Попри всі вражаючі успіхи українських дальніх ударних безпілотників, зокрема й удари по російських ракетниках у Курській та Ульяновській областях, я взяв на себе сміливість проаналізувати результативність наших безпілотних атак великої дальності - deep strike за інформацією з відкритих джерел. Причому, на мій погляд, оцінку результативності слід давати щодо атак по найбільш захищених цілях. І найзахищеніша ціль - москва.
Москва - сакральний символ російської державності, імперська столиця, напад на яку дорівнює удару в серце росії. У москві - сила боліт, і в москві знаходиться та сама Кощєєва смерть, яка може запустити загибель усього російського.
Невипадково путін 2023 року, після перших нальотів українських безпілотників, стягнув до москви половину російських сил ППО, а всю дистанцію від українського кордону до москви щільно закрили потужними РЕБами.
Тому на москву ніхто не літає. А якщо і летять українські безпілотники на російську столицю, то, як правило, з сумним результатом. Однак, не всі. Про це і йдеться в статті - як поліпшити український deep strike.
Якби ми зробили з ідеї постійних нальотів на москву національну ідею, консолідували б усі сили, ресурси, можливості, і змогли б щодня (щоночі) турбувати російську столицю, то сьогодні б позиції України на світовій арені й на перемовинах із Трампом і Путіним були б значно сильнішими, а позиції путіна були б нижчими за плінтуса, бо слабких диктаторів, які не здатні захистити навіть свій Кремль, ніхто не боїться.
Як це зробити - у статті на «Дзеркало тижня - https://zn.ua/war/bespilotnyj-tupik-pochemu-ukrainskie-drony-ne-menjajut-khod-vojny.html

У найближчі кілька днів, не добившись успіху, Штати можуть відмовитися від спроб досягти миру в Україні. Так сказав Марко Рубіо, американці втомилися.
Ну і нехай. Хай ідуть, але залишать нам тут Старлінки, супутникові знімки, снаряди 155 мм до кінця року, ракети Хаймарс, танки Абрамс і таке інше.
Ми впораємося. У нас щодня гине понад 100 осіб (бійців і цивільних), і понад 400 отримують поранення. Проте ми ж справляємося, і напередодні Великдня магазини забиті покупцями, і на стоянці ніде машину залишити (особливо в Києві).
Христос воскрес. Але не воскреснуть ті, хто вже загинув і ще загине за Україну, скільки б яєць ви не розбили і пасок не освятили. Пам'ятайте про це.

Щодо великоднього перемир'я. Я давно не вірю в чудеса. Одна справа, якщо ворог припертий до стінки і здається, інша справа, якщо він оголошує перемир'я, щоб продовжувати атаки на нас. Таке перемир'я нам не треба. Це не перемир'я, це не диво, це обман.
Якщо тільки не йдеться про "перемир'я" путіна, то слід визнати, що на війні постійно трапляються чудеса. Ні, я жодного разу не бачив дива воскресіння з мертвих, але неодноразово про нього чув. Бувало, що і мене «ховали», а потім я «воскресав», проте ці дива були несправжніми - одного разу, наприклад, мене просто не взяли до гелікоптера через перевантаження, потім цей гелікоптер, у якому летів генерал Кульчицький, збили, а я був не на зв'язку, і всі подумали, що я теж загинув; іншим разом я не поїхав у машині, що підірвалася на міні; третім разом я опинився в оточенні, і не міг повідомити, що в мене все гаразд, я живий, здоровий і в шапці. Це не дива, це везіння.
Справжні чудеса вимагають поту, крові і сліз, як казав великий Черчилль. Розповім вам, наприклад, як я позбувся шпори на нозі. Це справжнє диво. Я весь останній рік мучився від шпори - це коли боляче наступати на ногу, особливо вранці. В інтернеті можна прочитати, що це захворювання вікове, але ж я в самому розквіті сил, тому не інакше як наврочили. І ось одного разу наш літак-розвідник, повертаючись, перелетівши «стрічку», раптом заглох і впав. Хто вирушить шукати? - А кого не шкода, наймолодші, кому давно за п'ятдесят, і в кого шпори в ногах і в мозку. Ось ми й вирушили з Хайфою пізно ввечері в сіру зону.
Село, поруч з яким впав літак, було давно виселено за всіма даними у всіх наших базах. Усе-таки 10 км до противника, працює арта, літають дрони, і все таке. Але виявилося, що в багатьох будинках горить світло, є навіть вуличне освітлення, працює сільський магазин, біля якого «відпочивають» селяни призовного віку, бо п'ятниця.
Квадрат, точніше прямокутник, де слід було шукати апарат розміром 5 на 10 км, був розораний, потопав у весняному багнюці, і мав вигляд відкритого «лобового місця», ідеального для атак фпв-дронів, бо сховатися самому й укрити машину просто ніде. І тут знову сталося диво, точніше сталося везіння, що жоден дрон над нами не пролетів. Звісно, ми не діяли навмання - нас прикривали наші РЕРівці та розвідники, але все одно було трохи не по собі.
За годину відчуття тривожності минуло остаточно - ми бігали як прокляті по полях з ліхтарями, спітніли як спортсмени, страшенно хотіли пити, і найбільше боялися, що сядуть акумулятори в ліхтарях. Через три години польового квесту акумулятори все-таки сіли, і ми повернулися на базу. Дрон знайшли: рано вранці в район падіння прибула пошукова група з мавіком, і виявила його за лічені хвилини. У підсумку все вийшло якнайкраще - і безпілотник знайшли, і я назавжди вилікував шпору.
Іншим разом, ми вже збиралися виходити на «відтяжку» - кілометрів за п'ятдесят від фронту, на відпочинок і поповнення засобами ураження (дронамі), як раптом наша еспешка (СП - спостережний пункт) сіла на пузо в рідкому багнюці практично на очах у противника. Наш пікап був найближче, і я матюкався всю дорогу до еспешки, тому що не спав дві ночі поспіль, і почувався дуже кепсько, припускаючи, що це гіпертонічний криз.
У підсумку еспешку ми витягли, проігнорувавши таблички з написом «Міни!» ліворуч і праворуч від дороги. Ніколи так не робіть, міни реально можуть бути, але, якщо чесно кажучи, я ще жодного разу не бачив і не чув, щоб хтось підірвався на мінах там, де пишуть «Міни!», завжди підриви відбуваються там, де жодних написів немає. Диво полягає в тому, що після цієї історії я не спав ще добу, але почувався на всі сто.
Можу розповісти таких історій із дивами ще десяток, чи два. Очевидно, що війна лікує будь-які хвороби. Я не очікую дива перемоги над усіма ворогами і швидкого закінчення війни - все в руках ЗСУ, але дива позбавлення від дурнів - дуже б хотілося.

За часів імператора Костянтина (306-337 р.н.е.) християнство стало панівною (державною) релігією в Римській імперії, за що вдячна церква зарахувала правителя до лику святих.
Відтоді християнство, яке починалося як повстанське вчення проти царства земного за царство боже, остаточно перетворилося на державну релігію, що обслуговує інтереси сильних світу цього.
Гундяєв - слуга путіна, а не господа, тому православні росії із задоволенням вбивають православних України, а в російських церквах моляться за смерть християн.
Так було завжди (з часів Костянтина), і в Першу, і в Другу світові війни, і в сотні інших, дрібніших битв християни вбивали християн на славу господа (імператора, царя, президента), порушуючи всі заповіді Христа.
Віри давно немає, фарбовані яйця, апетитні паски і церковні служби не можуть зупинити війну християн проти християн під управлінням антихриста. Єдина надійна віра сьогодні - це віра в ЗСУ, які захищають останній оплот християнської цивілізації під час загального божевілля напередодні Апокаліпсису.

Що не так із релігією, і чим релігія відрізняється від віри?..
Релігія дає звід правил, за якими треба жити, щоб заслужити царство боже. Ну, типу, не вкради, не вбий, не забажай дружини ближнього свого, фарбуй яйця на Великдень і ходи до церкви, і тоді тобі буде щастя. Власне кажучи, все це - звичайні людські правила, відомі ще з кам'яного віку, а, може, й раніше. Ці правила прописані для того, щоб зменшити кількість конфліктів у людському суспільстві. До чого тут господь?
Віра - зовсім інша штука. Коли людина вірить, вона спілкується безпосередньо з творцем. Віра базується на пізнанні того, що знання має кінець, за яким невідомість буття. Хтось може осягнути нескінченність Всесвіту? А теорію великого вибуху? Ні, не математично, а раціонально? Ось тут і з'являється віра, яка є продуктом освіти і науки. Жодна бабуся, і жоден дідусь, з тих, хто ревно моляться в церкві, не є віруючими по суті - вони просто виплачують щорічні відсотки за майбутнє щастя в потойбічному житті.
І якщо справжня віра не знає правди, бо шляхи господні несповідимі (хто ми такі, щоб пізнати задуми творця?), то релігія просто бреше, насаджуючи правила, вигадані церковниками. І ці правила працюють проти нас, проти віри, проти творця і проти Всесвіту. Адже якщо релігія стверджує, що можна «замолити» будь-який злочин, то, тим самим, вона сприяє злочинам.
"Великий" Костянтин, імператор Риму (306-337 р.н.е.), приєднаний церквою до лику святих за те, що зробив християнство панівною (державною) релігією в Римській імперії, стратив, поміж інших, свого сина Кріспа, разом із ним (випадково - підвернувся під руку) племінника Ліциніана, а потім зварив живцем у лазні свою дружину Фаусту. А ще розправився з двома або трьома сотнями своїх друзів, після чого, страждаючи від докорів сумління, вирішив стати християнином. Церква його пробачила, і зробила святим. А ось бог - ні, я впевнений, інакше цей світ не вартий нічого.
Християнська релігія вчить, що господь всемилостивий, всемилосердний, і прощає будь-який гріх. Тому орки так прагнуть нас вбивати - бо покарання немає. Але це все неправда. Справжній господь нещадний, і жорстоко карає зло. І в цьому він схожий на ЗСУ. Тому що справжній господь і є - ЗСУ.

Путінське «перемир'я» закінчилося, і війна пішла з новою силою. Тепер багато хто чекає анонсованої Трампом угоди між Україною і мордором про припинення вогню.
Ніхто навіть не говорить тепер про нашу перемогу, про покарання зла, про відновлення територіальної цілісності та репарації. Навпаки - Штати готові визнати Крим російським, залишити окуповані території болотам, і зняти з росії санкції. Про вступ до НАТО навіть незручно згадувати.
Але ж ще зовсім недавно ми впивалися «планами перемоги», забороняли - президентським указом - будь-які переговори з путіним, глузували з чмобіків і млинців із лопати, готувалися святкувати Новий рік у Криму й обіцяли спалити під три чорти Кримський міст...
Куди ж усе поділося?.. Усі наші перемоги, наша пихатість, наша зарозумілість?.. Чому тепер єдиний вихід - це переговори, і питання тільки в ціні, яку ми заплатимо за підлий, короткий і ганебний «мир»?..
Ні, правда, адже повинен хтось відповісти?.. Це ж прості запитання. Чому вчора була одна установка - на перемогу, а тепер інша - на поразку?..
Хтось у країні ж повинен був усі варіанти порахувати, придумати стратегію, написати план? Адже у нас є Генштаб, Міноборони, ГУР, СБУ, Кабмін, РНБО, Ставка, Офіс президента, нарешті?.. Хто знову налажав?..
Чи це ті самі люди, які не вірили в загрозу великої війни, називали партнерів провокаторами, не хотіли витрачати гроші на армію, не бажали займатися оборонною промисловістю, і називали дрони «весільними»?..
Може, пора вже перестати ліжка переставляти в цьому борделі?.. Бо інакше ми чекатимемо не на перемир'я (про перемогу й годі говорити), а на начальників із москви.

Пишуть (Financial Times), що путін згоден на замороження війни за нинішньою лінією фронту і не претендуватиме на неокуповані частини Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей, які вже "стали невід'ємною частиною" імперії в обмін на визнання Штатами Криму російським та невступ України до НАТО.
Якщо це правда, то, значить, путін іде на серйозні поступки, його позиція вже не виглядає такою жорсткою, як раніше. Нам, звісно, цього замало - Україна має бути звільнена повністю і Карфаген потрібно зруйнувати дощенту. Але, безумовно, приємно, що стійкість української армії змушує диктатора поступатися. І це тільки початок.

В історії Америки були видатні президенти. Один із них Гаррі Трумен - «галантерейник із Міссурі» (у нього в Міссурі була галантерейна крамниця), і який ще у 33 роки орав землю на батьківській фермі, аж раптом у 1945-му, після смерті Рузвельта, став президентом США, хоча був лише «технічним віце-президентом», якого взяли в команду для залучення голосів виборців.
«Політика Сполучених Штатів має полягати в підтримці вільних народів, які чинять опір спробам збройного підпорядкування або тиску», - так звучить знаменита “Доктрина Трумена”, від якої він ніколи не відступав, навіть якщо її реалізація вимагала від Америки напруження всіх сил, людських жертв і могла призвести до ядерної війни.
За часів правління Трумена світ двічі був на межі Третьої світової війни. Перший раз - під час блокади Західного Берліна. Другий - під час Війни в Кореї, яку Сталін планував використати як привід до хрестового походу проти США та їхніх союзників.
28 червня 1948 року СРСР перекрив усі наземні шляхи сполучення між Західним Берліном і зовнішнім світом.
Західний Берлін перебував усередині радянської зони окупації, і включав у себе західні окупаційні сектори німецької столиці, в яких перебувало 6,5 тис. військовослужбовців США, Британії та Франції і 2,5 млн цивільних німців. Їх блокувало 300-тисячне радянське угруповання.
Вводячи блокаду, і прирікаючи Західний Берлін на голодну смерть, Сталін розраховував, що Захід не встоїть перед таким тиском і виведе свої війська з Берліна, подарувавши його Совєтам. Трумен відразу категорично заявив: «Я прийняв рішення залишатися в Берліні».
Вибір у союзників був невеликий. Сталін діяв нахабно, і, здається, зовсім не боявся військового зіткнення. Але Трумен не погодився із запропонованим генералами планом застосувати військову силу і завдати ядерних ударів по радянських військах у Східній Німеччині. Натомість він віддав наказ організувати безпрецедентний повітряний міст до Берліна, яким 2,5 мільйона німців і 6,5 тисяч військовослужбовців союзників забезпечувалися протягом 462 днів.
За 14 місяців радянської блокади авіацією союзників було здійснено 278 тис. польотів до Берліна - військово-транспортні літаки приземлялися кожні чотири хвилини, доставляючи берлінцям усе необхідне. Сталін не посмів збивати літаки союзників - на цей випадок Трумен дав чіткі вказівки: «у разі атаки на наші літаки - бомбити рускіх!» Через 14 місяців Сталін відступив, і наземне сполучення із Західним Берліном було відновлено.
«Росію може зупинити тільки залізний кулак, росіяни розуміють тільки силу», - говорив Трумен, і діяв відповідно.
24 липня 1950 року війська комуністичної Північної Кореї перейшли 38-ту паралель, швидко оволоділи майже всією Південною Кореєю. Трумен діяв рішуче, і щоб не дозволити сателітам Сталіна захопити ще одну країну, у Кореї висадилися американські війська під прапором ООН.
Переможець Японії, генерал Макартур дуже швидко розгромив армію комуністів Півночі, і лише втручання «китайських добровольців» (понад мільйон солдатів) і радянських ВПС, зупинило наступ американців. Фронт знову стабілізувався на 38-й паралелі, і війна закінчилася перемир'ям.
Корейська війна була вкрай непопулярна в Штатах. У ній загинуло 34 тисячі американців, 800 тисяч корейців і 900 тисяч китайців. Але Трумен був непохитний. Він говорив, що «американські солдати б'ються в Кореї, щоб їм не довелося воювати в Чикаго, Новому Орлеані або бухті Сан-Франциско».
І він мав рацію. Йому вдалося зупинити експансію Радянської імперії, і багато років після Трумена, Холодна війна, архітектором якої він був, стримувала війну гарячу, бо очільники СРСР чітко знали, що на кожен прояв сили Америка відповість ще більшою силою.
Нинішній президентик Великої Америки спадщину Трумена спустив в унітаз. Може, він справді російський шпигун, або просто старий дегенерат, який вижив з розуму?

Я раптом зрозумів, що спільного між Трампом і Порошенком: Трамп стверджує, що війни в Україні ніколи б не було, якби він був президентом ("Це війна Байдена! Це війна Обами!"), і те саме повторюють фанати Пороха, які вірять у те, що якби 2019 року Великий Гетьман виграв вибори, то війни б не було. І те, й інше твердження - брехня. По-перше, хто ж тобі, "великому" міг перешкодити виграти вибори? Чи ти не великий?.. По-друге, а що, путін ні до чого, і в нього своєї волі немає, все залежить від Обами, Порошенка і Байдена?... Повна нісенітниця!.. Я теж Ісус Христос, а хто з цим не згоден - той ворог людства. До речі, Христа сином божим хоча б частково визнали через двісті років після розп'яття. Пройде всього-лише двісті років, і ви зрозумієте, наскільки я був правий )) Усе в цьому світі дуже неоднозначне.

Імперія завдала жахливого масованого удару по Києву. Чисто терористична атака по житлових будинках і мирних жителях.
Мета зрозуміла - чинити тиск на населення, на владу, щоб примусити Україну до капітуляції на умовах Трампа-путіна.
Так робилося не раз в історії: німці бомбили Лондон, щоб змусити Черчилля піти на мирні переговори; союзна авіація знищила Дрезден, щоб прискорити капітуляцію німців; американці скинули ядерні бомби на Хіросіму і Нагасакі, що призвело до капітуляції Японії.
Усе це зрозуміло. Незрозуміло інше - чому українські ударні дрони не літають на москву?..
Сьогодні б у нас, в України були б набагато сильніші позиції на міжнародній арені, на переговорах із Трампом-Путіним, якби щоночі в москві вмикалися сирени повітряної тривоги.
Путін був би не грізний, а смішний. Якщо диктатор, імператор могутньої ядерної імперії не може захистити навіть свою столицю, своє лігво, то він смішний. Ніхто з ним розмовляти не буде.
Але українські дрони не бомблять москву. Чому?..
/Я відповідь на це запитання знаю, і не раз про це писав. - Відсутність державної політики в галузі дронів, відсутність єдиного компетентного командування, відсутність єдиних безпілотних сил дальніх бомбардувань, роздробленість інженерних зусиль, зоопарк неефективних дронів (одних «ракет-дронів» уже п'ять, здається, типів), дешевий піар і корупція/

Завтра оголосимо збір на дрони до москви. Досить уже підставляти щоку агресору. Швидкий збір тут - https://send.monobank.ua/jar/7fPRBrCKhP?fbclid=IwY2xjawI8syVleHRuA2FlbQIxMAABHYp9fInVt9m3ska7LLJxYvzCjCr1fMZXpxB-OrC9EbgQ8TtoxDxzGFn5vQ_aem_fZjoJLGB3iLfTYy_LzW01w

Виявляється, «великою поступкою з боку росії» Трамп вважає відмову імперії від подальшого захоплення України в разі, якщо вдасться досягти зупинки війни.
Цинізм зашкалює. Українці вже четвертий рік героїчно, ціною великих жертв захищають цивілізований світ від червоної чуми, а старий бовдур тримає нас за слабаків, які на колінах просять про його заступництво.
А чи не послати його під три чорти?.. Він погрожує вийти з перемовин - Ок, давайте ми самі вийдемо з таких «перемовин» з людожерами і циніками. Все одно американської допомоги більше не буде, а за ту, що була, вони хочуть задешево скупити всю Україну.
Наші надійні союзники - в Європі, наш головний союзник - наша армія, наша підтримка - наша нація. Ми можемо не тільки зупинити наступ орків, а й зробити їм дуже боляче.
Ми можемо зробити з москвою те, що вони роблять із Києвом, Дніпром, Харковом, Одесою, щоб змусити путіна тремтіти від страху, щоб Трамп писав «Володимире, СТОП!» не кремлівському старцю, а нашому Зеленському, щоб американський президент вважав «великою поступкою з боку України» відмову від повітряного наступу на імперію в обмін на повернення Криму та окупованих територій.
Ми можемо це зробити. Збір на далекобійні дрони - https://send.monobank.ua/jar/7fPRBrCKhP?fbclid=IwY2xjawI8syVleHRuA2FlbQIxMAABHYp9fInVt9m3ska7LLJxYvzCjCr1fMZXpxB-OrC9EbgQ8TtoxDxzGFn5vQ_aem_fZjoJLGB3iLfTYy_LzW01w

Якщо хтось нагорі вирішить піти на капітуляцію, моя особиста війна не закінчиться. Навіть якщо весь Київ і весь Львів потопатимуть у неробстві та розкоші. Допоки не буде перемоги і справедливого покарання.

Два закоренілих атеїста і прагматика (я теж такий) на похоронах Папи Римського в божому храмі обговорюють цинічне питання - як зупинити війну, щоб і вівці були цілі (майже цілі), і вовки ситі. Це зовсім не про заповіді Христа. І якщо просто зараз господь спуститься на грішну Землю, він буде дуже здивований.

27 січня 1973 року було підписано Паризьку угоду про припинення війни і відновлення миру у В'єтнамі. Дипломатичне «рішення» готувалося чотири роки і мало покласти край одному з найкривавіших конфліктів 20 століття, який тривав майже 20 років.
Відповідно до Паризької угоди, бойові дії між Північним (комуністичним) і Південним (прозахідним) режимами припинялися негайно, з території Південного В'єтнаму виводилися американські війська, планувалося провести вільні вибори і об'єднати країну мирним шляхом.
Державний секретар США Генрі Кіссінджер отримав за «вирішення в'єтнамського питання» Нобелівську премію миру.
Гарантії не відновлення війни були прості - за дотриманням Угоди спостерігала Міжнародна комісія з представників Канади, Угорщини, Індонезії та Польщі. Американці пообіцяли в разі відновлення війни надати екстрену військову допомогу.
Вже через два місяці американські війська залишили територію Південного В'єтнаму, північно-в'єтнамські комуністи повернули американських військовополонених, але всі інші пункти Угоди виконані не були - вільні вибори не проводилися, а переговори між Північчю і Півднем щодо об'єднання країни зайшли в глухий кут.
Через два роки - в березні 1975-го північно-в'єтнамські війська за підтримки радянських радників вторглися в Південний В'єтнам, президент країни Нгуєн Ван Тх'єу звернувся до США за обіцяною військовою допомогою в разі відновлення війни, проте Конгрес відмовився її надати.
Через два місяці комуністи повністю захопили Південний В'єтнам. Світова громадськість висловила обережну стурбованість, міжнародна комісія припинила засідання, а Генрі Кіссінджер премію миру назад не повернув.
PS Кінець історії міг бути іншим, якби президент Південного В'єтнаму Нгуєн Ван Тхієу не узурпував владу в країні. Саме його режим казнокрадів і лицемірів привів Південний В'єтнам до краху - цивілізований світ відвернувся від нього, а в самому В'єтнамі мало хто хотів воювати за диктатуру, яка нічим не відрізнялася від комуністичного режиму Півночі, а, можливо, була навіть гіршою. Наприкінці війни Нгуєн Ван Тхієу втік на Тайвань, звідти перебрався до Великої Британії, після чого безбідно доживав своє нікчемне життя в Штатах.
Це справжній кінець історії. На фото - евакуація з Сайгона в останні години війни.

Трамп каже, що Зеленський може відмовитися від Криму заради миру.
Ну, по-перше, Трамп багато чого говорить: за його «мирним планом» Запорізька АЕС залишається в неокупованій частині України під американським управлінням – а Лавров не згоден; за планом Трампа Херсон і Запоріжжя залишаються за Україною – а путін не згоден, тому що він ці області записав до своєї конституції; за планом Трампа Україна відмовляється від НАТО - а це прагнення записано в нашій Конституції; за планом Трампа Крим - російський, але він український, і так записано в нашій Конституції; за планом Трампа Україна повинна віддати Штатам корисні копалини, але навряд чи президент може одноосібно вирішувати ці питання.
Неважливо, чого хоче Трамп, і не має великого значення, на що погодиться Зеленський, важливіше, чого хоче український народ, і чи готовий він боротися з ворогом, який не визнає самого права на існування незалежної України та української нації. Політики приходять і йдуть, сьогодні кажуть одне, а завтра інше, підписують нікчемні папірці, а вороги завжди залишаються з нами.

Лавров принизив Трампа, озвучивши імперську відповідь на мирний план американського президента: міжнародне визнання анексії Криму та окупації чотирьох областей України, зняття санкцій і повернення всіх заморожених активів, відмова України від НАТО, ну і, найсвятіше, - денацифікація і демілітаризація плюс російська мова і російська культура.

Нічого несподіваного. Війна триває і буде довгою.

Одночасно путін оголосив «перемир'я» на свій імперський «День перемоги» - боїться, що по москві під час параду прилетить. Ось тут і треба бити. Ніяких «перемир'їв». Війна так війна.

Пєсков каже, що "Київ насилу може гарантувати дотримання перемир'я в дні 80-річчя Перемоги, оскільки повністю не контролює всі підрозділи". І він має рацію.

По-перше, ми на перемир'я путіна не погодилися. По-друге, вдарити по Красній площі 9 травня свята справа. По-третє, а не пішов би він накуй?... Ну, чисто теоретично?.. Або практично?

Віце-президент США Венс каже, що необхідно за будь-яку ціну досягти миру в Україні, тому що гинуть люди, погіршується демографічна ситуація, і вся ця історія може закінчитися ядерною війною.
Венс не вірить, що Україна може перемогти, але лякає світ атомною бомбою. І тут незрозуміло - хто буде натискати на червону кнопку ядерного апокаліпсису? - Україна могла б, для самозахисту, але у нас немає атомної зброї. Росії зараз це ні до чого - адже вони і так наступають; це в 2022-2023 роках вони налякалися так, що погрожували «відповісти ядеркою».
Щось у Венса не в порядку з логікою: чи то Україна дійсно може повернути війну у зворотному напрямку, і тоді Кремль знову буде шантажувати бомбою, щоб ми зупинилися, чи то Україна вже створює свою ядерну зброю. В останнє припущення не вірю, а ось у поразці імперії не сумніваюся.
Але поки що, поки ми відступаємо (тимчасово), наш ворог і наші американські «друзі» намагаються вкрасти наречену.

Наші американські друзі лякають нас, а заодно Європу і весь цивілізований світ, швидким крахом української оборони, якщо тільки Україна не погодиться на умови Трампа-путіна. Ну, це, звісно, дешевий шантаж, але давайте спробуємо подивитися на війну під більш раціональним кутом зору.
По-перше, у 2022 році, всупереч усім прогнозам, ми не здалися і фронт не посипався, хоча ворог дійшов до Києва, і в тій давній уже історії найменше було заслуги американців та інших наших союзників.
Весняну перемогу 2022 року під Києвом забезпечили не Бредлі, не Абрамси, не Леопарди, не 155-мм гаубиці країн НАТО, не американська розвідка, і не старлинки. І навіть не наші високі прославлені воєначальники, обласкані офісом президента. Перемогу зробили українські солдати і добровольці.
Потім був Харківський наступ, який, як і "Київська оборонна операція" (так тепер пишуть у підручниках, хоча це не зовсім точно, якщо не вважати "операцією" панічно підірвані мости де треба і не треба), був успішним знову не завдяки союзникам, а скоріше дякуючи противнику, який розтягнув сили, розраховуючи на бліцкриг.
В операції зі звільнення правого берега і Херсона вже активно використовували Хаймарси, гаубиці 777, старлінків було багато і американська розвідка на нас працювала. Але знову таки перемогу забезпечили українські солдати, і прорахунки російського командування.
Потім в імперії взялися за розум, проаналізували помилки, розстріляли (звільнили) недбайливих командирів, накопичили сили, провели часткову мобілізацію, збудували лінію Суровікіна, використовували вагнерівців як паливо для м'ясних штурмів, взяли Сєвєродонецьк, Лисичанськ, взяли в облогу Бахмут і звели нанівець весь цей грандіозний спектакль під назвою «Великий контрнаступ», про який говорили з кожної праски. Хоча саме тоді в нас було вдосталь західної техніки, боєприпасів, грошей, підтримки.
Але вийшов кривавий пшик.
Потім Конгрес заморозив допомогу Україні, потім раптом нагорі нарешті усвідомили, що наша оборона тримається на дронах, потім чомусь вирішили, що Авдіївка - це чергова фортеця Бахмут, а оборонні лінії за нею не потрібні. Потім раптом виявилося, що мобілізацію провалено, людей бракує, дронів бракує, Байден програв, Трамп мудак, і все настільки погано, що тепер ніхто й слова не говорить про нашу перемогу, а тільки про умови поразки.
То хто ж нам доктор?.. П'ятдесят відсотків наших невдач і втрат - це не тому, що американці не допомагали, а тому що самі - дурні. І чим уся ця історія закінчиться врешті-решт поки що абсолютно невідомо. Якщо дурнів стане менше, то ми запросто можемо повернутися в славний 2022 рік, перемоги якого так бездумно і криваво просрали. Зате пропіарилися.