[meet different people
and go different places
I used to be picky
then I lost my standards]

я собі найжорстокіший критик,
найсильніший удар у плече
я б могла починати любити,
а за мить - зруйнувати себе
щось любити достатньо шалено,
щоб в ненависті впасти на дно
бо той голос торочить до мене,
каже, гірша за всіх, ти ніхто

i hope our love is nothing like you feared
i hope our place is nothing like a prison
and that we share our secrets, bed and tea
to stay with hope, don’t argue without reason
to kiss and walk, say million goodbyes
to hold in joy and to embrace in weeping
i’d like that very, now I wouldn’t lie
but i’m alright, god’s helping other people

кажуть, щасливими вірші важко писати
тому можете прослідкувати мій ментальний стан за останній час 🫡

трошки поненавидіти себе і трошки полюбити когось
недосяжного
для того недосяжного спокою,
який приходить тільки вві сні
або в дружбі з собою
прийняти свої холодні кольорові тіла
загубити сенс по дорозі до супермаркету
десь у красі ховається те, що тамує спрагу мого життя
десь у ній ховаються муки і холод
полюбити когось ніби на деякий час погасити свій голос
втамувати свій голод, закрити очі на втому
самовиснаження, вираження, закритих емоцій осад
а коли все знову розвалиться просто постояти осторонь
постояти осторонь і поховати образ чужої себе
до наступної власне себененависті
і самоспалення любові до недосяжного

можна піти на іншу станцію метро
до іншого кінця чужого для тебе міста
або зовсім у інше місто
можна у іншу країну, втекти де нема знайомих
нема ланцюгів крім обмеженого бюджету
але ні роботи ані родини ані очікувань
можна постояти на пішохідному переході
поплакати в кутку забутої богом вулиці
втікати з поганих районів або від самої себе
їсти їжу, яка занадто швидко закінчується
пити каву чи чай просто для того
щоб пити каву чи чай
не курити, але, може, випити алкоголю
і коли ноги виснажать кілометри годин
коли треба буде уже прокладати маршрут до вокзалу
забути,
забути відчуття миттєвого спокою
забути добову порцію безтурботного існування
і дати себе затягнути назад в тягуче липке густе існування-життя

відчувати щасливі емоції після довгого часу не-відчування нічого —
це боляче
як же це
неймовірно боляче
хочеться взяти втекти кудись щоби голосно плакати
просто тому що певний період часу мені було добре
жахливо добре
це жахливо нестерпно боляче
не відчувати нічого а потім відчути більше ніж щось

я знаю лише ди-
соціацію
відчепляю себе від гілки своїх емоцій
від коріння того, що я прожила
від стовбура свого єства
і воно якось легко дихається певний період часу
і я навіть не хочу плакати певний період часу
навіть не можу цілком згадати, чому колись почала
і все здається нормальним на певний період часу
на певний період часу дисоціації
мені здається, що я досі емоційно жива

I'm a little white rabbit, who is scared only by habit
who is trying hard to not get herself killed
trying hard to have life that's fulfilled
to have life that's pretty and joyful
while being constantly scared
I'm a little white rabbit, not rare
and not special in some kind of way
I'll be food in an instant, I'm prey
most of all when I'm feeling like failure
most of all when I'm sure that I'll fail
which, well, happens three hundred times in a day
I'm a little white rabbit, I'm sorry
I can't live my life without fear
I can't live my life without worrying

I doubt love would heal me at all
if I ever encountered it
I doubt I
will ever be loved, to speak on it frankly
I doubt life will ever be happy enough
to be selfishly joyful
I'm sure
it will never be truly enough

тривожність залізла у горло ганчіркою
їжаком,
дихнеш, — проколеш собі судини
якби хоча б була на те вагома причина —
та ж ні, просто так пожертвуєш сном

[варто було мені знайти кілька натхненних діл
як дитина, що билась ногами у мою грудну клітку стала спокійною]

говорить небо до неба в землі, дай мені трохи води
коли захлинаєшся і пливеш у своїй солоній пітьмі
я відберу у тебе край твоєї сльози, вип'ю її із сонячним медом,
відберу твою силу на трохи і буде менше влади у тебе
говорить небо до неба в землі
я менше твого глибокого суму, твоєї пряної сили, твоєї гори
маю менше важелів впливу, менш тягарів на плечах
до мене злетить кожен птах, але кожен зверне завжди униз
завжди блакить буде менше твоєї поживи
і кожен прихилить чоло на очах у твоєї сили
говорить небо до неба в землі
я поклоняюсь тобі

дайте лише йому щось, що можна любити
і моє серце буде горіти полум'ям живої любові
поки не відгорить
у ньому багато місця для тої людської любові
від якої тепло усміхаєшся чи тремтиш
від якої хочеш обіймами гріти холодні обличчя
подарунками гріти важкі тіла
спокоєм збити з плечей гостре каміння
жити для тої любові і тихо холонути кожного дня
без любові
любити щодня
і кожного дня забувати, як то, любити

ти моя ціла епоха
ти — моя рідна тривога
моя рушниця і порох, моє мовчання і голос
ти була вічна у пам'ять, була живою цікавістю
я думав, ти та людина, з якою легко до старості
з якою легко будь-що, а потім якось зірвалося
ламали двоє кістки, а ті кістки не зросталися
палили разом мости, а там тонули без паруса
ми були ніби імперія, але і вона вже розпалася
ти була цілою ерою, але ця ера закінчилась
ти моя ціла епоха, і будеш в пам'яті вічною

I drown in envy — but can you blame me?
my troubled mind keeps me on toes
I used to quitting, I used to failing
used to watch people like my foes
like their success’s my greatest trouble
my biggest enemy, my doom
my inspiration’s very subtle,
fades into envy all too soon
so can you blame me? blame my childhood
I blame my parents, god, my friends
I fear my dreams are so unlikely
that faster I will meet my end.
I watch those people, love those people
I envy them so much — it hurts.
I know my failures are too bitter,
but swallow them, and do my part.

про що іще я можу писати окрім венозного болю та робочої втоми
про ріжучий біль в колінах? біль голови?
про кілька-хвилинне щастя від виходу сонця з моря води
про те, як сильно я хочу додому, коли приходжу додому
про це я пишу завжди
про спонтанну любов до чогось раптового
і осад опісля, як холодне відро води
я іду кожен день, іду, а не знаю куди
іноді навіть знаю - та хіба про це будеш писати?
щастя гостре й раптове, проходить за кілька годин,
тому пишу тільки про хворі вени і сни
про свої дитячі кістки, дитячі мрії і дитячі думки
бо живу я, здається мені, не для себе -
не для себе піднімаюсь із ліжка в холодний день,
не для себе іду на танці чи купую книжки про письменників
не для себе планую тижні вперед
я роблю то для тої малої дитини
яка якось давно того світу дуже хотіла
і все

доятри мої рани, доведи мене до веранди
сніг з'їдає мені світанок на свій сніданок
і вкриває місто туманами
добери мене в кошик з акційних товарів, бо я по акції
я по акції через свій термін придатності
може є якісь шанси мені попасти комусь додому
перш ніж стану зовсім зіпсованою
перш ніж стану не потрібна зовсім нікому
хіба ґрунту землі як останнє добриво
будь до мене спокійним, бо я стою на межі
будь до мене трошечки добрим
мов до старої хворої сірої кішки твоєї мами
можеш потім казати для мене багато ні,
можеш встромити у мене ніж, ятрити всі мої рани
доведи мене тільки до моєї веранди
я трошки подихаю
так тихо тихо тихо я видихну
я вдихну потім видихну
потім знову вдихну і видихну
можеш іти

nothing is better than love, I thought once to myself
but then, I discovered dancing
and a constant yearning for love like a dull pain in the knee
became faint in comparison to a pure passion of heart
why would I dream
of a distant feeling I don’t even know
why would I ever believe that it’s better than
what I do currently feel
I will never be blind by desire again, I said to myself
rather, I would be pure in my yearning for peace
for what truly my heart would desire in life
and it’s things that I keep to myself
it’s those things that no one but me understands
and the burden I carry alone like a promise
I would be the one better than old version of me, I promise myself

як піду вперекір собі,
звісно, душа моя буде тужити за власним господарем
звісно, тоді я не зможу любити когось щоб бути разом у спокої
і зачеплю плечима геть чужих для мене людей
хіба ви не живете так?
шлях завжди різнобокий але так серцеїдно прямий
що тобі не лишає нічого, як робити пусті повороти
прикидатись самому собі, що ти зовсім в інакше місце хочеш іти
так іти вперекір самому собі
я лишень оце схаменулася, зійшла з глухого кута
як би жити надалі ще так,
щоб не бути собі найзапеклішим ворогом
щоб душа трималась свого господаря
щоб любити когось у власному спокої
а не йти руйнувати власне життя