Оце прям хороший трилер буде в нас! ⬇️⬇️⬇️

Я: цілий рік читаю електронні книжки, тому що так зручніше і не хочеться псувати зір і залежати від денного світла 🥰

Теж я, але коли починаються активні відключення світла: ПАПЕРОВІ КНИЖКИ, МЕНІ ПОТРІБНІ ТІКИ ПАПЕРОВІ КНИЖКИ ІНШІ НЕ ПІДХОДЯТЬ 😵😵😵

В коментарі до нещодавнього опитування в мене стався терапевтичний книжковий інсайт, який настільки дивно прозвучав, що я вирішила його обговорити.

Так от.
Я читаю багато, і мені за це буває соромно.
А якісь коти читають мало, і їм за це теж буває соромно.
І це – фігня якась.

Я винесла мангу в окремий список і окремий додаток цього року, щоб на goodreads в мене не було занадто багато прочитанного.
Я не хочу, щоб люди оцінювали мене через моє читання.
Я не хочу, щоб мені казали, що я читаю мало – а могла би більше! Могла б, не могла б, не ваша справа.
Я не хочу, щоб мені писали, що я читаю занадто багато і тому, мабуть, майже нічого корисного не виношу з прочитанного. Може виношу, може не виношу, це НЕ важливо!

Не важливо, що любов до читання у інших людей заснована на інших, відмінних від нашого бачення, речах. Не важливо, якщо людина читає сотні книг і нічого з них не памʼятає. Не важливо, якщо вона прочитала одну і є генієм.
Людина — важлива, а її список книг – ні.

Я просто хочу, щоб ми тут усі відчепилися, в першу чергу, самі від себе. Зараз ми всі зберемось підбивати підсумки місяця/року і робити нові списочки. І це чудово. Ми всі любимо списочки (і котів), але давайте впевнимось, що списочки нами не керують коти можуть керувати нами, тут питань нема .

Якщо ви не прочитала скільки хотіли в 2024 році – це нічого про вас не говорить як про людину! Якщо прочитали більше – теж нічого!

Ви чудові ❤️

Отакий от листопад 🍁

✅ Найкраща книга місяця – We used to live here, чудова незрозуміла кріпота
❌ Найгірша книга місяця – The Ritual, давно не читала такої бісячої дичини

Трошки відгуків згодом, але назвіть свою найкращу/найгіршу книгу місяця – негайно!

Читаю Ooku – мангу про чоловічий гарем, в світі, де майже всі чоловіки померли від загадкової хвороби і гендерні ролі помінялись – цікаве!

Але головне тут не це, а повага до котів в гаремі!
Not “cats”, but “right honorable cats” 👸

Повертаємось до рубрики #прочитане_місяця — я от рада знову її писати, тож сподіваюсь, ви раді читати.

Листопад 2024 відзначився тим, що сніг на вулиці був, але сніжні трилери я майже не читала — доведеться, мабуть, дуже щільно утрамбувати їх в грудень. Ніяких планів на листопад в мене не було, тож ніякого планування я і не притримувалась — вийшов дуже рандомний список з хороших і не дуже книжок. Майже нічого не сподобалось прямо на 100%, тож очікую кращого від грудня — грудень, сподіваюсь, ти готовий!

🍁Пацієнт
Мужик працює психіатром, але не дуже вдало.
Посередній трилер, який читається швидко, але підбиває загальною нелогічністю. Не страшний.

🍁Someone in the Attic
Жінка бачить в тіктоці відео, яке хтось знімав в неї вдома — і логічним чином починає відчувати себе в небезпеці. На диво хороший трилер про дружбу і другі шанси.

🍁The Haunting of Rookward House
Страшна історя від богині горору, Дарсі Коутс. Мій відгук.

🍁Our Wives under the Sea
Дружина головної героїні повертається з довгого підводного відрядження, але героїня починає підозрювати, що повернулась не та людина.
Дуже гарно написана історія про закінчення любові. Мій відгук.

🍁My Happy Marriage
Не найкращий, але милий роман про любов в фентезійній Японії. Мій відгук.

🍁We used to Live Here
До жінки приходять незнайомці, а ми всі знаємо, що це нічого хорошого не значить.
Страшний своєю невизначенністю роман, дуже сподобався. Мій відгук.

🍁Sometimes I Lie
Жінка в комі намагається розібратись з тим, чому вона в цю кому, власне, потрапила. Мій відгук.

🍁Slow Horses
Шпіони шпіонять в Британії. Гарний пригодницький роман, по якому зняли ще кращий серіал. Мій відгук.

🍁The Color Purple
Темношкіра дівчинка пише листи богові про своє життя на початку 20 сторіччя в Америці. Як ви розумієте, життя абсолютно жахливе — книжка болісна, жорстока і важка.
Перша частина умовної трилогії, яку можна читати окремо від продовжень.

🍁Беджерс-Дріфт
Старенька жінка ДЕЩО побачила в лісі, і тому її вбили. Міг би бути непоганий британський детектив, але не найцікавіші персонажі і мізогінія стали на заваді.

🍁The Ritual
Четверо мужиків ідуть в піший похід в ліс, а там дуже зле зло. Класна атмосфера темного страшного лісу, повністю зіпсована для мене дурним сексизмом і другою половиною книжки, якої могло б не існувати.

🍁Востаннє коли я збрехала
П'ятнадцять років тому три подруги головної героїні зникли — тож саме час розібратись з цією проблемою.
Це офіційно найкраща книжка Райлі Сейгера, яку я в нього читала (а читала я майже всі) — вся сповнена літнього табору, загадок і описів пробудження сексуальності тринадцятирічної дівчинки (ок, останнє — не дуже).

Читаю Dearest — молода матір вважає, що не справляється з новонародженою дитиною і що сходить з розуму, бо їй ввижаються голоси, переміщення предметів і жуки.

Хоч би жуки дійсно ввижались, будь ласка… 😳

У жінки на імʼя Flora донька на імʼя Iris ✨✨✨
Я починаю розуміти, чому мене не звуть Кішка 😏

Dearest підкупляє тим, що це ніби тихий крик жінки, яка опинилась сам на сам з новонародженим і усвідомлює, який це первісний жах.

Я не буду казати, що розумію, але мені, якій страшно з небогами лишитись вдвох в квартирі (а їм 10+ і вони вже повністю функціональні) – так от, мені дуже страшно просто уявити, що ти лишаєшся сам на сам з немовлям і маєш якось за це немовля відповідати.

Ця книга – справжній кошмар, про який досі, ДОСІ мало говорять, і навіть чоловік головної героїні питає «так а шо, це науково доведено, що післяпологовий сум існує?» чувак, реально, не біси!

Втім, літературно-горорна складова дуже повільна. Тут є, звісно, отакенний твіст, про який я не здогадалась і аж запищала від захвату, але майже все інше ми чи то вже бачили, чи то не хотіли, можливо, бачити взагалі.
Всю книгу читаєш як оте марево: щось відбувається, нічого не зрозуміло, героїня настільки задовбана, що їй ніколи повністю не віриш… далі раптом кінцівка.

Якби це була якась умовна автобіографія... Але це фікшен, з реальність повʼязаний тільки тим, що авторка теж є мамою, тож і оцінюємо ми це як фікшен. І він, ну, досить слабкий 😭

Ну і про горор додам окремо: найстрашніше в книзі – це запалені забиті соски, але це дійсно ДУЖЕ СТРАШНО

Margo’s Got Money Troubles починається з розмови з читачем, і, хоча зазвичай я таке не люблю, тут мене з першого ж речення захопило.

Марго девʼятнадцять, і вона щойно народила дитину від свого одруженого професора в коледжі. Марго одна – мати віддалилась, коли дівчина не схотіла робити аборт, подруги скоріше знайомі, а коханець дуже зручно згадав, що в нього є своя, офіційна родина.

Якось треба справлятись: з немовлям, з нестачею грошей, з самотністю і майбутнім – тільки як?

Читається дуже легко – оповідь перемикається з першої особи на третю, Марго пише з легкою іронією, прямими, простими і відвертими реченнями.
Дуже чудово 💜

Ну що, десь на 17% «Шляху королів» я зрозуміла, що не хочу читати далі. Воно майстерно зроблено, усе класно, але мені просто не цікаво 😔

Будь ласка, фанати Сандерсона, не треба мене ненавидити 🥹

Ну тобто, я знала, що Margo’s Got Money Troubles мені сподобається, але ж не настільки?

Марго – молода матір, яка заводить OnlyFans, щоб заробити гроші. Батько її дитини допомагати не хоче, її власний батько – колишній реслер з залежністю від таблеток, а мати надто занята власним життям.
Показувати груди незнайомим чоловікам не здається Марго поганою ідеєю, аж поки вона не стикається з упередженнями, цькуванням в інтернеті і відразою рідних людей.

Книжка побіжно дає соціальні коментарі майже на все, з чим стикаються юні матері: вагітність і ставлення лікарів до жінок, які народжують без обручки на пальці, бажання усіх навколо розпоряджатись твоїм тілом, раптова огида до жіночих грудей, коли мова йде про годування дитини… і поверх цього накладає ставлення до секс-праці, якою продовжують всі навколо Марго називати OnlyFans.

Але попри важкі теми книжка, на диво, про любов. Всеохопну любов до дитини, любов до батьків, любов до друзів і, перш за все, любов до себе.

I had always thought that love was supposed to come from other people, and somehow, I was failing to catch the crumbs of it, failing to eat them, and I went around belly empty and desperate. I didn't know the love was supposed to come from within me, and that as long as I loved others, the strength and warmth of that love would fill me, make me strong.

Історія легка і легко читається: вона написана тією економною, простою мовою, яка повністю стирає кордони між читачем і оповіддю.

Дорікнути книзі можна за недостатній відчай: проблеми, в ній підняті, дуже важкі, але Марго долає їх силою любові аж надто, місцями, легко.

Тож якщо ви дуже хочете плакати, то, мабуть, ця історія не для вас. Усім іншим, особливо жінкам – дуже раджу 💜

Так, сьогодні у нас дійсно важливе питання (як і всі тут!)

❓⁉️❓
Що ви робите, коли людина захопливо розповідає про книжку, яка вам не подобається? От нейтрально не подобається, просто ну вам типу meh ❌?

Вступаєте в дискусію? Розповідаєте свою точку зору?
Підкреслюю, що книжка не агресивно погана, просто, ну, ТАК СОБІ

Я зазвичай мовчки посміхаюсь, а, оскільки я частенько мовчки посміхаюсь, то плекаю надію, що не палюсь 😳