loving and hating
I wish I could blame you,
I wish I could say it's your fault
but it's mine
I did not try
hard enough
loving you
was in fact
fantasy,
existential jealousy
deep within me

дякуєш дням, коли повітря не застрягає під діафрагмою
і не душить легені
дякуєш холоду, від якого не надто часто зціплюєш боляче зуби
дякуєш персонажам з книжок,
яких так віддано любиш
бо більше нема кого

скільки би прірву не чіпала руками, все ще хочеться глибше
пірнути, вдихнути води, відчути пісок на зубах
скинути тіло своє додолу і десь там внизу нарешті отямитися
нарешті розплющити очі і вирвати з себе коріння вад
витягти жало втоми, сплюнути на пісок своєї отрути
витерти кров на долонях об довгі свої рукава
витягти ноги з болота, там, на дні, звестись на ноги
і у тій безпросвітній пітьмі віднайти забуті слова

що було вартим зусиль а що було просто втратою?
за що варто було би триматися до кінця,
а що кинути ще на старті?
обирати менше зло із роздвоєння зла,
більший удар кращої нагороди,
більше зусиль до якоїсь примарної перемоги,
з якої мені абсолютно немає нічого
сьогодні
тільки уламки скла
які час від часу я розжовую з власною їжею
запиваю таблетками від липкого життя
дивлюсь на свою колишню любов жагу перемогу втрату
і думаю
може зовсім нічого з того робити було не варто

коли трохи любиш себе, жити настільки легше
дихати легше, легше зводитися на ноги
ставати на рівні, мити посуд, підніматися з ліжка
готувати їжу, іти на роботу, вітатися із сусідами
говорити з людьми, лягати ввечері спати
іти в душ, вмиватися, усміхатися малознайомим
легше приймати себе, навіть крізь призму вічної втоми
легше тримати ту теплу надію відчутись нарешті вдома

потрохи збираю себе частинами
трохи тримаюся купи
втома ноги волочить мої по землі
а потім не дасть заснути
ото і можу писати лише про втому,
про хворе горло і самоту
де ти, моя вічна книжкова любове,
що лишила мене саму?

хронічно роблю неправильний вибір
а потім терплю
все це для чогось короткого, неживого, красивого
для якоїсь історії — яку я ніколи не напишу,
і не пробачу собі, почуватимусь вічно винною
шукатиму тільки — собі незнайомих облич,
переписаних поглядів, кроків, видихів,
холодних слів і пауз у розмові німих,
живучих ілюзій, що житимуть, поки запал не вигорить
а коли вигорить, знайду для себе ще щось нове
щоб заповнити пустку глибокої прірви в легенях
повільний вдих-видих, і моя панічна атака мине
може, справжня любов і ніколи не була для мене

[meet different people
and go different places
I used to be picky
then I lost my standards]

я собі найжорстокіший критик,
найсильніший удар у плече
я б могла починати любити,
а за мить - зруйнувати себе
щось любити достатньо шалено,
щоб в ненависті впасти на дно
бо той голос торочить до мене,
каже, гірша за всіх, ти ніхто

i hope our love is nothing like you feared
i hope our place is nothing like a prison
and that we share our secrets, bed and tea
to stay with hope, don’t argue without reason
to kiss and walk, say million goodbyes
to hold in joy and to embrace in weeping
i’d like that very, now I wouldn’t lie
but i’m alright, god’s helping other people

кажуть, щасливими вірші важко писати
тому можете прослідкувати мій ментальний стан за останній час 🫡

трошки поненавидіти себе і трошки полюбити когось
недосяжного
для того недосяжного спокою,
який приходить тільки вві сні
або в дружбі з собою
прийняти свої холодні кольорові тіла
загубити сенс по дорозі до супермаркету
десь у красі ховається те, що тамує спрагу мого життя
десь у ній ховаються муки і холод
полюбити когось ніби на деякий час погасити свій голос
втамувати свій голод, закрити очі на втому
самовиснаження, вираження, закритих емоцій осад
а коли все знову розвалиться просто постояти осторонь
постояти осторонь і поховати образ чужої себе
до наступної власне себененависті
і самоспалення любові до недосяжного

можна піти на іншу станцію метро
до іншого кінця чужого для тебе міста
або зовсім у інше місто
можна у іншу країну, втекти де нема знайомих
нема ланцюгів крім обмеженого бюджету
але ні роботи ані родини ані очікувань
можна постояти на пішохідному переході
поплакати в кутку забутої богом вулиці
втікати з поганих районів або від самої себе
їсти їжу, яка занадто швидко закінчується
пити каву чи чай просто для того
щоб пити каву чи чай
не курити, але, може, випити алкоголю
і коли ноги виснажать кілометри годин
коли треба буде уже прокладати маршрут до вокзалу
забути,
забути відчуття миттєвого спокою
забути добову порцію безтурботного існування
і дати себе затягнути назад в тягуче липке густе існування-життя

відчувати щасливі емоції після довгого часу не-відчування нічого —
це боляче
як же це
неймовірно боляче
хочеться взяти втекти кудись щоби голосно плакати
просто тому що певний період часу мені було добре
жахливо добре
це жахливо нестерпно боляче
не відчувати нічого а потім відчути більше ніж щось

я знаю лише ди-
соціацію
відчепляю себе від гілки своїх емоцій
від коріння того, що я прожила
від стовбура свого єства
і воно якось легко дихається певний період часу
і я навіть не хочу плакати певний період часу
навіть не можу цілком згадати, чому колись почала
і все здається нормальним на певний період часу
на певний період часу дисоціації
мені здається, що я досі емоційно жива

I'm a little white rabbit, who is scared only by habit
who is trying hard to not get herself killed
trying hard to have life that's fulfilled
to have life that's pretty and joyful
while being constantly scared
I'm a little white rabbit, not rare
and not special in some kind of way
I'll be food in an instant, I'm prey
most of all when I'm feeling like failure
most of all when I'm sure that I'll fail
which, well, happens three hundred times in a day
I'm a little white rabbit, I'm sorry
I can't live my life without fear
I can't live my life without worrying

I doubt love would heal me at all
if I ever encountered it
I doubt I
will ever be loved, to speak on it frankly
I doubt life will ever be happy enough
to be selfishly joyful
I'm sure
it will never be truly enough

тривожність залізла у горло ганчіркою
їжаком,
дихнеш, — проколеш собі судини
якби хоча б була на те вагома причина —
та ж ні, просто так пожертвуєш сном

[варто було мені знайти кілька натхненних діл
як дитина, що билась ногами у мою грудну клітку стала спокійною]

говорить небо до неба в землі, дай мені трохи води
коли захлинаєшся і пливеш у своїй солоній пітьмі
я відберу у тебе край твоєї сльози, вип'ю її із сонячним медом,
відберу твою силу на трохи і буде менше влади у тебе
говорить небо до неба в землі
я менше твого глибокого суму, твоєї пряної сили, твоєї гори
маю менше важелів впливу, менш тягарів на плечах
до мене злетить кожен птах, але кожен зверне завжди униз
завжди блакить буде менше твоєї поживи
і кожен прихилить чоло на очах у твоєї сили
говорить небо до неба в землі
я поклоняюсь тобі