Олег Барна завжди боровся за Україну та її вільне майбутнє.

Уже третій рік, як його немає з нами, а досі важко до цього звикнути.

Його смерть тоді стала для мене ударом, цілковитою несподіванкою, хоча на фронті смертельна загроза всюди. Олег загинув під час штурму ворожих позицій за день до свого дня народження 17 квітня, біля села Павлівка на Донбасі. До останнього подиху він виконував те, у що вірив: Україна повинна бути сильною та незалежною. І нічому російському немає місця на нашій землі.

Олег завжди був серед перших: мав гаряче серце, був чесним і прямолінійним. Ніколи не стояв осторонь, коли Україна кликала: ні тоді, коли був студентом і брав участь у голодних протестах, ні коли став народним депутатом.

У лютому 2014 року ми разом були на Майдані. Тоді, в Маріїнському парку, Олега поранили під час протистоянь із силовиками. Він показав, що не боїться пролити власну кров за гідність і свободу українців, за наше європейське майбутнє. Таким принциповим я і знав Олега весь час нашої дружби та державної роботи.

А ще Олег був дуже впертим і завжди наполягав на своєму. Попри травми він пішов добровольцем на фронт, коли на сході України розпочалася війна. Взяв до рук зброю і в 2022 році, хоча вже був непридатний до служби, і домігся, щоб його взяли саме до штурмової бригади.

«Ми маємо залишити нашим дітям захищену, безпечну країну, щоб вони більше не знали, що таке війна й убивства, які несе російський чобіт», — казав Олег.

Друже, ти давно вже в небесному війську, а ми тут продовжуємо твою боротьбу.

📩 Telegram 😎 Facebook 🕊 Twitter