Якщо ви хочете чогось нового й оригінального зі світу фентезі, ця новинка вас неодмінно вразить 🔥

Не схожий на будь-який інший західний канонічний текст — «Той птах, що п’є сльози» Лі Йондо — більш філософський та нюансовий, ніж серія про Гаррі Поттера, дотепніший, ніж «Володар перснів», і менш брутальний, ніж «Пісня льоду й полум’я».

Серію просто необхідно прочитати якщо ви:
— полюбляєте південнокорейські тексти та занурення в цю культуру;
— обожнюєте знайомитись з міфами східних країн;
— давно не читали нічого оригінального зі світу фентезі;
— маєте пристрасть до смакуваня деталей світобудови серійних творів;
— давно перебуваєте в пошуку харизматичних персонажів та незвичайного сюжету.

Весь світоустрій, пантеон богів, флора і фауна — все незвичне, цікаве, живе та детально прописане: таємничі змієподібні люди, доккебі — веселі вогнетворці-демони, які за допомогою чарівного вогню вводять людей в оману, та лекони — могутні здоровані, що нагадують гігантських півнів.

А якщо після читання першої книги ви станете справжнім фанатом серії, то вас обов’язково порадує новина: компанія KRAFTON працює над розробкою гри за мотивами серії. Оцінити перші тизери можна тут: https://youtu.be/pU9DOLY2cy0?si=c3a2oSabUqSrQVQB

Не пропустіть початок захопливої тетралогії від майстра корейського фентезі.

Замовити книгу можна тут: https://bit.ly/4fboDo1

#promo

Марко Черемшина та Осип Васьків — дуже раджу вам краєзнавчий музей у Делятині

Користуючись нагодою, що я тут неподалік, і за порадою «Перехресних стежок» я сьогодні туди зʼїздила.

Незвичайний музей зокрема тим, що має на другому поверсі колекцію робіт художника-авангардиста Осипа Васьківа.

А взагалі будинок, де розташовано музей, зовсім не простий. Тут вів свою адвокатську практику Микола Лагодинський. Це він разом з Іваном Франком був свого часу лідером Української радикальної партії. А ще депутатом австрійського парламенту, делегатом від Ради ЗУНР. Помер 1919 року. Серце. Бо те, що в України тоді не вийшло, назву це так, дуже сильно підкосило його здоровʼя. Але і це не все — помічником у Лагодинського був письменник Марко Черемшина. Погруддя обох є на вході в музей.

На початку одразу скажу, що недарма сфотографувала вам графік роботи і телефони. Бо в ґуґлі недостовірна інфо, а чат GPT геть набрехав, сказавши, що картини Васьківа у школі. Делятин невеликий, і все поруч, але. На фото — коректний графік і робочі телефони. Якщо ви приїхали в неділю і дуже хочете екскурсію — теж набирайте.

За що люблю такі музеї, так це за те, що ними опікуються ентузіасти, які можуть вам розказати дуже багато крутих історій. Навіть детективних я б сказала. Так, у часи переслідувань, місцевий священник таємно посвячував у віру охочих. Задля цього змайстрував медівню, ховав церковні приналежності серед бджіл. Як раптом, хто приходив з перевірками — казав, що навчає хлопців бджолярству. Вулики ніхто не перевіряв.

Раніше в Делятині був великий солезавод. Відповідно стовпчики на гербі — сіль. Вони зустрічаються у Делятині в різних місцях. Наприклад, в оздобленні клумб.

Є частина про те, як російська влада вивозила людей, щоб заховати на місцевості ядерні боєголовки. Людей перемістили в Миколаївську область, дехто потім повернувся назад.

Музей поповнюється експонатами і зараз. Є коктейлі молотова, шолом беркутівця. Фотовиставка «азовця» часів АТО. З фронту передали уламки ворожої техніки. На жаль, дуже багато фото місцевих, які загинули під час повномасштабного вторгнення. І, як мені сказали у музеї, ще готують портрети.

Загалом все зроблено тут з великою повагою до памʼяті, минулого, щоб про нього знали й дбали майбутні покоління.

Геній модерніст Осип Васьків

Народився художник не тут. Що спонукало покинути все і переїхати свого часу з Варшави у Делятин достеменно невідомо. Але тут він жив і похований.

Пізніше, знову ж таки на ентузіазмі, місцевий житель почав шукати, де ж роботи художника, який виставлявся разом з Малевичем і навіть має його портрет. Ходила легенда, що картини Васьківа спалили сусіди. Декілька разів з вуст екскурсоводки звучали фрази на кшталт, митець був неординарною особистістю, але без уточнень. Тобто наче й могло таке бути, що палили? Але коли почали шукати кінці історії, виявилось, що то місцева байка, ніхто з сусідів нічого не палив, похресниця згадала, що картини Васьківа вивіз його племінник. Останнього знайшли, і той буквально в «клєтчатих» сумках передав музею картини геніального модерніста. Розказав, що в які галереї не ходив, всюди казали, що їм того не треба. І тільки коли колекцію привели до порядку, тут, у музеї, запросили експертів, мистецтвознавців, усі ахнули, який то є скарб. Зараз звертаються, щоб купити, але позиція музею така — хоч і відшукали і зібрали колекцію самостійно, вона належить делятинській громаді. Нічого не продається.

Роботи неперевершені. На фото видно, що автопортрет з фігур — дійсно схожий на самого художника. Сфотографувала вам і портрет Малевича, і Сковороди, і ще декілька робіт ні на що не схожих.

В Книгарні «Є» біжу замовляти собі ось таку книгу. Збіг чи ні, але вона як раз по акції.

Всі ці історії роблять нас емпатичнішими, приналежними до нашої надзвичайно багатої і давньої культури.

Делятин, хто не орієнтується — це селище одразу біля Яремче. А музей можна сказати прямо по трасі, поруч є парковка. Вхід вільний, щось даєте за бажанням.

Історія Делятина ой яка цікава. Та зрештою всієї України. Варто лише захотіти про це дізнатись.

in book we trust