Привкус субъективности.
Это весьма полезный навык, определение наличия контакта с внешним миром. В момент уходы в субъективность меняется масштаб. В спокойном состоянии личность способна без неполноценности воспринимать свою малость, незнание, непонимание. Масштаб условно 1:8 000 000 000 (один из 8 миллиардов население Земли). 1:1, это ограниченность собой (один дома). В компании из 5 человек масштаб 1:5. Быть одним из пяти, соглашается не каждый, "съедая" пространство, заполняя его только собой.
При появлении навязчивой идеи теряется и эта единица, уже нет человека, есть идея фикс, поглощающая личность. Личность поймана в эмоцию, как муха в паутину и чем больше она "думает", тем плотнее запеленована в липкую напряженность переживаний. Нет возможности отказаться, перестать мусолить, это как леденец, который ты не можешь выплюнуть, но и меньше от твоих усилий он не становится. Нарастание эмоциональности сообщает о том, что мышления нет, есть желание утвердить свои правоту.
Субъективность видна и в общении, когда некая тема мгновенно взвинчивает человека, он предвзят, заряжен и отсутствие логики компенсирует повышением эмоционального давления, убеждая не то себя, не то другого, что всё так и есть. Если не согласиться с ним, будет конфликт. В такие моменты личность "знак равно" своей идее. Несогласие с идеей, это нападение на личность. Придуманное Я состоит из лоскутов - идей, поэтому распадается теряя целостность от любой нетождественности себе, и в общении предлагает только соглашаться или восхищаться, всё остальное "угроза землетрясения" и изнутри безапелляционно считается атакой на себя.
Мышление предполагает выбор, хотя бы один вариант из трёх. В эмоционировании выбора нет, есть только так и никак иначе или диаметрально противоположный вариант. Бинарность "плохо/хорошо", "правильно/неправильно", "молчать/говорить", "делать/не делать", "соглашаться/спорить".
О внутреннем и внешнем, о масштабе и размере переживаний при оторванности от реальности, поговорим подробнее на вебинаре 30 марта. Ссылка https://olgademchuk.org/snaruzhi-i-vnutri
Это весьма полезный навык, определение наличия контакта с внешним миром. В момент уходы в субъективность меняется масштаб. В спокойном состоянии личность способна без неполноценности воспринимать свою малость, незнание, непонимание. Масштаб условно 1:8 000 000 000 (один из 8 миллиардов население Земли). 1:1, это ограниченность собой (один дома). В компании из 5 человек масштаб 1:5. Быть одним из пяти, соглашается не каждый, "съедая" пространство, заполняя его только собой.
При появлении навязчивой идеи теряется и эта единица, уже нет человека, есть идея фикс, поглощающая личность. Личность поймана в эмоцию, как муха в паутину и чем больше она "думает", тем плотнее запеленована в липкую напряженность переживаний. Нет возможности отказаться, перестать мусолить, это как леденец, который ты не можешь выплюнуть, но и меньше от твоих усилий он не становится. Нарастание эмоциональности сообщает о том, что мышления нет, есть желание утвердить свои правоту.
Субъективность видна и в общении, когда некая тема мгновенно взвинчивает человека, он предвзят, заряжен и отсутствие логики компенсирует повышением эмоционального давления, убеждая не то себя, не то другого, что всё так и есть. Если не согласиться с ним, будет конфликт. В такие моменты личность "знак равно" своей идее. Несогласие с идеей, это нападение на личность. Придуманное Я состоит из лоскутов - идей, поэтому распадается теряя целостность от любой нетождественности себе, и в общении предлагает только соглашаться или восхищаться, всё остальное "угроза землетрясения" и изнутри безапелляционно считается атакой на себя.
Мышление предполагает выбор, хотя бы один вариант из трёх. В эмоционировании выбора нет, есть только так и никак иначе или диаметрально противоположный вариант. Бинарность "плохо/хорошо", "правильно/неправильно", "молчать/говорить", "делать/не делать", "соглашаться/спорить".
О внутреннем и внешнем, о масштабе и размере переживаний при оторванности от реальности, поговорим подробнее на вебинаре 30 марта. Ссылка https://olgademchuk.org/snaruzhi-i-vnutri
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Если вы человек приходил в психоанализ не улучшать себя, а познавать, было бы точно быстрее.
Главное препятствие в познании себя, это больное самолюбие
Чтобы компенсировать собственную плохость личность должна сделать нечто "хорошее", способное уравновесить себя в нейтральности.
Для развития надо искать те мысли, которые ты да этого не думал
Быть зацикленным на себе, это как не выходя из дома, затаскивать туда весь мир
В общении с другим труднее всего притворяться нормальным
Человек жалуется на страдания, причинённые аутоагрессие, но не жалуется на удовольствие от садистических атак. Хотя страдание следствие.
Не ходи в ці двері, дівчинко
Опубліковано 27 червня 2019 р.
Не ходи в ці двері, дівчинко, там буде багато болю. Там тортури, де ти знову й знову жертва, яка зробила щось не так. Не так говорила, не так дивилася, не так дихала та пила воду. Від цього ти думатимеш, що ти нікчема. Повіриш, що це ти й тільки ти в усьому винна. Ти переконаєш себе в тому, що ти прокажена, і тобі краще було б не народжуватися.
Подивися на свій будинок: там багато кімнат, там є різні простори, там інші світи, де ти вже була щасливою. Навіщо тобі туди, до цієї священної кімнати «хорошої дівчинки», принесеної в жертву?
Твої «демони» шепочуть тобі, що виходу немає й треба змиритися, переконують тебе, наводячи тисячі аргументів і дістаючи з пам'яті найгірше, що було з тобою. Вони тягнуть тебе за ноги вниз, у підвальний світ безвиході. Вони там накриють тебе важким саваном, притиснуть зверху своїми тілами, зупинять твоє серце, і ти не зможеш дихати. Вони шепотітимуть: «Ти ніхто, тебе немає, є лише погане в тобі».
Ні жива й ні мертва, ти лежатимеш, туго сповита павутинням журби.
Не ходи до цієї кімнати, дівчинко. Вони позбавлять тебе сенсу, вони вип'ють твою радість, відберуть твою силу й дадуть замість цього огиду до себе. Вони обікрадуть тебе до нитки, позбавляючи крихт цінності, які ти назбирала. Вони обдурять тебе, і ти здаватимешся собі поламаною іграшкою, замкненою в клітці безумства. Вони брешуть тобі, це морок, прокидайся, дівчинко!
Насправді ти зовсім інша. Ти ще так багато не знаєш про себе. Ти звикла дивитися лише на найгірше в собі. Найстрашніше — коли прокидаєшся серед ночі та вранці, так? Удень і ввечері ти знаходиш вихід, чіпляючись за метушню, але ніч і ранок — це їхній час, вони навалюються на тебе з усією дурною силою, бо після пробудження треба знати, навіщо жити. А який у тебе може бути сенс, якщо вони вкрали його в тебе, а тебе в себе?
Знаєш, ти дуже особлива дівчинка. У тобі стільки глибини й сили, стільки невисміяного сміху, стільки невитраченої радості, стільки непізнаного задоволення від себе, стільки недолюблених тобою чоловіків, стільки нерозкритого потенціалу, що якби ти змогла на мить побачити себе моїми очима, у тебе запаморочилося б у голові.
Тобі здається, що в тебе зараз немає підстав рятувати себе. Як можна хотіти врятувати те, що не потрібно, те, що дає лише біль? Тебе не хотіли, тебе покинули, і ти подумала: це тому, що з тобою щось не так. Лише з цієї причини в тебе немає аргументів, щоб перекричати цей пекельний хор у твоїй буцегарні. Тобі страшно, тобі іноді здається, що ти збожеволієш. Я знаю, як це, бо жила в цій в'язниці внутрішнього безумства довгі роки. Теж ненавиділа себе й хотіла позбавити себе життя, зробити хоч щось, щоб припинити це пекло.
Я зараз скажу тобі гірку правду, сподіваюся, ти пробачиш мені за неї та зрозумієш. Ніхто не прийде тебе рятувати з цієї буцегарні. Усі твої мрії про те, що хтось може тобі допомогти, це брехня, якою ти вмовляла себе там залишитися й потерпіти ще трохи. Тобі доведеться все зробити самій. Люди, які добрі до тебе, не можуть зайти туди й вирвати з рук катів. Тобі треба буде дати бій, і ти переможеш, бо вони лише частина тебе — ти більша, ніж вони.
Ти скажеш, що це неможливо, що все тлін і трухляві дошки провалюються під твоїми ногами. Так-так, у цій кімнаті все так і є, але існують інші кімнати та простори у твоєму світі. Ти там була. Тобі треба згадати, що ти там відчувала. Тобі доведеться спертися саме на почуття, яким ти так не довіряєш. Твоя свідомість має перенестися у пам’ять, де було по-іншому, і де ти була щаслива.
Згадай людей, які допомагали тобі, згадай небайдужі очі, що дивилися на тебе з прийняттям, любов'ю та тривогою за твоє життя. Дивися на себе такими очима!
Бийся за себе — тобі треба зараз дуже розсердитися на своїх демонів, тобі треба вдягнути себе в лати й рубати їм голови. Якщо немає сил рубати, кидай меч та біжи. Біжи в інші простори та не дорікай собі за це. Тримай себе рятівним колом своїх світлих спогадів, тягни себе нагору. А голови ти їм обов'язково відрубаєш, але зараз поки що так.
Опубліковано 27 червня 2019 р.
Не ходи в ці двері, дівчинко, там буде багато болю. Там тортури, де ти знову й знову жертва, яка зробила щось не так. Не так говорила, не так дивилася, не так дихала та пила воду. Від цього ти думатимеш, що ти нікчема. Повіриш, що це ти й тільки ти в усьому винна. Ти переконаєш себе в тому, що ти прокажена, і тобі краще було б не народжуватися.
Подивися на свій будинок: там багато кімнат, там є різні простори, там інші світи, де ти вже була щасливою. Навіщо тобі туди, до цієї священної кімнати «хорошої дівчинки», принесеної в жертву?
Твої «демони» шепочуть тобі, що виходу немає й треба змиритися, переконують тебе, наводячи тисячі аргументів і дістаючи з пам'яті найгірше, що було з тобою. Вони тягнуть тебе за ноги вниз, у підвальний світ безвиході. Вони там накриють тебе важким саваном, притиснуть зверху своїми тілами, зупинять твоє серце, і ти не зможеш дихати. Вони шепотітимуть: «Ти ніхто, тебе немає, є лише погане в тобі».
Ні жива й ні мертва, ти лежатимеш, туго сповита павутинням журби.
Не ходи до цієї кімнати, дівчинко. Вони позбавлять тебе сенсу, вони вип'ють твою радість, відберуть твою силу й дадуть замість цього огиду до себе. Вони обікрадуть тебе до нитки, позбавляючи крихт цінності, які ти назбирала. Вони обдурять тебе, і ти здаватимешся собі поламаною іграшкою, замкненою в клітці безумства. Вони брешуть тобі, це морок, прокидайся, дівчинко!
Насправді ти зовсім інша. Ти ще так багато не знаєш про себе. Ти звикла дивитися лише на найгірше в собі. Найстрашніше — коли прокидаєшся серед ночі та вранці, так? Удень і ввечері ти знаходиш вихід, чіпляючись за метушню, але ніч і ранок — це їхній час, вони навалюються на тебе з усією дурною силою, бо після пробудження треба знати, навіщо жити. А який у тебе може бути сенс, якщо вони вкрали його в тебе, а тебе в себе?
Знаєш, ти дуже особлива дівчинка. У тобі стільки глибини й сили, стільки невисміяного сміху, стільки невитраченої радості, стільки непізнаного задоволення від себе, стільки недолюблених тобою чоловіків, стільки нерозкритого потенціалу, що якби ти змогла на мить побачити себе моїми очима, у тебе запаморочилося б у голові.
Тобі здається, що в тебе зараз немає підстав рятувати себе. Як можна хотіти врятувати те, що не потрібно, те, що дає лише біль? Тебе не хотіли, тебе покинули, і ти подумала: це тому, що з тобою щось не так. Лише з цієї причини в тебе немає аргументів, щоб перекричати цей пекельний хор у твоїй буцегарні. Тобі страшно, тобі іноді здається, що ти збожеволієш. Я знаю, як це, бо жила в цій в'язниці внутрішнього безумства довгі роки. Теж ненавиділа себе й хотіла позбавити себе життя, зробити хоч щось, щоб припинити це пекло.
Я зараз скажу тобі гірку правду, сподіваюся, ти пробачиш мені за неї та зрозумієш. Ніхто не прийде тебе рятувати з цієї буцегарні. Усі твої мрії про те, що хтось може тобі допомогти, це брехня, якою ти вмовляла себе там залишитися й потерпіти ще трохи. Тобі доведеться все зробити самій. Люди, які добрі до тебе, не можуть зайти туди й вирвати з рук катів. Тобі треба буде дати бій, і ти переможеш, бо вони лише частина тебе — ти більша, ніж вони.
Ти скажеш, що це неможливо, що все тлін і трухляві дошки провалюються під твоїми ногами. Так-так, у цій кімнаті все так і є, але існують інші кімнати та простори у твоєму світі. Ти там була. Тобі треба згадати, що ти там відчувала. Тобі доведеться спертися саме на почуття, яким ти так не довіряєш. Твоя свідомість має перенестися у пам’ять, де було по-іншому, і де ти була щаслива.
Згадай людей, які допомагали тобі, згадай небайдужі очі, що дивилися на тебе з прийняттям, любов'ю та тривогою за твоє життя. Дивися на себе такими очима!
Бийся за себе — тобі треба зараз дуже розсердитися на своїх демонів, тобі треба вдягнути себе в лати й рубати їм голови. Якщо немає сил рубати, кидай меч та біжи. Біжи в інші простори та не дорікай собі за це. Тримай себе рятівним колом своїх світлих спогадів, тягни себе нагору. А голови ти їм обов'язково відрубаєш, але зараз поки що так.
Обіприся на себе — там усередині не порожнеча, тобі брехали про це. Там є твоя Душа. Це найцінніше в тобі, і тобі не треба бути якоюсь особливою, щоб отримати право на життя. Ти цінна за правом народження. Ти дуже потрібна цьому світу.
Я чекаю на тебе біля виходу й вірю у твою перемогу.
Ілюстрація Тетяна Смріга
Я чекаю на тебе біля виходу й вірю у твою перемогу.
Ілюстрація Тетяна Смріга
Интенсивность насилия в общении равна силе притворства
Я хочу быть твоей собственностью в обмен на заботу о себе, чтобы потом возненавидеть тебя за то, что ты забрал мою свободу
Противостояние с врагом в голове спасает от аутоагрессии
Если других представлять по образу и подобию своему, то они опасны настолько, насколько садистично Я.
Боящийся себя боится в той же степени и других.
Больное самолюбие или игольница из Реального Я.
Труднее всего человеку даётся присвоение собственных эмоций. Автоматически ответственность за них перекладывается на другого.
"Когда мы поедем в отпуск?"
Этот нейтральный вопрос от близкого человека может быть воспринят как угодно. Можете прямо сейчас поиграть в "Изменение восприятия".
Забота. "Он/она видит, что я устал/а, зовёт в отпуск"
Обвинение. "Он/она считает, что мы мало проводим времени вместе".
Угроза. "Если я сейчас не дам точный ответ, мне отомстят".
Принуждение. "Меня заставляют делать то, что мне не хочется".
В зависимости от восприятия появятся соответствующие эмоции.
На заботу удовольствие.
На упрёк желание оправдаться, упав предварительно в неполноценность.
На угрозу страх.
На принуждение агрессия и протест.
Буквальное слушание сообщения как речи другого человека практически недоступна личности. Она привносит туда себя, своё Я. Так появляется дополнительный смысл. В ответ на воздействие другого автоматически запускается самовоздействие на себя и от того, какие взаимоотношения у личности с самой собой на данный момент, будет зависеть смысл, которым будет наделено сообщение.
Реакция на сообщение чаще всего зависит не от того, что другой сказал, а от того, что личность надумала сверху. Фактически человек общается не с другим, а с самим собой.
"Это я почувствовал/а, а что другой сказал на самом деле?".
Если нет навыка раздельно воспринимать событийность ту, что образовалась внутри и ту, что происходит снаружи, то сделать с собственными эмоциями нельзя. Они не внутренний продукт, они привнесены извне, значит и "что-то делать надо с тем, кто снаружи". Люди редко интересуются как им измениться внутри, они хотят совет по воздействию на "наружу".
При отвержении, отвращении к Реальному Я и отождествлении себя не с собой реальным, а с собой придуманным (с Ложным Я) любое несогласие, неподдакивание, невосхищение собой будет воспринято как атака. Это не самолюбие больное, это Реальное Я утыкано иголками. А шаткое Ложное Я умоляет подтвердить, что оно не фикция, а правильное и хорошее; оно расскажет тебе, что оно правильное и хорошее (обычно обесценивания других или превознося свои заслуги). Соглашайся, иначе тебя накажут.
30 марта поговорим о внутреннем и наружнем мире личности более подробно на вебинаре. Ссылка на программу и регистрацию участия https://olgademchuk.org/snaruzhi-i-vnutri
Труднее всего человеку даётся присвоение собственных эмоций. Автоматически ответственность за них перекладывается на другого.
"Когда мы поедем в отпуск?"
Этот нейтральный вопрос от близкого человека может быть воспринят как угодно. Можете прямо сейчас поиграть в "Изменение восприятия".
Забота. "Он/она видит, что я устал/а, зовёт в отпуск"
Обвинение. "Он/она считает, что мы мало проводим времени вместе".
Угроза. "Если я сейчас не дам точный ответ, мне отомстят".
Принуждение. "Меня заставляют делать то, что мне не хочется".
В зависимости от восприятия появятся соответствующие эмоции.
На заботу удовольствие.
На упрёк желание оправдаться, упав предварительно в неполноценность.
На угрозу страх.
На принуждение агрессия и протест.
Буквальное слушание сообщения как речи другого человека практически недоступна личности. Она привносит туда себя, своё Я. Так появляется дополнительный смысл. В ответ на воздействие другого автоматически запускается самовоздействие на себя и от того, какие взаимоотношения у личности с самой собой на данный момент, будет зависеть смысл, которым будет наделено сообщение.
Реакция на сообщение чаще всего зависит не от того, что другой сказал, а от того, что личность надумала сверху. Фактически человек общается не с другим, а с самим собой.
"Это я почувствовал/а, а что другой сказал на самом деле?".
Если нет навыка раздельно воспринимать событийность ту, что образовалась внутри и ту, что происходит снаружи, то сделать с собственными эмоциями нельзя. Они не внутренний продукт, они привнесены извне, значит и "что-то делать надо с тем, кто снаружи". Люди редко интересуются как им измениться внутри, они хотят совет по воздействию на "наружу".
При отвержении, отвращении к Реальному Я и отождествлении себя не с собой реальным, а с собой придуманным (с Ложным Я) любое несогласие, неподдакивание, невосхищение собой будет воспринято как атака. Это не самолюбие больное, это Реальное Я утыкано иголками. А шаткое Ложное Я умоляет подтвердить, что оно не фикция, а правильное и хорошее; оно расскажет тебе, что оно правильное и хорошее (обычно обесценивания других или превознося свои заслуги). Соглашайся, иначе тебя накажут.
30 марта поговорим о внутреннем и наружнем мире личности более подробно на вебинаре. Ссылка на программу и регистрацию участия https://olgademchuk.org/snaruzhi-i-vnutri
Боль – это несовпадение желаемого и действительного
Контейнирование эмоций миф, их можно только преуменьшить до нуля, через выход из зацикленности на себе.