Є один дуже показовий штрих із Югославії, який варто пам’ятати, коли хтось говорить про «мир за будь-яку ціну».

Одним із фактичних елементів завершення тієї війни стала здача, арешт і суд над людьми, яких частина суспільства вважала героями війни. Не маргіналами, не «випадковими персонажами», а символами, носіями сенсу: ми трималися, ми воювали, ми вистояли.

Показовий приклад: генерал Слободан Праляк

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%BD_%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8F%D0%BA

Це працювало не тільки як юридична процедура. Це працювало як політичний механізм і символічний акт: якщо ти сам віддаєш своїх «символів війни», ти приймаєш чужу версію цієї війни.

Ти погоджуєшся, що твій спротив був не обороною, а «помилкою», «злочином», «неправотою».

Чому це важливо для України.

У нашому випадку подібний сценарій може виглядати як вимога Росії як умова «миру»: організація показових справ проти тих, кого суспільство сприймає як кістяк оборони. Командирів і добровольчих середовищ, що стали символами 2014–2025 років. Військових і спецпідрозділів, які робили найважчі операції. Волонтерських і тилових мереж, які тримали армію тоді, коли держава не встигала.

Такі «пакети миру» часто подаються під красивими словами про справедливість і примирення. Але реальний ефект інший: переписування наративу, внутрішня деморалізація, страх у майбутніх командирів, розкол у суспільстві.

І ще один цинічний шар: «позбутися токсичних активів». Тих, хто має авторитет, власну волю, бойовий досвід і мережі. Тих, кого не так просто вбудувати у зручну картинку «повернення до нормальності». Під соусом «очищення» і «стабілізації» часто прибирають саме людей спротиву.

Так, злочини мають бути покарані. Але є різниця між правосуддям і показовою здачею символів спротиву заради того, щоб хтось зовні назвав це «миром».

Бо мир, який вимагає внутрішньої капітуляції, не зупиняє війну. Він переносить її всередину країни або відстрочує її наступним поколінням.

Слова Стуса про табори сьогодні актуальні як ніколи.

Друзі, вітаю.

Хороша можливість закрити щоденний гештальт допомоги силам оборони - закинути копійчину підрозділу аеророзвідки на Лиманському напрямку.

Збір моєї доброї подруги.
Отримувачі вже звітували за попередні збори, це можна перевірити тут.

Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/9QcwntRh3i

З'їздили на Майдан.

Вражає, наскільки багато там людей. Прапорці та цифри не сприймаються так, як обличчя на портретах та прапорах, які дивляться на тебе звідусіль.

Більше року тому один бувалий вояка сказав мені, що неважливо у що саме ти віриш. Це може бути хрест церкви, народні прикмети, нордичні руни чи символи, зрозумілі лише тобі. Головне що ти віриш, що це тобі допоможе. Не знаю чи ще живий Антиквар, але з усіх сказаних ним речей ця тримається в пам'яті найдовше.

Обернувшись, я вже загубив з виду залишене нами фото хлопців.
Віталік і Саша.
Навік молоді.

Цей рік був дуже насиченим.

Кілька речей посилюють віру в нашу перемогу.

В першу чергу це підтримка близьких, друзів і рідних — без вас було б в рази важче. Разом радіти, разом сумувати — поділитися пережитим дуже допомагає переносити важкі речі.

Величезний стрибок від виснажливих нічних полювань на ворожі дрони до активної роботи по болотах. Я давно хотів більш активно впливати на перебіг подій, і зрештою знайшов те, чим дійсно хочеться займатись щодня. Найкращі відчуття, коли бачиш на власні очі результат своєї роботи.

І, звісно, визнання заслуг солдатсько-сержантського складу командуванням. Як наслідок — просування по службі тих, хто справді цього заслуговує і вже працює на рівень вище свого.

Все це було можливим лиш завдяки вам.
Податки, донати, репости — три кити нашої народної армії.
Доки тил і військо працюють разом, шансів у ворога не буде.

В наступному маємо відпрацювати ще краще.
Лиш від наших зусиль залежить, як швидко ми досягнемо перемоги.

Друзі, вітаю з Новим Роком!
Дякую за вашу підтримку і небайдужість.
Попереду — мир.

Відео Шахеда з ПЗРК. Не дуже хотів його показувати, але воно поширилося каналами ТГ, тому немає сенсу тримати в таємниці.

Дуже поважаю Флеша за його внесок в нашу спільну працю. Але тут не бачу трагедії через наступне.

Для успішного пуску ракети потрібно виконати ряд заходів.

Відкрити захисні кришки. Активувати наземне джерело живлення для запуску бортової мережі ракети та охолодження гсн. За потреби перемкнути фільтр перешкод. Захопити та втримати ціль у прицілі.

Дещо з цього просто автоматизувати. Відкидання кришки, спуск. Проте, на практиці все трохи складніше.

Для наколу потрібно докласти досить відчутну силу. Чи вистачить крутного моменту сервоприводу для цього? Уявімо, що вони протестували і підібрали потужний мотор. 
Лишається найскладніше.

Прокол ємності з газом відбувається після того, як оператор переконається в надійності захоплення і утримання цілі в прицілі до сходу ракети. Після цього є лише від 30 до 60 секунд, щоб зробити пуск.

Це завдання просте лише на перший погляд.

Датчик пошуку цілі має дуже вузьке поле зору. Додаткової камери, яка буде співвісною ракеті, на відео не спостерігається. Відтак роблю висновок, що цілитись оператор має через основну камеру шахіда. І це задача з області фантастики.

Поєднати вузький кут огляду ракети з затримкою відеосигналу через супутник чи ретранслятор — це майже неможливе завдання для динамічної цілі.

Навіть якщо уявити, що ціль цього шахіда буде летіти прямо перед ним, не маневруючи, все одно лишаються вібрації вітрові та поршневого двигуна.
Пзрк зафіксовано металевими кронштейнами та скотчем. Ніяких демпферів конструктор не передбачив.

Це спроба ворога обмежити роботу наших гелікоптерів-перехоплювачів та літаків Як-52, які збивають дрони на низьких швидкостях. Навіть якщо пуск буде невдалим, сам факт наявності ракети змушує пілота тримати дистанцію, що грає на руку ворогу.

Поки що найбільший мінус стіни дронів це мінус погодний. :)

20 км від ЛБЗ.

Скріншот не мій, але інформація підтверджена.

Cтосовно цього отруєння піднялось багато шуму.
По групам відразу почали передавати ознаки всіх можливих агентів ураження, як з запахами, так і без.
На жаль, все виявилося набагато прозаїчніше і від того сумніше.

Мобільна група РХБ розвідки провела розвідку місця отруєння. Сучасні прилади хімічної розвідки не зафіксували ні одної молекули бойової отруйної речовини. При перевірці місця події було виявлено знаходження в бліндажі електрогенератор без належного відводу відпрацьованих газів. Ніякого запаморочення у евакууційної команди не спостерігалося.

Інше джерело:

Доводжу результат перевірки двох випадків із запахом ванілі.
Обидва випадки (56 і 26 бригади) - це було отруєння чадним газом. В обох випадках генератор знаходився поряд з кімнатою, де перебували в/сл.
Доведіть ще раз ці випадки підлеглим, проінструктуйте про порядок обігріву, перевірте цей момент.
І нагадайте, будь ласка, підлеглим, що таке чадний газ.

На рівному місці люди втратили життя. Нехтуючи звичайними правилами безпеки при поводженні з електроприладами - тими самими, які більшість не читає та вважає що достатньо знати як увімкнути вилку в розетку.
Бережіть себе.

Комунікаційна команда Охматдиту — моя повага.

Прочитав смс хлопцям і водій, який минулого разу не поїхав, відразу ж зголосився здавати.

Магія правильної мотивації в дії. :)

Скільки машини не ремонтуй, це не врятує від випадковості.
Сьогоднішньою випадковістю став напівсліпий водій молоковоза.
На щастя ніхто не постраждав. Крім техніки.