Але Звіяні вітром, чи РОЗвіяні вітром? 😏

Щось в житті в мені змінилось в якусь більш меланхолійну сторону, і цікаво це тому, що в першу чергу помітно на книжках ✨

Моя історія з «Клубом вбивств по четвергах» проста: я читала цю книгу, коли вона лише вийшла в оригіналі, і вона мені дуже не сподобалась. Потім я читала її ще раз, коли її переклали українською – і вона мені знову не сподобалась.
Втім, у мене в стосунках з книгами нема самоповаги, відчуття самозбереження і гідності, тож якись час по тому я взялась читати другу книгу циклу – і знаєте що, закохалась! ✨

Якщо ви очікуєте від «Клубу…» загалом і конкретно від «Людини, яка померла двічі» (друга частина циклу) детективу, навіть затишного, то вам легко може не зайти. Детективна лінія тут щедро розведена побутовими пригодами героїв, їх складнощами з дітьми і онуками, і питтям чаю. Це затишна історія, яка сама над собою сміється в тому, наскільки вона британська – а я не знаю як ви, я зазвичай не люблю, коли детективи сміються самі з себе 😏

Але якщо ви готові прийняти драму і сум, поховані за жартами, ваше серденько може закохатись в цих чудових стариганів. Книжка взагалі, не дивлячись на сміховинки, дуже сумна: навіть назва відсилає не стільки до загадки, скільки до того, що подвійною смертю називають деменцію – бо ця хвороба забирає у рідних людину, яку ще не забрала смерть.

Коротше, єдина проблема, яка існує зараз – це те що мені треба читати книжку на клуб, а я мрію лише взятись за третю частину пригод Джойс, Елізабет, Рона та Ібрагіма.
В кінці другої частини Джойс завела собаку – і на цьому моменті я витерла сльози радості. А це ж, мабуть, головна задача книжки – приносити нам цю трошки сумну радість?

В цьому книжковому місяці я раптом опинилась на незнайомому мені затишному березі, де кількість прочитаних українською книжок більша, ніж кількість прочитаних англійською — я здивована більше за всіх, чесно! 🤩

Окрім цього, під останню третину літа ненаситний голод до гостросюжетних трилерів перетворився на смертельну втому, і я перейшла на спокійні, розміренні і затишні книжки. Навіть почала читати велике фентезі — вперше років за шість! 😮

Куди ми допливемо в серпні — тільки коти одні знають, але мені дуже цікаво споглядати, як книжки лікують все на світі (крім ненависті до сусіда-агресора, але тут навіть коти не допоможуть) і в цілому відбивають психологічний стан в собі.

Тож #прочитане_місяця трошки нижче, і запамʼятайте: ви завжди – коти ✨