#sin_cinema

👌

The Devil All The Time (2020)

нещодавно думав над тим, що зараз триває доба занепаду кінотеатрів. звісно, це сумно, якщо так і є. але через такі фільми, як цей - які виходять на стрімінгових сервісах (у цьому випадку - Netflix), занепад кінотеатрів виглядає не таким сумним явищем.

фільм надзвичайно насичений персонажами і історіями. це такий собі мінісеріал з якого вирізали усі паузи на рекламу, розповіді про те, що було у попередніх епізодах чи перекури. тут і багато молодих талановитих акторів. зокрема, можна виділити Тома Голланда - майстерно розкрився у цьому фільмі, не стримаюся порівняти його персонажа з Гаррі Поттером.
Паттінсон - не до кінця переконливий, але все ж тут можна побачити його перехід на темний бік. і він успішний.

та й загалом - кіно просякнуте насильством - ті хто любить вивчати серійних убивць - кидайте все, виділіть собі один вечір, бо це чистий кайф. тут багато складних психологічних типів і типажів. а ще тут є релігійна складова - в більшості викривальна і провокативна, багато персонажів, які страждають на релігійний наркотик, за що їм доводиться сплатити велику ціну. але не буду спойлерити.

фільм оркестр.

https://youtu.be/EIzazUv2gtI

режисер: Антоніо Кампос - це як брати Коуен, але похмуріше.
тривалість: 138 хв
жанр: психологічний триллер

​​​​#sin_poetry

🖐

toy
⠀
маленький хлопчик
все життя хотів стати
іграшковим вагоном
з іграшкової залізниці
возити іграшкових
людей слухати
їхні іграшкові
розмови про іграшкові
будні з однієї іграшкової
станції на іншу
думав що найбільше любитиме
іграшкові свята коли
усі будуть сміятися іграшковим
сміхом і відчувати легко
іграшкове
щастя а ввечері йому будуть
снитися ще більш іграшкові сни
про себе реального дорослого
але все ще хлопчика
і це будуть лише сни іграшкового
вагона
і все буде добре аж до моменту
коли поламається коліщатко
бо іграшковий ремонт
не справжній

#sin_cinema

👌

Земля блакитна ніби апельсин

часи пандемії найкращі для того, щоб відвідувати і підтримувати українське кіно. яке зараз переживає дуже цікаві часи зародження і піднесення. тут вам і різноманіття сюжетів і авторське кіно, і документальне, як із фільмом Ірини Цілик.

картина про життя одної конкретної сім‘ї, яка живе в «червоній зоні» на Донбасі. чи не найкращий спосіб розповісти історію багатьох, через одну. сім‘я без чоловіка, де все тримається на плечах жінки. фільм про те, як важко, але можливо справлятися з такими речами, як війна. про те, як люди несуть власний вибір і на що готові заради цього. фільм про докорінні зміни і про сприйняття тих самих змін.

а ще фільм про радість і щастя, які, навіть, у таких умовах проявляються дуже яскраво. фільм про дітей і про батьків, і про важливість одних для інших і навпаки.

p.s: піди, щоб відчути щось нове!

https://www.youtube.com/watch?v=1Ct4ZF5bIgA

режисер: Ірина Цілик
тривалість: 74 хв
жанр: документальне кіно

#sim_prose

🤌

уважність

усе як завжди. спочатку двері, потім отримання номеру в черзі. номер 111 - гарне число. далі очікування на вільний прилавок, чи то пак касу. далі я уже підходжу до потрібного віконечка. диктую, завчений за 5 хв до того, номер телефону мого брата. Касирка вбиває усі ці дані у базу і, ніби для галочки, запитує документи. далі вже хоче іти нести мені посилку, але тут лунає голос позаду мене.

⁃ у мене номер 108 і табло показало, що це моє віконечко? може ви мене пропустите?

увесь світ зупиняється. усі погляди, зайняті і не зайняті, переводяться на нас - учасників цієї ситуації. зупиняються комп‘ютерні процеси. усі думки, тіла і, навіть, планети починають крутитися довкола цього. решта касирів припиняють свою роботу. автомобілі завмирають на зелене світло. водії прислухаються, щоб почути, що буде далі.

⁃ як бачите, на табло зараз 111 номер. тобто мій - я дістаю з кишені свій папірець із номером у черзі і показую жінці. на табло в цей час відсутній номер 108 взагалі. в очах жінки з‘являється смуток. здається, вона зараз заплаче. у її руках починає тремтіти сіра торбина. мабуть, її день сьогодні почався не надто вдало. адже, її шапка, тримається не зовсім рівно, більше натягнута на лівий бік, а з під правого визирає більше волосся.

я не встигаю відчути бодай щось, окрім її неуважності. у моїй голові починається карусель з думок-дітей, які пройшли своєю чергою. і радіючи дивляться на дітей, які провтикали свою через якісь причини, зокрема через неуважність. пауза затягується. я починаю задумуватися, а чи всесвіт не хоче мені щось сказати. може він прагне, щоб я поступився своїм місцем цій жінці і таким чином відновив його роботу. чи може він прагне, щоб я озвучив їй цю карусель про неуважність, чи про те, як працює черга. а тим паче електронна. я починаю усвідомлювати, що для того, щоб отримати свою посилку їй доведеться знову роздрукувати папірець, знову встати в чергу. знову очікувати. і немає гарантій, що вона знову її не провтикає. і я вирішую..

⁃ у вас 108 номер? Ходіть до мого віконечка я вас обслужу. у вас отримання посилки чи відправка? - відновлює усі процеси інша касирка, яка поправляючи свою білосніжну маску в цей час підходить до нашого віконечка. її погляд прикутий виключно до жінки з номером 108.

я намагаюся перехопити її погляд, вловити те, що вона відчуває. і не можу.

#sin_cinema

👌

Devs (2020)

думаю варто пояснити чому мінісеріал з‘явився у рубриці кіно.
по-перше, щоб не плодити зайвих рубрик.
по-друге, мінісеріали, як на мене, це окремий вид наративу, який окрім серійності має зовсім інші правила розгортання сюжету. якщо порівнювати з багатосерійними старшими братами. окремий вид наближеніший саме до кіно.

з Розробниками познайомився, зокрема, через подкаст Станція 451 де Олександр Михед кожні 2 тижні смачно розповідає про різних знакових персонажів з драматургії і кіно, які свого часу взялися за літературу.

в одному з епізодів Михед згадував про такого собі Алекса Гарленда - нащадка благородного роду і за сумісництвом дуже талановитого чувака.
який встиг написати 3 романи, і зняти майже з десяток фільмів, з яких можна виділити декілька культових - 28 Days After, Ex Machina, Annihilation.

і от 2018 року Гарленд вирішує зняти серіал, бо, за його словами, у серіалі можна більше і спокійніше розповісти, ніж коли у тебе малий хронометраж. не можу з ним не погодитися.

а вже через 2 роки, цього вельми цікавого 2020 виходить мінісеріал на 8 серій з середньою тривалістю 45 хв.

цього цілком достатньо, щоб серіал «заграв».

у серіалі порушується тема детермінізму, а саме - всепов‘язаності речей, явищ природи, людської психіки. і багатовимірності світів. ідея не нова. але обіграно цікаво.

уже в першій серії перед нами постає зав‘язка - ІТ-компанія, молода пара з двох ІТ-шників, один з яких після отримання підвищення зникає. дівчині Лілі доводиться у всьому розібратися.

цікавий каст акторів, сюжет в дусі «Чорного дзеркала». але тут більше часу, щоб посмакувати, і побути в неоднозначній атмосфері.

https://www.youtube.com/watch?v=Fp9LMsI6uJ8

режисер: Алекс Гарленд
середня тривалість серії: 45 хв
жанр: драма, наукова фантастика

#sin_music

🤟

“””
Monday morning, listening to The Cure
Living on the edge
Driving at a velocity of Steve McQueen
You're always living on the edge
“”” - Living On The Edge by Lebanon Hanover

6 альбом - Sci-Fi Sky (2020) дарквейв гурту Levanon Hanover - це ще один доказ того, що 2020 рік - це щось дуже особливе і незбагненне.

альбом цікавий тим, що тут кожен з двох учасників гурту продовжує рухатися в своєму напрямі, але й не соромиться заходити на територію одне одного.

Вільям рухаючись у вже звичних агресивних партіях, все частіше заграє з ліризмом, а Лариса запливає у течії з рваних гітар і встигає повертатися у терпкий загробний спокій.

але як на мене основною інтригою і загадкою релізу є трек The Last Thing:

And all metaphysical
Unmasks itself now
Did we have each other enough?
Did we connect deep enough?

p.s: чи сказали вони разом уже все, що хотіли?


https://lebanonhanover.bandcamp.com/album/sci-fi-sky

рівень скорботи: 10 🌌 / 10 🌌
жанр: дарквейв

​​​​​​#sin_poetry

🖐

-

Моя країна – архіпелаг, пане,
дарма що на ваших картах вона нагадує
хмурне чоло, розтяте посередині набряклою жилою.
Вона – три тисячі островів, між якими течуть ріки вогню.
Та ми – північна земля, тож раз у рік навіть вони
вкриваються кригою,
щоправда, тонкою, як шкіра мишеняти,
і лише відчайдухи пробують по ній перейти.
Ми дивимось, як під склом палахтить вогонь,
і бурмочемо наші кириличні молитви, у яких 
чітко вказано винних.
Безпечний у нас лише сніг, пане.
Він безпечніший, аніж Бог, який дістається сюди
під кінець робочого дня, втомлений і голодний.
Сніг вкриває усе, як сестра милосердя,
як молодша сестра, що подбає, коли вже не лишилось нікого.
Ми йдемо просто на сніг, коли трапляється заблукати,
за снігом упізнаємо своїх,
до снігу молимося, снігу чекаємо на ваших перонах і станціях,
в снігу заспокоюємося і засинаємо.

Остап Сливинський

Більше - https://litcentr.in.ua/publ/279-1-0-17609

#sin_cinema

👌

Another Round (2020)

хтось називає його кращим, що трапилося у кіно цього року.
я теж ішовши у кіно думав над таким твердженням. після того, як усе
закінчилося, двері кінозалу зачинилися, минуло кілька днів та, навіть, міст, я не можу з нею погодитися. це безперечно важливе кіно. інший бік легендарного Джокера (2019).

кіно про те, як люди іноді не розуміючи ламають себе і все, що навколо них. забувають про себе. кіно, яке вселяє надію на те, що не все можна полагодити, але варто намагатися. кіно про пошук і нагадування про самого себе у, подекуди, найбезглуздіший для цього спосіб.

кіно про те, як купка друзів-вчителів вирішила перевірити одну теорію:
що людині, щоб бути щасливою і ефективною, зокрема, у соціумі, не вистачає певної дози алкоголю. ця купка друзів вирішує підійти до цього питання у емпіричний спосіб - вживати в день певну дозу алкоголю і фіксувати зміни, які відбуваються під впливом цього. дослідження дає феноменальні результати, спочатку...

чудовий фільм для проводжання цього року.

https://www.youtube.com/watch?v=o5p33h-jUmo

режисер: Томас Вінтерберг
тривалість: 117 хв
жанр: трагікомедія

​​​​​​​​#sin_poetry

🖐

вплетеність
⠀
голосу у відчуття часу
немов чаша сповзає
поверхнею стола
і попри міцність розбивається
на друзки й вино
просковзує кожному з нас
на одяг
червоним
⠀
химерність
завчена по губах
під час сну коли
місяць силкується
пролізти крізь відчинену
кватирку
скидається на прозорий
сон крізь який бачу нас
у дзеркалі перебитих
крізь чорний папір
⠀
впіймати вірша
серед кількох сотень
погорілих але
вже холодних обривків
серця чи зловити тебе
за рукав потонути
у білому таненні 

​​#sin_cinema

👌

Festen (1998)

в Україні назву фільму переклали, як «Свято» чи «Торжество». та це не те свято, яке з‘являється на обкладинці книжки Гемінгвея. те, що відбувається у фільмі хотілося б забути кожному із його персонажів.

картину знято в рамках «Догма 95» - авангардному напрямі у сучасному кіно, одним з засновників «Догми..» - Томасом Вінтербергом. якого я згадував у попередньому дописі цієї рубрики, а саме - «Ще по одній».

«Догма 95» - ставить за мету створення кіно максимально наближене до реальності. де забороняється використовувати спецефекти, а головним акцентом є гра акторів і сюжет.

і в «Святі» це дуже легко можна простежити - тут кожен герой на своєму місці:

- Крістіан - старший син - сумний замкнутий блондин із певною таємницею в очах.
- Хельге - суворий батько з плоскими жартами, в якого ювілей.
- Мікаель - молодший син - його називають божевільним, хоча йому просто важко контролювати свої емоції.

фільм дуже перегукується з багатьма сучасними родинами, в яких не заведено говорити сам на сам. усі ж питання чи, навіть, особисте обговорюють колективно - що є безперечно нетактовністю і пережитком минулого.

конфліктам цього фільму можна присвятити окремий допис, бо тут з‘являються непрості подробиці з життя дітей, расизм, подружня зрада і батьківська безпорадність і жорстокість, якої тут вистачає.

ще одним надзвичайно цікавим моментом є кухарі - які в певний момент фільму, доливають масла у вогонь, даючи змогу усім гостям скуштувати страву і кожному насолодитися її незвичайним смаком.

режисер: Томас Вінтерберг
тривалість: 105 хв
жанр: драма/комедія

#sin_news

👐

Днями ми з @real_ro запустили телеграм-канал нашого
Літературного Роз‘єднання «Грань» :

https://t.me/litfringe

Там ми розповідаємо про немасову літературу, знайомимо з молодими авторами та авторками і час від часу читаємо вірші.

Приєднуйся 🤝

p.s: На правах реклами :)

​​​​#sin_music

🤟


Imagine there's no heaven
It's easy if you try
No hell below us
Above us only sky
Imagine all the people living for today
- Imagine

Британський співак King Krule випустив кавер на знамениту пісню John Lennon - “Imagine”. Цей трек називали свого часу «маніфестом комунізму», хоча сам Леннон не вірив в можливість реалізування цієї ідеології. Також журнал Rolling Stone розмістив “Imagine” на 3 місце у списку 500 найкращих пісень усіх часів.
Кавери на цю пісню робили такі виконавці і гурти - Elton John, Queen, David Bowie, A Perfect Circle та ін.

You may say I'm a dreamer
But I'm not the only one
I hope some day you'll join us
And the world will be as one

https://kingkrule.bandcamp.com

​​​​​​​​​​#sin_poetry

🖐


нічна пісня

у такі ночі гучнішими стають
пісні марноти
що линуть із уст
захмелілих чоловіків

і чутно стає
як уві сні говорять померлі

у такі ночі
народжуються найкращі сни
вистигаючи повільно
як найстаріша зоря

а поки ніч непомітно минає для тих
хто серцем до неї торкнувся

вранці
сумні двірники підмітатимуть місяць надбитий
і свої захололі сни

Ростислав Кузик

більше: https://litcentr.in.ua/publ/279-1-0-17624

ще більше: @black_quasar

​​​​#sin_cinema

👌

The Little Things (2021)

Назва цього фільму є не інакше, як загадкою, яку, як і багато інших в цьому фільмі, слід розв‘язати одному з героїв:

⁃ Джо (заступник шерифа) - все ще крутий хлопець, якого перевели з великого міста з посади детектива у невеличкий округ через надмірну вірність своїй роботі. Джо звик заглиблюватися у справи з головою і віддаватися їй повністю. Схожих персонажів можна побачити в багатьох фільмах про копів. Проте Джо відрізняється тим, що заходить трохи далі. І своїми вчинками і звичками пояснює, що ж у цьому доброго, а що ні. Вивертає перед нами свій світ.

⁃ Джим (молода зірка детектив) - новий крутий хлопець, який стикається з серією жорсткоких убивств молодих жінок і перед яким стоїть головне завдання - впіймати виродка, який це робить. Завдання здавалося б усього фільму і через це, завдання не з легких.

Ці хлопці об‘єднують свої зусилля: набутий досвід одного зі ще свіжою, місцями юнацькою, нахабністю іншого, щоб упіймати підступного злочинця, який чудово орієнтується у світі поліції. Та не завжди можна бути готовим до всього.

Кіно про те, що перш ніж ставити питання, треба завжди аналізувати свою готовність почути на нього відповідь. Про те, що відповідь є не інакше, як втратою, смертю і в свою чергу - новим початком. І не завжди вдалим.

Фільм багатий на красиву кольорову гаму, на гучні голлівудські імена і на чудову акторську гру, хоч і чимось нагадує фільм Seven (1995).

режисер: Джон Лі Генкок
тривалість: 127 хв
жанр: кримінальний трилер