я ставлю три крапки там де немає зв'язку
де листи в порожнечу — в надії, що все-таки ні
лютий триває, війна прокладає маршрут
від вибухів глибшають тріщини на стіні

рахую міста які боряться попри все,
рахую птахів, що вертаються з вирію на поля.
мовчання над нами не вмістить жодна з пісень —
тільки тиша і крик замість голосу немовлят

На Великдень прости нам господи наші гріхи
Якщо ти зміг воскреснути після хреснóї ходи,
скажи, як відспівати тисячі братських могил?
На війні не відбудеться жодне із божих див

Хай же помре хто прийде на цю землю зі злом
Хай буде над ними помста, нехай горять

... лелека кружляє понад порожнім селом.
Це наша земля,
Всі, хто в ній і на ній.
Це наша земля.

квітень 22

Підпишіть за Одіна, у нього лапки

https://petition.president.gov.ua/petition/264376

зрештою, загалом важливо не все
тільки ніжність, коли дослухаєшся кропіткої роботи любого серця
турбота, коли у пітьмі над дверима оселі
запалили для тебе ліхтар
тільки пам'ять, коли на свята
накриваєш ще одне місце
— не зайве і не пусте

відтак на останніх жнивах
вагоме лиш те, що насправді керує нами
те, що нас підіймає з колін
і те, що тамує лють
стають на крило пташата малі перелітні
ось я слухаю, де болить мені,
згадую, що люблю
і намагаюся оповісти людськими словами
але трухлявіють літери

26.07.2025

сталося ЩО? нарешті розписала, якими будуть фінальні сцени друкопису

вже не буде «зміню-но половину сюжету», вагань, чи робити закінчення інтерактивним залежно від вибору одного з героїв, і чи буде «поправка на зболену кукуху українця™» чи хай закінчується паршиво, як все в цій жизні

Тепер у мене є більша частина максимально відредагованого тексту (май токсік трейт із перечитувати та редагувати вічно), загальний список сцен і чорновик закінчення.

Неіронічно пишаюся собою. Тепер доведеться подвійно взяти себе в руки, аби дописати все до пуття.

плюс мене превентивно тривожить думка про пошук ранніх читачів (бети звучить як щось з омега-версу, я НЕ дякую тим, через кого мусила це погуглити, за можливості утримайтесь від повторення моїх помилок)

Should I скидати сюди пробники уривків? 👀

но добра добра, перший пішов 💅🏻

https://anotepad.com/notes/dtxnn8j7

Намагайся надалі рухатись крізь пітьму
Те, що сталось із нами, не відповість на питання «чому?»
Тільки ріже долоні здобута примарна мудрість.
Намагайся триматись — життя, дороги, мети
Боги краю мого найчастіше вдають сліпих
Намагайся дихати далі — видих, вдих

Намагайся вдихати скорботу, але видихати любов
Ця країна тримається купи на люті та болю
На упертому відчутті справедливості й правди
І щоночі затягує чорна німа діра
І щоранку відсапуєшся з кошмару та гоїш рани
Це ціна за любов, на майбутнє — читай контракт

Як так вийшло, що значення слів раптом втратили сенс?
Як так вийшло, що нам болять звуки певних пісень?
Як так вийшло, що люди стають фотокартками, спогадами, ніким?

Намагайся залишитись з цього боку ріки
Наперекір, усупереч, завдяки
Любов подолає морок
Любов подолає морок
Любов подолає морок
Або навпаки

поки ще можна прийти — прийди
в цьому світі надміру болю та самоти
забагато зневіри, тривоги й тривог

щоденно, щонічно вбирати цей чорний дим
усього, що ти так любив, що було тобі всім
але світ, мов утомлена кістка, зламався надвоє

поки ще можна вірити — вір
перед світанком сідає на груди звір
не дає ні вдихнути ні спати, тож гладиш, ніби кота

бо може, повернуться зниклі у жовтій траві
у серпанках імли та воєнних вихорах
навіть коли ця віра поволі тане

разом із сонцем й собі зникаєш нечутно
передсвітання безмежно хижо і чужо
якщо встигаєш — встигни набутися разом

поки ще можна відчути — відчуй
поміж осінніх димів у повітрі запах дощу
листя, зів'ялого під вагою свого нетривалого часу

отже, у мене був план подій у главі й нуль бажань робить її якоюсь спеціально емоційною

але герої обрали сторінку говорити про пікнік, бо вони ніколи не були на пікніку в силу своєї природи, один з них читав про це у книзі

дія після битви, все, що у них умовно романтичного це світло ліхтаря, який тут носять для захисту від неістот у пітьмі, ця сама хижа пітьма навколо, палісадник, в якому їх ледь не порішили і кобза, яку один з персонажів носить із собою, бо намагається сховатися за музикою від тих складових свого життя, про які не хоче думати. Тіпи просто взяли і перехаркнули вдячність за дрібниці Енн із Зелених дахів

тепер мені шкода цих кошенят, бо ніякого пікніка до кінця книжки не було заплановано

1. У мене книжковий муруторій, поки я не допишу друкопис у світі Золота снів, але повністю в Краї (викрадені діти, забрані спогади, монстри, які були людьми, війна, що триває задовго, аби на неї звертали увагу, розлади реальності, контрабандисти, що ставлять особисту могутність понад усе та отруюють нові міста, купка героїв, які не хотіли такими бути, але вперто розбираються з усім гівном, яке випало на їхню долю, паралельно намагаючись з'ясувати, що не так з ними самими)

2. А я сіла і написала синопсис дуже темної казки, де всі жили паршиво і нещасливо, героїв і pov одна штучка, а не легіон, як я люблю, героїня варить любовне зілля, аби її не булили (кілька разів і наслідки все гірші), нуль сірої моралі, мотивація стріктлі "убить головну поганку", пошуки зниклої сестри, монстри химери, відібрані землі, болотні духи та репресії. Обсягом не знаю на скільки, можливо трошки більше за Колючий Живопліт Кінгфішер

3. Тепер у мене книжковий муруторій, доки я не закінчу два друкописи 😌

4. І от я думаю, якщо другий менше, то може спершу зробить його? Чи дописувати перший