«Я люблю вчитися, а не навчати»: головні цитати з нового інтерв'ю Сергія Жадана
Видання the Babel провело один день з Сергієм Жаданом. Ми вибрали з тексту найцікавіші цитати головного українського письменника.
📌 «Рецензія повинна бути цікавішою за книгу. У нас їх пишуть люди, які читають книги по діагоналі або не читають взагалі».
📌 «У нас страшенно політизоване суспільство — про це говорить хоча б попит на всю соціально-політичну популістську літературу, яка видається мільйонними накладами. Ми самі дозволяємо собою маніпулювати і розводити суспільство по різні боки барикад. Я не хочу в цьому брати участь. Мені вистачає роботи на своєму терені».
📌 «Письменники-сучасники часто обмежені в темах і зациклені на собі. Багато з них пишуть так, немов свідомо відгороджуються від своєї аудиторії і погоджуються, що їх не будуть читати. Інші пишуть або занадто фаново, або зосереджуються на політичних рефлексіях. Більшість читачів просто не знають української літератури. Книжкові магазини є тільки у великих містах, у маленьких — лише розкладки з пресою та російськими детективами. Фактично книги немає в українському інформаційному полі, тому що на неї немає попиту. Але щоб він зʼявився, треба його створити — запропонувати людям якісний контент. Доступний за ціною і змістом».
📌 «Для мене справжнє відродження української культури почалося пʼять років тому. Україна стала підтримувати книговидавництво, кіно та освітні проекти. Головне, щоб нова влада не намагалася обмежити вже налагоджені ініціативи».
📌 «Я люблю Україну та українців. Я хочу жити тут. Мені не потрібен рафінований комфорт. Повірте, в Європі та США є свої проблеми. Перших 10 років я працював на літературу, зараз література працює на мене. Звичайно, якщо ви хочете мати персональний літак, потрібно займатися чимось іншим. Література таких грошей не приносить».
📌 «Я звик бути причетним до суспільного життя, сам ходжу на мітинги з 15 років. Для мене важлива справедливість: економічна, політична, соціальна. Боротьба за те, щоб зробити світ трішки кращим, як би пафосно це не звучало».
📌 «Мене постійно запрошують вести курси для письменників, та я відмовляюся. Бути ментором — це занадто самовпевнено. Я люблю вчитися, а не навчати. Не відчуваю морального права комусь вказувати, що і як робити. Мені здається, я і сам мало що знаю. Я практик».
📌 «Я не політик і не філософ. Але мені здається, що наша ідея добре розписана в Конституції. Усупереч усім політичним, культурним, мовним розбіжностям, ми — єдина нація. І базові принципи повинні нас обʼєднувати, щоб ми діяли спільно. Потрібно повірити, що для нас усіх вистачить місця».
Прочитати весь текст можна тут.
Видання the Babel провело один день з Сергієм Жаданом. Ми вибрали з тексту найцікавіші цитати головного українського письменника.
📌 «Рецензія повинна бути цікавішою за книгу. У нас їх пишуть люди, які читають книги по діагоналі або не читають взагалі».
📌 «У нас страшенно політизоване суспільство — про це говорить хоча б попит на всю соціально-політичну популістську літературу, яка видається мільйонними накладами. Ми самі дозволяємо собою маніпулювати і розводити суспільство по різні боки барикад. Я не хочу в цьому брати участь. Мені вистачає роботи на своєму терені».
📌 «Письменники-сучасники часто обмежені в темах і зациклені на собі. Багато з них пишуть так, немов свідомо відгороджуються від своєї аудиторії і погоджуються, що їх не будуть читати. Інші пишуть або занадто фаново, або зосереджуються на політичних рефлексіях. Більшість читачів просто не знають української літератури. Книжкові магазини є тільки у великих містах, у маленьких — лише розкладки з пресою та російськими детективами. Фактично книги немає в українському інформаційному полі, тому що на неї немає попиту. Але щоб він зʼявився, треба його створити — запропонувати людям якісний контент. Доступний за ціною і змістом».
📌 «Для мене справжнє відродження української культури почалося пʼять років тому. Україна стала підтримувати книговидавництво, кіно та освітні проекти. Головне, щоб нова влада не намагалася обмежити вже налагоджені ініціативи».
📌 «Я люблю Україну та українців. Я хочу жити тут. Мені не потрібен рафінований комфорт. Повірте, в Європі та США є свої проблеми. Перших 10 років я працював на літературу, зараз література працює на мене. Звичайно, якщо ви хочете мати персональний літак, потрібно займатися чимось іншим. Література таких грошей не приносить».
📌 «Я звик бути причетним до суспільного життя, сам ходжу на мітинги з 15 років. Для мене важлива справедливість: економічна, політична, соціальна. Боротьба за те, щоб зробити світ трішки кращим, як би пафосно це не звучало».
📌 «Мене постійно запрошують вести курси для письменників, та я відмовляюся. Бути ментором — це занадто самовпевнено. Я люблю вчитися, а не навчати. Не відчуваю морального права комусь вказувати, що і як робити. Мені здається, я і сам мало що знаю. Я практик».
📌 «Я не політик і не філософ. Але мені здається, що наша ідея добре розписана в Конституції. Усупереч усім політичним, культурним, мовним розбіжностям, ми — єдина нація. І базові принципи повинні нас обʼєднувати, щоб ми діяли спільно. Потрібно повірити, що для нас усіх вистачить місця».
Прочитати весь текст можна тут.
Ґанді, Сміт і «Мобі Дік»: п'ять книжок, які рекомендує Барак Обама
Барак Обама неодноразово складав списки найкращих нових книжок, які він прочитав за рік. Сьогодні ми розповімо про кілька його улюблених книжок, які він радить прочитати.
«Мобі Дік, або Білий Кит», Герман Мелвілл
Один з найголовніших американських романів всіх часів. У його центрі — смертельне протистояння відважного капітана китобійного судна і гігантського білого кита, який уособлює світове зло. На тлі епічних морських пейзажів екіпаж сприймається як символ людства, блукаючого океаном життя і безстрашно кидає виклик ворожим руйнівним силам.
«Довіра до себе», Ральф Волдо Емерсон
Автор книжки — один з найбільших філософів західної культури, він досі має великий вплив. «Довіра до себе» стала одним з ключових творів, які сформували етику американського індивідуалізму, і продовжує залишатися частиною сучасної багатої літературної спадщини.
«Моє життя», Магатма Ґанді
Автобіографія великого мудреця і досвідченого, але чистого серцем політика, історія звільнення Індії і розповідь про духовні шукання самого Ґанді.
«Бaгaтcтвo нapoдiв. Дocлiджeння пpo пpиpoду тa пpичини дoбpoбуту нaцiй», Адам Сміт
Це клacикa eкoнoмiчнoї тeopiї. Пpaця зaпoчaткувaлa диcкуciю пpo умoви уcпiшнoгo функцioнувaння pинку, poль дepжaви й зaгaльний дoбpoбут, якa нe вщуxaє вжe кiлькa cтoлiть пicля її нaпиcaння в 1776 poцi.
«Все королівське військо», Роберт Пенн Воррен
Журнал Time включив роман в число 100 найкращих англомовних літературних творів. Це історія жорсткого політика, що часто не гидує жодними методами для досягнення своїх цілей. В основу книги лягла біографія губернатора Луїзіани Г'юї Лонга. Роберт Пенн Воррен був удостоєний Пулітцерівської премії 1947 року за цей твір.
Барак Обама неодноразово складав списки найкращих нових книжок, які він прочитав за рік. Сьогодні ми розповімо про кілька його улюблених книжок, які він радить прочитати.
«Мобі Дік, або Білий Кит», Герман Мелвілл
Один з найголовніших американських романів всіх часів. У його центрі — смертельне протистояння відважного капітана китобійного судна і гігантського білого кита, який уособлює світове зло. На тлі епічних морських пейзажів екіпаж сприймається як символ людства, блукаючого океаном життя і безстрашно кидає виклик ворожим руйнівним силам.
«Довіра до себе», Ральф Волдо Емерсон
Автор книжки — один з найбільших філософів західної культури, він досі має великий вплив. «Довіра до себе» стала одним з ключових творів, які сформували етику американського індивідуалізму, і продовжує залишатися частиною сучасної багатої літературної спадщини.
«Моє життя», Магатма Ґанді
Автобіографія великого мудреця і досвідченого, але чистого серцем політика, історія звільнення Індії і розповідь про духовні шукання самого Ґанді.
«Бaгaтcтвo нapoдiв. Дocлiджeння пpo пpиpoду тa пpичини дoбpoбуту нaцiй», Адам Сміт
Це клacикa eкoнoмiчнoї тeopiї. Пpaця зaпoчaткувaлa диcкуciю пpo умoви уcпiшнoгo функцioнувaння pинку, poль дepжaви й зaгaльний дoбpoбут, якa нe вщуxaє вжe кiлькa cтoлiть пicля її нaпиcaння в 1776 poцi.
«Все королівське військо», Роберт Пенн Воррен
Журнал Time включив роман в число 100 найкращих англомовних літературних творів. Це історія жорсткого політика, що часто не гидує жодними методами для досягнення своїх цілей. В основу книги лягла біографія губернатора Луїзіани Г'юї Лонга. Роберт Пенн Воррен був удостоєний Пулітцерівської премії 1947 року за цей твір.
Що треба знати про албанського письменника, отримавшого «американського Нобеля»
Албанський письменник Ісмаїл Кадаре став 26-м лауреатом Neustadt International Prize for Literature. Розповідаємо, що треба знати про автора, його твори та саму премію.
Хто такий Кадаре
Це албанський романіст, поет, есеїст і драматург. Найбільше прославився у рідній Албанії завдяки своїй поезії. Але згодом він почав писати і романи. Кадаре отримував безліч міжнародних нагород, серед яких і Букерівська премія 2005 року.
Кадаре жив при жорсткому тоталітарному режимі, але йому вдалося створити твори, що викликають питання, кардинальні для історичного буття албанського етносу. При цьому, Кадаре продовжував існувати в рамках режиму, більшість його творів були опубліковані і влада змушена була визнати його найбільшим національним письменником, що згодом дало причину дорікати йому в життєвому і творчому конформізмі.
Але все ж таки, Кадаре емігрував до Франції, де отримав політичний притулок, адже був палким поборником демократії. Він вважається одним з найбільш ймовірних претендентів на отримання Нобелівської премії з літератури найближчим часом.
Що треба знати про його творчість
Його перший роман «Генерал мертвої армії» вийшов у 1963 році. А вже через вісім років він написав один з найвизначніших своїх творів — «Хроніка в камені». Це найбільш автобіографічна з усіх книг письменника. У цьому романі Кадаре дає повну і вільну від політичної кон'юнктури картину життя рідного міста під час італійської та німецької окупації.
Згодом він публікує роман «Зима великої самотності». Це один з найбільш суперечливих творів автора. У цьому романі Кадаре представив — зрозуміло, з «албанської» точки зору — історію розриву албано-радянських відносин. У центрі роману знаходиться фігура Енвера Годжі (албанського диктатора), а також він сатирично змалював образи радянських керівників — Хрущова та інших. Кадаре сподівався, що диктатор не буде вбивати відомого письменника, тим паче після такої книжки.
Що за премію він отримав
Neustadt Prize — це американська міжнародна літературна премія. Лауреат отримує 50 тис. доларів та срібне орлине перо. Її часто називають «американським Нобелем», адже багато її лауреатів і фіналістів отримали згодом Нобелівську премію. Також слід розуміти, що отримати її може автор будь-якої національності з будь-якої країни. Серед журі премії — інші відомі міжнародні автори.
Албанський письменник Ісмаїл Кадаре став 26-м лауреатом Neustadt International Prize for Literature. Розповідаємо, що треба знати про автора, його твори та саму премію.
Хто такий Кадаре
Це албанський романіст, поет, есеїст і драматург. Найбільше прославився у рідній Албанії завдяки своїй поезії. Але згодом він почав писати і романи. Кадаре отримував безліч міжнародних нагород, серед яких і Букерівська премія 2005 року.
Кадаре жив при жорсткому тоталітарному режимі, але йому вдалося створити твори, що викликають питання, кардинальні для історичного буття албанського етносу. При цьому, Кадаре продовжував існувати в рамках режиму, більшість його творів були опубліковані і влада змушена була визнати його найбільшим національним письменником, що згодом дало причину дорікати йому в життєвому і творчому конформізмі.
Але все ж таки, Кадаре емігрував до Франції, де отримав політичний притулок, адже був палким поборником демократії. Він вважається одним з найбільш ймовірних претендентів на отримання Нобелівської премії з літератури найближчим часом.
Що треба знати про його творчість
Його перший роман «Генерал мертвої армії» вийшов у 1963 році. А вже через вісім років він написав один з найвизначніших своїх творів — «Хроніка в камені». Це найбільш автобіографічна з усіх книг письменника. У цьому романі Кадаре дає повну і вільну від політичної кон'юнктури картину життя рідного міста під час італійської та німецької окупації.
Згодом він публікує роман «Зима великої самотності». Це один з найбільш суперечливих творів автора. У цьому романі Кадаре представив — зрозуміло, з «албанської» точки зору — історію розриву албано-радянських відносин. У центрі роману знаходиться фігура Енвера Годжі (албанського диктатора), а також він сатирично змалював образи радянських керівників — Хрущова та інших. Кадаре сподівався, що диктатор не буде вбивати відомого письменника, тим паче після такої книжки.
Що за премію він отримав
Neustadt Prize — це американська міжнародна літературна премія. Лауреат отримує 50 тис. доларів та срібне орлине перо. Її часто називають «американським Нобелем», адже багато її лауреатів і фіналістів отримали згодом Нобелівську премію. Також слід розуміти, що отримати її може автор будь-якої національності з будь-якої країни. Серед журі премії — інші відомі міжнародні автори.
Від Леонардо да Вінчі до Apple: що треба знати про шрифт та яким він має бути
Використання більше трьох різних шрифтів на одній сторінці небажане, краще два, в ідеалі один. А чи помічали ви скільки різних варіантів на грошовій банкноті, проїзному квитку чи в улюбленій книжці? Зібрали для вас найцікавіше з лекції кураторки культурних проектів Єлизавети Потопальської на тему чи є шрифт мистецтвом і чому.
⠀
📌 Кожен шрифт обов'язково має свої логіку, канони та пропорції. Наприклад, Леонардо да Вінчі у свій час приділяв велику увагу тому, як конструювався шрифт. Він вважав, що архітектура і шрифт перебувають у нерозривному зв’язку, тож мають керуватись одними і тими самими правилами: враховувати пропорції людського тіла. Так само як Да Вінчі поділив зріст людини на 10 рівних частин, вписав у квадрат і коло, так мала вписуватись і буква. Про це свідчать знайдені його чорнові креслення літер «G» і «R».
⠀
📌 Якщо шрифтами «грає» дизайнер, який не знає історії і правил побудови того, чи іншого шрифту, то розтягуючи чи стискаючи текст він порушує пропорції та руйнує логіку. Дуже рідко з цього виходить приваблива картинка.
⠀
📌 Один і той самий шрифт не буде однаково гарний для кирилиці та латинських букв, адже кожен має свій неповторний індивідуалізм.
⠀
📌 Цифрова епоха внесла свої корективи до колекції класичних шрифтів, адже змушена адаптувати їх до електронних носіїв.
⠀
📌 Один з найуніверсальніших і кращих шрифтів прямо зараз — Helvetica. Apple використовували його в якості системного шрифту для iOS з появою першого iPhone.
⠀
Проте пізніше його замінив шрифт San Francisco, що став стандартним для Apple Watch, iPhone, iPad та Mac.
⠀
📌 Чим більше ми бачимо викривлених форм використання чого-небудь (зокрема шрифту), тим сильніше хочемо зробити світ кращим. Проте подібні трансформації під силу тільки знанням.
⠀
📌 Накладання стилів, однієї форми на зовсім іншу ідею — призводить до дисонансу. Це треба пам’ятати сучасному видавцю, якому потрібно відокремлювати заголовки, підзаголвки, колонтитули і тд., але бути обережними з поєднанням.
⠀
📌 Ніша українського шрифту — вільна, тому створити новий класний, суто український шрифт треба, але це питання не обмежується навіть роком.
Використання більше трьох різних шрифтів на одній сторінці небажане, краще два, в ідеалі один. А чи помічали ви скільки різних варіантів на грошовій банкноті, проїзному квитку чи в улюбленій книжці? Зібрали для вас найцікавіше з лекції кураторки культурних проектів Єлизавети Потопальської на тему чи є шрифт мистецтвом і чому.
⠀
📌 Кожен шрифт обов'язково має свої логіку, канони та пропорції. Наприклад, Леонардо да Вінчі у свій час приділяв велику увагу тому, як конструювався шрифт. Він вважав, що архітектура і шрифт перебувають у нерозривному зв’язку, тож мають керуватись одними і тими самими правилами: враховувати пропорції людського тіла. Так само як Да Вінчі поділив зріст людини на 10 рівних частин, вписав у квадрат і коло, так мала вписуватись і буква. Про це свідчать знайдені його чорнові креслення літер «G» і «R».
⠀
📌 Якщо шрифтами «грає» дизайнер, який не знає історії і правил побудови того, чи іншого шрифту, то розтягуючи чи стискаючи текст він порушує пропорції та руйнує логіку. Дуже рідко з цього виходить приваблива картинка.
⠀
📌 Один і той самий шрифт не буде однаково гарний для кирилиці та латинських букв, адже кожен має свій неповторний індивідуалізм.
⠀
📌 Цифрова епоха внесла свої корективи до колекції класичних шрифтів, адже змушена адаптувати їх до електронних носіїв.
⠀
📌 Один з найуніверсальніших і кращих шрифтів прямо зараз — Helvetica. Apple використовували його в якості системного шрифту для iOS з появою першого iPhone.
⠀
Проте пізніше його замінив шрифт San Francisco, що став стандартним для Apple Watch, iPhone, iPad та Mac.
⠀
📌 Чим більше ми бачимо викривлених форм використання чого-небудь (зокрема шрифту), тим сильніше хочемо зробити світ кращим. Проте подібні трансформації під силу тільки знанням.
⠀
📌 Накладання стилів, однієї форми на зовсім іншу ідею — призводить до дисонансу. Це треба пам’ятати сучасному видавцю, якому потрібно відокремлювати заголовки, підзаголвки, колонтитули і тд., але бути обережними з поєднанням.
⠀
📌 Ніша українського шрифту — вільна, тому створити новий класний, суто український шрифт треба, але це питання не обмежується навіть роком.
Хто такі письменники привиди та за скільки в Україні напишуть книжку за вас
⠀
Коли письменник видає за рік більше шести, а то й десяти романів, то логічним виникає питання чи не працює за нього ще декілька авторів — так званих письменників-привидів. Розказуємо хто це такі, кому і навіщо потрібні.
⠀
Гоустрайтер (ghost writer — з англійської «письменник-привид») — людина, яка пише тексти, зокрема книжки для замовника, при цьому, не афішуючи свого імені, відповідно авторство та права на текст належать замовнику.
⠀
Звісно, цікаву історію цікаво описати не кожному під силу, комусь бракує часу, комусь знань, а комусь вмінь. Тому, в таких випадках, замовник і шукає того, хто зробить це за нього. Що стосується авторів, то інколи бракує віри у те, що книга продасться під своїм ім'ям або банально потрібні гроші, то чому не взятись до так званого «літературного рабства», за яке подекуди платять немалі гроші.
⠀
Наскільки це етично, показує відношення авторів до цього явища, всі майже одноголосно стверджують, що чули про таке, але ніколи б не взялись. В Європі, наприклад, писати під чужим ім'ям не тільки невигідно (автори мають фіксовану мінімальну оплату від видавців), але й занадто ризиковано, адже поняття репутації, честі та гідності грають велику роль.
⠀
Тому найчастіше зустріти письменників-привидів можна на території України, Росії та Індії (якщо говорити про англомовний ринок).
⠀
📌 Поштовхом до того, що про письменників-привидів гучно заговорили стала книжка автора-привида Ендрю Крофтса, що вийшла друком у 2014 році. В ній письменник зізнався, що написав більше 80 книг, які продаються мільйонними копіями, але при цьому його ім'я залишається невидимим. Згодом The Guardian навела дані, згідно з якими творчість таких письменників займає понад 10% книжкового ринку.
⠀
📌 У 2010 році на екрани вийшов британський політичний триллер Романа Поланськи «Примара». Де по сюжету письменник отримує завдання завершити роботу над мемуарами екс-прем'єра Великобританії та сам, не бажаючи того, розкриває таємниці, що ставлять його життя під загрозу.
⠀
📌 В інтернеті, на українських сайтах не проблема знайти пропозиції, де на умовах конфіденційності напишуть за вас готову книгу. Ціни стартують від 58 000 грн за 100 сторінок.
⠀
Коли письменник видає за рік більше шести, а то й десяти романів, то логічним виникає питання чи не працює за нього ще декілька авторів — так званих письменників-привидів. Розказуємо хто це такі, кому і навіщо потрібні.
⠀
Гоустрайтер (ghost writer — з англійської «письменник-привид») — людина, яка пише тексти, зокрема книжки для замовника, при цьому, не афішуючи свого імені, відповідно авторство та права на текст належать замовнику.
⠀
Звісно, цікаву історію цікаво описати не кожному під силу, комусь бракує часу, комусь знань, а комусь вмінь. Тому, в таких випадках, замовник і шукає того, хто зробить це за нього. Що стосується авторів, то інколи бракує віри у те, що книга продасться під своїм ім'ям або банально потрібні гроші, то чому не взятись до так званого «літературного рабства», за яке подекуди платять немалі гроші.
⠀
Наскільки це етично, показує відношення авторів до цього явища, всі майже одноголосно стверджують, що чули про таке, але ніколи б не взялись. В Європі, наприклад, писати під чужим ім'ям не тільки невигідно (автори мають фіксовану мінімальну оплату від видавців), але й занадто ризиковано, адже поняття репутації, честі та гідності грають велику роль.
⠀
Тому найчастіше зустріти письменників-привидів можна на території України, Росії та Індії (якщо говорити про англомовний ринок).
⠀
📌 Поштовхом до того, що про письменників-привидів гучно заговорили стала книжка автора-привида Ендрю Крофтса, що вийшла друком у 2014 році. В ній письменник зізнався, що написав більше 80 книг, які продаються мільйонними копіями, але при цьому його ім'я залишається невидимим. Згодом The Guardian навела дані, згідно з якими творчість таких письменників займає понад 10% книжкового ринку.
⠀
📌 У 2010 році на екрани вийшов британський політичний триллер Романа Поланськи «Примара». Де по сюжету письменник отримує завдання завершити роботу над мемуарами екс-прем'єра Великобританії та сам, не бажаючи того, розкриває таємниці, що ставлять його життя під загрозу.
⠀
📌 В інтернеті, на українських сайтах не проблема знайти пропозиції, де на умовах конфіденційності напишуть за вас готову книгу. Ціни стартують від 58 000 грн за 100 сторінок.
Що західні критики пишуть про тріумфатора Букера «Заповіти» Маргарет Етвуд
У вересні вийшла нова книжка канадської письменниці Маргарет Етвуд «Заповіти». Вона вже отримала Букерівську премію. Детальніше про це можна прочитати тут. Її нова робота — це продовження роману «Оповідь служниці». Цього разу події відбуватимуться через 15 років після описаних сцен у відомій історії Етвуд. Ми проаналізували, що про роман пишуть провідні західні літературні критики та дізналися, коли чекати український переклад книжки.
Що пишуть критики
Literary Review: «У «Заповітах» ми бачимо інтернет ззовні. Ми у ролі павука, а не мухи. Так, ми можемо отримувати задоволення від того, що бачимо, де павутина є найслабшою, і спостерігати за тим, як ламаються пасма, а зміна точки зору зменшує багатство та почуття небезпеки. Після жахів «Оповіді Служниці», легкість, з якою показана республіка Ґілеад, не переконлива. У ці неприємні часи ми хочемо вірити, що факти можуть знести тиранів, ми хочемо відчути, що зло може бути покарано. Але романи повинні говорити правду, і правда, безумовно, є складнішою за це. Хоча «Заповіти» можуть бути книгою, яку ми хочемо, отже, це не обов'язково повинна бути потрібна нам книга».
The Spectator: «Ця книжка сподобається читачам, які ніколи не дивилися популярної телевізійної адаптації, що отримала нагороду Еммі, глядачам, які ніколи не читали оригінальний роман та людям, які зробили те й інше. У «Заповітах» Етвуд домагається повернення контролю над Ґілеад словами. Її авторська сила відбивається на дилемі, яку зазнала тітка Лідія: чи повинна вона підривати режим, дати насильницькій та репресивній Республіці Ґілеад відпір чи продовжувати отримувати з цього прибуток?».
The Daily Telegraph: «Роман вирішує питання зіткнення ліберальних і тоталітарних режимів, це також історія сталого віку — і Етвуд надає своїм читачам-підліткам переконливі ідентичності. «Заповіти» містять багато дотепності та блиску, але остаточне формування зводить його до чогось відновного, але дивно м'якого. Як і один з молочних напоїв тітки Лідії, повернення Етвуд до Ґілеаду занадто легко ковтати».
Коли книжка вийде в Україні
В українському перекладі книжку, як і «Оповідь служниці», опублікує КСД. На їхньому сайті вже можна зробити передзамовлення (клубна ціна — 179 грн). Обкладинка і точна дата виходу будуть відомі трохи згодом.
У вересні вийшла нова книжка канадської письменниці Маргарет Етвуд «Заповіти». Вона вже отримала Букерівську премію. Детальніше про це можна прочитати тут. Її нова робота — це продовження роману «Оповідь служниці». Цього разу події відбуватимуться через 15 років після описаних сцен у відомій історії Етвуд. Ми проаналізували, що про роман пишуть провідні західні літературні критики та дізналися, коли чекати український переклад книжки.
Що пишуть критики
Literary Review: «У «Заповітах» ми бачимо інтернет ззовні. Ми у ролі павука, а не мухи. Так, ми можемо отримувати задоволення від того, що бачимо, де павутина є найслабшою, і спостерігати за тим, як ламаються пасма, а зміна точки зору зменшує багатство та почуття небезпеки. Після жахів «Оповіді Служниці», легкість, з якою показана республіка Ґілеад, не переконлива. У ці неприємні часи ми хочемо вірити, що факти можуть знести тиранів, ми хочемо відчути, що зло може бути покарано. Але романи повинні говорити правду, і правда, безумовно, є складнішою за це. Хоча «Заповіти» можуть бути книгою, яку ми хочемо, отже, це не обов'язково повинна бути потрібна нам книга».
The Spectator: «Ця книжка сподобається читачам, які ніколи не дивилися популярної телевізійної адаптації, що отримала нагороду Еммі, глядачам, які ніколи не читали оригінальний роман та людям, які зробили те й інше. У «Заповітах» Етвуд домагається повернення контролю над Ґілеад словами. Її авторська сила відбивається на дилемі, яку зазнала тітка Лідія: чи повинна вона підривати режим, дати насильницькій та репресивній Республіці Ґілеад відпір чи продовжувати отримувати з цього прибуток?».
The Daily Telegraph: «Роман вирішує питання зіткнення ліберальних і тоталітарних режимів, це також історія сталого віку — і Етвуд надає своїм читачам-підліткам переконливі ідентичності. «Заповіти» містять багато дотепності та блиску, але остаточне формування зводить його до чогось відновного, але дивно м'якого. Як і один з молочних напоїв тітки Лідії, повернення Етвуд до Ґілеаду занадто легко ковтати».
Коли книжка вийде в Україні
В українському перекладі книжку, як і «Оповідь служниці», опублікує КСД. На їхньому сайті вже можна зробити передзамовлення (клубна ціна — 179 грн). Обкладинка і точна дата виходу будуть відомі трохи згодом.
Книга року ВВС: що треба знати про номінантів на головну українську книжкову премію
Коротко розповідаємо, що треба знати про премію Книга року ВВС та хто може її отримати у цьому році.
Хто попав у довгий список
Оголосили довгий список номінантів премії Книга року-BBC. Так, ми отримали 24 номінанта головної номінації, 10 — дитячої і 8 — есеїстики. Детальніше з усіма номінантами можна ознайомитися тут.
Що треба знати про премію
Довгі списки формувала редакція ВВС Україна.
Переможець у кожній номінації отримає грошову премію в розмірі гривневого еквіваленту £1,000.
Видавці книг-переможців у обох номінаціях отримають право використовувати логотип премії Книга року ВВС на наступних виданнях.
Як стати номінантом
Брати участь у конкурсі може будь-яке повнорозмірне видання художньої прози українською мовою. Особливу увагу члени журі звертатимуть на твори, які мають темою соціальну, расову та етнічну толерантність.
Важливо, що автори мають бути живими на момент визначення книжки-переможця. Книжка мусить бути опублікованою накладом не менше 1000 примірників і бути в продажу на момент оголошення довгого списку. Книги-учасниці конкурсу мають бути виданими між вереснем попереднього та вереснем поточного років. Також книжка не повинна містити наклепів, розпалювати будь-яку ворожнечу і загалом має відповідати стандартам мовлення ВВС. Вона мусить бути оригінальною роботою автора і не порушувати копірайт чи інші права третіх сторін.
Хто перемагав у минулих роках
2018 — Юрій Андрухович «Коханці юстиції»
2017 — Катерина Калитко «Земля загублених, або маленькі страшні казки»
2016 — Таня Малярчук «Забуття»
2015 — Василь Махно «Дім у Бейтінґ Голлов»
2014 — Софія Андрухович «Фелікс Австрія»
Сергій Жадан «Ворошиловград» (Книга десятиліття ВВС)
2013 — Ярослав Мельник «Далекий простір»
2012 — Юрій Винничук «Танго смерті»
2011 — Володимир Рутківський «Cині води»
2010 — Сергій Жадан «Ворошиловград»
2009 — Іздрик «ТАКЕ»
2008 — Люко Дашвар «Молоко з кров'ю»
2007 — Володимир Діброва «Андріївський узвіз»
2006 — Сергій Жадан «Капітал»
2005 — Юрій Винничук «Весняні ігри в осінніх садах»
Коротко розповідаємо, що треба знати про премію Книга року ВВС та хто може її отримати у цьому році.
Хто попав у довгий список
Оголосили довгий список номінантів премії Книга року-BBC. Так, ми отримали 24 номінанта головної номінації, 10 — дитячої і 8 — есеїстики. Детальніше з усіма номінантами можна ознайомитися тут.
Що треба знати про премію
Довгі списки формувала редакція ВВС Україна.
Переможець у кожній номінації отримає грошову премію в розмірі гривневого еквіваленту £1,000.
Видавці книг-переможців у обох номінаціях отримають право використовувати логотип премії Книга року ВВС на наступних виданнях.
Як стати номінантом
Брати участь у конкурсі може будь-яке повнорозмірне видання художньої прози українською мовою. Особливу увагу члени журі звертатимуть на твори, які мають темою соціальну, расову та етнічну толерантність.
Важливо, що автори мають бути живими на момент визначення книжки-переможця. Книжка мусить бути опублікованою накладом не менше 1000 примірників і бути в продажу на момент оголошення довгого списку. Книги-учасниці конкурсу мають бути виданими між вереснем попереднього та вереснем поточного років. Також книжка не повинна містити наклепів, розпалювати будь-яку ворожнечу і загалом має відповідати стандартам мовлення ВВС. Вона мусить бути оригінальною роботою автора і не порушувати копірайт чи інші права третіх сторін.
Хто перемагав у минулих роках
2018 — Юрій Андрухович «Коханці юстиції»
2017 — Катерина Калитко «Земля загублених, або маленькі страшні казки»
2016 — Таня Малярчук «Забуття»
2015 — Василь Махно «Дім у Бейтінґ Голлов»
2014 — Софія Андрухович «Фелікс Австрія»
Сергій Жадан «Ворошиловград» (Книга десятиліття ВВС)
2013 — Ярослав Мельник «Далекий простір»
2012 — Юрій Винничук «Танго смерті»
2011 — Володимир Рутківський «Cині води»
2010 — Сергій Жадан «Ворошиловград»
2009 — Іздрик «ТАКЕ»
2008 — Люко Дашвар «Молоко з кров'ю»
2007 — Володимир Діброва «Андріївський узвіз»
2006 — Сергій Жадан «Капітал»
2005 — Юрій Винничук «Весняні ігри в осінніх садах»
Тайлер Дерден, Гай Фокс чи Панночка: шість літературних варіантів костюма на Геловін
До Геловіну залишилось менше двох тижнів, тож пора подумати про костюм. Зібрали добірку книжок, в образах головних героїв яких можна зустріти свято.
⠀
Спойлерів сюжетів немає, адже в описах використано лише загальновідомі факти та фрагменти анотацій.
⠀
«Механічний апельсин», Ентоні Берджес
⠀
Образ головного героя роману підлітка Алекса ДеЛарджа, лідера банди, яка намагається підірвати існуючі порядки англійського суспільства через субкультуру надзвичайної жорстокості. В романі герой грабує, ґвалтує, вбиває, п’є молоко і слухає Бетговена. В кіно Алекса зіграв Малкольм Макдауел і зайняв десяте місце в сотні найкращих лиходіїв за версією американського інституту кіномистецтва.
⠀
«Химерна пригода з доктором Джекілом та містером Гайдом», Роберт Стівенсон
⠀
Одразу після публікації у 1886 році історія викликала справжній фурор серед американської та англійської публіки. Обирати вам, чий образ більше до душі: респектабельного доктора Генрі Джекіла чи огидного на вигляд Едварда Гайда, чи...
⠀
«Бійцівський клуб», Чак Поланік
⠀
Образ безіменного героя, який бореться із своїм наростаючим дискомфортом через споживацтво і зміни по відношенню до чоловічої статі у американській культурі. Намагаючись подолати це, він створює підпільний бійцівський клуб як радикальну форму психотерапії. Роман екранізовано у 1999 році, а головні ролі зіграли актори Бред Пітт, Едвард Нортон і Гелена Бонем Картер.
⠀
«V означає вендета», Алан Мур і Девід Ллойд
⠀
Образ таємничого революціонера, анархіста, генетичного експерименту, одягненого в маску Гая Фокса, який називає себе V і починає складну, жорстоку і навмисно театральну кампанію, щоб убити своїх колишніх викрадачів і зруйнувати тоталітарний режим. У 2006 році за мотивами був випущений однойменний фільм.
⠀
За даними The New York Times за кількістю куплених примірників маска Гая Фокса побила майже всі рекорди, обігнавши маску Бетмена і Гаррі Поттера, тому є ризик бути не одним таким героєм.
⠀
«Вій», Микола Гоголь
⠀
Образ Панночки, над якою студент-філософ з київської бурси Хома Брут повинен був три ночі читати молитву.
⠀
«Три мушкетери», Олександр Дюма
⠀
Образ леді Вінтер, вона ж Міледі, Анна де Бейль і т.д. шпигунки і вбивці, яку у 16-річному віці таврували як злочинницю, яка спокусила священика і змусила його викрасти церковні посудини. На правому плечі дівчини випалено квітку лілії.
⠀
Не факт, що той чи інший образ буде гарантовано упізнаваний на вечірці, проте не біда, адже невідомість лякає ще більше.
До Геловіну залишилось менше двох тижнів, тож пора подумати про костюм. Зібрали добірку книжок, в образах головних героїв яких можна зустріти свято.
⠀
Спойлерів сюжетів немає, адже в описах використано лише загальновідомі факти та фрагменти анотацій.
⠀
«Механічний апельсин», Ентоні Берджес
⠀
Образ головного героя роману підлітка Алекса ДеЛарджа, лідера банди, яка намагається підірвати існуючі порядки англійського суспільства через субкультуру надзвичайної жорстокості. В романі герой грабує, ґвалтує, вбиває, п’є молоко і слухає Бетговена. В кіно Алекса зіграв Малкольм Макдауел і зайняв десяте місце в сотні найкращих лиходіїв за версією американського інституту кіномистецтва.
⠀
«Химерна пригода з доктором Джекілом та містером Гайдом», Роберт Стівенсон
⠀
Одразу після публікації у 1886 році історія викликала справжній фурор серед американської та англійської публіки. Обирати вам, чий образ більше до душі: респектабельного доктора Генрі Джекіла чи огидного на вигляд Едварда Гайда, чи...
⠀
«Бійцівський клуб», Чак Поланік
⠀
Образ безіменного героя, який бореться із своїм наростаючим дискомфортом через споживацтво і зміни по відношенню до чоловічої статі у американській культурі. Намагаючись подолати це, він створює підпільний бійцівський клуб як радикальну форму психотерапії. Роман екранізовано у 1999 році, а головні ролі зіграли актори Бред Пітт, Едвард Нортон і Гелена Бонем Картер.
⠀
«V означає вендета», Алан Мур і Девід Ллойд
⠀
Образ таємничого революціонера, анархіста, генетичного експерименту, одягненого в маску Гая Фокса, який називає себе V і починає складну, жорстоку і навмисно театральну кампанію, щоб убити своїх колишніх викрадачів і зруйнувати тоталітарний режим. У 2006 році за мотивами був випущений однойменний фільм.
⠀
За даними The New York Times за кількістю куплених примірників маска Гая Фокса побила майже всі рекорди, обігнавши маску Бетмена і Гаррі Поттера, тому є ризик бути не одним таким героєм.
⠀
«Вій», Микола Гоголь
⠀
Образ Панночки, над якою студент-філософ з київської бурси Хома Брут повинен був три ночі читати молитву.
⠀
«Три мушкетери», Олександр Дюма
⠀
Образ леді Вінтер, вона ж Міледі, Анна де Бейль і т.д. шпигунки і вбивці, яку у 16-річному віці таврували як злочинницю, яка спокусила священика і змусила його викрасти церковні посудини. На правому плечі дівчини випалено квітку лілії.
⠀
Не факт, що той чи інший образ буде гарантовано упізнаваний на вечірці, проте не біда, адже невідомість лякає ще більше.
«Не читав, але засуджую»: як радянська влада знищила Нобелівського лауреата
23 жовтня 1958 року було оголошено, що Нобелівську премію по літературі присуджено Борису Пастернаку.
Через тиждень на адресу Шведської академії надійшла телеграма: «З огляду на те значення, яке здобула присуджена мені нагорода в суспільстві, до якого я належу, я повинен від неї відмовитися. Не сприймайте за образу мою добровільну відмову». Письменник нагороду не прийняв. Розповідаємо, що трапилось за тиждень та чому премію родина Пастернака змогла забрати лише у 1989-у.
⠀
📌 Поки зарубіжні письменники вітали колегу з Нобелем, в Радянському Союзі почалось повномасштабне цькування Пастернака. Московське радіо повідомило, що «присудження Нобелівської премії — політичний акт, спрямований проти радянської держави». Літературна газета опублікувала статтю, в якій назвала Пастернака «наживкою на ґачку антирадянської пропаганди». А вже 27 жовтня, на спеціальному засіданні Спілки письменників СРСР було вирішено виключити Пастернака з організації і просити Хрущова вислати поета з країни.
⠀
📌 Все через увагу до Пастернака та його роман «Доктор Живаго». Останній було визнано антирадянським, адже в ньому викривались досягнення Жовтневої революції 1917 року.
⠀
📌 В день присудження премії, Президія ЦК КПРС навіть прийняла постанову, яка визнала рішення Нобелівського комітету черговою спробою втягування в Холодну війну. Далі естафету цькування підхопили мітинги, що проходили на робочих місцях, в інститутах, заводах, творчих спілках. Писались колективні образливі листи з вимогою покарати поета. Хоча роману ніхто з них навіть не читав. Саме з цих подій походить фраза «не читав, але засуджую».
⠀
📌 Перед Микитою Хрущовим клопотались за нобелівського лауреата прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру та Альбер Камю.
⠀
📌 Найвпливовіші письменники того часу, зокрема, Олдос Гакслі, Альбер Камю, Андре Моруа, Ернест Гемінґвей виступали на підтримку радянського письменника: відправляли листи в уряд СРСР з проханнями припинити переслідування Пастернака. Тож, переважно завдяки увазі цивілізованого світу, письменника не було страчено чи засуджено. У відповідь Радянський Союз звісно запевняв, що з автором, його безпекою та свободою все гаразд.
⠀
📌 Через півтора роки Пастернак помер, в злиднях та з тягарем через насилля над його волею. Гонорари за зарубіжні видання чекали письменника за кордоном, коли в Союзі ж він був позбавлений будь-яких засобів на існування. Нобелівський комітет, вважаючи відмову Бориса Пастернака від премії вимушеною і недійсною, передав медаль лауреата членам його сім'ї. Сталось це на урочистому прийомі 10 грудня 1989 році.
⠀
📌 На честь письменника, який несправделиво втратив законне право бути тріумфатором, звучала трагічна мелодія з сюїти Баха. Син Пастернака тоді сказав: «Хочеться вірити, що ті благодійні зміни, які відбуваються зараз у світі, і зробили можливим сьогоднішню подію, дійсно приведуть людство до того мирного і вільного існування, на яке так сподівався мій батько і для якого він працював».
23 жовтня 1958 року було оголошено, що Нобелівську премію по літературі присуджено Борису Пастернаку.
Через тиждень на адресу Шведської академії надійшла телеграма: «З огляду на те значення, яке здобула присуджена мені нагорода в суспільстві, до якого я належу, я повинен від неї відмовитися. Не сприймайте за образу мою добровільну відмову». Письменник нагороду не прийняв. Розповідаємо, що трапилось за тиждень та чому премію родина Пастернака змогла забрати лише у 1989-у.
⠀
📌 Поки зарубіжні письменники вітали колегу з Нобелем, в Радянському Союзі почалось повномасштабне цькування Пастернака. Московське радіо повідомило, що «присудження Нобелівської премії — політичний акт, спрямований проти радянської держави». Літературна газета опублікувала статтю, в якій назвала Пастернака «наживкою на ґачку антирадянської пропаганди». А вже 27 жовтня, на спеціальному засіданні Спілки письменників СРСР було вирішено виключити Пастернака з організації і просити Хрущова вислати поета з країни.
⠀
📌 Все через увагу до Пастернака та його роман «Доктор Живаго». Останній було визнано антирадянським, адже в ньому викривались досягнення Жовтневої революції 1917 року.
⠀
📌 В день присудження премії, Президія ЦК КПРС навіть прийняла постанову, яка визнала рішення Нобелівського комітету черговою спробою втягування в Холодну війну. Далі естафету цькування підхопили мітинги, що проходили на робочих місцях, в інститутах, заводах, творчих спілках. Писались колективні образливі листи з вимогою покарати поета. Хоча роману ніхто з них навіть не читав. Саме з цих подій походить фраза «не читав, але засуджую».
⠀
📌 Перед Микитою Хрущовим клопотались за нобелівського лауреата прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру та Альбер Камю.
⠀
📌 Найвпливовіші письменники того часу, зокрема, Олдос Гакслі, Альбер Камю, Андре Моруа, Ернест Гемінґвей виступали на підтримку радянського письменника: відправляли листи в уряд СРСР з проханнями припинити переслідування Пастернака. Тож, переважно завдяки увазі цивілізованого світу, письменника не було страчено чи засуджено. У відповідь Радянський Союз звісно запевняв, що з автором, його безпекою та свободою все гаразд.
⠀
📌 Через півтора роки Пастернак помер, в злиднях та з тягарем через насилля над його волею. Гонорари за зарубіжні видання чекали письменника за кордоном, коли в Союзі ж він був позбавлений будь-яких засобів на існування. Нобелівський комітет, вважаючи відмову Бориса Пастернака від премії вимушеною і недійсною, передав медаль лауреата членам його сім'ї. Сталось це на урочистому прийомі 10 грудня 1989 році.
⠀
📌 На честь письменника, який несправделиво втратив законне право бути тріумфатором, звучала трагічна мелодія з сюїти Баха. Син Пастернака тоді сказав: «Хочеться вірити, що ті благодійні зміни, які відбуваються зараз у світі, і зробили можливим сьогоднішню подію, дійсно приведуть людство до того мирного і вільного існування, на яке так сподівався мій батько і для якого він працював».
«Якби чоловіків зображували лише коханцями»: що таке тест Бекдел та як він змінив літературу
Бекдел — це тест для перевірки художнього твору на гендерну упередженість. Розказуємо як жарт з коміксу став індикатором гендерної нерівності.
📌 «Уявіть, якби чоловіків зображували тільки коханими і ніколи друзями, солдатами, мислителями, мрійниками», — так у своєму есе «Власна кімната» писала у 1929 році Вірджинія Вульф.
📌 Пізніше цією працею надихнулась американська карикатуристка Елісон Бекдел і в одному зі своїх коміксів 1985 року зобразила героїню, яка на запрошення піти в кіно, відповіла, що з певного часу ходить тільки на ті фільми, де:
• є принаймні дві жіночі персонажки з іменами
• які розмовляють між собою
• про щось, крім чоловіків.
📌 Фільму, який задовольнив би одразу три критерії в прокаті не знайшлось, тож жінки пішли додому. Пригадуючи, що останньою відповідною стрічкою був лише «Чужий».
📌 Тест Бекдел починався як жарт, проте став популярним індикатором активної присутності жінок у фільмах та літературі, де навіть зараз жіночі образи показані неповноцінними. Тест привернув академічну увагу і має десятки наслідувачів.
📌 У 2014 році Бекдел стала лауреатом «гранту для геніїв» на суму 625 000 доларів, у 2018 році термін увійшов до Оксфордського словника англійської мови. У тому ж році у програмному забезпеченні для написання кіносценаріїв почали впроваджуватися функції, що дозволяють письменникам та письменницям аналізувати власні тексти на ґендерну репрезентацію.
Бекдел — це тест для перевірки художнього твору на гендерну упередженість. Розказуємо як жарт з коміксу став індикатором гендерної нерівності.
📌 «Уявіть, якби чоловіків зображували тільки коханими і ніколи друзями, солдатами, мислителями, мрійниками», — так у своєму есе «Власна кімната» писала у 1929 році Вірджинія Вульф.
📌 Пізніше цією працею надихнулась американська карикатуристка Елісон Бекдел і в одному зі своїх коміксів 1985 року зобразила героїню, яка на запрошення піти в кіно, відповіла, що з певного часу ходить тільки на ті фільми, де:
• є принаймні дві жіночі персонажки з іменами
• які розмовляють між собою
• про щось, крім чоловіків.
📌 Фільму, який задовольнив би одразу три критерії в прокаті не знайшлось, тож жінки пішли додому. Пригадуючи, що останньою відповідною стрічкою був лише «Чужий».
📌 Тест Бекдел починався як жарт, проте став популярним індикатором активної присутності жінок у фільмах та літературі, де навіть зараз жіночі образи показані неповноцінними. Тест привернув академічну увагу і має десятки наслідувачів.
📌 У 2014 році Бекдел стала лауреатом «гранту для геніїв» на суму 625 000 доларів, у 2018 році термін увійшов до Оксфордського словника англійської мови. У тому ж році у програмному забезпеченні для написання кіносценаріїв почали впроваджуватися функції, що дозволяють письменникам та письменницям аналізувати власні тексти на ґендерну репрезентацію.
«Дорогий, містере Голмс, мій лев захворів»: хто, навіщо і як писав листи головному літературному детективу
Шерлок Голмс та доктор Ватсон жили у Лондонській квартирі за адресою Бейкер-стріт, 221b у період з 1881 по 1904 рік. На момент написання детективів такої адреси в місті не існувало: вулиця була, але номеру будинку — ні. Артур Конан Дойл зробив це навмисно, щоб не турбувати мешканців вулиці, проте прихильники все одно писали на неіснуючу адресу. Розповідаємо про долю цих листів та що саме писали прихильники детектива.
⠀
📌 Листи доставляли самому письменнику в Скотленд-Ярд, медику Джозефу Беллу, який вважався прототипом Голмса або в сусідні будинки на Бейкер-стріт. Згодом вулицю продовжили і 221 номер опинився серед номерів, що дісталися будівельному товариству Abbey National.
⠀
📌 Листи продовжували надсилати і установі навіть довелось найняти співробітника для обробки кореспонденції, яка приходила на ім’я Шерлока Голмса. Багато хто висловлював повагу, дехто просив поради та допомоги, щиро вважаючи, що пише реальній людині. У Abbey National відповідали, що детектив вийшов на пенсію та займається бджільництвом.
⠀
📌 У 1985 році дослідник творчості Конан Дойла Річард Ланселін Грін опублікував добірку найцікавіших і найнезвичніших листів Голмсу. Ось декілька з них:
⠀
📌 «Мій дорогий Шерлоку Голмс, я — молодий адвокат з Каліфорнії. Зараз я працюю над справою, у якій згодилися б усі Ваші детективні уміння і Ваш геніальний розум. Якщо коротко, то мова йде про молоду жінку та кохання. Я не можу сказати більше, доки Ви не повідомите, чи зможете приділити мені час. З повагою, Р. Ланг. Фрімонт, Каліфорнія, США».
⠀
📌 «Дорогий містер Голмс, я хотів дізнатися, чи не могли б Ви приїхати до мене в школу? Заняття починаються в наступному місяці. Туди дуже легко дістатися на човні, а обідати Ви могли б в нашій їдальні. Ви можете зупинитися в моїй кімнаті. Я поки не питав маму, але, так як Ви знаменитий детектив, я думаю, вона буде щаслива, якщо Ви допоможете їй знайти книгу з французькими рецептами, яку вона загубила. У мене є зайва ключка, так що Ви могли б грати в крикет (улюблене заняття англійців). Ще у мене є великий кольоровий телевізор Sony, так що Ви зможете дивитися Ваше шоу «Sherlock Holmes Mystery Theatre». Якщо хочете, візьміть з собою доктора Ватсона. Він міг би жити в кімнаті моїх батьків. Будь ласка, повідомте мені, коли Ваша човен прибуде.
⠀
Сподіваюсь на швидку зустріч,
Джон Цімсі. Роздейл, Нью-Йорк, США».
⠀
📌 «Привіт, Шерлок! Я знаю, що ти найкращий. Мій лев захворів. Що мені робити? Допоможи!
⠀
Твій Маркус Вайднер. Рюссельсхайм, Західна Німеччина».
⠀
📌 У 1990 році по вулиці Бейкер-стріт створили музей Шерлока Голмса, будинок згодом отримав офіційну поштову адресу 221b, хоча його реальний номер 239.
⠀
📌 Листи продовжують надходити.
Шерлок Голмс та доктор Ватсон жили у Лондонській квартирі за адресою Бейкер-стріт, 221b у період з 1881 по 1904 рік. На момент написання детективів такої адреси в місті не існувало: вулиця була, але номеру будинку — ні. Артур Конан Дойл зробив це навмисно, щоб не турбувати мешканців вулиці, проте прихильники все одно писали на неіснуючу адресу. Розповідаємо про долю цих листів та що саме писали прихильники детектива.
⠀
📌 Листи доставляли самому письменнику в Скотленд-Ярд, медику Джозефу Беллу, який вважався прототипом Голмса або в сусідні будинки на Бейкер-стріт. Згодом вулицю продовжили і 221 номер опинився серед номерів, що дісталися будівельному товариству Abbey National.
⠀
📌 Листи продовжували надсилати і установі навіть довелось найняти співробітника для обробки кореспонденції, яка приходила на ім’я Шерлока Голмса. Багато хто висловлював повагу, дехто просив поради та допомоги, щиро вважаючи, що пише реальній людині. У Abbey National відповідали, що детектив вийшов на пенсію та займається бджільництвом.
⠀
📌 У 1985 році дослідник творчості Конан Дойла Річард Ланселін Грін опублікував добірку найцікавіших і найнезвичніших листів Голмсу. Ось декілька з них:
⠀
📌 «Мій дорогий Шерлоку Голмс, я — молодий адвокат з Каліфорнії. Зараз я працюю над справою, у якій згодилися б усі Ваші детективні уміння і Ваш геніальний розум. Якщо коротко, то мова йде про молоду жінку та кохання. Я не можу сказати більше, доки Ви не повідомите, чи зможете приділити мені час. З повагою, Р. Ланг. Фрімонт, Каліфорнія, США».
⠀
📌 «Дорогий містер Голмс, я хотів дізнатися, чи не могли б Ви приїхати до мене в школу? Заняття починаються в наступному місяці. Туди дуже легко дістатися на човні, а обідати Ви могли б в нашій їдальні. Ви можете зупинитися в моїй кімнаті. Я поки не питав маму, але, так як Ви знаменитий детектив, я думаю, вона буде щаслива, якщо Ви допоможете їй знайти книгу з французькими рецептами, яку вона загубила. У мене є зайва ключка, так що Ви могли б грати в крикет (улюблене заняття англійців). Ще у мене є великий кольоровий телевізор Sony, так що Ви зможете дивитися Ваше шоу «Sherlock Holmes Mystery Theatre». Якщо хочете, візьміть з собою доктора Ватсона. Він міг би жити в кімнаті моїх батьків. Будь ласка, повідомте мені, коли Ваша човен прибуде.
⠀
Сподіваюсь на швидку зустріч,
Джон Цімсі. Роздейл, Нью-Йорк, США».
⠀
📌 «Привіт, Шерлок! Я знаю, що ти найкращий. Мій лев захворів. Що мені робити? Допоможи!
⠀
Твій Маркус Вайднер. Рюссельсхайм, Західна Німеччина».
⠀
📌 У 1990 році по вулиці Бейкер-стріт створили музей Шерлока Голмса, будинок згодом отримав офіційну поштову адресу 221b, хоча його реальний номер 239.
⠀
📌 Листи продовжують надходити.
«Пригоди Тентена в країні совєтів»: що треба знати про легендарний бельгійський комікс, який вперше видали в Україні
В Україні вперше видали легендарний бельгійський комікс про репортера Тентена. Розповідаємо, що треба про нього знати.
Що це за комікс
Вперше він був виданий у 1929 році. Його автор — Ерже (Жорж Проспер Ремі). Загалом з 1930 по 1976 він створив 24 альбоми коміксу. Головний герой серії — молодий газетний репортер Тентен. Завдяки своїй професії він подорожує по всьому світу і стає учасником захоплюючих пригод. Разом з ним завжди знаходиться його друг — фокстер'єр Мілу.
Їхні пригоди представляють собою суміш різних жанрів. Серед них — авантюрний роман, детектив, сатира, роман-подорож, наукова фантастика тощо.
«Пригоди Тентена» перекладено понад 50 мовами, а деякі епізоди були екранізовані. Зокрема, у 2011 році відбулася прем'єра фільму «Пригоди Тентена: Таємниця Єдинорога» Стівена Спілберга та Пітера Джексона.
Пригоди Тентена у СРСР
Перший комікс має назву «Тентен у країні совєтів» (саме його видали в Україні). В ньому йдеться, зокрема, про колективізацію, голод і гоніння українців. Також Тентен переконується в тому, що більшовики творять в країні свавілля і насильство. Він намагається їм завадити.
Ерже не просто так обрав своєю першою темою Радянський союз. Справа у тому, що інформації в другій половині 1920-х років було недостатньо, особливо про таку таємну державу як СРСР. Тим паче, ця країна викликала ще більше зацікавлення у Бельгії, яка багато інвестувала в Російську імперію, будувала там заводи, фабрики, прокладала залізничні і трамвайні колії. Тому бельгійцям було і цікаво, і страшно дізнаватися щось про СРСР.
В Україні вперше видали легендарний бельгійський комікс про репортера Тентена. Розповідаємо, що треба про нього знати.
Що це за комікс
Вперше він був виданий у 1929 році. Його автор — Ерже (Жорж Проспер Ремі). Загалом з 1930 по 1976 він створив 24 альбоми коміксу. Головний герой серії — молодий газетний репортер Тентен. Завдяки своїй професії він подорожує по всьому світу і стає учасником захоплюючих пригод. Разом з ним завжди знаходиться його друг — фокстер'єр Мілу.
Їхні пригоди представляють собою суміш різних жанрів. Серед них — авантюрний роман, детектив, сатира, роман-подорож, наукова фантастика тощо.
«Пригоди Тентена» перекладено понад 50 мовами, а деякі епізоди були екранізовані. Зокрема, у 2011 році відбулася прем'єра фільму «Пригоди Тентена: Таємниця Єдинорога» Стівена Спілберга та Пітера Джексона.
Пригоди Тентена у СРСР
Перший комікс має назву «Тентен у країні совєтів» (саме його видали в Україні). В ньому йдеться, зокрема, про колективізацію, голод і гоніння українців. Також Тентен переконується в тому, що більшовики творять в країні свавілля і насильство. Він намагається їм завадити.
Ерже не просто так обрав своєю першою темою Радянський союз. Справа у тому, що інформації в другій половині 1920-х років було недостатньо, особливо про таку таємну державу як СРСР. Тим паче, ця країна викликала ще більше зацікавлення у Бельгії, яка багато інвестувала в Російську імперію, будувала там заводи, фабрики, прокладала залізничні і трамвайні колії. Тому бельгійцям було і цікаво, і страшно дізнаватися щось про СРСР.
Гени, історія людства та інфекції: п'ять книжок, які рекомендує Білл Ґейтс
Білл Ґейтс не тільки один з найвидатніших людей в історії, він ще один з найрозумніших. Ґейтс регулярно читає дуже багато книжок, за годину він прочитує близько 150 сторінок і запам'ятовує 90% інформації. Сьогодні розповімо про кілька його улюблених книжок.
«Складні речі простими словами», Рендалл Монро
Це книжка програміста, художника і автора популярного веб-коміксу xkcd. У ній він доступно розповідає про сучасні технології, використовуючи при цьому всього лише 1 000 найпоширеніших англійських слів.
«Це блискучий задум. Якщо ви не можете пояснити щось простими словами, то ви насправді не розумієте цього», — говорить Білл про цю роботу.
«Гени», Сіддгартха Мукерджі
Книжку написав учений, медик і письменник, який отримав Пулітцерівську премію. Автор намагається відповісти на питання, що стосуються природи людини, і з'ясувати, що ж робить нас нами.
«Мукерджі написав книгу для непрофесійної аудиторії, тому що знає, що сучасна генна інженерія знаходиться на порозі великих відкриттів, які вплинуть на наше життя», —стверджує Білл Ґейтс.
«Sapiens. Коротка історія людства», Юваль Ной Харарі
Близько 100 000 років тому на Землі існувало шість людських видів. Але чому саме Homo sapiens вдалося вижити? Саме на це питання і намагається відповісти у своїй книзі професор Єврейського університету в Єрусалимі Юваль Ной Харарі. Також він дивиться в майбутнє, де генна інженерія і штучний інтелект змінять наше уявлення про людину.
«Ми з дружиною прочитали книгу і ще довго обговорювали цю тему. Харарі взявся вирішити дуже непросту проблему: розповісти про історію людської раси всього лише в 400 сторінках. Я б рекомендував цю книгу будь-кому, хто цікавиться історією та майбутнім нашого виду», — говорить засновник Microsoft.
«Інфекції і нерівність», Пол Фармер
Один з провідних світових епідеміологів Пол Фармер займався станом системи охорони здоров'я на Ґаїті. У книжці йдеться про те, наскільки важливі ліки і належне лікування для подолання таких смертельних хвороб, як СНІД, туберкульоз і малярія.
«У своїй книзі Пол Фармер показує величезну прірву між здоров'ям багатих і бідних», — говорить Ґейтс.
«Життєво важливе питання», Нік Лейн
У цій книзі британський біохімік і письменник Нік Лейн шукає відповіді на нагальні питання про те, як на Землі з'явилося життя і як перемогти хвороби.
«Він намагається переконати людей, наскільки важливу роль відіграє енергія у всіх живих істот. Навіть якщо щось з його праць виявиться невірним, вважаю, він внесе великий внесок в наше розуміння появи життя», — говорить Білл Ґейтс.
Білл Ґейтс не тільки один з найвидатніших людей в історії, він ще один з найрозумніших. Ґейтс регулярно читає дуже багато книжок, за годину він прочитує близько 150 сторінок і запам'ятовує 90% інформації. Сьогодні розповімо про кілька його улюблених книжок.
«Складні речі простими словами», Рендалл Монро
Це книжка програміста, художника і автора популярного веб-коміксу xkcd. У ній він доступно розповідає про сучасні технології, використовуючи при цьому всього лише 1 000 найпоширеніших англійських слів.
«Це блискучий задум. Якщо ви не можете пояснити щось простими словами, то ви насправді не розумієте цього», — говорить Білл про цю роботу.
«Гени», Сіддгартха Мукерджі
Книжку написав учений, медик і письменник, який отримав Пулітцерівську премію. Автор намагається відповісти на питання, що стосуються природи людини, і з'ясувати, що ж робить нас нами.
«Мукерджі написав книгу для непрофесійної аудиторії, тому що знає, що сучасна генна інженерія знаходиться на порозі великих відкриттів, які вплинуть на наше життя», —стверджує Білл Ґейтс.
«Sapiens. Коротка історія людства», Юваль Ной Харарі
Близько 100 000 років тому на Землі існувало шість людських видів. Але чому саме Homo sapiens вдалося вижити? Саме на це питання і намагається відповісти у своїй книзі професор Єврейського університету в Єрусалимі Юваль Ной Харарі. Також він дивиться в майбутнє, де генна інженерія і штучний інтелект змінять наше уявлення про людину.
«Ми з дружиною прочитали книгу і ще довго обговорювали цю тему. Харарі взявся вирішити дуже непросту проблему: розповісти про історію людської раси всього лише в 400 сторінках. Я б рекомендував цю книгу будь-кому, хто цікавиться історією та майбутнім нашого виду», — говорить засновник Microsoft.
«Інфекції і нерівність», Пол Фармер
Один з провідних світових епідеміологів Пол Фармер займався станом системи охорони здоров'я на Ґаїті. У книжці йдеться про те, наскільки важливі ліки і належне лікування для подолання таких смертельних хвороб, як СНІД, туберкульоз і малярія.
«У своїй книзі Пол Фармер показує величезну прірву між здоров'ям багатих і бідних», — говорить Ґейтс.
«Життєво важливе питання», Нік Лейн
У цій книзі британський біохімік і письменник Нік Лейн шукає відповіді на нагальні питання про те, як на Землі з'явилося життя і як перемогти хвороби.
«Він намагається переконати людей, наскільки важливу роль відіграє енергія у всіх живих істот. Навіть якщо щось з його праць виявиться невірним, вважаю, він внесе великий внесок в наше розуміння появи життя», — говорить Білл Ґейтс.
Відлюдництво, чіткий розпорядок дня та пончики: як працюють всесвітньо відомі письменники
Рідко читача цікавить, як саме улюблений автор написав ту чи іншу книгу. Але умови можуть краще розкрити не тільки самого автора, але й його творіння. Розказуємо, як працюється всесвітньо відомим письменникам.
Харукі Муракамі
⠀
Коли Харукі Муракамі працює над романом, то встає о четвертій ранку і пише по п’ять-шість годин поспіль. Після роботи бігає по 10 км або пропливає 1,5 км (або і те, і інше), читає, слухає музику. «Це може здатися парадоксальним, але якщо б я не був настільки поглинений музикою, я б не став письменником. Навіть зараз, майже 30 років по тому, я як і раніше черпаю багато з музики». О дев'ятій вечора лягає спати. Письменник зауважує, що тільки будучи сильним фізично писатиме сильні та потужні тексти. А чіткий режим допомагає занурюватись у транс і є корисним для творчості.
⠀
Франц Кафка
⠀
Кафка страждав від безсоння, проте саме ночі без сну доводили письменника до химерних фантазій з яких народжувалися ідеї знаменитих творів. Але в таких умовах Кафка хронічно не міг закінчувати твори до кінця, тексти часто просто обривалися, тож повністю завершеними можна вважати лише окремі оповідання автора.
⠀
Марсель Пруст
⠀
Марсель Пруст, з 1908 року та до самої своєї смерті у 1922, займався романом «У пошуках утраченого часу», який і приніс автору всесвітнє визнання. Епопея складається з семи частин та містить понад 2000 персонажів.
⠀
Щоб повністю зосередитися на цій роботі, Пруст у 1910 році ізолювався від суспільства і майже не покидав апартаментів у центрі Парижу. Лише зрідка виходив по деталі та враження для роману. Прокидався пізно вдень — в три, чотири чи навіть в шість годин, а писав по ночам. Прокинувшись одразу запалював спеціальний порошок, що містить опіум, який полегшував хронічну астму письменника.
⠀
Жан-Поль Сартр
⠀
Сартр стверджував, що для того аби бути продуктивним, не обов'язково дуже багато працювати. Три години зранку і три ввечері — цілком достатньо. До полудня Сартр працював вдома, потім йшов на обід з друзями, де часом різко вскакував з-за столу і мчав відпрацьовувати свій вечірній план. Але поєднувати ці шість годин і світське життя з його жирною їжею, міцними напоями, наркотиками та тютюном було нелегко. Проте найвідоміші екзистенційні твори автора, зокрема депресивний роман «Нудота», з'являлися саме в таких умовах — на фоні нервових виснажень та недосипання.
⠀
Патриція Гайсміт
⠀
Авторка «Талановитого Містера Ріплі» в житті була не меншою відлюдницею та мізантропкою, ніж герої її психологічних трилерів. Хіба що тільки творчість приносила їй справжнє задоволення, а міцні напої перед написанням романів слугували заспокійливим, щоб вгамувати божевільну енергію.
Писала Гайсміт зазвичай зранку — по три-чотири години. Як зазначав її біограф, для цього письменниці потрібні були: цигарки, сірники, попільничка, кава та пончики.
Рідко читача цікавить, як саме улюблений автор написав ту чи іншу книгу. Але умови можуть краще розкрити не тільки самого автора, але й його творіння. Розказуємо, як працюється всесвітньо відомим письменникам.
Харукі Муракамі
⠀
Коли Харукі Муракамі працює над романом, то встає о четвертій ранку і пише по п’ять-шість годин поспіль. Після роботи бігає по 10 км або пропливає 1,5 км (або і те, і інше), читає, слухає музику. «Це може здатися парадоксальним, але якщо б я не був настільки поглинений музикою, я б не став письменником. Навіть зараз, майже 30 років по тому, я як і раніше черпаю багато з музики». О дев'ятій вечора лягає спати. Письменник зауважує, що тільки будучи сильним фізично писатиме сильні та потужні тексти. А чіткий режим допомагає занурюватись у транс і є корисним для творчості.
⠀
Франц Кафка
⠀
Кафка страждав від безсоння, проте саме ночі без сну доводили письменника до химерних фантазій з яких народжувалися ідеї знаменитих творів. Але в таких умовах Кафка хронічно не міг закінчувати твори до кінця, тексти часто просто обривалися, тож повністю завершеними можна вважати лише окремі оповідання автора.
⠀
Марсель Пруст
⠀
Марсель Пруст, з 1908 року та до самої своєї смерті у 1922, займався романом «У пошуках утраченого часу», який і приніс автору всесвітнє визнання. Епопея складається з семи частин та містить понад 2000 персонажів.
⠀
Щоб повністю зосередитися на цій роботі, Пруст у 1910 році ізолювався від суспільства і майже не покидав апартаментів у центрі Парижу. Лише зрідка виходив по деталі та враження для роману. Прокидався пізно вдень — в три, чотири чи навіть в шість годин, а писав по ночам. Прокинувшись одразу запалював спеціальний порошок, що містить опіум, який полегшував хронічну астму письменника.
⠀
Жан-Поль Сартр
⠀
Сартр стверджував, що для того аби бути продуктивним, не обов'язково дуже багато працювати. Три години зранку і три ввечері — цілком достатньо. До полудня Сартр працював вдома, потім йшов на обід з друзями, де часом різко вскакував з-за столу і мчав відпрацьовувати свій вечірній план. Але поєднувати ці шість годин і світське життя з його жирною їжею, міцними напоями, наркотиками та тютюном було нелегко. Проте найвідоміші екзистенційні твори автора, зокрема депресивний роман «Нудота», з'являлися саме в таких умовах — на фоні нервових виснажень та недосипання.
⠀
Патриція Гайсміт
⠀
Авторка «Талановитого Містера Ріплі» в житті була не меншою відлюдницею та мізантропкою, ніж герої її психологічних трилерів. Хіба що тільки творчість приносила їй справжнє задоволення, а міцні напої перед написанням романів слугували заспокійливим, щоб вгамувати божевільну енергію.
Писала Гайсміт зазвичай зранку — по три-чотири години. Як зазначав її біограф, для цього письменниці потрібні були: цигарки, сірники, попільничка, кава та пончики.
Новітня історія Apple у біографії СЕО компанії: навіщо читати книжку про Тіма Кука
Журналіст Ліендер Кені написав книжку «Тім Кук. СЕО, що вивів Apple на новий рівень», яка нещодавно вийшла у видавництві «Наш Формат». Розповідаємо, про що йде мова у книжці та чому її варто прочитати.
Становлення CEO Apple
Напевно, в Україні ім'я Тіма Кука не дуже популярне. Він не Стів Джобс, не Білл Ґейтс, не Ілон Маск. Він не створював компанію з нуля і поки не вважається іконою у світі технологій. Але Тім Кук СЕО найдорожчої і найголовнішої компанії у світі. Він впливає на наш світ і життя. Тому цікаво, як йому вдалося стати тим, ким є зараз.
«Я ніколи не мав на меті бути Джобсом. Я знав, що можу бути лише собою, тому намагався бути найкращою версією себе», — говорить Тім Кук. Він народився в Алабамі, там ходив до школи. Це було не найкраще і не найліберальніше місце у штатах. Наприклад, Тім у дитинстві побачив збори членів ку-клукс-клану. Але, у той же час, саме там він почав отримувати перший досвід у бізнесі. У своєму рідному містечку він отримував перші знання та формував власний світогляд, що згодом знадобиться йому під час роботи в Apple.
Він швидко підіймався кар'єрною дробиною і у 1990-х роках, під час другого пришестя Стіва Джобса, Кук став частиною «яблучною» команди. Apple тоді була на межі банкрутства і Джобс шукав людину, яка налагодить операційний відділ, якій повністю можна довіряти, а самому зосередитися на розробках та творчості. Такою людиною став Тім Кук. Він був незамінною частиною Стіва Джобса, ідеально доповнюючи його, тому не дивно, що саме Тіма Джобс готував на роль свого наступника.
Новітня історія Apple
Пicля cмepтi Cтiвa Джoбca бiльшicть людeй ввaжaли, щo Apple пpиpeчeнa. Oднaк кoмпaнiя нe пpocтo втpимaлacя нa плaву, a й cуттєвo зpocлa тa збiльшилa пpибутки. Це стало можливим завдяки роботі Тіма Кука. Саме про останні сім-вісім років життя компанії і пише у більшій частині книжки Кені.
Тут і те, як медіа та технологічна тусовка сприймала Кука, які були його перші кроки на посаді СЕО, які продукти стали топовими та які нововведення запровадив Тім Кук. Наприклад, компанія почала більше уваги приділяти навколишньому середовищу, різноманіттю та здоров'ю (детальніше про це — нижче). Кені також розповідає, як люди сприйняли повністю Кукові нові проекти компанії — Apple Watch та iPhone Х. Спойлер — все добре, не дивлячись на острахи та критику.
Допомога світові
Стів Джобс вважав, що продукція Apple вже є достатнім вкладом у розвиток і добробут людства. У Тіма Кука позиція інша, тому в цьому плані компанія змінилася.
Apple почала зеленішати, робити своє виробництво більш екологічно безпечним (за що отримали подяки від Green Peace), ставати більше різноманітною у відборі кадрів та у допомозі людям з інвалідністю.
Сьогодні у компанії вважають, що світ треба змінювати не тільки своєю продукцією, а тим, що показувати іншим приклад, якими можна бути. Покращувати умови праці, зменшувати кількість відходів, вводити антидискрімінаційні положення. Саме тому у 2014 році Тім Кук, скритна по собі людина, зробив камінґ-аут. За його словами, це було слід зробити, щоб показати багатьом молодим людям, що можна бути частиною меншості і стати ким завгодно.
Замовити книжку можна тут.
Журналіст Ліендер Кені написав книжку «Тім Кук. СЕО, що вивів Apple на новий рівень», яка нещодавно вийшла у видавництві «Наш Формат». Розповідаємо, про що йде мова у книжці та чому її варто прочитати.
Становлення CEO Apple
Напевно, в Україні ім'я Тіма Кука не дуже популярне. Він не Стів Джобс, не Білл Ґейтс, не Ілон Маск. Він не створював компанію з нуля і поки не вважається іконою у світі технологій. Але Тім Кук СЕО найдорожчої і найголовнішої компанії у світі. Він впливає на наш світ і життя. Тому цікаво, як йому вдалося стати тим, ким є зараз.
«Я ніколи не мав на меті бути Джобсом. Я знав, що можу бути лише собою, тому намагався бути найкращою версією себе», — говорить Тім Кук. Він народився в Алабамі, там ходив до школи. Це було не найкраще і не найліберальніше місце у штатах. Наприклад, Тім у дитинстві побачив збори членів ку-клукс-клану. Але, у той же час, саме там він почав отримувати перший досвід у бізнесі. У своєму рідному містечку він отримував перші знання та формував власний світогляд, що згодом знадобиться йому під час роботи в Apple.
Він швидко підіймався кар'єрною дробиною і у 1990-х роках, під час другого пришестя Стіва Джобса, Кук став частиною «яблучною» команди. Apple тоді була на межі банкрутства і Джобс шукав людину, яка налагодить операційний відділ, якій повністю можна довіряти, а самому зосередитися на розробках та творчості. Такою людиною став Тім Кук. Він був незамінною частиною Стіва Джобса, ідеально доповнюючи його, тому не дивно, що саме Тіма Джобс готував на роль свого наступника.
Новітня історія Apple
Пicля cмepтi Cтiвa Джoбca бiльшicть людeй ввaжaли, щo Apple пpиpeчeнa. Oднaк кoмпaнiя нe пpocтo втpимaлacя нa плaву, a й cуттєвo зpocлa тa збiльшилa пpибутки. Це стало можливим завдяки роботі Тіма Кука. Саме про останні сім-вісім років життя компанії і пише у більшій частині книжки Кені.
Тут і те, як медіа та технологічна тусовка сприймала Кука, які були його перші кроки на посаді СЕО, які продукти стали топовими та які нововведення запровадив Тім Кук. Наприклад, компанія почала більше уваги приділяти навколишньому середовищу, різноманіттю та здоров'ю (детальніше про це — нижче). Кені також розповідає, як люди сприйняли повністю Кукові нові проекти компанії — Apple Watch та iPhone Х. Спойлер — все добре, не дивлячись на острахи та критику.
Допомога світові
Стів Джобс вважав, що продукція Apple вже є достатнім вкладом у розвиток і добробут людства. У Тіма Кука позиція інша, тому в цьому плані компанія змінилася.
Apple почала зеленішати, робити своє виробництво більш екологічно безпечним (за що отримали подяки від Green Peace), ставати більше різноманітною у відборі кадрів та у допомозі людям з інвалідністю.
Сьогодні у компанії вважають, що світ треба змінювати не тільки своєю продукцією, а тим, що показувати іншим приклад, якими можна бути. Покращувати умови праці, зменшувати кількість відходів, вводити антидискрімінаційні положення. Саме тому у 2014 році Тім Кук, скритна по собі людина, зробив камінґ-аут. За його словами, це було слід зробити, щоб показати багатьом молодим людям, що можна бути частиною меншості і стати ким завгодно.
Замовити книжку можна тут.
Сльози, ігнор та зневага: як письменники реагували на екранізації своїх романів
Кому як не автору казати, що книжка краща. Зібрали історії екранізацій та реакції письменників на них.
Кен Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі»
Незважаючи на те, що екранізація роману Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі» мала шалений успіх у глядачів, стрічку крутили у прокаті понад 11 років, а фільм завоював п'ять головних номінацій премії Оскар, автор все одно відмовлявся його переглядати.
Йому категорично не подобалось, що індіанця-велетня Вождя, від імені якого велася розповідь у романі, в екранізації відсунули на другий план. Навіть подавав в суд на режисера Мілоша Формана.
Є версія, що Кізі написав роман як «домашнє завдання» на літературних курсах і не особливо цікавився подальшою долею. Про останнє навіть особисто сказав Чаку Паланику.
Кізі був настільки незадоволеним, що навідріз відмовився переглядати стрічку. Одного вечора, перемикаючи канали, випадково наштовхнувся на фільм з Джеком Ніколсоном, який здався йому дуже класним, але зрозумівши, що це Макмерфі з його роману негайно вимкнув.
Стівен Кінг «Сяйво»
«Сяйво», зрежисоване Стенлі Кубриком, серед критиків є одним із найкращих фільмів у жанрі психологічного трилеру, а серед більшості глядачів найстрашнішим фільмом всіх часів. Проте для автора роману він «Як великий красивий Cadillac, тільки без мотору».
Серед причин: жінка головного героя не така, як у книзі, а лише та, яка кричить та істерить весь фільм, Джек Ніколсон, якого Кінг просив не брати на роль Джека Торренса та те, що персонаж Ніколсона одразу з'являється божевільним, замість того, щоб «божеволіти поступово», що і є трагедією в романі. На думку Кінга, в екранізації така трагедія відсутня, що кардинально змінює задум.
Брет Істон Елліс «Американський психопат»
Екранізація роману у 2000 році режисером Мері Герроном автору не сподобалась. Загалом, йому не зайшла б жодна, адже Елліс сам зазначав, що його книги для цього просто не пристосовані.
Враховуючи, що будь-який фільм вимагає візуальних відповідей на питання, «Американський психопат» губить своє призначення.
Проте, таке відношення до кіноадаптацій не завадило Еллісу у 2013 написати сценарій промо-ролика до треку Каньє Веста New Slaves з альбому Yeezus. Кліп заново відтворює одну з найкривавіших та незабутніх сцен із роману та фільму.
Памела Ліндон «Мері Поппінс»
На прем’єрі «Мері Поппінс» у 1964 році по закінченню стрічки, у переповненому залі, серед глядачів п'ять хвилин не вщухали овації. Фільму аплодували стоячи, а 65-річна Памела Ліндон гірко плакала, адже для неї зрежисована Волтом Діснеєм кінострічка виявилась знущанням. Починаючи від анімованих пінгвінів, до образу самої Поппінс, яка замість того, щоб бути суворою нянею перетворилась в милу жіночку в сукні з рюшами.
На прем'єру авторку не запрошували, боячись скандалу та провокацій, Ліндон приїхала сама. По закінченню, дочекалась Діснея і сказала, що казку ще можна виправити та врятувати, проте режисер відповів, що все вже вирішено.
Авторка в подальшому навідріз відмовлялась від екранізацій продовження і зазначала, що після таких ганебних інтерпритацій її життя вже не було як раніше.
Цікаво, що про драму відносин між Ліндон та Діснеєм щодо «Мері Поппінс» у 2013 році зняли окремий фільм під назвою «Врятувати містера Бенкса».
Кому як не автору казати, що книжка краща. Зібрали історії екранізацій та реакції письменників на них.
Кен Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі»
Незважаючи на те, що екранізація роману Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі» мала шалений успіх у глядачів, стрічку крутили у прокаті понад 11 років, а фільм завоював п'ять головних номінацій премії Оскар, автор все одно відмовлявся його переглядати.
Йому категорично не подобалось, що індіанця-велетня Вождя, від імені якого велася розповідь у романі, в екранізації відсунули на другий план. Навіть подавав в суд на режисера Мілоша Формана.
Є версія, що Кізі написав роман як «домашнє завдання» на літературних курсах і не особливо цікавився подальшою долею. Про останнє навіть особисто сказав Чаку Паланику.
Кізі був настільки незадоволеним, що навідріз відмовився переглядати стрічку. Одного вечора, перемикаючи канали, випадково наштовхнувся на фільм з Джеком Ніколсоном, який здався йому дуже класним, але зрозумівши, що це Макмерфі з його роману негайно вимкнув.
Стівен Кінг «Сяйво»
«Сяйво», зрежисоване Стенлі Кубриком, серед критиків є одним із найкращих фільмів у жанрі психологічного трилеру, а серед більшості глядачів найстрашнішим фільмом всіх часів. Проте для автора роману він «Як великий красивий Cadillac, тільки без мотору».
Серед причин: жінка головного героя не така, як у книзі, а лише та, яка кричить та істерить весь фільм, Джек Ніколсон, якого Кінг просив не брати на роль Джека Торренса та те, що персонаж Ніколсона одразу з'являється божевільним, замість того, щоб «божеволіти поступово», що і є трагедією в романі. На думку Кінга, в екранізації така трагедія відсутня, що кардинально змінює задум.
Брет Істон Елліс «Американський психопат»
Екранізація роману у 2000 році режисером Мері Герроном автору не сподобалась. Загалом, йому не зайшла б жодна, адже Елліс сам зазначав, що його книги для цього просто не пристосовані.
Враховуючи, що будь-який фільм вимагає візуальних відповідей на питання, «Американський психопат» губить своє призначення.
Проте, таке відношення до кіноадаптацій не завадило Еллісу у 2013 написати сценарій промо-ролика до треку Каньє Веста New Slaves з альбому Yeezus. Кліп заново відтворює одну з найкривавіших та незабутніх сцен із роману та фільму.
Памела Ліндон «Мері Поппінс»
На прем’єрі «Мері Поппінс» у 1964 році по закінченню стрічки, у переповненому залі, серед глядачів п'ять хвилин не вщухали овації. Фільму аплодували стоячи, а 65-річна Памела Ліндон гірко плакала, адже для неї зрежисована Волтом Діснеєм кінострічка виявилась знущанням. Починаючи від анімованих пінгвінів, до образу самої Поппінс, яка замість того, щоб бути суворою нянею перетворилась в милу жіночку в сукні з рюшами.
На прем'єру авторку не запрошували, боячись скандалу та провокацій, Ліндон приїхала сама. По закінченню, дочекалась Діснея і сказала, що казку ще можна виправити та врятувати, проте режисер відповів, що все вже вирішено.
Авторка в подальшому навідріз відмовлялась від екранізацій продовження і зазначала, що після таких ганебних інтерпритацій її життя вже не було як раніше.
Цікаво, що про драму відносин між Ліндон та Діснеєм щодо «Мері Поппінс» у 2013 році зняли окремий фільм під назвою «Врятувати містера Бенкса».
Пратчетт, Талеб та Лінкольн: сім найкращих книжок жовтня, що вийшли в Україні
Підводимо сьогодні підсумки другого місяця осені і розповідаємо про найкращі книжки, що вийшли в Україні у жовтні.
«Команда суперників. Біографія Лінкольна», Доріс Кірнс Ґудвін
Книжка-біографія заснована на листах і записах з щоденників. У ній авторка зосереджується на потретах чотирьох конкурентів. Найяскравіший з них — Лінкольн. Ґудвін президента США не лише в образі відомого політика, який поклав кінець рабству, а й змальовує справжню особистість, яка завжди вірила в себе на свою країну.
Видавництво: Наш формат
«Зламати ДНК. Редагування генома та контроль над еволюцією», Дженніфер Дудна, Семюель Стернберґ
Автори книжки — біохімики і вони розповідають захопливу історію винайдення прогресивної біотехнології, здатної змінювати генетичний код, який визначає долю кожної живої істоти на планеті, зокрема й людини. Вони зазначають, що нині наука стоїть на межі нової доби генної інженерії, яка впродовж наступних років підвищить урожаї, зробить худобу здоровішою, а продукти – поживнішими.
Видавництво: Наш формат
«Твій мозок у роботі. Як припинити відволікатися і працювати продуктивніше», Девід Рок
Автор цієї книжки — тренер з продуктивності, який допомагає відомим компаніям на кшталт HP, MasterCard, Microsoft, NASA. За його словами, стати зосередженішим можна тоді, коли зрозумієш, як влаштований і функціонує мозок. У цій книжці він показує, що відбувається в мозку, коли ти працюєш, і як цим послуговуватися на користь продуктивності, уникаючи професійного вигорання.
Видавництво: Наш формат
«Шкура у грі», Насім Ніколас Талеб
Нова робота одного з найвідоміших філософів сучасності. Насім Талеб аналізує чотири аспекти людського життя: надійність і невизначеність знань; симетрію людської діяльності, утілену в справедливості, правосудді, відповідальності й взаємодії; обмін інформацією, а також раціональність у реальному світі. Нероздільність цих чотирьох аспектів очевидна тоді, коли на кін ставиться власна шкура.
Видавництво: Наш формат
«Відьми за кордоном», Террі Пратчетт
Це третій роман циклу «Відьми» серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта.
Молода відьма Маґрат Часник отримує в спадок чарівну паличку й обов’язки феї-хрещеної і тепер має докласти всіх зусиль, щоб її підопічна не вийшла заміж за принца. Уперті й невгамовні Бабуня Дощевіск і Тітуня Оґґ, звісно ж, не можуть триматися осторонь і разом з нею вирушають до далекої Ґеної. Дорогою з несамовитою трійцею трапляються карколомні пригоди: польоти й перетворення, азартні ігри та погоня, зустрічі з персонажами народних казок і літературних творів.
Видавництво: Видавництво Старого Лева
«Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж», П. В. Сінґер, Емерсон Т. Брукінґ
Пітер Сінґер та Емерсон Брукінґ витратили п’ять років, щоб провести ґрунтовне дослідження розвитку інтернету, найвідоміших соцмереж сьогодення та процесу перетворення їх на зброю в сучасному світі. Від історії появи Всесвітньої павутини, смайликів, твітів та мемів автори розповідають про використання платформ соцмереж авторитаристами, революціонерами, силами оборони, терористами, Дональдом Трампом, Росією, Китаєм, США й багатьма іншими.
Видавництво: КСД
«Як здобути прихильність людей і навчитися впливати на них: рекомендації колишнього агента ФБР», Джек Шефер, Марвін Карлінс
Агенту ФБР Джекові Шеферу доводилося користуватися незвичайними стратегіями для ефективної взаємодії з оточенням, зокрема зі шпигунами й злочинцями. Протягом двадцяти років фахівець із поведінкового аналізу розробляв оригінальні методи впливу на людей. Він наголошує, що ці стратегії придатні й для повсякденного життя, щоб побудувати міцні стосунки, навчитися розпізнавати брехню і розуміти поведінку інших.
Видавництво: Vivat
Підводимо сьогодні підсумки другого місяця осені і розповідаємо про найкращі книжки, що вийшли в Україні у жовтні.
«Команда суперників. Біографія Лінкольна», Доріс Кірнс Ґудвін
Книжка-біографія заснована на листах і записах з щоденників. У ній авторка зосереджується на потретах чотирьох конкурентів. Найяскравіший з них — Лінкольн. Ґудвін президента США не лише в образі відомого політика, який поклав кінець рабству, а й змальовує справжню особистість, яка завжди вірила в себе на свою країну.
Видавництво: Наш формат
«Зламати ДНК. Редагування генома та контроль над еволюцією», Дженніфер Дудна, Семюель Стернберґ
Автори книжки — біохімики і вони розповідають захопливу історію винайдення прогресивної біотехнології, здатної змінювати генетичний код, який визначає долю кожної живої істоти на планеті, зокрема й людини. Вони зазначають, що нині наука стоїть на межі нової доби генної інженерії, яка впродовж наступних років підвищить урожаї, зробить худобу здоровішою, а продукти – поживнішими.
Видавництво: Наш формат
«Твій мозок у роботі. Як припинити відволікатися і працювати продуктивніше», Девід Рок
Автор цієї книжки — тренер з продуктивності, який допомагає відомим компаніям на кшталт HP, MasterCard, Microsoft, NASA. За його словами, стати зосередженішим можна тоді, коли зрозумієш, як влаштований і функціонує мозок. У цій книжці він показує, що відбувається в мозку, коли ти працюєш, і як цим послуговуватися на користь продуктивності, уникаючи професійного вигорання.
Видавництво: Наш формат
«Шкура у грі», Насім Ніколас Талеб
Нова робота одного з найвідоміших філософів сучасності. Насім Талеб аналізує чотири аспекти людського життя: надійність і невизначеність знань; симетрію людської діяльності, утілену в справедливості, правосудді, відповідальності й взаємодії; обмін інформацією, а також раціональність у реальному світі. Нероздільність цих чотирьох аспектів очевидна тоді, коли на кін ставиться власна шкура.
Видавництво: Наш формат
«Відьми за кордоном», Террі Пратчетт
Це третій роман циклу «Відьми» серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта.
Молода відьма Маґрат Часник отримує в спадок чарівну паличку й обов’язки феї-хрещеної і тепер має докласти всіх зусиль, щоб її підопічна не вийшла заміж за принца. Уперті й невгамовні Бабуня Дощевіск і Тітуня Оґґ, звісно ж, не можуть триматися осторонь і разом з нею вирушають до далекої Ґеної. Дорогою з несамовитою трійцею трапляються карколомні пригоди: польоти й перетворення, азартні ігри та погоня, зустрічі з персонажами народних казок і літературних творів.
Видавництво: Видавництво Старого Лева
«Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж», П. В. Сінґер, Емерсон Т. Брукінґ
Пітер Сінґер та Емерсон Брукінґ витратили п’ять років, щоб провести ґрунтовне дослідження розвитку інтернету, найвідоміших соцмереж сьогодення та процесу перетворення їх на зброю в сучасному світі. Від історії появи Всесвітньої павутини, смайликів, твітів та мемів автори розповідають про використання платформ соцмереж авторитаристами, революціонерами, силами оборони, терористами, Дональдом Трампом, Росією, Китаєм, США й багатьма іншими.
Видавництво: КСД
«Як здобути прихильність людей і навчитися впливати на них: рекомендації колишнього агента ФБР», Джек Шефер, Марвін Карлінс
Агенту ФБР Джекові Шеферу доводилося користуватися незвичайними стратегіями для ефективної взаємодії з оточенням, зокрема зі шпигунами й злочинцями. Протягом двадцяти років фахівець із поведінкового аналізу розробляв оригінальні методи впливу на людей. Він наголошує, що ці стратегії придатні й для повсякденного життя, щоб побудувати міцні стосунки, навчитися розпізнавати брехню і розуміти поведінку інших.
Видавництво: Vivat
Чому провідні британські письменники опублікували ностальгічні листи до Європи
Наприкінці жовтня у Лондоні вийшла ціла збірка оповідань, в якому англійські письменники звертаються до Європи. Розповідаємо, хто і навіщо це робить.
Про що збірка
Збірка коротких оповідань «Любовні листи до Європи» присвячена Брекзіту, який мав відбутися як раз 31 жовтня, коли вийшла збірка, але держави ЄС в черговий раз домовилися про відстрочку виходу Великобританії з Союзу.
Хто взяв участь в проекті
Серед авторів збірки — Джоан Роулінг, Ніл Ґейман, Мішель Фейбер, Мері Бірд, Френк Коттрелл Бойс, художниця Трейсі Емін та інші.
Що вони пишуть
У своїй розповіді авторка романів про Гаррі Поттера згадує юність і подорожі Європою.
«У всіх нас є яскраві спогади про юність, і вони стають ще більш пронизливими, тому що наповнені знанням про те, що далі сталося з нашими товаришами, і про те, що нас чекає попереду. Тоді ми могли вільно блукати Європою так, щоб це формувало і збагачувало нас, отримуючи вигоду з найдовшого і безперервного друку світу в історії континенту. Без цього в моєму житті не трапилися б романи, весілля і дружба на все життя. Кілька дітей, яких я знаю, в тому числі моя старша дочка, не народилися б, якби не свобода пересування, яку нам подарував Євросоюз», — пише Роулінг.
Ніл Гейман написав оповідання, звертаючись до Європи, як до коханої. «З тобою я міг піти куди завгодно. Я любив людей, яких ти привела в мій світ, любив ходити з тобою по різних місцях. Я слухав тебе різну, пробував на смак, насолоджувався моментами, з якими ніколи б не зіткнувся без тебе. Якби ми мали дітей, у них було б так багато місць, де можна відчути себе як вдома, так багато місць, де вони могли б жити», — пише він.
Всі оповідання англійською мовою можна прочитати тут.
Наприкінці жовтня у Лондоні вийшла ціла збірка оповідань, в якому англійські письменники звертаються до Європи. Розповідаємо, хто і навіщо це робить.
Про що збірка
Збірка коротких оповідань «Любовні листи до Європи» присвячена Брекзіту, який мав відбутися як раз 31 жовтня, коли вийшла збірка, але держави ЄС в черговий раз домовилися про відстрочку виходу Великобританії з Союзу.
Хто взяв участь в проекті
Серед авторів збірки — Джоан Роулінг, Ніл Ґейман, Мішель Фейбер, Мері Бірд, Френк Коттрелл Бойс, художниця Трейсі Емін та інші.
Що вони пишуть
У своїй розповіді авторка романів про Гаррі Поттера згадує юність і подорожі Європою.
«У всіх нас є яскраві спогади про юність, і вони стають ще більш пронизливими, тому що наповнені знанням про те, що далі сталося з нашими товаришами, і про те, що нас чекає попереду. Тоді ми могли вільно блукати Європою так, щоб це формувало і збагачувало нас, отримуючи вигоду з найдовшого і безперервного друку світу в історії континенту. Без цього в моєму житті не трапилися б романи, весілля і дружба на все життя. Кілька дітей, яких я знаю, в тому числі моя старша дочка, не народилися б, якби не свобода пересування, яку нам подарував Євросоюз», — пише Роулінг.
Ніл Гейман написав оповідання, звертаючись до Європи, як до коханої. «З тобою я міг піти куди завгодно. Я любив людей, яких ти привела в мій світ, любив ходити з тобою по різних місцях. Я слухав тебе різну, пробував на смак, насолоджувався моментами, з якими ніколи б не зіткнувся без тебе. Якби ми мали дітей, у них було б так багато місць, де можна відчути себе як вдома, так багато місць, де вони могли б жити», — пише він.
Всі оповідання англійською мовою можна прочитати тут.
Korova, Moloko та hen-korm: навіщо Ентоні Берджес вигадав власний сленґ для «Механічного апельсина»
⠀
Розповідаємо навіщо Ентоні Берджесу у «Механічному апельсині» знадобився надсат та взагалі що це таке.
⠀
Що таке надсат
⠀
Надсат — це арго (штучна мова), яку не тільки письменник, а й лінгвіст Берджес придумав спеціально для свого роману «Механічний апельсин». Це суміш російського сленгу та англійської мови. Навіть сама назва це транслітерація російського суфіксу -надцать на англійську манеру. Таке закінчення в російській мають числа від 11 до 19, в англійській це -teen від 13 до 19 у числівниках. Крім того, англійське «teens» означає «підлітки». Останні якраз є головними героями роману: банда тінейджерів, яка тероризує місто спілкується надсатом.
⠀
Чому саме російська
⠀
Існує декілька версій. Щоб не використовувати місцевий сленґ, який швидко вийде з моди, Берджес вирішив створити свій, універсальний, в якого немає шансу застаріти. А якраз перед написанням твору письменник повернувся з СРСР, де був занурений в російську мову і ставав свідком російського хуліганства, яке нічим не відрізнялось від англійського.
⠀
Друга ж версія — контекст Карибської кризи, відносин між Радянським Союзом та США, які лякали цивілізований світ заграванням з ядерною зброєю. Тож надсат з вуст жорстоких і злих підлітків — алюзія на страшний і жахливий СРСР, як епіцентр агресії, зокрема й для Англії 1960-х. Хоча сам Берджес заперечував, що це натяк на зловісний вплив комуністичної супердержави, а в автобіографії писав, що російські слова просто вписувались краще за, наприклад, французькі чи італійські.
⠀
Навіщо надсат «Механічному апельсинові»
⠀
По-перше, підлітки в романі роблять все, що суперечить загальноприйнятим нормам і не говорять суто англійською, тож батькам їх не зрозуміти. Таким чином Берджес показує як банда самоідентифікується та самостверджується в нудному світі дорослих.
⠀
По-друге, як зазначав сам автор, прочитавши 15 сторінок, де на кожній по приблизно 12 незнайомих слів, ви зрештою звикнете, й самі на собі відчуєте дію маніпуляцій ззовні, про яку йдеться в романі.
⠀
Перекладачам нелегко стилізувати надсат при адаптації до різних мов, але роман переведений зокрема й українською. Мова, до речі, вийшла за межі «Механічного апельсину» — у 2016 році британський співак Девід Бові випустив пісню Girl Loves Me, де використав надсат Ентоні Берджеса.
⠀
Розповідаємо навіщо Ентоні Берджесу у «Механічному апельсині» знадобився надсат та взагалі що це таке.
⠀
Що таке надсат
⠀
Надсат — це арго (штучна мова), яку не тільки письменник, а й лінгвіст Берджес придумав спеціально для свого роману «Механічний апельсин». Це суміш російського сленгу та англійської мови. Навіть сама назва це транслітерація російського суфіксу -надцать на англійську манеру. Таке закінчення в російській мають числа від 11 до 19, в англійській це -teen від 13 до 19 у числівниках. Крім того, англійське «teens» означає «підлітки». Останні якраз є головними героями роману: банда тінейджерів, яка тероризує місто спілкується надсатом.
⠀
Чому саме російська
⠀
Існує декілька версій. Щоб не використовувати місцевий сленґ, який швидко вийде з моди, Берджес вирішив створити свій, універсальний, в якого немає шансу застаріти. А якраз перед написанням твору письменник повернувся з СРСР, де був занурений в російську мову і ставав свідком російського хуліганства, яке нічим не відрізнялось від англійського.
⠀
Друга ж версія — контекст Карибської кризи, відносин між Радянським Союзом та США, які лякали цивілізований світ заграванням з ядерною зброєю. Тож надсат з вуст жорстоких і злих підлітків — алюзія на страшний і жахливий СРСР, як епіцентр агресії, зокрема й для Англії 1960-х. Хоча сам Берджес заперечував, що це натяк на зловісний вплив комуністичної супердержави, а в автобіографії писав, що російські слова просто вписувались краще за, наприклад, французькі чи італійські.
⠀
Навіщо надсат «Механічному апельсинові»
⠀
По-перше, підлітки в романі роблять все, що суперечить загальноприйнятим нормам і не говорять суто англійською, тож батькам їх не зрозуміти. Таким чином Берджес показує як банда самоідентифікується та самостверджується в нудному світі дорослих.
⠀
По-друге, як зазначав сам автор, прочитавши 15 сторінок, де на кожній по приблизно 12 незнайомих слів, ви зрештою звикнете, й самі на собі відчуєте дію маніпуляцій ззовні, про яку йдеться в романі.
⠀
Перекладачам нелегко стилізувати надсат при адаптації до різних мов, але роман переведений зокрема й українською. Мова, до речі, вийшла за межі «Механічного апельсину» — у 2016 році британський співак Девід Бові випустив пісню Girl Loves Me, де використав надсат Ентоні Берджеса.
