​​в когось двері серця це така штора, яку мама вішає на двері влітку.
вітер подув і вона злітає.

а в когось вони схожі на велику браму, що зачинена на великий деревʼяний засов.

в когось такі просто нормальні двері, але зсередини присунуті всі меблі, які були в хаті. і от вже мініфортеця.

які в тебе двері?
чого ти боїшся?
ти легко їх відкриваєш, чи тільки через цепочку?
я хочу щоб в мене на дверях висіла штора з бусинок, така з дитинства.
але спочатку треба відсунути від дверей стіл.

​​У кактусах є якась упертість. Сонце не хоче, щоб вони росли, вітер пустелі не хоче, щоб вони росли, засуха не хоче, нічні заморозки не хочуть. І все одно вони пробиваються нагору. Вони наїжаться своїми колючками, ховаючись за своєю щільною оболонкою. І не здаються на міліметр. Я відчуваю до них симпатію.

Пітер Хег «Смілла та її почуття сніг»

​​знайдіть людину з якою можна бути справжніми.
перед якою можна зняти броню.
розказувати як пройшов день не для того, щоб похизуватись чи пожалітись, а просто тому, що всередині занадто багато слів і їх треба випустити назовні.
з якою не страшно

і цінуйте її

​​в мене є улюблений автор віршів але, на жаль, він не пише їх вже давно.
останній він написав англійською і я вирішила перекласти його через гугл перекладач просто тому, що він дуже класний.

насолоджуйтесь






якщо хлопець не пише тобі, або не бере свій телефон
ти можеш подумати, що він багато працює
можливо, він детектив, який отримав зачіпку
тому він працює під прикриттям і залишає тебе на підхваті

можливо, там пожежа, і він всередині
рятує людей і цуценят і все виправляє
або лев напав на нього і відкусив йому руку
(тому він хотів би відповісти, але, на жаль, не може)

можливо, була червоточина, в яку він потрапив
тепер він застряг у минулому в 1342 році
чума охопила світ, всі думають, що вони наступні
але він несамовито намагається надіслати тобі повідомлення

можливо, він бореться з павуками розміром з сміттєве відро
або створює зілля від COVID-19
зайнятий купівлею замку з прекрасним видом

ну чи, можливо, — просто можливо — ти йому не подобаєшся

коли хлопець закоханий в тебе, він обов’язково знайде спосіб
він створить смартфон з паперу та глини
він пошле тобі ворона, щоб про себе заявити
він спробує зв'язатися з тобою через магічну дошку

якщо його ракета взірветься у космосі
вона впаде біля твого будинку, щоб він міг поговорити віч-на-віч
він навчиться перетворюватися на примару
якщо це означає, що він зможе зависати над бильцем твого ліжка

якщо він цього не робить — і якщо тебе це засмучує —
у світі є хлопці, які вміють натискати «відправити»
просто залиш цього і йди шукати ліпшого
(а про решту нехай подбають леви та павуки).

джек з ліхтарем

​​Сьогодні ми кажемо: «мені не цікаво», «мене не зачепило», «мені все одно».
Невеличкі маркери нашої реальності де ми чекаємо, що хтось влаштує нам життя.
Уявляємо себе суддями якогось розважального шоу, в якому нам треба виставити оцінку від одного до десяти.
Найгірші залишають паркет.

Оцінюємо людей за рівнем їхньої корисності, припиняємо відкривати серця.
«Якщо мене це не зацікавило в перші десять секунд, то воно не варте уваги».

Цікаво, якби такими критеріями міряв Бог.
З якої секунди ми можемо Його зацікавити?
Напевно ні з якої.
Ми коли-небудь, через сотні тисяч років, можемо стати для Нього корисними?
Ні.
Ми ніколи не зможемо стати Йому рівнею.
Але Він вирішив дружити з нами.
Він захотів нас любити.
Просто захотів.

Що заважає нам проявляти трохи більше любові до інших?

​​Іноді ти не отримуєш те, що хочеш, тому що заслуговуєш на краще

​​іноді так важливо просто говорити.
про те, що тебе хвилює, або чого боїшся, через що не можеш спати і про те, що викликає сум.
або просто розказати про свій день. чи була смачною кава, чи встигла ти зібратися, чи йшов сніг.
слова забирають невпевненість і тривогу, яка накопичується всередині, як осад у чайнику.
головне знайти час почистити його.

​​На користь лютого можна сказати лише одне: в цьому місяці мало днів.

Герд Нюквіст

​​не втрачайте можливість сьогодні сказати «я люблю тебе»

концепція каналу трохи змінюється, але я продовжую публікувати сюди тексти, які торкаються мого серця і можливо вам вони також будуть близькими.

​​знайди людину, яка зможе прийняти найсумнішу правду про тебе, яка не змінює тему, коли ти ділишся своїм болем, яка не соромить тебе за те, що тобі погано.

знайди людину, яка розуміє, що всім нам важко, а комусь більше інших і що у визнанні цього факту немає слабкості.

знайди людину, яка хоче бути справжньою, як би це не виглядало і ні відчувалося і хоче того ж від тебе.

знайди людину, яка усвідомлює, що ця життя складне, і так само усвідомлює, що це життя прекрасне і він поважає обидві ці сторони реальності.

знайди людину, яка допоможе тобі відчувати себе як вдома в своєму серці, душі і тілі.
яка черпає радість з твоєї радості.

такі люди є і одного разу ти знайдеш їх
або вони тебе.

​​я захоплююсь людьми, які вміють мріяти.
в їхній голові тисячі галактик, до яких можна доторнутись.
всередині них особливе світло, яке вони іноді привідкривають для особливих людей.
ці люди трохи неземні.
вони бачать щось недоступне для інших.
і в сірому, майже весняному дні можуть побачити, як розквітне сакура через кілька місяців, на небі будуть особливі відтінки блактиного, і сонце буде заливати вулиці.

я вважаю це суперздатністю.

​​світанок здається незвично червоним
а стрічка завалена злими новинами
і кожний дзвінок підливає тривожності
як кожний канал із сумними світлинами

молитви щоразу наповнені розпачем
незвідане завжди здається болючішим.
а спокій на жаль не з’являється з досвідом
не можна ввімкнути його наче музику

до Бога мій плач в ці години мінливості
почуй голос тихий і шепіт в пітьмі.
ми просимо захисту, твоєї милості.
благаєм врятуй нас і зло відведи.

та воля Твоя суверена і правильна
ми тіні і вітер, висока трава.
хай буде ім‘я Твоє завжди прославлене.
я буду казати це поки жива.

«А захоплюють мене такі книжки, що їх дочитаєш до кінця — так відразу подумаєш: добре, якщо б цей письменник став твоїм кращим другом і щоб з ним можна було поговорити по телефону, коли захочеш».

© Джером Девід Селінджер
📚 «Ловець у житі»