​​Дорослі дуже люблять цифри. Коли розповідаєш їм, що в тебе з'явився новий друг, вони ніколи не спитають про найголовніше. Вони ніколи не скажуть: "А який у нього голос? У які ігри він любить грати? Чи ловить він метеликів?" Вони питають: "Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько?" І після цього думають, що взнали людину. Коли говориш дорослим: "Я бачив гарний будинок із рожевої цегли, на вікнах герань, а на даху голуби", - вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: "Я бачив будинок за сто тисяч франків", - і тоді вони вигукують: "Яка краса!"

Антуан де Сент-Екзюпері, "Маленький Принц"

​​сніг завжди повертає нас в дитинство

​​Різдвяна історія – те, що тато читає біля каміна і прикрашеної ялинки напередодні свята. Мало хто з дітей не знає Різдвяну історію, але чи знаємо її ми по-справжньому?

В ті часи вагітна незаміжня дівчина засуджувалася суспільством набагато більше ніж тепер. На щасливе заміжжя вона взагалі не могла розраховувати. Через це вона могла навіть втратити життя. Саме тому Йосип хотів розірвати стосунки з Марією таємно. Він хотів її врятувати.

Забагато навантаження для молодої дівчини, чи не так?

Не думаю що в Марії був час навіть на власне весілля. Вона мала приховувати вагітність, потім їхати на перепис, потім народжувати дитину. Та і весільних салонів тоді не було. Не думаю, що це було тим про що мріяла Марія. Але вона зробила свій вибір.

Ми так часто говоримо про те, що Ісус принизив себе і народився зовсім не так, як належить Сину Творця. Але чомусь ми забуваємо про грандіозний концерт над Віфлиємом у нічному небі. Про неймовірно яскраву зорю, яка вела мудреців з їхніх далеких земель.
Бог просто думає не так як ми.
Його дії виходять за межі нашої уяви.
Прихід Ісуса яскраво свідчить цьому.

Мені хочеться ще раз згадати найособливішу подію останніх двох тисяч років. Подію, яка змінила світ.

Ніч. Пустеля. Вагітна жінка, її чоловік і віслюк.
З цього все почалося.

​​Бог, який народився
обрав те, чого я часами не розумію і навіть соромлюся
волюднився, став таким як я
десять пальців на руках і ногах, щоб потім було куди забивати цвяхи
серце, щоб любити кожного найбільше та
збирати увесь біль світу як до комори
уста, щоб не докучаючи проповідями, говорити про птахів, лілей та крихти зі столу
верещав, бо зголоднів поки чекав зустрічі в стаєнці, а потім на хресті
мабуть, з пелюшок не мріяв про багряницю та терновий вінець
чому захотів бути людиною, а не вдавати як багато з нас?

Бог, який народився став тим же Богом, що й помер
не зупинив Юду та юд, що обіцяємо не цілувати зраджуючи,
та цілуємо і зраджуємо
не втік від болю, бо розумів, що ця чаша бід більша за людське серце
умив усім ноги на прощання
так далеко і важко ніс хрест, щоб на ньому бути просто розп’ятим
в гарячці кричав як маля, щоб його напоїли
та, мабуть, обійняли, хоч і не було кому
попрощався з усіма як і ми колись попрощаємось, хай і не знаєм ні дня, ні години
чому все, що в собі боюсь в Тобі бачу і не боюсь?

Бог, який народився та помер, став тим, що й воскрес
пожив, прожив і живе
не втрутився як Бог, щоб все і всіх вискладати
в порядку зростання і звісно на колінах
досі народжується, бо не втрачає віру в людей
сподівається, що і я захочу
стати людиною
(с)

​​в когось двері серця це така штора, яку мама вішає на двері влітку.
вітер подув і вона злітає.

а в когось вони схожі на велику браму, що зачинена на великий деревʼяний засов.

в когось такі просто нормальні двері, але зсередини присунуті всі меблі, які були в хаті. і от вже мініфортеця.

які в тебе двері?
чого ти боїшся?
ти легко їх відкриваєш, чи тільки через цепочку?
я хочу щоб в мене на дверях висіла штора з бусинок, така з дитинства.
але спочатку треба відсунути від дверей стіл.

​​У кактусах є якась упертість. Сонце не хоче, щоб вони росли, вітер пустелі не хоче, щоб вони росли, засуха не хоче, нічні заморозки не хочуть. І все одно вони пробиваються нагору. Вони наїжаться своїми колючками, ховаючись за своєю щільною оболонкою. І не здаються на міліметр. Я відчуваю до них симпатію.

Пітер Хег «Смілла та її почуття сніг»

​​знайдіть людину з якою можна бути справжніми.
перед якою можна зняти броню.
розказувати як пройшов день не для того, щоб похизуватись чи пожалітись, а просто тому, що всередині занадто багато слів і їх треба випустити назовні.
з якою не страшно

і цінуйте її

​​в мене є улюблений автор віршів але, на жаль, він не пише їх вже давно.
останній він написав англійською і я вирішила перекласти його через гугл перекладач просто тому, що він дуже класний.

насолоджуйтесь






якщо хлопець не пише тобі, або не бере свій телефон
ти можеш подумати, що він багато працює
можливо, він детектив, який отримав зачіпку
тому він працює під прикриттям і залишає тебе на підхваті

можливо, там пожежа, і він всередині
рятує людей і цуценят і все виправляє
або лев напав на нього і відкусив йому руку
(тому він хотів би відповісти, але, на жаль, не може)

можливо, була червоточина, в яку він потрапив
тепер він застряг у минулому в 1342 році
чума охопила світ, всі думають, що вони наступні
але він несамовито намагається надіслати тобі повідомлення

можливо, він бореться з павуками розміром з сміттєве відро
або створює зілля від COVID-19
зайнятий купівлею замку з прекрасним видом

ну чи, можливо, — просто можливо — ти йому не подобаєшся

коли хлопець закоханий в тебе, він обов’язково знайде спосіб
він створить смартфон з паперу та глини
він пошле тобі ворона, щоб про себе заявити
він спробує зв'язатися з тобою через магічну дошку

якщо його ракета взірветься у космосі
вона впаде біля твого будинку, щоб він міг поговорити віч-на-віч
він навчиться перетворюватися на примару
якщо це означає, що він зможе зависати над бильцем твого ліжка

якщо він цього не робить — і якщо тебе це засмучує —
у світі є хлопці, які вміють натискати «відправити»
просто залиш цього і йди шукати ліпшого
(а про решту нехай подбають леви та павуки).

джек з ліхтарем

​​Сьогодні ми кажемо: «мені не цікаво», «мене не зачепило», «мені все одно».
Невеличкі маркери нашої реальності де ми чекаємо, що хтось влаштує нам життя.
Уявляємо себе суддями якогось розважального шоу, в якому нам треба виставити оцінку від одного до десяти.
Найгірші залишають паркет.

Оцінюємо людей за рівнем їхньої корисності, припиняємо відкривати серця.
«Якщо мене це не зацікавило в перші десять секунд, то воно не варте уваги».

Цікаво, якби такими критеріями міряв Бог.
З якої секунди ми можемо Його зацікавити?
Напевно ні з якої.
Ми коли-небудь, через сотні тисяч років, можемо стати для Нього корисними?
Ні.
Ми ніколи не зможемо стати Йому рівнею.
Але Він вирішив дружити з нами.
Він захотів нас любити.
Просто захотів.

Що заважає нам проявляти трохи більше любові до інших?

​​Іноді ти не отримуєш те, що хочеш, тому що заслуговуєш на краще

​​іноді так важливо просто говорити.
про те, що тебе хвилює, або чого боїшся, через що не можеш спати і про те, що викликає сум.
або просто розказати про свій день. чи була смачною кава, чи встигла ти зібратися, чи йшов сніг.
слова забирають невпевненість і тривогу, яка накопичується всередині, як осад у чайнику.
головне знайти час почистити його.

​​На користь лютого можна сказати лише одне: в цьому місяці мало днів.

Герд Нюквіст

​​не втрачайте можливість сьогодні сказати «я люблю тебе»

концепція каналу трохи змінюється, але я продовжую публікувати сюди тексти, які торкаються мого серця і можливо вам вони також будуть близькими.

​​знайди людину, яка зможе прийняти найсумнішу правду про тебе, яка не змінює тему, коли ти ділишся своїм болем, яка не соромить тебе за те, що тобі погано.

знайди людину, яка розуміє, що всім нам важко, а комусь більше інших і що у визнанні цього факту немає слабкості.

знайди людину, яка хоче бути справжньою, як би це не виглядало і ні відчувалося і хоче того ж від тебе.

знайди людину, яка усвідомлює, що ця життя складне, і так само усвідомлює, що це життя прекрасне і він поважає обидві ці сторони реальності.

знайди людину, яка допоможе тобі відчувати себе як вдома в своєму серці, душі і тілі.
яка черпає радість з твоєї радості.

такі люди є і одного разу ти знайдеш їх
або вони тебе.