#термін_Психологія

ДИСИМУЛЯЦІЯ (лат. dissimulatio – приховування) – поведінка, протилежна симуляції і пов'язана з установкою на приховування, затушовування хвороби, її симптомів або окремих проявів.

Навмисне приховування існуючих в дійсності ознак психічного захворювання. Може мотивуватися як усвідомленими цілями, наприклад, випискою з клініки, виходом на роботу тощо, так і неусвідомлюваними, у тому числі пов'язаними з компенсаторними формами особистісного реагування.

Спостерігається здебільшого при захворюваннях, пов'язаних для людини з деякими об'єктивно чи суб'єктивно невигідними ситуаціями. При повній Д. хворі навмисне приховують себе наявність розладів як на час обстеження, так і в минулому. При частковій Д.приховують лише окремі
прояви психічної хвороби, а про інші можуть відверто розповідати. Частіше
зустрічається при маячних психічних розладах.

Хворі іноді дуже вправно приховують свої параноїдні переживання для того, щоб виписатися з психіатричної лікарні, здійснити власні наміри, продиктовані маячними ідеями. Вдаючись до Д. депресивні хворі, зокрема, намагаються здійснити свої приховані суїцидальні наміри.

Д. свідчить про факт часткової збереженості критичного ставлення у хворого до своїх психічних переживань, але разом з тим і про недостатнє врахування ним всіх особливостей реальної ситуації, недостатність можливостей прогнозування наслідків свого психічного стану і вчинків. До Д. вдаються з метою уникнення госпіталізації до психіатричного закладу або для виписки при застосуванні примусової госпталізації.

#термін_Психологія

ДИСТИМІЧНИЙ ТИП – акцентуація характеру, для якої властиве песимістичне ставлення до майбутнього, занижена самооцінка, низька контактність, небагатослів‘я у розмові, навіть мовчання. Такі люди полюбляють сидіти дома, є індивідуалістами; галасливих компаній зазвичай уникають, ведуть замкнутий спосіб життя.

#термін_Психологія

ДИПСОМÁНІЯ (гр. dipsa - спрага, μανία - пристрасть, безумство) – напади запійного пияцтва, між якими є періоди ремісії.

Клініку Д.(запою) описали Сальваторі (1817) і Бриль-Крамер (1819).

Д. передують перевтома, розлади настрою, смуток, емоційна напруженість, роздратованість, різноманітні життєві негаразди. Хворим оволодівають неспокій, іноді страхи, порушується сон і виникає непереборний потяг до алкоголю.

Хворобливий потяг до алкоголю буває настільки сильним, що хворі п’ють алкоголь в дуже великій кількості – від 0,8 до 1-3 л горілки в день. Якщо немає горілки, п‘ють все, що містить алкоголь - пиво, вино, коньяк, лак, одеколон, духи, лікарські настоянки на спирту, денатурований спирт та інші сурогати алкоголю.

В перші 2-3 дні вони споживають дуже великі дози алкоголю, а з 4-5 дня вже не виносять таких доз і починають пити менше – 0,75-0,5-0,25 л горілки.

Виглядають як важкі соматичні хворі. Під час запою вони нічого не їдять, апетит пропадає повністю. Оскільки відчувають сильну спрагу, випивають велику кількість води, тому обличчя в них гіперемоване, одутле, губи потріскані малиново-ціанотичного кольору, язик обкладений, з рота відчувається неприємний запах. Іноді, приймаючи великі дози алкоголю, хворі справляються під себе. Сон або дуже глибокий, доходить майже до стадії алкогольного наркозу, або поверховий, супроводжується страхітливими сновидіннями. Працездатність порушується, появляється фізична слабкість, астенія, хворі не виходять на роботу.

В період запою вони стороняться людей, конфліктують або терпеливо витримують докори близьких. Періодичність запою, вегетативні розлади, зміни смакових реакцій, спрага, порушення сну свідчать про наявність патологічного вогнища в диенцефальній області.

Існує гіпотеза, згідно з якою дипсоманія є тривалою диенцефальною кризою алкогольного ґенезу.

З припиненням вживання алкоголю покращується соматичний стан хворих, появляється апетит, нормалізується сон, пропадає потяг до алкоголю аж до відрази, викликаючи навіть блювотну реакцію, особливо в перший день після запою. Іноді спостерігається амнезія окремих етапів запою. Після запою хворі можуть давати урочисті обіцянки більше не пити і хорошою роботою, турботою про сімю намагається компенсувати свою провину. Але через деякий час, іноді через рік, частіше через кілька місяців, наступає повторний запій.

#термін_Психологія

ДИСМОРФОФÓБІЯ (давньогр. δυσ- префікс з негативним значенням, μορφή - вигляд, φόβος - страх) – психічний розлад, при якому людина надмірно переймається думками про виродливість власного тіла чи окремих його частин, як правило, безпідставно . Переважно починається в молодому чи підлітковому віці.

Зустрічається з однаковою частотою серед чоловіків та жінок, порівняно з іншими розладами психіки, супроводжується високим ризиком самогубства. Хворі можуть жалітися на декілька «дефектів», особливість чи зовнішній вигляд, при цьому втрачають здатність працювати, нормально функціонувати в соціумі, обслуговувати себе. У випадках, коли ідеї набувають характеру маячні із втратою критики та відповідною поведінкою, ставлять діагноз маячні фізичного недоліку.

#чистий_Чт ⤵️

Одеський національний медичний університет.

Вибіркові компоненти “Практична психологія”:

https://onmedu.edu.ua/vibirkovi-komponenti-praktichna-psihologija/

#термін_Психологія

ДИСОЦІÁЦІЯ ОСОБИ – в одній особі одночасно співіснує кілька «Я».

Психічний процес, який належить до захисних механізмів психіки. В результаті дії цього механізму людина починає сприймати те, що відбувається з нею так, ніби воно відбувається не з нею особисто, а з кимсь іншим. Така «дисоційована» позиція захищає від надмірних, тяжких нестерпних емоцій.

Термін Д. був запропонований у кінці XIX століття французьким психологом і лікарем П'єром Жане. В нормі Д. буває реакцією на психічну травму, на сильні негативні емоції в умовах, що вимагають емоційної зібраності і контролю над власними діями.

Переходячи в стан сприйняття поточних подій власного життя, як би «зі сторони», людина має можливість тверезо оцінити їх і реагувати на загрозу з «холодним» розрахунком.

Цей механізм може застосовуватися деякими людьми для захисту не лише від дійсно складних і небезпечних ситуацій, що вимагають негайної тверезої оцінки, але і від простих щоденних, звичайнісіньких для інших людей ситуацій. Такі люди здаються виключно «холодними» і «холоднокровними». Забезпечуючи здатність «тверезо» оцінювати будь-яку ситуацію, Д. блокує можливість адекватного сприйняття емоційної складової виниклої ситуації.

Особливо схильні до Д. люди, які неодноразово перенесли (найчастіше в дитинстві) важкі психологічні травми: люди що піддавалися насильству, пережили катастрофу, тощо.

Д. особистості мають вищий рівень егоцентризму, тому що нездатні враховувати позиції інших при реалізації власних потреб. Серед захисних механізмів переважає раціоналізація. Людина намагається логічно пояснити, що інакше вчинити неможливо. Такий феномен часто називають «подвійною мораллю». Часто у таких осіб діагностується низький рівень здатності до рефлексії і самоаналізу, а також ідентифікації.

#термін_Психологія

ДИСОЦІÁЛЬНИЙ РОЗЛАД ОСОБИСТОСТІ (соціопатíя; застарілі назви – розлад особистості за типом емоційно тупих, антисоціальна психопатíя, гебớїдна психопатíя ) – розлад особистості, який характеризується ігноруванням соціальним норм, імпульсивністю, агресивністю та обмеженою здатністю до формування прихильності.

Наявна груба невідповідність між поведінкою та існуючими соціальними нормами і характеризується безсердечною байдужістю до почуттів іншого, грубою і стійкою позицією безвідповідальності та зневаги соціальних правил та обов’язків, нездатність підтримувати взаємини за відсутності труднощів їх встановлення, крайньо низька здатність витримувати фрустрацію, а також низький поріг розрядки агресії, включаючи насильство, нездатність переживати почуття провини та отримувати життєвий досвід, особливо від покарання, виражена здатність звинувачувати інших.

Для діагностики А.р. необхідна наявність трьох і більше наступних характеристик:

* нездатність відповідати соціальним нормам,
* поважати закон, що проявляється у систематичному їх порушенні та арештах;
* лицемірство, яке проявляється в частій брехні та обманах навколишніх в корисних цілях;
* імпульсивність, нездатність планувати дії;
* дратівливість та агресивність, яка проявляється в частих бійках чи інших фізичних сутичках;
* ризикованість без врахування безпеки для себе та навколишніх;
* послідовна безвідповідальність, яка проявляється у повторюваній нездатності витримувати визначений режим роботи чи виконувати фінансові обов’язки;
* відсутність жалю, що проявляється в раціоналізації або байдужому ставленні до нанесення шкоди іншим, поганої поведінки з іншими чи крадіжок в інших людей.

Ненсі Мак-Вільямс описує даний розлад особистості як такий, що базується на глибинній нездатності формувати прихильність до інших людей, починаючи від власних батьків і закінчуючи власними дітьми. На її думку, соціопат не бачить прихильностей між іншими людьми, а інтерпретує їх взаємини виключно як взаємну маніпуляцію, тому аналогічно будує свої стосунки з навколишніми і тільки заради задоволення власних бажань. Оскільки прихильностей у соціопата немає, і він не надіється, що хтось буде враховувати його власні потреби, потреби і бажання інших не складають для нього ніякої цінності і він діє, орієнтуючись тільки на власні. Єдиний довготривалий план, який він може вибудувати для власного безпечного існування в суспільстві – це змусити всіх його слухатися. В більшості випадків ними керує тільки власна користь і то лише короткочасна.

Обмеження свободи та виконання бажань сприймають важко, стараються перешкоджати цьому всіма доступними методами, в основному з допомогою погроз чи застосування фізичної сили. Протягом деякого часу можуть справляти вкрай позитивне враження, щоб в результаті цим скористатися. Не переживають ніяких докорів совісті, оскільки вона їм не властива. Такі люди цілком розуміють соціальні норми, але ігнорують їх. Вона не нездатні взаємодіяти з суспільством за
його правилами, а не відчувають в цьому потреби і не контролюють власну імпульсивність.

Син.:
* Антисоціальний розлад особистості;
* Соціопатія.

#термін_Психологія

ДИСТИМÍЯ (невротична депресія, депресивний невроз) – затяжна субдепресія, яка набуває хронічного характеру, але з симптомами, недостатніми для постановки діагнозу «депресія».

Діагноз Д. може встановлений, якщо розлад триває не менше 2 років. Найчастіше починається в молодому віці, хоча може появлятися в середньому та інволюційному віці. Характерним є патологічно знижений, пригнічений настрій, який виникає безпричинно. Хворий бачить навколишнє ніби через темні окуляри, навколишнє сприймається понурим, безперспективним, безвихідно-песимістичним. Хворого ніщо не тішить, життя видається йому беззмістовним Характерними є постійна втома, ангедонія, відчуття внутрішнього дискомфорту, похмурі думки, поганий сон. При цьому в побуті, на роботі такі люди загалом адаптовані. Бувають періоди доброго самопочуття, що тривають кілька діб і навіть тижнів.

Найчастіше маніфестує у зрілому віці, але дебют його може бути і в молодих людей, навіть у препубертатний період. Іноді саме Д. є основною причиною суїцидальних думок, намірів, спроб.

Розрізняють соматизовану Д. та характерологічну Д. при соматизовій Д. характерні скарги на погане самопочуття, серцебиття, задишку, закрепи, слізливість, поганий сон з частим пробудженням. Знижений настрій слабо виражений з переважанням тривоги. Часто соматичні відчуття перекриваються розладами настрою. При цьому пригніченість, тужливість набуває фізикального відтінку (печія в галузі гортані чи кишківника, «льодяний холод під ложечкою»). Д. характерологічна найчастіше психогенно зумовлена. На перший план виступають психопатичні прояви (демонстративність, маніпулятивна поведінка, спалахи агресії). Вся відповідальність за несприятливі життєві обставини, які передували появі депресії і які складають зміст психогенного комплексу, покладається на навколишніх.

В клінічній картині переважають явища дисфорії (роздратованості). Явно перебільшені скарги на пригніченість підсилюються навмисне скорботною мімікою, стогонами, риданнями і поєднуються з підвищеною вимогливістю до навколишніх. Депресивні симптомокомплекси стають «звичними» і суб’єктивно сприймаються як набуті риси характеру. Формується особливий похмурий світогляд. На передній план виступають «комплекс невдахи», який утворюється внаслідок невміння протистояти гнітючим обставинам.

#термін_Психологія

ДИСФАГÍЯ (древньогр. φαγεῖν – їсти, ковтати) – розлад акту ковтання.

Проявляється утрудненням або неможливістю ковтання, болем у момент ковтання, потраплянням їжі або рідини в ніс, гортань, трахею.

23 квітня

Вітаємо з Днем психолога

#термін_Психологія

ДИСФОРÍЯ (гр. δυσφορέω - страждати, мучитись) – форма немотивованого хворобливо злобного настрою, що характеризується дратливістю, активним незадоволенням навколишніми або собою і вираженою екстрапунітивною поведінкою.

Характерна висока дратівливість і афект злості, які спричинюють раптові безпричинні спалахи руйнівних реакцій та агресії до навколишніх.

Хворий пригнічений, злостивий, похмурий, надто чутливий до зовнішніх подразників, напружений, гнівливий. почуттям неприязні до оточуючих. На відміну від гіпотимії, для Д. не характерна інтелектуальна та рухова загальмованість, при цьому часті афективні спалахи, легкість у проявах агресії. Д. може входити у структуру депресивного синдрому (дисфорійна депресія). Часто спостерігається при наркоманії, входячи до структури абстинентного синдрому та інших психічних захворюваннях.

При епілепсії Д. може передувати нападу, завершувати його чи виступати як епілептичний еквівалент. Характеризується раптовою появою гнівно-злісного чи злісно-тужного настрою, часто з агресією і люттю щодо оточуючих. У такі періоди хворі причепливі, конфліктні з найменшого приводу, не знаходять собі місця, виявляють схильність до завдання собі ушкодження (припікають шкіру цигаркою, дряпають, кусають руки або здійснюють руйнівні дії). Вони скаржаться на нездоланне бажання вчинити агресивні дії, відчувають неприємні відчуття у внутрішніх органах. Якщо переважають депресивні компоненти, у хворих виникають утруднення при інтелектуальній діяльності, неможливість зосередитись, неуважність. Д. з підвищеним настроєм трапляються вкрай рідко, при цьому завжди виявляється гнівливий афект, вони протікають за типом "гнівливої манії".

На висоті розвитку Д. свідомість іноді порушується як у разі оглушення.

#чистий_Чт ⤵️

Шановні психологи!

Давайте визначимося з базою проходження практики.

До завтрашнього дня напишіть свої бази.

Мета такого опитування: підготувати угоди за списком здобувачів.

#термін_Психологія

ДРОМОМÁНІЯ (гр.δρόμος – втеча, гр. μανία манія), поріомáнія (гр. πόρος шлях), вагабондáж (фр.vagabondage – бродяжництво) – імпульсивний потяг по зміни місць. Нестримний потяг до втечі з дому, поневірянь, зміни місць, спостерігається при психопатіях, обсесивно-компульсивних розладах.

У формуванні Д. виділяють реактивний етап – першу втечу з дому у зв’язку з психічною травмою, потім втечі стають звичними, фіксованими. На будь-яку незначну несприятливу ситуацію виникає звична реакція – втеча з дому. Наступні втікання з дому стають немотивованими, несподіваними, набувають характеру імпульсивності. Д. властива для дитячого та підліткового віку, є нормальним проявом психічного розвитку, але відомі випадки, коли, появившись в дитинстві, Д. зберігається в і дорослих чоловіків та жінок, при чому жінку не зупиняє навіть наявність маленьких дітей та їх здоров'я під час бродяжництва.

⠀
39 років тому, 26 квітня, — дата, що увійшла в історію як нагадування про масштабну техногенну катастрофу.

26 квітня 1986 року о 1:23 на 4 енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи, внаслідок яких зруйнувався та розплавився реактор. Це призвело до викиду величезної кількості радіоактивних речовин. Подія вплинула на життя мільйонів людей, змінила підходи до ядерної безпеки і стала уроком, за який людство заплатило занадто високу ціну.

Для студентів-медиків історія Чорнобиля — це не лише розповідь про зруйновану станцію та евакуацію міст. Це також приклад масштабної радіаційної катастрофи, наслідки якої проявлялися роками. Лікарі того часу зіткнулися з викликами, до яких ніхто не був готовий: гострі променеві синдроми, тяжкі опіки, онкологічні захворювання, подекуди рідкісні й непередбачувані реакції організму на радіацію.

Особливо важливо усвідомлювати, що серед нас є люди, які знають про Чорнобиль не з книжок. Один із таких — к.мед.н., доцент кафедри психіатрії, наркології, медичної психології та психотерапії Горячев Павло Іліодорович. Він є офіційно визнаним ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС. Це людина, яка пройшла через небезпечні та надскладні умови, щоб допомогти іншим, не шкодуючи себе. Його досвід і приклад — це справжня школа мужності й професіоналізму, втілення героїзму, який проявляється не лише на полі бою, а й у білому халаті.

Багато медичних працівників, зокрема військових лікарів і санітарів, працювали в зоні відчуження в надзвичайно складних умовах. Вони лікували постраждалих, брали на себе ризик, часто жертвуючи власним здоров’ям. Ці люди стали справжніми героями, хоча про них говорять не так часто, як про інженерів-ліквідаторів. Їхній внесок у порятунок людських життів — неоціненний.

Річниця ЧАЕС — це не просто дата. Це момент, коли ми згадуємо тих, хто рятував інших, і усвідомлюємо, що роль медицини в подібних кризах є величезною. Знаючи уроки минулого та маючи можливість вчитися в таких людей, ми зобов’язані не лише зберігати знання, а й дбайливо передавати пам’ять. Ми говоримо «дякуємо» всім, хто був там, хто ризикував і не відступив. Їхній подвиг — це не просто історія. Це наша з вами відповідальність — пам’ятати, поважати й продовжувати справу тих, хто колись уже врятував цей світ.

Катастрофи, подібні до Чорнобильської, завжди оголюють істину: медицина — це не лише наука, а й служіння. У моменти, коли руйнуються звичні системи й межі, саме лікарі залишаються поруч із людиною, діючи в умовах невизначеності та ризику. Підготовка до таких ситуацій вимагає не лише знань, а й сили духу, уміння приймати рішення в умовах стресу й, найголовніше, людяності. Саме в цьому полягає суть нашої професії, і саме до цього нас зобов'язує історія.

#термін_Психологія

ДУГÁ ІСТЕРИЧНА – поза хворого під час істеричного нападу.

Приступ загальних тонічних судорог, при яких тіло хворого вигинається дугою з опорою на потилицю й п’яти; спостерігається в другій фазі істеричного припадку.