День народження останній твій...
Ще вночі тебе привітала
Поцьомала та обійняла
Попросила, щоб ти Евуню забрала зі школи
А ти сказала "прийдуть мої коліжанки – Оксана Оля, Галя – посидимо собі".

Памʼятаю, як дзвонить Василько і каже: "буде курʼєр біля садочку, і забереш, то для вас".
А що було для нас?

Море квітів і букет червоних троянд для його рідної Ірини Дмитрівни з пекучого пекла війни.

А далі, а що далі. Ми приїхали додому, і ти сидиш із дівчатами в альтанці і кажеш, що готова цілувати кожну квітку подаровану тобі.

Твій телефон розривався від тисячі дзвінків та повідомлень…але ти тоді казала, що усім передзвониш, бо хотіла побути з нами, із своїми найдорожчими скарбиками – Евусею та Дмитриком.

А ще я казала "нам треба фото зробити". Ми такі були щасливі…

А ще я буду дякувати Олі за те, що сказала все ж купити тортик, і ми поїхали з Евусею та купили.

Ніколи не забуду один момент, який був на дні народженні: і щоб мені зараз не говорили – я запамʼятала його назавжди.

А далі, Мамо, ти поїхала додому… хоч і хотіла залишитись.

Завтра суд…
То ж довічно скотині!

Без Тебе важко, але Ідея не вмирає.