Зі стенограми наради новоствореного КГБ УРСР, 1954.
Начальник Миколаївського обласного управління Сидоров нарікає, що вони досі за старими інструкціями брешуть про "10 лет без права переписки" родичам розстріляних у 1937-38-му. 10 років давно минуло, треба вигадати щось інше.
Ну і насутпного року з'явиться вказівка №108сс - і тоді вже РАЦСи системно видаватимуть довідки на кшталт "помер у таборі від серцевого нападу".

Про куріння опіуму в Києві та Харкові, 30-ті.
ГДА СБУ.

А хто хоче позгадувати, як у школі возили до колгоспу "на картоплю"?

Цієї п'ятниці в Українському домі

А давайте поговоримо про "антивоєнну" радянську кампанію 1983 року.

1966, під час судових процесів над дисидентами ("перший покіс").

У титрах пропагандистського фільму 1982 року "Фальшивий німб" (викладений на медіатеці Суспільного), присвяченого УГКЦ, побачив знайоме прізвище.

Писав про нього неодноразово, шукайте за словом "Сєкарєв" на каналі.

Фільм: https://mediateka.suspilne.media/media/2590
Там зокрема в кінці цікаві кадри покаянної пресухи емісара ОУН Андрія Климчука.

Підходить якось Долорес Ібаррурі до працівників львівського аеропорту, і каже: дайте поїсти.
А працівники їй такі: но пасаран!

Фейсбук це видалив

Горять російські баггі. Це бійці 46-ї бригади, яким допомагає фонд "Свобода, потім мир", відпрацювали скидами з FPV-дронів. Пам'ятаєте ж станцію керування дронами, яку купили з книжкового розіграшу?

Як я писав раніше, ще треба купити їм міні-екскаватор для риття окопів. Коли зберемо 120 тисяч - можна вносити передоплату і робити замовлення.

Банка https://send.monobank.ua/jar/AQ7B5TMdmv

Номер картки банки
5375 4112 1557 3796

Всі реквізити фонду: https://www.freedomthenpeace.org/uk/donate

ч.1
Чи не найбільше в архівних справах я люблю знаходити несподівані, неочевидні, непрямі зв'язки між різними історіями. Коли невідомо, чи були знайомі між собою двоє героїв - але принаймні в них був спільний друг, або спільний слідчий, або спільний агент займався їхніми розробками.
Було б класно колись написати книжку, до якої б увійшли і опубліковані раніше, і неопубліковані сюжети - але обов'язково з точками перетину. Думаю, це не буде надто складно - принаймні в колах української інтелігенції між всіма було одне, максимум два рукостискання.
От, скажімо, Віктор Петров, про якого пишу майже тиждень, та Таїсія Жаспар, моя улюблена архівна героїня, про яку сумарно писав понад місяць. Вони як мінімум жили в Києві приблизно в один час - то щось їх має об’єднувати, окрім наявності особових фондів у ЦДАМЛМ та певних документів у ГДА СБУ. Коли й де їхні шляхи якщо не перетнулися, то зблизилися?

ч.2

1949-й? Не думаю.
Професор Петров, він же письменник В.Домонтович, загадково зникає з Мюнхена. Еміграція думає - чесного патріота викрали радянські спецслужби або вбили бандерівці. Чи може радянського агента вивезли радянські спецслужби або вбили бандерівці? Теж варіат, хоч і не такий популярний.

Після цього майже рік Петров перебуває невідомо де, поки не виринає в Москві. В’ячеслав Брюховецький припускає: а чи не був він між Мюнхеном та Москвою у Парижі, чи не той це загадковий чоловік, який того ж року познайомився у Франції з Винниченком і представився Лаврицьким?

А художниця Жаспар тоді впевнилася в бажанні переїхати до СРСР, де ніколи не була. Їхати буквально внікуди (забіжу наперед: тулитися перші роки в холодних кімнатах у київських подруг), відмовившись від безтурботного життя у Франції, де в чоловіка розкішна паризька квартира та шато день у провінції? Підозріла ідея, тому МГБ придивляється до такої репатріантки.

Таїсія повертається з Парижа в місто, яке було для неї майже рідним - Шанхай (казали, там легше отримати дозвіл від радянських дипломатів). Посварилася з коханцем, шанхайським мільярдером, британцем із багдадсько-єврейським корінням, III-м баронетом Бомбея (що б це не означало - звучить ефектно) та (на думку МГБ) розвідником Віктором Сассуном. Останній якраз з’їздив у той самий СРСР і переконував Таїсу, що там грьобаний совок, в якому нема що ловити. Ображена новонавернена радянська патріотка Жаспар у відповідь гримнула дверима 14-кімнатних апартаментів шанхайського готелю Cathay Mansions, який належав Сассуну і в якому вона безкоштовно жила.

А тут червоні перемагають у Китаї, Сассун розуміє, що совок прийшов вже до нього додому, обачно кидає всі свої готелі-хмарочоси, і звалює в місце, де навряд чи будуватимусь комунізм, де він спокійно помре, а потім буде вшанований портретом на марках. На Багами.

А Таїсія Павлівна в КНР добре себе почуває. Пропонує Мао написати його портрет (той відмовляє; підозрюю, він відповім якимось мудрим афоризмом, але архівна справа цього не фіксує) та товаришує з авторитетною вдовою Сунь Ятсена.

ч. 3

1966-й? Чому ні?
Петров знову захищає дисерацію, стає кандидатом наук, а потім одразу доктором (за сукупністю публікацій). Старий, довоєнний ступінь не визнавали. Анекдотом серед науковців стала його “четвірка” на кандмінімумі з німецької мови - в екзаменаторів були претензії до його берлінської вимови. Взагалі вчений знав “8 мов та інші”. За короном, здається, був лише як розвідник (один раз, але довго).

Жаспар знала французьку, англійську, китайську - зростала в космополітичному Шанхаї. А того року без перекладача говорить із далеким родичем чоловіка - Шарлем де Голлем. Із президентом Франції вони побачилися під час його візиту в Київ. Спочатку передбачалося, що зустріч буде у квартирі Жаспар у провулку Мечникова, навіть почали терміново робити ремонт (про це мені розповідала зокрема Людмила Міляєва, яка жила поруч і знала Таїсію), але потім передумали.

А Петрову приблизно тоді ж тільки далі власну квартиру. Маленьку хрущовку-двушку, не надто далеко від Жаспар - навпроти Володимирського ринку (це я по карті подивився).

1955-й? Навряд чи.
Петров - московський археолог. Про це випадково дізнається українська діаспора, яка досі не знала, що з ним (до рук емігранта-археолога Михайла Міллера потрапляє книга зі списком радянських археологів).

А КГБ у Києві тим часом підзабиває на розробку Таїсії (об’єкта “Католичка”). Агента-коханця під виглядом полковника авіації (бажана ціль для шпигунки!) так і не підіслали, хоча планували. Хоча з Москви періодично смикали - що ви там спите, де оперативні заходи?

1959-й? Хто знає?
Таїсія передає (половину дарує, половину - за гроші) Міністерству культури УРСР велику колекцію китайського мистецтва, успадковану від чоловіка та привезену з Франції. Частини зібрання періодично виставляють в Музеї Ханенків.
А ще художниця має персональні виставки в Італії.

А в Нью-Йорку виходить брошура Петрова “Українські культурні діячі УРСР 1920-1940. Жертви більшовицького терору”. Ну тобто розумієте, як це формально виглядає, якщо не мати доступу до інформації з грифами? У Києві живе собі спокійно археолог, а “там” друкують його старий рукопис із лютою антирадянщиною.

Жаспар публікує оповідання про Італію в дитячих журналах, які потім вийдуть у вигляді книжки. Петрова поки не друкують - він пише монографіії “в стіл”, вони вийдуть у наступному десятилітті, а одна - після його смерті. З художкою після Німеччини зав’язав (чому?), В.Домонтовича більше немає (хоча дослідники уловлюють його нотки листах до дружини; при цьому вони, на відміну від творів Домонтовича - російською).

Роки Другої світової? Ні.
Петров - радянський розвідник, який виконує завдання в тилу німців в Україні. Таїсія живе в окупованому японцями Шанхай з чоловіком, розвідником французького Опору. Потім Петров отримає Орден Вітчизняної війни, а Андре Жаспар - Орден Почесного Легіону.

1956-й. Хм…
КГБ припиняє тривалу розробку “Католички”. Впевнилися, що вона таки не шпигунка - ані французька, ані британська, ані американська (це робочі версії), ані навіть гоміньданівська або ватиканська (вам смішно, але якийсь агент справді такі плітки переказував).

А Віктор Петров нарешті переїжджає до Києва. Є версія, що зробити це раніше йому заважали в КГБ.

1952-й. Ось воно!

Петров, 3-й рік живучи в Москві, тоді дуже прагнув повернутися в Київ.
І дізнавався, як ставиться його старий (з 20-х ще) приятель Максим Рильський до ідеї, щоб очолюваний ним (Рильським) Інститут мистецтвознавства, народної творчості та етнографії розділили на два (один із директором Рильським, другий з Петровим).

А Жаспар того ж року нарешті їде в СРСР та оселяється в Києві. Спочатку вважала, що це ненадовго, і згодом переїде в ту ж таки Москву (як Петров, тільки навпаки), але врешті решт передумала. Того ж року в театрі журналіст Павло Симонов (агент МГБ “Морской”) знайомить її з Рильським. Жаспар одразу ж запропонувала написати його портрет. На відміну від Мао, поет не був проти.

Не знаю, як швидко вона його написала (думаю, можна знайти), але ось купив книгу Рильського 1957 року з портретом роботи Жаспар.

ч.4

Отже, єдиний поки що відомий місток між двома історіями - це Максим Тадейович Рильський.

Віктора Петров та Таїсія Жаспар прожили по 74 роки. Поховані відповідно на Лук’янівському та Байковому кладовищах, які я колись давно плутав.

З агентурного повідомлення про Академію наук, 1931.

Про того агента потім розповім більше, його історія того варта.

Дякую за справу Oксані Юрковій

Ще несподівані перетини доль.
Олесь Бердник та Ада Рибачук, виявляється, були знайомі, коли йому був 21 рік, а їй 16.
За 24 роки до того, як влада оголосила "Зоряний Корсар" Бердника націоналістичним, і за 34 до того, як знищила головний твір Рибачук та її чоловіка Володимира Мельниченка - Стіну пам'яті на Байковому.