Доперечитывала вчера “Братство Кольца” и никак не могла перестать думать, что Властелин Колец в последние два года просто из пепла восстал со своей актуальностью.

Вообще, Властелин Колец, конечно, очень хорош как эпическое фэнтези, но еще лучше — как лирическое прощание с невинностью мира. Можно бросить Кольцо в огонь и покончить со злом, но при этом никак нельзя остановить эльфов от ухода за море — и это лучшее отражение того момента, когда человечество вдруг обернулось, увидело последствия Первой мировой и поняло, что уже никогда не сможет смотреть само на себя без доли гадливости.
Поэтому и Фродо, номинально победитель, выходит под конец третьей части не слегка даже, а очень сильно помятым, и потому Бильбо, который вообще Кольцо благополучно сбагрил еще на первых страницах первого тома, по итогу остается навеки изувеченным самим фактом владения. Потому что любая травма, в том числе глобальная, о том, чтобы научиться жить дальше со своими шрамами, и никогда не о том, чтобы вернуть все как было.
В общем, Властелин Колец — это эпос от человека, который верил в людей и искусство, а получил опыт на фронте, и в первом томе очень видно, куда это все идет: эльфы уйдут в любом случае, Галадриэль уже воплощает собой отвлеченное прошлое, которое взирает на происходящее сильно со стороны, и делать дела надо маленьким хоббитам, потому что только им, по сути, и жить в навсегда изменившемся мире.

На фоне этого, конечно, очень не получается серьезно следить за постоянным “ожиданием окончания” ситуации с ковидом. Свободные путешествия, возможность видеть на улицах лица людей, отсутствие локдаунов — это наши эльфы, и они уже собрали корабль. Чао, ребята.

В общем, я доперечитывала “Братство Кольца” и очень как-то взгрустнула. Но великие книжки на то и великие, чтобы их можно было аккуратно наложить на себя в любой момент жизни и сначала сильно расстроиться, а потом сильно утешиться. И всегда радоваться, что можно перечитать.

А вот говорила же я, что уж в этом-то году точно буду писать каждый месяц. И написала https://telegra.ph/YAnvar-2022-02-08-2

Мы будем читать, пока не победим, а когда победим — будем читать еще больше!
Книжечки февраля-марта 2022

Недавно мой новейший верный киндл (и единственный, который я взяла с собой во время, иначе и не скажешь, бегства из Киева) внезапно умер при банальной перезагрузке, и за эти сложные несколько недель я поняла следующее:

♡ читать с телефона мне неудобно, потому что он маленький, а с планшета — потому что он тяжелый
♡ в целом неудобство не влияет на мою скорость чтения, но делает меня более раздражительной
♡ возможно, раздражительной меня делает не неудобный девайс, а война (все возможно)
♡ Амазон готов выслать мне новую читалку бесплатно, но хочет взамен получить сломанную по почте. Ну там, правильная утилизация и все дела
♡ если объяснить “мы в Украине, какая почта!» Амазон готов отправить новую читалку без получения старой (спасибо!)
♡ вот зачем мне нужны были несколько электронных книг!

А вообще, за последние пару месяцев я прочитала совершенно класснейшие вещи, и никакое отсутствие читалки тут не помеха.
Вот-вот сяду и напишу все-все про прочитанное апреля и мая, а с июня, уже точно (!) буду писать про каждую книжку отдельно.

Вчера Амазон прислал мне скидки на четыре разных книги, и я купила пять из них.

Осознанная, но счастливая жертва маркетинговых манипуляций 🎉

Решила себя порадовать во время воздушной тревоги и предзаказать новую книжку Стивена Кинга, но оказалось, что я уже себя порадовала в конце января.

Книжка, кстати, выйдет 6 сентября, а на русском Кинга больше не будет, так что самое время начать читать в оригинале, если вы еще не — Кинг пишет чем дальше, тем расчудеснее, и его "Билли Саммерс" в прошлом году как воткнулся мне в сердце, так там и сидит как одна из лучших книг вообще.

Прочитано півтори книги японських легенд, і я вже, здається, готова стати зіркою посиденьок біля багаття, бо страшних історій у мене в запасі на кілька років.

Окрім зовсім нормальних (як от про жіночку, що зустрічає вас питанням «Ноги треба?», і якщо ви відповідаєте «ні» – забирає ваші ноги, а якщо «так» – у вас відростає третя: win win situation, як бачите), є і цілком дикі.

З другої когорти у мене поки улюблена історія про турбобабцю (!).
Турбобабця – це така бабця, що біжить поряд з автівкою і може розвивати швидкість до 140 км/г. Якщо ви побачите турбобабцю, то одразу попадете в аварію. Я не знаю, що тут додати, окрім того, що це дійсно страшно — коли бабці розганяються до таких швидкостей.
Але є ще кращий підвид турбобабці – баскетбольна турбобабця, яка полює специфічно на велосипедистів. Вона не лише біжить, а ще і відбиває м’яча дорогою, а зустрівши велосипедиста, кидає м’яча в нього. Зловиш м’яч – попадеш в аварію. Не зловиш – тобі знесе голову, і ти, знову ж, попадеш в аварію. Японські легенди ніби кажуть тобі — не рипайся, всі помремо.

З цього приводу у мене лише дві поради: по-перше, ходіть Японією пішки, а по-друге, почитайте японські легенди, бо вони короткі, класні і безкоштовні з підпискою kindle unlimited ✨

P.S. А що, як записи про книжки були б українською?

Коли я робила цей допис про «Володара перснів», то якось не думала, що скоро вся наша країна стане тим Фродо, який хотів лише жити спокійно в своїй норі, та йому не судилося – бо проти світового зла раптово виявились безсилими і ельфи, і чаклуни, і навіть загадковий Том Бомбаділ.

Здавалося б, увесь світ хотів допомогти Фродо, дуже хотів. Так хотів, що цілу першу книгу всі сиділи на попі рівно, поки маленькі хобіти тягнули перстень незрозуміло куди.
І треба було пережити цілу Морію і втратити Гендальфа, аби Галадріель нарешті залендлізила команді хоч якусь зброю (оце ми зараз тут, далі дві книжки, де все буде добре).

Нагадую, що хоча подарунки ельфів і здавалися безглуздими (Гімлі отримав ВОЛОС!), але ліхтарик Фродо все ж переміг павучиху, Гендальф повернувся ще сильнішим ніж був, і навіть Голум зіграв роль на користь перемоги.
І хоча Саруман давно знав, звідки готується напад і навіть міг показати, бо в нього з собою був палантир, все одно він здувся від одного виду свіжих дерев і нового вбрання самі знаєте кого.

Сила «Володара перснів» і в тому, що добро перемагає зло, і в тому, що після перемоги добру ще треба вирішувати дуже багато дрібних проблем і відбудовувати спаплюжений Шир. А також в тому, що ми знаємо: зло згине, ельфи підуть за море, а хобіти – хобіти будуть жити далі.

Нескінченно довго можна слухати дощ, чухати котів та забувати написати про прочитане за минулі два місяці, та останнє я, як бачите, змогла подолати.

Писати українською виявилось незвично і навіть трохи складно, але ніхто мене не зупинить, коли я хочу розказати про книжечки, комікси і навіть трошки про мангу, яку прочитала.
Почитала трошки українською, дочитала ідеальну сімейну сагу і навіть встигла закінчити другий том японських міських легенд (не покину серію, аж поки все-все не прочитаю). А також вирішила, що з червня, вже точно (!) буду писати про всі книжки окремо.

Отже, прочитане квітня-травня 📚

Купила трохи манги і свіжого Жоеля Діккера (Загадка 622 номера), але у мене все віджали, тож – повертаємось до електронних видань

Коли забуваєш про одну непрочитану книжку в бібліотеці, то нормально. Коли про три – тривожно.
Але коли відкриваєш додаток на телефоні і дивишся на десяток забутих назв – це вже точно треба менше купляти нового і прочитати старе 📚

Прочитала “Рецепт ідеальної дружини” Карми Браун.

Коли чекала інтригуючого феміністичного виступу, а отримала драму про людей, які ніби не знайшли в собі сили розлучитись.


Еліс з чоловіком переїздять у будиночок за місто і планують дітей. Точніше, то чоловік Еліс дуже планує, доходячи в плануванні до абсурдного порушення будь-яких особистих меж Еліс, в той час як Еліс просто хоче повернутись у велике місто. Але знайшовши кулінарну книгу старої володарки будинку Неллі, Еліс починає звикати до нового життя, перетворюється на зразкову дружину і — бреше чоловікові про все на світі.

Що я полюбила в цій книжці — паралельні сюжетні лінії двох жінок, між якими пʼятдесят років історії. Це найпростіший, але яскравий спосіб показати, як, насправді, суспільство ніби змінилось, а по факту майже таким і залишилось у відношенні до жінок, як було пʼятдесят років тому.

Що мене бісить у цій книжці: усі персонажі, а особливо Еліс. Вона нелогічна, незрозуміла і робить, здається, іноді просто рандомні речі, замість того щоб зробити те, що треба. Це не погано — ми всі робимо рандомні речі, і герої книжок мають бути різні, але мені більшість персонажів у цій книжці були не близькі, тож це субʼєктивний мій мінус.

Що мене дивує у цій книжці: а навіщо був такий акцент на рецептах? Рецепти перед кожною главою, “рецепт” у назві — всі ці рецепти нічогісеньки не робили усю книжку, щоб лише в кінці якось себе проявити. Таке відчуття, що прибери з книги усі рецепти — і нічого не зміниться. А це хіба добре?


Підсумовуючи: непоганий кандидат на читання на вихідні — читається швидко, забувається легко, український переклад норм, а видання гарненьке.

Купила трошки книжок на День народження, обравши їх за такими важливими ознаками як: "майже улюблений автор", "ще один детектив", "не дочитала анотацію, але звучить ніби норм" та "щось про дівчаток з гарною обкладинкою".

Якщо вас це дивує, не дивуйтесь: я в будь-який пересічний день купляю книжки за такими виваженими критеріями, тому що, як не крути, купляти книжки в очікуванні чогось конкретного — це вже половина веселощів, і лише друга половина — порівнювати те, що очікував, з тим, що прочитав.
Тож, без зайвих розмов, очікування на наступні тижні ⬇️

STEPHEN KING — THE BODY. ROSE MADDER. FINDERS KEEPERS

Крихітний романчик про трьох хлопців, які розслідують зникнення свого друга (відчуваю вайби "ВОНО" і одночасно Stranger Things, гарантований успіх), історія про жінку, яка тікає від абʼюзивного чоловіка (якщо хтось і вміє писати про нездорові шлюби, то це чомусь Кінг, який живе у цілком, ніби, щасливих відносинах з коханою дружиною) та друга частина трилогії про колишнього детектива Біла Ходжеса (є відчуття, що всі три частини можна читати як окремі книжки).
Не знаю, чи це помітно, але я дуже люблю Стівена Кінга і останні кілька років купляю усі його нові романи і потроху дочитую старі, тож передчуття стосовно цих книжок у мене гарні — буде або класно, або дуже класно, або неперевершено класно. Я ставлю на друге, бо перевершити "Білі Самерса", напевно, неможливо.

AGATHA CHRISTIE — AT BERTRAM'S HOTEL. NEMESIS. SLEEPING MURDER

Три останні романи про Міс Марпл, про яку чомусь написано на десяток книжок менше, ніж про Пуаро. Власне, все одно, з якої книжки читати, всі детективи Агати Крісті — цілком незалежні історії і майже всі тримають марку якості, тож очікую три прекрасних детективи за участю розумної старушенції. Головне — зуміти хоч трохи розтягнути задоволення від книжок. Тобто хоча б на тиждень.

CLAIRE LEGRAND — SAWKILL GIRLS

На невеликому острові вже десятки років підряд зникають дівчата, а розгадати, чому, можуть лише такі самі підлітки. Знайшла цю книжку у підбірці "що почитати, якщо ви подивились усі сезони Stranger Things", і хоча у мене ще аж три серії, я все одно з нетерпінням чекаю можливості почитати про сміливих дітлахів в боротьбі проти зла.

KIM FU — THE LOST GIRLS OF CAMP FOREVERMORE

Пʼятеро дівчат їдуть у табір і раптово залишаються одні на острові. Ні, це не "Володар мух" про дівчаток (а добре якби був), і навіть не четвертий Fatal Frame (бо якби була новелізація, я б уже сто років тому її купила), а, скоріш за все, роман про те, як одна подія в дитинстві змінила усе майбутнє життя дівчат — і саме такі романи я люблю.

STEPHEN KING, RICHARD CHIZMAR — GWENDY'S BUTTON BOX

Коротесенька новелка про дівчинку, яка зустрічає чоловіка в високому капелюсі. Чесно, уявлення не маю, що там буде, але очікую "Кароліну", тільки американську і ще страшнішу.

Святі коти, на 67% книжки такий твіст, такий твіст! Тепер точно треба дочитати сьогодні.

Riley Sager – The House across the Lake. Третя книжка автора – нарешті ми з ним на одній хвилі ✨