Якщо ви в пошуках, як і багато хто зараз, хорошого україномовного контенту — раджу цей документальний фільм про Володимира Івасюка.

Чесно скажу, що думала про нього або нічого або що це якийсь нудний український композитор чи співак.

В цій документалці прекрасно все. По-перше, її творці вдало роблять реінтерпретацію образа Івасюка. Він стає зрозумілим, цікавим і актуальним для сучасного тебе.

По-друге, українську культуру, якій вічно раніше не вистачало відчуття самоцінності (зовсім не таланту, ні-ні), тут нарешті показують з правильного боку. Українські митці стають цінними та унікальними, і що важливо — частиною світового культурного контексту.

По-третє, знято красиво і захоплююче.

Щоб ви розуміли, Івасюка слухаю вже другий місяць. І мрію, щоб його твори частвше переспівували наші сучасники.

https://youtu.be/MBy-m524WVU?t=1

Уявлення про ідеали жіночності дещо трансформувались за 22 тисячі років.

Жінка з мему — Венера Віллендорфська, або одна з так званих "Венер палеоліту".

Два дні тому прокинулась від класичних першовересневих пісень з вікна.

Плюсом було, що тепер все українською. Мінусом — що ми й досі підтримуємо радянські свята та безсвідомо відігруємо ритуали совка.

Чому діти мають шикуватись в лінійку, ніби в армії чи ніби в колоніях. Для звички на майбутнє?

Або слухати цей “перший урок бюрократії та порожніх слів”. Щоб потім відтворювати цю модель поведінки в дорослому житті — публічно кажу одне, а дію протилежним чином?

Соціальні ритуали мають відповідати актуальним ідеям та цінностям, якими живе суспільство та яким хоче стати.

Наштовхнулась на подкаст, який намагається критично дивитись на весь цей ідеологічний мотлох, що продовжує маскуватись під ніби-няшні святкові традиції.

Впевнена, що дуууже на часі створювати вже свої, засновані на ідеях свободи та розвитку особистості.

https://li.sten.to/servant-sep1st

Один із моїх найулюбленіших серіалів — Abstract: The Art of Design від Netflix.

Якщо ви фанат естетичних переживань і цікавитесь за якими правилами живуть творчі люди — тоді це точно для вас.

Там ще й два сезони.

Мабуть, ви вже чули, що Стівен Фрай цими днями у Києві.

Ця новина так мене схвилювала, що нарешті я усвідомила, що я — палка фанатка його витонченої та аристократичної особитості, і звісно творчості. Дивіться фільми «Уальд», серіал «Дживс та Вустер» та читайте «Міфи».

Для мене, він вже істота якогось небесно-міфічного рівня.

Тому мене дуже вразило, що в цієї надістоти є інстаграм і, уявляєте, він активно його веде 😳

Як на мене, соцмережі можуть дуже багато розказати про їх власників. Тому слідкувати за інстою Фрая — це як трохи доторкнутись до якоїсь частини його душі (звісно, де він сам дозволив).

Та найдивніше трапилось сьогодні під час чергової тривоги в 5 ранку — читаєш його інстаграм, лежачи у себе на підлозі в коридорі і розумієш, що Стівен Фрай зараз теж у підвалі столичного готелю і ви одночасно переживаєте цей ракетний обстріл Києва. Ти - вдома, він - в підвалі, а ракети і вибухи над вами — ті самісінькі.

Ну, хіба що в нього це вперше і мабуть він не має якихось просунутих тг-каналів, як «Ніколаєвскій ваньок», щоб вже розслабитись й до відбою йти пісяти і спати.

Як ви зрозуміли, свята та інші ритуали — одні з тих місць, де маскуються наративи.

Про візуальне ви певно теж здогадувались, але те, що навіть за використанням шрифтів можуть стояти ворожі смисли — очевидно не всім.

Один з таких пропагандистських «уродців» — це шрифт Іжиця.

https://youtu.be/jSgT4FWYJX0

Візуально вона знайома більшості, але про її походження та які ідеї стоять за нею знають хіба що ерудовані дизайнери.

Так, шрифти створюються свідомо і часто в них закладається конкретний зміст та меседж.

Тому, якщо ви створюєте візуальний продукт варто бути свідомим і в цьому питанні. Зараз в мережі є багато безкоштовних класних українських шрифтів.

З хороших прикладів, нещодавно ми змінювали логотип нашої йоґа студії і шрифт, який запронував дизайнер — це KyivType Sans. Зважаючи звідки наша студія і ми самі — вийшло і естетично, і символічно.

Приємний мобільний додаток «Лагода» для тих, хто теж шукає нові способи розширювати свій словниковий запас української.

Назва від слова «лагодити». Виправляєте помилки у щодня нових віршах українських поетів.

Кайфове з корисним.

Є і для яблук, і для гугл плей.

Одна з цікавих книжних знахідок цієї осені, дякуючи друзям, — це скандинавські міфи у літературному виконанні Ніла Геймана. Якщо ви спочатку дивились серіал «Американські боги» (теж знятий за його романом, до речі), то можливо в вашій уяві Одін буде теж увесь час в пісочному пальто і за кермом американського кадилаку. Гірше може бути хіба що, коли в вашій уяві Тор завжди виглядає як супергерой з всесвіту Марвел (в мене саме так 🥸).

Але повернімось до міфів. Читаються вони легко, з інтересом, а знаходити тих, хто цитує їх вже в сучасній культурі взагалі окрема приємність.

Наприклад, в одному з міфів Одін з богами Асґарду вирішують побудувати стіну, яка захищатиме їх від зовнішніх загроз. «Таку високу, щоб її не могли подолати крижані гіганти. Таку товсту, щоб крізь неї не міг пробитись навіть найсильніший троль». Є, здається, одна головна така стіна сучасності, яка захищає вже не від велетнів, а й від інших відморозків у «Грі Престолів» Джорджа Мартіна. Хоча мабуть ідея стіни доволі архетипічна. Бо тут же згадується «стіна Трампа», польсько-білоруська стіна та інші.

Бачиться, ідея дуже актуальна 🤨

Ще одна рекомендація, як на мене, одного з кращих серіалів минулого року.

А саме — серії лекцій на ютьюбі “Становлення сучасної України” від американського історика Тімоті Снайдера. Минулого року він читав цей курс студентам Єльського університету і зробив його доступним для всіх, виклавши в ютьюбі.

Як каже він сам, курсів про українську історію в світових університетах майже нема. Його курс не пахне уроками шкільної історії і гідно, легко вписує українство в світовий контекст, допомагаючи пропрацьовувати рабськуватий комплекс меншовартості.

Не знаю як ви, але я ще в школі ненавиділа українську літературу та уроки історії, бо це страждальницько-жертовний вайб викликав лише шалений внутрішній супротив щось вивчати на цю тему.

Тож, спасибі Снайдеру, який знімає всі ці шкільні магічні оскомини та повертає ціність, інтерес до українського. Він, безсумнівно, вчений, який робить величезний внесок в становлення української ідентичності на десятки років вперед.

Його лекції доступні в трьох варіантах — в оригіналі англійською, українською та російською.

Якийсь неймовірний ресурс для пошуку нової музики за різними стилями — https://everynoise.com/.

Чесно кажучи, я уявляла, що музичний світ різноманітний, але щоб настільки 🤯

В моїй уяві ці слова не мали приводу, щоб пересіктись і ще й щось означати. Наприклад, kashmiri pop, cosmic black metal, norwegian gospel, icelandic pop, luxembourgian indie, kawai edm, library music, freak folk і так далі.

Ще десятки, якщо не сотні слів виявились не набором літер, а повноцінними стилями музики. Як от, funana, traprun, drikkelek, totalism, 8d, powwow, co-co.

Наш світ воістину — дивовижне місце.

Доречі, зручність цього ресурсу в тому, що можна швидко слухати і легко сьорфити зі стилю на стиль, з виконавця на виконавця, не витрачаючи багато часу.

Глибока та актуальна культурологічна лекція. Будьте обережні, після неї ваше ставлення до олів‘є може кардинально змінитись 🎄

Два тижні грипу і в мене для вас нова рекомендація серіалу 🥸

Оффтоп — хто не щеплений від грипу, раджу це зробити, бо поки лежиш одужуєш тільки й дякуєш, що винахідникам антибіотиків 🤒

Тож, два сезони документального серіалу “100-футові хвилі” від HBO 📽

Коли ти в Португалії, неможливо не полюбити океан та не почати придивлятись до серфінгу. Серіал про історію одного з найвизначніших екстрім серферів світу з Гаваїв Гарета Макнамари та його оточення. А це підкорювачі хвиль заввишки в 8-поверхові будинки (до 30 метрів) 🌊

В Португалії такі хвилі щороку бувають в рибацькому селі Назаре. І саме Макнамара і його команда зробили відомим це місце на весь світ. Тепер сюди з’їжджаються кататись топ-серфери 🏄

Особливо захоплююче було після перегляду поїхати на справжні змагання в Назаре — розуміти за якими правилами все відбувається, знати та вболівати за основних спортсменів.

З особистих висновків 📌

- екстрім-серфери — це люди з супер волею та навичками справлятись із справжнім страхом, в яких є чому повчитись,

- додавання драматизму — це кінематографічний інструмент, життя значно спокійніше,

- Назаре — дуже добре та привітне місто, а на гігантські хвилі за можливості справді варто приїхати подивитись. Від їх споглядання не хочеться відриватись годинами 😍

Як багатьом відомо, моя основна діяльність, якою я живу та дихаю — це йога та її викладання 🧘‍♀️👩‍💻

І раз на рік я відкриваю портал для тих, хто хоче пірнути в цю надцікаву та надпотужну традицію розвитку особистості. Портал — це набір на перший курс йоґи 💥

В цьому році в мене відкриті дві групи.

Одна в онлайн. В ній зручно вчитись тим в чийому місті нема викладача школи. Або ви — номад, що часто подорожує. Або вам цікаво займатись саме у мене.

Перше заняття вже сьогодні о 18:30 (СЕТ). Набір триває весь лютий ☝️

Друга група наживо для тих, хто мешкає в Лісабоні чи поряд. Почнемо в березні. Вже незабаром анонс 👌

Займатись будемо і тілом і душею. Моя мета — навчити майбутніх учнів розвиватись із задоволенням та цікавістю. Освоїти інструменти, які допоможуть зберігати емоційну цілісніть. А якщо раптом ви її десь втратили, то як це виправити.

Це якщо дууууже коротко. Решту розповім на співбесіді в групу 🐬

Деталі та записатись, кому цікаво, можна ось тут.

Нещодавно надихнулась лайв-сетами татка українського драм-н-бейсу Анатолія Тапольского, записаних у особливих для українців місцях.

▫️Перший - на фоні відомої стели на в’їзді у Донецьку область.
▫️Другий - на даху знаменитої пам’ятки конструктивізму Дежпрому у Харкові.

Його музика, як хтось влучно написав у коментарях в ютьюбі, "колихає внутрішні струни", "від неї і тепло, і трохи сумно”. Водночас, ще й пірнаєш у часи, коли підлітком ходив на свої перші електронні вечірки, де грав саме драм.

Ну, і звісно, у тих, хто любить Донецьк, Харків, концентрація приємних почуттів збільшується вдесятеро.

Що мене ще сильно торкнуло в цьому-всьому, що Тапольский гармонійно поєднує в собі різні ролі — воїна, що захищає, музиканта, що створює талановиту музику, творчої особистості, що підтримує людей роками, за дуже різних та непростих часів.

В філософії йоґи є термін дхарма, індивідуального шляху, який може і має пройти людина за своє життя. І те, що робить Тапольский дуже красиво розкриває цю ідею. Немає другого такого, як він. Це настільки самобутньо, що сам починаєш замислюватись над тим а, який шлях мій 💜