не бійся бути справжнім, навіть якщо боїшся, що хтось буде сміятися.
бо в тому, як ти себе розкриваєш і є найбільша сила.
так розкривається палітра Божих фарб.
не ховай їх
особливо через страх
насмілься показти те світло, що Бог подарував тобі.
бо в тому, як ти себе розкриваєш і є найбільша сила.
так розкривається палітра Божих фарб.
не ховай їх
особливо через страх
насмілься показти те світло, що Бог подарував тобі.
❤27👍1🥰1
я захоплююсь людьми, які вміють мріяти.
в їхній голові тисячі галактик, до яких можна доторнутись.
всередині них особливе світло, яке вони іноді привідкривають для особливих людей.
ці люди трохи неземні.
вони бачать щось недоступне для інших.
і в сірому, майже весняному дні можуть побачити, як розквітне сакура через кілька місяців, на небі будуть особливі відтінки блактиного, і сонце буде заливати вулиці.
я вважаю це суперздатністю.
в їхній голові тисячі галактик, до яких можна доторнутись.
всередині них особливе світло, яке вони іноді привідкривають для особливих людей.
ці люди трохи неземні.
вони бачать щось недоступне для інших.
і в сірому, майже весняному дні можуть побачити, як розквітне сакура через кілька місяців, на небі будуть особливі відтінки блактиного, і сонце буде заливати вулиці.
я вважаю це суперздатністю.
❤4🥰3🎉1
світанок здається незвично червоним
а стрічка завалена злими новинами
і кожний дзвінок підливає тривожності
як кожний канал із сумними світлинами
молитви щоразу наповнені розпачем
незвідане завжди здається болючішим.
а спокій на жаль не з’являється з досвідом
не можна ввімкнути його наче музику
до Бога мій плач в ці години мінливості
почуй голос тихий і шепіт в пітьмі.
ми просимо захисту, твоєї милості.
благаєм врятуй нас і зло відведи.
та воля Твоя суверена і правильна
ми тіні і вітер, висока трава.
хай буде ім‘я Твоє завжди прославлене.
я буду казати це поки жива.
а стрічка завалена злими новинами
і кожний дзвінок підливає тривожності
як кожний канал із сумними світлинами
молитви щоразу наповнені розпачем
незвідане завжди здається болючішим.
а спокій на жаль не з’являється з досвідом
не можна ввімкнути його наче музику
до Бога мій плач в ці години мінливості
почуй голос тихий і шепіт в пітьмі.
ми просимо захисту, твоєї милості.
благаєм врятуй нас і зло відведи.
та воля Твоя суверена і правильна
ми тіні і вітер, висока трава.
хай буде ім‘я Твоє завжди прославлене.
я буду казати це поки жива.
❤3🔥1
Forwarded from Література
«А захоплюють мене такі книжки, що їх дочитаєш до кінця — так відразу подумаєш: добре, якщо б цей письменник став твоїм кращим другом і щоб з ним можна було поговорити по телефону, коли захочеш».
© Джером Девід Селінджер
📚 «Ловець у житі»
© Джером Девід Селінджер
📚 «Ловець у житі»
❤4👍1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Якщо ми не станемо в проломі в молитві, то хто стане?
Якщо ми не будемо просити допомоги і захисту від Господа для нашої країни, то хто буде?
«Серце царя, неначе водний потік у Господніх руках; Господь повертає його, коли забажає.»
Книга Приказок 21:1
І відео з улюбленого фільму, який я передивлялась десятки разів.
Якщо ми не будемо просити допомоги і захисту від Господа для нашої країни, то хто буде?
«Серце царя, неначе водний потік у Господніх руках; Господь повертає його, коли забажає.»
Книга Приказок 21:1
І відео з улюбленого фільму, який я передивлялась десятки разів.
❤2
наш світ перетворився на до і після, це безперечно.
після п’ятої ранку ніхто з українців уже не спав.
Київ плакав від вибухів, люди збирали речі.
«в чому вина України? - якби мені хто сказав.
бомбосховища, паніка, звуки сирен на вулицях.
люди спали в метро, як спогад з минулих століть.
блокпости і солдати, і кожен, як може працює.
Україна поранена, її страшенно болить.
де знайти порятунок? як знати де зараз безпечно?
люди пішки ідуть, і машин не вщухає потік.
ми благаємо Бога про мир, порятунок і техніку.
один день ми відчули по важкості, як цілий рік.
в Україні війна, ці слова не вміщаються в горлі.
скільки злості за те, що ми вперто бороним своє.
зараз ми всі єдині, хоч лиця від сліз уже чорні.
І ми знаємо, що кожна рана колись заживе.
після п’ятої ранку ніхто з українців уже не спав.
Київ плакав від вибухів, люди збирали речі.
«в чому вина України? - якби мені хто сказав.
бомбосховища, паніка, звуки сирен на вулицях.
люди спали в метро, як спогад з минулих століть.
блокпости і солдати, і кожен, як може працює.
Україна поранена, її страшенно болить.
де знайти порятунок? як знати де зараз безпечно?
люди пішки ідуть, і машин не вщухає потік.
ми благаємо Бога про мир, порятунок і техніку.
один день ми відчули по важкості, як цілий рік.
в Україні війна, ці слова не вміщаються в горлі.
скільки злості за те, що ми вперто бороним своє.
зараз ми всі єдині, хоч лиця від сліз уже чорні.
І ми знаємо, що кожна рана колись заживе.
❤15😢8
ви вірите, що вже місяць?
місяць болю
місяць сліз
місяць смертей
але і
місяць чудес
місяць благословень
місяць єднання
місяць милості
місяць молитов
місяць віри
і місяць Божої руки
💛💙
місяць болю
місяць сліз
місяць смертей
але і
місяць чудес
місяць благословень
місяць єднання
місяць милості
місяць молитов
місяць віри
і місяць Божої руки
💛💙
❤24👍8
ми зараз боїмося голосних звуків і літаків.
про консилер не згадуєм, хто він взагалі такий?
зараз кожний день спокою наче небесний знак,
що все буде добре, але коли, для кого і як?
ми шукаєм дорогу додому хоча б у снах,
коли ми всі закінчимось, що розкажуть про нас?
кров в наших венах жовто-блакитна уже давно,
я українка, мені ніколи не буде усе одно.
про консилер не згадуєм, хто він взагалі такий?
зараз кожний день спокою наче небесний знак,
що все буде добре, але коли, для кого і як?
ми шукаєм дорогу додому хоча б у снах,
коли ми всі закінчимось, що розкажуть про нас?
кров в наших венах жовто-блакитна уже давно,
я українка, мені ніколи не буде усе одно.
👍16❤5
в когось весна це дощі, новий тренч і піони,
в когось на сонці на зло проступають веснянки.
а в нас щовечора вся Україна червона.
а ми не знаємо чи доживемо до ранку.
ми у душі всі ці дні сидимо в Азовсталі.
відчай і воля, хоробрість і страх і тривога.
доки тече в венах кров - битись не перестанем.
навіть якщо ми, на мить, сімдесят днів в облозі.
яблуні цвіт десь в саду обіб’ється від кулі
пташки сполохані зграями в небо злітають
ми переможем, на жаль не усі це почують.
зірки на небі про них потім нам нагадають.
в когось на сонці на зло проступають веснянки.
а в нас щовечора вся Україна червона.
а ми не знаємо чи доживемо до ранку.
ми у душі всі ці дні сидимо в Азовсталі.
відчай і воля, хоробрість і страх і тривога.
доки тече в венах кров - битись не перестанем.
навіть якщо ми, на мить, сімдесят днів в облозі.
яблуні цвіт десь в саду обіб’ється від кулі
пташки сполохані зграями в небо злітають
ми переможем, на жаль не усі це почують.
зірки на небі про них потім нам нагадають.
❤15👍2
Знаєте, насправді померти за Україну легко. Бо це раз і все.
Нещодавно почула історію, що хлопець три дні побув на фронті і загинув. Загинув за Україну, став її героєм.
Складніше щодня прокидатися і знати, що війна не закінчилася. Ворог досі на нашій території. Досі гинуть мирні люди. Руйнуються будинки. А потім дивитися на пʼяну вхлам молоду дівчину, яка щось доводить комусь в телефоні і думати, що я чекала більше свідомості від людей в такі часи.
Складно, коли твої ідеалізовані люди роблять вчинки за які стає соромно.
Складно бачити людей які досі кажуть «какая разница какой язык».
Бо зараз я уявляю всіх українців, як тих, хто палко любить свою державу, відкрито говорять про жахіття війни і підтримують президента України. А по факту виходить не зовсім так.
Складно не осуджувати деяких українців за їхню пасивність, бо сваритись зі своїми не на часі.
Складно жити день за днем, місяць за місяцем і малесенькими кроками йти до перемоги.
Думаю багато хто з нас чекав перемогу на 9 травня. Але цього не трапилось. Ми бачимо мариво перемоги, до якого здається зовсім трохи, але очікування відтягується і відтягується.
Ми живемо під таким тиском, якого ми ніколи не переживали, і дай Бог ніколи більше переживати не будемо. І зараз наша справа боротися за незалежність України та за своє особисте ментальне здоровʼя.
Боролися за незалежність ми століттями. Це далеко не перша національно-визвольна війна в нашій історії.
А психіку реально треба берегти, бо з нинішніми новинами, а особливо недостовірними, можна зʼїхати з глузду.
Складно, коли серце хоче щось доводити росіянам, які пишуть дикі коментарі, а розум каже, що в цьому немає сенсу і ти тільки витратиш час. Коли хочеться радіти від підтримки когось з Росії, а потім відкриваєш історію України і читаєш, що росіяни вважали нас ніким споконвіків.
Але теперішнє наше життя так сильно схоже на духовний світ. І з кожним днем я впевнююсь в цьому ще більше.
Померти за Христа легко, складніше жити для Нього кожного дня. Кожного дня берегти своє серце від пропаганди диявола. Кожного дня змінюватись на краще. Приймати людей, які нам не подобаються, бо так робив Ісус. Пробачати, коли ти зовсім цього не хочеш.
Знати, що якісь речі ти можеш зрозуміти тільки згодом. А якісь тільки в вічності.
Усвідомлювати, що ніколи не буде все, як тобі хочеться. І вчитися впокорюватися.
Знати, що диявол найсильніше працює, коли ми думаємо, що все класно. Що він буде бити по нашим слабкостям, по речам, які ми найбільше любимо.
Перемагати в маленьких війнах, щоб виграти велику.
Нещодавно почула історію, що хлопець три дні побув на фронті і загинув. Загинув за Україну, став її героєм.
Складніше щодня прокидатися і знати, що війна не закінчилася. Ворог досі на нашій території. Досі гинуть мирні люди. Руйнуються будинки. А потім дивитися на пʼяну вхлам молоду дівчину, яка щось доводить комусь в телефоні і думати, що я чекала більше свідомості від людей в такі часи.
Складно, коли твої ідеалізовані люди роблять вчинки за які стає соромно.
Складно бачити людей які досі кажуть «какая разница какой язык».
Бо зараз я уявляю всіх українців, як тих, хто палко любить свою державу, відкрито говорять про жахіття війни і підтримують президента України. А по факту виходить не зовсім так.
Складно не осуджувати деяких українців за їхню пасивність, бо сваритись зі своїми не на часі.
Складно жити день за днем, місяць за місяцем і малесенькими кроками йти до перемоги.
Думаю багато хто з нас чекав перемогу на 9 травня. Але цього не трапилось. Ми бачимо мариво перемоги, до якого здається зовсім трохи, але очікування відтягується і відтягується.
Ми живемо під таким тиском, якого ми ніколи не переживали, і дай Бог ніколи більше переживати не будемо. І зараз наша справа боротися за незалежність України та за своє особисте ментальне здоровʼя.
Боролися за незалежність ми століттями. Це далеко не перша національно-визвольна війна в нашій історії.
А психіку реально треба берегти, бо з нинішніми новинами, а особливо недостовірними, можна зʼїхати з глузду.
Складно, коли серце хоче щось доводити росіянам, які пишуть дикі коментарі, а розум каже, що в цьому немає сенсу і ти тільки витратиш час. Коли хочеться радіти від підтримки когось з Росії, а потім відкриваєш історію України і читаєш, що росіяни вважали нас ніким споконвіків.
Але теперішнє наше життя так сильно схоже на духовний світ. І з кожним днем я впевнююсь в цьому ще більше.
Померти за Христа легко, складніше жити для Нього кожного дня. Кожного дня берегти своє серце від пропаганди диявола. Кожного дня змінюватись на краще. Приймати людей, які нам не подобаються, бо так робив Ісус. Пробачати, коли ти зовсім цього не хочеш.
Знати, що якісь речі ти можеш зрозуміти тільки згодом. А якісь тільки в вічності.
Усвідомлювати, що ніколи не буде все, як тобі хочеться. І вчитися впокорюватися.
Знати, що диявол найсильніше працює, коли ми думаємо, що все класно. Що він буде бити по нашим слабкостям, по речам, які ми найбільше любимо.
Перемагати в маленьких війнах, щоб виграти велику.
🔥14👍2
мені не подобається серіал «Чорне дзеркало».
по-перше я не люблю фільми без хепі енду,
а по-друге там під маскою цікавинок завжди ховався якийсь абсурд.
але зараз ми живемо в такій реальності і це трохи шокує.
на просторах інтернету ходить відео, де українців закликають виходити на протести проти нацизму.
тут німа пауза.
українців.
які пережили дві революції.
які помирали за свою волю впродовж століть. бо неволя гірше за смерть.
для мене зараз просто вся ця ситуація великий театр абсурду, де з одного боку дівчина з Азовсталі розповідає, що вона три дні побула дружиною і стала вдовою, а з іншого групка старих дідів обговорює як захистити від українських неонацистів Євразійський регіон.
так ми нацисти чи нео?
нео де ти?
по-перше я не люблю фільми без хепі енду,
а по-друге там під маскою цікавинок завжди ховався якийсь абсурд.
але зараз ми живемо в такій реальності і це трохи шокує.
на просторах інтернету ходить відео, де українців закликають виходити на протести проти нацизму.
тут німа пауза.
українців.
які пережили дві революції.
які помирали за свою волю впродовж століть. бо неволя гірше за смерть.
для мене зараз просто вся ця ситуація великий театр абсурду, де з одного боку дівчина з Азовсталі розповідає, що вона три дні побула дружиною і стала вдовою, а з іншого групка старих дідів обговорює як захистити від українських неонацистів Євразійський регіон.
так ми нацисти чи нео?
нео де ти?
👍6😢2