Our Wives under the Sea — це, звісно, настільки гарно написана історія, що легко забути про сюжет і дуже швидко поглинути її слово за словом . І це буде помилкою, тому що цей крихітний роман — не лише океан сяючою прози, але і сумна, крихка і ніжна історія про кінець кохання.

Should she die, there would be no one in the world I truly loved.

Мірі і Ліа — щислива подружня пара, але їх налагоджене життя змінюється, коли Ліа спочатку пропадає підчас експедиції на підлодці, а потім і повертається — але вже, ніби-то, іншою людиною.

Оповідь ведеться від особи Мірі у теперішньому і особи Лії — в минулому, коли вона застрягла з невеличкою командою під водою. Повернувшись, жінка нічого не розказує дружині і проводить години, зачинившись у ванній. Підозрілі, дивні і місцями огидні речі трапляються з її здоров'ям і тілом — настільки кардинальні, що Мірі все частіше задається питанням, чи ця нова жінка в квартирі — дійсно її дружина.

Словами (моїми, принаймні) не передати красу цього роману. Він вражаюче написаний: гострий, меланхолійний і неймовірно сумний. Переміжаючи оповідь уламками минулого, авторка майстерно показує біль, який супроводжує втрату любові.
Це природний процес — ми змінюємось кожного дня і тільки неймовірна удача дозволяє знову і знову закохуватись в свою пару, яка, будемо чесні, через кілька років стосунків вже зовсім не та людина, яку ви зустріли.
Іноді любов змінюється разом з вами. А іноді — ні.

Втім, сум оповіді не робить її надто мучительним читанням. Це скоріше меланхолійний сум: той, що одразу переходить в надію на якесь майбутнє, яке завжди існує — доки існуєш ти.
Тож дуже-дуже раджу прямо майже всім. Будьте обережні з тілесним горором — деякі описи змін в тілі Лії можуть бути прям неприємні. Але якщо ви до цього готові — вас чекає дуже гарне читання.