, що любов не має кордонів ані у віці, ані у статі.
Протягом усього роману його герой знаходиться у пошуках власного щастя та сексуальності: «Може, я його дуже люблю? — міркував я про вас і одповідав собі: — Ні! Я егоїст і нікого не люблю, і мені нічиєї любові не треба. Так чого ж мені прикро, що він од мене одкинувся? — питав себе я — і мав тільки одну відповідь — Хоч я й егоїст, але я заздрий. Я нікого любити не можу, але ревнувати до когось можу…»; «А ще гірше, — казав Лаговському св. Єфрем далі, — ще гірше — якщо людина полюбить особу другого полу.», «Несподіваний здогад разом просвітлив професора. Він притяг до себе Шмідтове обличчя і скількись разів ніжно й жалісно поцілував. — Слухайте, дорогий мій Володимире, — шептав він, ласкаючи його голову, — ах, вибачайте, що вас так коротко зву, але ж ви, мабуть, дозволите мені звати вас попросту Володимиром?.»; « — Ваші брати — справді гарні і напрочуд поетичні люди, — тихенько вимовив Лаговський, з любов’ю дивлячись на Володимира, — але на вас я їх собі не проміняю.
Та ви й талановитіші од них, а що ви од них старші й розумніші, то ви мені навіть ближчі; до того ж — ви нещасливі... Нехай собі з ваших братів — гарні люди і люблять вони мене, а ви нехай глузуєте з мене та й набріхуєте ще й на себе самого всякі страхіття — я, однаково, тільки одно почуваю: ви — мені найдорожчі за всіх людей на світі. З цими словами професор схилився й притулився лицем до грудей напівлежачого Володимира і прихильно слухав, як у нього б’ється серце».
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Агатангела Кримського. Ми не стверджуємо, що Агатангел самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та правозахисної думки – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Анна Ткаченко (Anna Tkachenko) (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Агатангела Кримського. Ми не стверджуємо, що Агатангел самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та правозахисної думки – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготувала: Анна Ткаченко (Anna Tkachenko) (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на основоположника концепції ноосфери, глобаліста та філософа демократії – Володимира Вернадського.
Володимир Вернадський (1863 — 1946) – видатний український науковець та філософ, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології.
1) Засади ліберальної демократії
Вернадський одним з перших українських філософів визначив, що держава – є сервісом для громадян, що діє для народу, керується народом та функціонує за участю народу.
Дослідник писав: «Для мене умова правильності урядової діяльності виходить з того, що: держава існує для громадян, а не громадяни для держави; уряд, який би він не був – монархічний чи республіканський, є лише ставлеником громадян і повинен, отже, постійно діяти за їх участю та під їх контролем. Очевидно, така діяльність можлива лише при існуванні в країні суспільного розуміння»
2) Критичне мислення та свобода слова
Науковець був переконаний, що критичне мислення та свобода слова є запорукою формування сильного громадянського суспільства та соціального прогресу. Важливим для нього й був суспільний договір та консенсус, які можуть стати можливими тільки за умови критичного, плюрального та інклюзивного підходу.
Володимир зазначав: «У країні свободи висловлення критичної думки і прошарку суспільно-активних людей могла б призвести до існування найважливішого чинника соціального життя суспільства – громадської думки»; «Розглядаючи умови, які існують в Росії, ми бачимо, що в ній немає ні громадської думки, ні суспільного розуміння. Очевидно, що в ній і не може бути правильної діяльності уряду».
3) Основи партисипації та активізму
Володимир Вернадський був прибічником концепції партисипації: він наполягав, що тільки через участь громадян у функціонуванні державного механізму, а також через вираження позицій через політичні групи та партії, можливо досягти правильних, ефективних результатів для всього суспільства та країни в цілому.
Ось його слова: «У справді велику і відповідальну хвилину народного життя виявилися три відповіді на питання про обов’язки і норми поведінки окремого російського громадянина. Одна відповідь вимагає від нього енергійного і безумовного придушення всього визвольного руху. Друга – накладає на нього обов’язок участі в збройній боротьбі з урядовою машиною старої держави. Нарешті третя приводить до енергійної роботи над політичними організаціями народу, до роботи в політичних партіях. Тільки ця третя відповідь виключає можливість виснаження народних сил, тобто державну загибель».
4) Ноосфера як ліберальна ідея
Всесвітню славу Володимир Вернадських здобув є один з ідеологів концепції ноосфери – біосфери, яка гармонує з людським розумом і діями. Для забезпечення ноосфери, на його думку, людство має стати глобалістичним: економічно, політично та інформаційно. Вчений передбачав, що головними умовами такого прогресу має стати рівність усіх людей, незалежно від походження, кольору шкіри, мови, статі та інших ознак. Світова безпека має ж підтримуватися глобальними планетарними органами, на основі відмови держав від зовнішньої агресії та війн. Важливе місце він приділяв й свободі совісті та рівності всіх релігій.
Основною задачею людства він вважав відмову від руйнації планети, перехід на альтернативні джерела енергії, підтримку миру в усьому світі та забезпечення гідного життя для кожного, і як кінцеву мету – підкорення космосу.
Науковець передрікав: «Біосфера перейде так чи інакше, рано чи пізно в ноосферу. На певному етапі розвитку людина вимушена узяти на себе відповідальність за подальшу еволюцію планети, інакше у нього не буде майбутнього».
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Володимира Вернадського.
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на основоположника концепції ноосфери, глобаліста та філософа демократії – Володимира Вернадського.
Володимир Вернадський (1863 — 1946) – видатний український науковець та філософ, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології.
1) Засади ліберальної демократії
Вернадський одним з перших українських філософів визначив, що держава – є сервісом для громадян, що діє для народу, керується народом та функціонує за участю народу.
Дослідник писав: «Для мене умова правильності урядової діяльності виходить з того, що: держава існує для громадян, а не громадяни для держави; уряд, який би він не був – монархічний чи республіканський, є лише ставлеником громадян і повинен, отже, постійно діяти за їх участю та під їх контролем. Очевидно, така діяльність можлива лише при існуванні в країні суспільного розуміння»
2) Критичне мислення та свобода слова
Науковець був переконаний, що критичне мислення та свобода слова є запорукою формування сильного громадянського суспільства та соціального прогресу. Важливим для нього й був суспільний договір та консенсус, які можуть стати можливими тільки за умови критичного, плюрального та інклюзивного підходу.
Володимир зазначав: «У країні свободи висловлення критичної думки і прошарку суспільно-активних людей могла б призвести до існування найважливішого чинника соціального життя суспільства – громадської думки»; «Розглядаючи умови, які існують в Росії, ми бачимо, що в ній немає ні громадської думки, ні суспільного розуміння. Очевидно, що в ній і не може бути правильної діяльності уряду».
3) Основи партисипації та активізму
Володимир Вернадський був прибічником концепції партисипації: він наполягав, що тільки через участь громадян у функціонуванні державного механізму, а також через вираження позицій через політичні групи та партії, можливо досягти правильних, ефективних результатів для всього суспільства та країни в цілому.
Ось його слова: «У справді велику і відповідальну хвилину народного життя виявилися три відповіді на питання про обов’язки і норми поведінки окремого російського громадянина. Одна відповідь вимагає від нього енергійного і безумовного придушення всього визвольного руху. Друга – накладає на нього обов’язок участі в збройній боротьбі з урядовою машиною старої держави. Нарешті третя приводить до енергійної роботи над політичними організаціями народу, до роботи в політичних партіях. Тільки ця третя відповідь виключає можливість виснаження народних сил, тобто державну загибель».
4) Ноосфера як ліберальна ідея
Всесвітню славу Володимир Вернадських здобув є один з ідеологів концепції ноосфери – біосфери, яка гармонує з людським розумом і діями. Для забезпечення ноосфери, на його думку, людство має стати глобалістичним: економічно, політично та інформаційно. Вчений передбачав, що головними умовами такого прогресу має стати рівність усіх людей, незалежно від походження, кольору шкіри, мови, статі та інших ознак. Світова безпека має ж підтримуватися глобальними планетарними органами, на основі відмови держав від зовнішньої агресії та війн. Важливе місце він приділяв й свободі совісті та рівності всіх релігій.
Основною задачею людства він вважав відмову від руйнації планети, перехід на альтернативні джерела енергії, підтримку миру в усьому світі та забезпечення гідного життя для кожного, і як кінцеву мету – підкорення космосу.
Науковець передрікав: «Біосфера перейде так чи інакше, рано чи пізно в ноосферу. На певному етапі розвитку людина вимушена узяти на себе відповідальність за подальшу еволюцію планети, інакше у нього не буде майбутнього».
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Володимира Вернадського.
Ми не стверджуємо, що Володимир самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та уявлення про глобалізм – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготував: Artem Blokhin (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготував: Artem Blokhin (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одного з батьків-засновників української ліберальної думки, апологета демократії та ідеолога свободи, – Михайла Драгоманова.
Михайло Драгоманов (1841-1895) – видатний український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист та громадський діяч.
1) Індивідуалізм
Михайло був переконаний, що людина виступає в основі соціального устрою і має у собі головну соціальну цінність. Він вибудовував ієрархію таким чином, де на вершині знаходилася людина, її життя та здоров’я, потім народ, і вже тоді – державна машина.
Ось що мислитель писав про це: «Народ взагалі не існує для держав, а держави для народів, - народи ж держав із різними національностями не існують для якихось темних державних інтересів одного або двох народів, а для самих себе, - і держава зобов'язана задовольняти інтереси усіх народів, а не тільки привілейованих. Державна національність є такий же абсурд, як і державна церква».
2) Ліберальна демократія
Свобода місцевої влади займає важливе місце у роботах Михайла Драгоманова.
На його думку, місцеве самоврядування мало виступати як гарант забезпечення конституційних прав. Демократія в його концепції виражається у відсутності примусу зі сторони держави і в добровільному об’єднані людей.
Він писав про централізацію: «Не може бути ні правильної розверстки питань на місцеві і загальні, ні належної політичної школи в голосуванні по справах місцевих».
Головним фактором, за яким люди добровільно об’єднаються в громади (за його концепцією) є національне самовизначення, а не етнічний вплив.
Це підтверджують його слова, написані під час життя у Женеві: "Не можна не бачити, що існування певних людських порід, - національностей визначає окремим особам, або у крайньому разі значній більшості з них, - природні поля для їх діяльності як тому, що національні мови, - найбільш визначена і найбільш важлива у практичному відношенні відмінність людських порід, - є найбільш природним зв'язком окремих осіб певних національних мас і найпередовіших громадських діячів з цими масами, так і тому, що, за небагатьма винятками, - люди однієї породи посіли на землі країни з більш чи менш однорідними умовами для ведення господарства і побуту взагалі".
3) Природні права та цивільні свободи
Михайло категорично виступав проти смертельної кари (нагадаємо, що жив та творив він у 19 столітті) та тілесних покарань. Він жорстко притримував свободу слова, друку, релігії.
Тут також варто зазначити, що його часто називають соціалістом, проте «соціалізм» в понятті Драгоманова є «громадівським», тобто основа - західноєвропейських соціалістичні вчення і традиції українського суспільного життя. Йдеться про адаптацію ідеї до українських реалій, а відтак – зародження лібералізму.
4) Мінімізація держави
Філософ бачив державу як інституції, які чітко повинні виконувати свою роль, а також наголошував на необхідності чіткого розподілу влади на три гілки (виконавчу, законодавчу та судову). Церква, на його думку, має бути повністю відділена від держави, адже віра – це про приватне.
Драгоманов писав про це так: «Формами і органами, котрі виробляються в народному житті (по волі, по неволі, як трапиться) і змінюються з ним, і що без цих форм і органів, тобто і без політики, не може жити ніякий народ, ніяка людська громада. Найменше можуть обійтись без політики ті, хто скривджені у теперішніх державах, хто хоче чогось іншого, нового... В XIX ст. ніякий громадський рух, в тому числі і національний, не обходиться без політики, без того, щоб примусити державні уряди перемінити чи установити які державні закони» .
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Михайла Драгоманова.
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одного з батьків-засновників української ліберальної думки, апологета демократії та ідеолога свободи, – Михайла Драгоманова.
Михайло Драгоманов (1841-1895) – видатний український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист та громадський діяч.
1) Індивідуалізм
Михайло був переконаний, що людина виступає в основі соціального устрою і має у собі головну соціальну цінність. Він вибудовував ієрархію таким чином, де на вершині знаходилася людина, її життя та здоров’я, потім народ, і вже тоді – державна машина.
Ось що мислитель писав про це: «Народ взагалі не існує для держав, а держави для народів, - народи ж держав із різними національностями не існують для якихось темних державних інтересів одного або двох народів, а для самих себе, - і держава зобов'язана задовольняти інтереси усіх народів, а не тільки привілейованих. Державна національність є такий же абсурд, як і державна церква».
2) Ліберальна демократія
Свобода місцевої влади займає важливе місце у роботах Михайла Драгоманова.
На його думку, місцеве самоврядування мало виступати як гарант забезпечення конституційних прав. Демократія в його концепції виражається у відсутності примусу зі сторони держави і в добровільному об’єднані людей.
Він писав про централізацію: «Не може бути ні правильної розверстки питань на місцеві і загальні, ні належної політичної школи в голосуванні по справах місцевих».
Головним фактором, за яким люди добровільно об’єднаються в громади (за його концепцією) є національне самовизначення, а не етнічний вплив.
Це підтверджують його слова, написані під час життя у Женеві: "Не можна не бачити, що існування певних людських порід, - національностей визначає окремим особам, або у крайньому разі значній більшості з них, - природні поля для їх діяльності як тому, що національні мови, - найбільш визначена і найбільш важлива у практичному відношенні відмінність людських порід, - є найбільш природним зв'язком окремих осіб певних національних мас і найпередовіших громадських діячів з цими масами, так і тому, що, за небагатьма винятками, - люди однієї породи посіли на землі країни з більш чи менш однорідними умовами для ведення господарства і побуту взагалі".
3) Природні права та цивільні свободи
Михайло категорично виступав проти смертельної кари (нагадаємо, що жив та творив він у 19 столітті) та тілесних покарань. Він жорстко притримував свободу слова, друку, релігії.
Тут також варто зазначити, що його часто називають соціалістом, проте «соціалізм» в понятті Драгоманова є «громадівським», тобто основа - західноєвропейських соціалістичні вчення і традиції українського суспільного життя. Йдеться про адаптацію ідеї до українських реалій, а відтак – зародження лібералізму.
4) Мінімізація держави
Філософ бачив державу як інституції, які чітко повинні виконувати свою роль, а також наголошував на необхідності чіткого розподілу влади на три гілки (виконавчу, законодавчу та судову). Церква, на його думку, має бути повністю відділена від держави, адже віра – це про приватне.
Драгоманов писав про це так: «Формами і органами, котрі виробляються в народному житті (по волі, по неволі, як трапиться) і змінюються з ним, і що без цих форм і органів, тобто і без політики, не може жити ніякий народ, ніяка людська громада. Найменше можуть обійтись без політики ті, хто скривджені у теперішніх державах, хто хоче чогось іншого, нового... В XIX ст. ніякий громадський рух, в тому числі і національний, не обходиться без політики, без того, щоб примусити державні уряди перемінити чи установити які державні закони» .
***
Це тільки деякі положення, що залишилися нам від Михайла Драгоманова.
Ми не стверджуємо, що Михайло самоідентифікувався як український ліберал, але те, що його ідеї стали вагомим внесок у розбудову українського лібералізму та уявлення про глобалізм – беззаперечний факт.
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготував: Катерина Рижак (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
Ми переконані, що український лібералізм, так само як і консерватизм і соціальна демократія, зародився на теренах нашої держави здавна, і у кожної ідеології на наших теренах є свої герої. А от популізм, беззмістовність, насилля та ненависть були завезені до України колесами загарбників.
Поділіться цим постом з друзями!
Матеріал підготував: Катерина Рижак (Департамент з питань ліберальної демократії)
Художниця: Alexandra Volotovskaya
#BeUkraine #GreatLiberals
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одну з основоположниць української ліберальної думки та титанку у сфері захисту прав жінок, – Ольгу Кобилянську.
Ольга Кобилянська (1863 – 1942) – видатна українська письменниця та феміністка.
1) Права жінок та гендерна рівність
Ольга Кобилянська брала активну участь у феміністичному русі першої хвилі. Ставши у 1894 однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», вона обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху».
Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя. Також письменниця підтримувала рух суфражисток.
У своїй повісті “Царівна” Ольга сповідує головний принцип феміністичного підходу - зосередження на жінці як дієвій силі в історії власного життя, вживання нових інтерпретацій жіночих цінностей, аналіз особистого досвіду жінки, родинних і домашніх структур.
Письменниця у своїх виступах закликала «Будити національну свідомість, поширити просвіту між жіноцтвом і взагалі орієнтуватись на лад німецьких жінок».
2) Національна ідентичність як право
Кобилянська мала прогресивні погляди на питання національної ідентичності, розкриваючи його не через призму етнічного походження, а через право людини на самоусвідомлення в межах певної спільності.
Ольга трактує поняття нації модерно, – як предмет вільного вибору, а не мус походження й традиції. Ця теза знаходить прикметне вираження на сторінках останнього роману письменниці.
Ось що філософиня пише у книзі «Апостол черні», який отримав визнання лиш наприкінці ХХ сторіччя: «Тут маєш потомка твого народу, українця-героя, що поляг на полі слабосилля через гру в карти. На ім’я йому Максиміліян Цезаревич. Дбай про це плем’я в цій цінній одиниці, щоб воно не згасло. Може, який будучий потомок його повстане колись з прапором його національности проти мого народу, будеш мати заслугу перед твоєю нацією. Ти ж українка»; «Жили спокійно, займаючись і моїм вихованням, кладучи найбільшу увагу на національне почуття і мову».
3) Соціальна свобода людини
Письменниця роками прагнула досягнути соціальної свободи, яка б відповідала її суб'єктивній (інтелектуальній, а також емоційній) автономності.
Обстоюючи ідею праці як джерела незалежності жінок, Кобилянська визнавала реальність подружжя як найпоширенішого шляху до матеріальної забезпеченості (і, в найкращих випадках, часткової незалежності) для жінок її соціального стану, в тому числі і її самої.
У щоденнику молода Кобилянська звітує про своє загалом позитивне ставлення до тих чоловіків, в яких її батьки бачили потенційних зятів.
Проте є сторінки у її працях, на яких думка про шлюб авторці щоденника немила і вона «хотіла б мати лише гроші і спокій»: «Якби я мала гроші, то могла б жити зовсім сама, мені не треба було б нічийого співчуття, взагалі не треба було б нічого, нічогісінько»; «Мати таку свободу, щоб бути собі ціллю!.. Передусім бути собі ціллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збільшувати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячах красках!.. Бути передусім собі ціллю, а опісля стати або для одного чимсь величнйм на всі часи, або віддатися праці для всіх. Боротися за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя... Свобідний чоловік із розумом — це мій ідеал».
4) Перемога лібералізму над соціалізмом
Цікаві тенденції прослідковуються у романі Ольги «Царівна», у якому свободолюбива Наталка закохалася у соціаліста Василя Орядина.
Ми розпочинаємо інформаційний проект «Великі ліберали України», спрямований на те, аби показати, що класичні ліберальні ідеї, такі як свобода, демократія та верховенство права, мають вагоме історичне підґрунтя в українському державотворчому процесі.
Сьогодні ми пропонуємо подивитися новим поглядом на одну з основоположниць української ліберальної думки та титанку у сфері захисту прав жінок, – Ольгу Кобилянську.
Ольга Кобилянська (1863 – 1942) – видатна українська письменниця та феміністка.
1) Права жінок та гендерна рівність
Ольга Кобилянська брала активну участь у феміністичному русі першої хвилі. Ставши у 1894 однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», вона обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху».
Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя. Також письменниця підтримувала рух суфражисток.
У своїй повісті “Царівна” Ольга сповідує головний принцип феміністичного підходу - зосередження на жінці як дієвій силі в історії власного життя, вживання нових інтерпретацій жіночих цінностей, аналіз особистого досвіду жінки, родинних і домашніх структур.
Письменниця у своїх виступах закликала «Будити національну свідомість, поширити просвіту між жіноцтвом і взагалі орієнтуватись на лад німецьких жінок».
2) Національна ідентичність як право
Кобилянська мала прогресивні погляди на питання національної ідентичності, розкриваючи його не через призму етнічного походження, а через право людини на самоусвідомлення в межах певної спільності.
Ольга трактує поняття нації модерно, – як предмет вільного вибору, а не мус походження й традиції. Ця теза знаходить прикметне вираження на сторінках останнього роману письменниці.
Ось що філософиня пише у книзі «Апостол черні», який отримав визнання лиш наприкінці ХХ сторіччя: «Тут маєш потомка твого народу, українця-героя, що поляг на полі слабосилля через гру в карти. На ім’я йому Максиміліян Цезаревич. Дбай про це плем’я в цій цінній одиниці, щоб воно не згасло. Може, який будучий потомок його повстане колись з прапором його національности проти мого народу, будеш мати заслугу перед твоєю нацією. Ти ж українка»; «Жили спокійно, займаючись і моїм вихованням, кладучи найбільшу увагу на національне почуття і мову».
3) Соціальна свобода людини
Письменниця роками прагнула досягнути соціальної свободи, яка б відповідала її суб'єктивній (інтелектуальній, а також емоційній) автономності.
Обстоюючи ідею праці як джерела незалежності жінок, Кобилянська визнавала реальність подружжя як найпоширенішого шляху до матеріальної забезпеченості (і, в найкращих випадках, часткової незалежності) для жінок її соціального стану, в тому числі і її самої.
У щоденнику молода Кобилянська звітує про своє загалом позитивне ставлення до тих чоловіків, в яких її батьки бачили потенційних зятів.
Проте є сторінки у її працях, на яких думка про шлюб авторці щоденника немила і вона «хотіла б мати лише гроші і спокій»: «Якби я мала гроші, то могла б жити зовсім сама, мені не треба було б нічийого співчуття, взагалі не треба було б нічого, нічогісінько»; «Мати таку свободу, щоб бути собі ціллю!.. Передусім бути собі ціллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збільшувати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячах красках!.. Бути передусім собі ціллю, а опісля стати або для одного чимсь величнйм на всі часи, або віддатися праці для всіх. Боротися за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя... Свобідний чоловік із розумом — це мій ідеал».
4) Перемога лібералізму над соціалізмом
Цікаві тенденції прослідковуються у романі Ольги «Царівна», у якому свободолюбива Наталка закохалася у соціаліста Василя Орядина.