Міський голова Калуша, командир чети (взводу) 4-ї Золочівської бригади УГА хорунжий Іван Хандрицький. Після визвольних змагань вчив гуцульських дітей в Ясіню на Закарпатті, активістів «Карпатської Січі», підтримував Пласт. У березні 1939 року заарештований мадярами і довший час вважалось, що був розстріляний. Насправді ще зміг більше долучитись до справи визволення України. Убитий чекістами в Україні.
Іван Хандрицький народився 7 жовтня 1893 року у селі Підгірки Калуського повіту. Тепер це частина міста Калуш. Середню освіту закінчив у 1914 році, у Львові – так сам зазначав у свій анкеті. З першого до останнього дня Першої світової війни служив у 9-му полку піхоти австро-угорської армії, де здобув ступінь підхорунжого. За аналогією в сучасних Збройних силах України – головного сержанта.
З 1 листопада 1918 року – доброволець УГА. У період становлення Західної області УНР на певний час став бургомістром, тобто міським головою, Калуша. Але війна потребувала досвідчених старшин в окопах й Іван пішов на фронт. Служив в одній бригаді із моїм прадідом Іваном. 15 квітня 1919 року, в бою під Львовом потрапив до польського полону. Інтернований поляками у таборі Вадовиці, опісля Стрілків, де згодом перебували тисячі вояків Армії УНР. Після майже року полону, 1 квітня 1920 року, втік з польського концтабору.
Нелегально прибув до Чехословацької республіки, прагнув здобути вищу освіту. Спершу перебував в таборі інтернованих українських вояків у Йозефові. Навчався в українського педагогічному університеті імені М. Драгоманова, який діяв у Празі. Під час навчання мешкав у касарнях «на Уїзді». Один із лідерів студентського руху Праги, член місцевої Української академічної громади, а у 1923-1924 роках – член ради цього товариства. З кінця 1920-х років проживав на Закарпатті, де вчителював у селі Ясіня.
Сприяв розвитку Пласту на Закарпатті, зокрема фінансово. У 1938-1939 роках допомагав вишколювати молодих січовиків. «Іван Хандрицький, що до кінця 1938 р. працював народним вчителем у селищі Ясіні, бився в лавах «Карпатської Січі» під Севлюшем, був важко поранений на Красному полі під Хустом, потрапив у полон, і його розстріляли на березі річки Хустець поблизу Хуста». Ще й сьогодні можна причитати в одному із сучасних видань про таку долю Хандирцького. Або от таке: «Похований у братській могилі на Замковій горі в Хусті».
Насправді, під час окупації Карпатської України Угорщиною мадяри ув’язнили Івана в Рахові. Василь Ґренджа-Донський згадував про 1-шу камеру тієї тюрми: «Зо мною сиділи: д-р Хандрицький, Фроляк, начальник пошти, інж. А. Кущинський, нотар Лукач, урядовець окружного уряду Улинець, селянин Настуняк, канцелярист Ількович і чотири січовики — Бурак, Корженьовський, Куриневич, Федук та інші, прізвищ яких не знаю. Було нас усіх 16 осіб».
Жорстоко побитий окупантами. «В Рахові терористи, жандарми й гонвейди теж улаштували собі кривавий пир баханалій. …Найбестіальнішим катом був якийсь ключник Гебіч Ласло, що "перемолотив" весь новий квіт всієї закарпатської Гуцульщини. …В підлий спосіб побили також і професора д-ра Хандрицького, що вчителював в Ясіню і одружився з місцевою гуцулкою. Носить він синці і рани від побиття ще й тепер» - додавав Ґренджа-Донський у своїх спогадах.
Коли Івану вдалось вибратись на волю, то став одним із інструкторів ОУН. Згідно із спогадами січовика Мирослава Кознарського, в червні 1939 року Хандирцький в замку Гартенштайн в Австрії навчав німецької мови звільнених із мадярського полону вояків «Карпатської Січі». Хлопців, які склали кістяк так званого Легіону ОУН під командуванням Романа Сушка.
Історики Олександр Іщук та Наталія Ніколаєва на основі архівних даних СБ України з’ясували, що під час Другої світової війни Іван Хандрицький зарештований управлінням контррозвідки “Смерш” 1-го Українського фронту у травні–червні 1945 року. Разом із Миколою Галаганом та іншими українськими емігрантами – активними учасниками Празької філії Українського національного об’єднання (УНО). Помер Іван Хандрицький у в’язниці 2 квітня 1946 року.
Іван Хандрицький народився 7 жовтня 1893 року у селі Підгірки Калуського повіту. Тепер це частина міста Калуш. Середню освіту закінчив у 1914 році, у Львові – так сам зазначав у свій анкеті. З першого до останнього дня Першої світової війни служив у 9-му полку піхоти австро-угорської армії, де здобув ступінь підхорунжого. За аналогією в сучасних Збройних силах України – головного сержанта.
З 1 листопада 1918 року – доброволець УГА. У період становлення Західної області УНР на певний час став бургомістром, тобто міським головою, Калуша. Але війна потребувала досвідчених старшин в окопах й Іван пішов на фронт. Служив в одній бригаді із моїм прадідом Іваном. 15 квітня 1919 року, в бою під Львовом потрапив до польського полону. Інтернований поляками у таборі Вадовиці, опісля Стрілків, де згодом перебували тисячі вояків Армії УНР. Після майже року полону, 1 квітня 1920 року, втік з польського концтабору.
Нелегально прибув до Чехословацької республіки, прагнув здобути вищу освіту. Спершу перебував в таборі інтернованих українських вояків у Йозефові. Навчався в українського педагогічному університеті імені М. Драгоманова, який діяв у Празі. Під час навчання мешкав у касарнях «на Уїзді». Один із лідерів студентського руху Праги, член місцевої Української академічної громади, а у 1923-1924 роках – член ради цього товариства. З кінця 1920-х років проживав на Закарпатті, де вчителював у селі Ясіня.
Сприяв розвитку Пласту на Закарпатті, зокрема фінансово. У 1938-1939 роках допомагав вишколювати молодих січовиків. «Іван Хандрицький, що до кінця 1938 р. працював народним вчителем у селищі Ясіні, бився в лавах «Карпатської Січі» під Севлюшем, був важко поранений на Красному полі під Хустом, потрапив у полон, і його розстріляли на березі річки Хустець поблизу Хуста». Ще й сьогодні можна причитати в одному із сучасних видань про таку долю Хандирцького. Або от таке: «Похований у братській могилі на Замковій горі в Хусті».
Насправді, під час окупації Карпатської України Угорщиною мадяри ув’язнили Івана в Рахові. Василь Ґренджа-Донський згадував про 1-шу камеру тієї тюрми: «Зо мною сиділи: д-р Хандрицький, Фроляк, начальник пошти, інж. А. Кущинський, нотар Лукач, урядовець окружного уряду Улинець, селянин Настуняк, канцелярист Ількович і чотири січовики — Бурак, Корженьовський, Куриневич, Федук та інші, прізвищ яких не знаю. Було нас усіх 16 осіб».
Жорстоко побитий окупантами. «В Рахові терористи, жандарми й гонвейди теж улаштували собі кривавий пир баханалій. …Найбестіальнішим катом був якийсь ключник Гебіч Ласло, що "перемолотив" весь новий квіт всієї закарпатської Гуцульщини. …В підлий спосіб побили також і професора д-ра Хандрицького, що вчителював в Ясіню і одружився з місцевою гуцулкою. Носить він синці і рани від побиття ще й тепер» - додавав Ґренджа-Донський у своїх спогадах.
Коли Івану вдалось вибратись на волю, то став одним із інструкторів ОУН. Згідно із спогадами січовика Мирослава Кознарського, в червні 1939 року Хандирцький в замку Гартенштайн в Австрії навчав німецької мови звільнених із мадярського полону вояків «Карпатської Січі». Хлопців, які склали кістяк так званого Легіону ОУН під командуванням Романа Сушка.
Історики Олександр Іщук та Наталія Ніколаєва на основі архівних даних СБ України з’ясували, що під час Другої світової війни Іван Хандрицький зарештований управлінням контррозвідки “Смерш” 1-го Українського фронту у травні–червні 1945 року. Разом із Миколою Галаганом та іншими українськими емігрантами – активними учасниками Празької філії Українського національного об’єднання (УНО). Помер Іван Хандрицький у в’язниці 2 квітня 1946 року.
2 квітня — 35 річниця із дня першого демократичного скликання у місті Калуш.
Більше інформації в коментарях, там багато тексту.
Більше інформації в коментарях, там багато тексту.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Від вʼязниці до меморіального музею: жахливі сторінки історії.
Криваві допити, приниження, страждання – усе це залишило глибокий слід у стінах будівлі музея «Калуська вʼязниця». За свідченнями очевидців, в’язнів морили голодом, піддавали жорстоким тортурам, вибивали зізнання у надуманих злочинах.
Репортаж від ТРК «Незалежність».
Криваві допити, приниження, страждання – усе це залишило глибокий слід у стінах будівлі музея «Калуська вʼязниця». За свідченнями очевидців, в’язнів морили голодом, піддавали жорстоким тортурам, вибивали зізнання у надуманих злочинах.
Репортаж від ТРК «Незалежність».