Дочитала вчора мемуар дівчини-соціопатки, який відкрив мені очі: соціопати, виявляється, теж страждають! 😳

Через велику любов до трилерів я, з одного боку, завжди сприймала соціопатів демонізовано (бо найбільш відомі ті соціопати, яких на чомусь зловили, і зазвичай це «щось» – убивства).
А з іншого боку – як таких трошки покращених людей (бо жити без почуття провини, мабуть, непогано?)

Але ні, виявляється, що соціопати як ті котики, які кусають людину через фрустрацію переповнюючих почуттів. Тільки навпаки – соціопати відчувають фрустрацію через нестачу почуттів, шукають вихід цій фрустрації – і тому, зазвичай, «кусають» 😔

Суспільство з соціопатами поводиться так само чудово, як з усіма групами людей, які чимось відрізняються: ось границі норми, але що саме робити, якщо ти поза цими границями, не дуже зрозуміло.
У соціопатів проблеми з емпатією – але як їм навчитись емпатії, якщо суспільство не проявляє емпатію до них? 🤔

Коротше, тут є що почитати. Але крім купи цікавих фактів, книжка ще й непогано написана. Це, по суті, історія пошуку себе – головна героїня так само намагається зрозуміти, хто вона і чого хоче, як будь-яка інша людина. І це почуття розгубленості, намагання знайти своє місце в світі – спільне для всіх нас 😔

Оцінки мемуарам не ставлю, але почитати точно раджу. Хороше 🧐

І не лишилось жодного…
книжкового в Ужгороді, де ми б не побували 🧐

Коул Сіммонс — один з хороших хлопців 😏
Він поважає жінок, відвертий в своїх почуттях, веде домашні справи і мріє піти в декретну відпустку з майбутнім немовлям.
От тільки з жінками Коулу не везе: мати його не любила, подружка з університету маніпулювала, а дружина взагалі хоче розлучення 😮

Але ось Коул починає нове життя у віддаленому котеджі на краю моря, зустрічає Ленні — і відчуває, що в нього ще є шанс знайти кохання. Правда, раптом зникають молоді дівчата, з якими Коул посварився буквально за день до цього. Та ще і дружина починає розповідати дивні деталі їх шлюбу і сексуального життя...😳

Я збиралась швидко прочитати цю книжку, насолодитись твістами і забути — але не можу оговтатись від неї другий день 😒

Це неймовірно складна історія. Реалістична, зрозуміла кожній жінці і жорстока. Твісти на місці, структура останнього розділу — окрема чудова знахідка, а персонажі — яскраві, неоднозначні і живі. Не можу сказати, що полюбила їх і їх вчинки ідеальні, але вони виправдані і логічні.

Коротше, дуже сподобалось.
Чотири самообмани з п'яти: перший розділ міг би бути і динамічніше, але далі — неймовірно чудово 🤓

В моїй улюбленій кавʼярні Хмельницького капучіно подають в чашках без ручки – ймовірно, щоб відвідувачі затишно пили його обома руками 🥰

Те, що відвідувачі при цьому читають імітацію тру крайму – інша історія 😏

Я до інших: не читати – нормально. Ні, вам не треба читати більше. Не змушуйте себе читати. Кількість не важлива, якість не важлива, важливе лише ваше задоволення! 😠

Я до себе: ти прочитала в квітні шість книжок? Мені соромно на тебе дивитись! Закривай канал, ти не маєш права щось радити людям. Іди сядь біля смітника, чекай поки сміттєвоз забере тебе на звалище непотрібних людей 😡

❓До речі, може хтось хоче порадити чудову психологиню?

Логіка ціноутворення магазину Kobo втрачена для мене 😮
Ну типу, я розумію, що це американське і британське видання, але, вибачте, це все одно електронна книга англійською мовою!

Якщо ви любите електроночки англійською, придивіться до застосунку kobo —їх книжки теж можна читати з телефону\планшету, але вони бувають значно дешевші за кіндл-версії 🤑

⁉️ А якщо я зекономила на цьому передзамовленні 8 доларів, чи значить це, що можна тепер піти ці 8 доларів витратити на іншу книжку?

До поїздки в Іспанію готова 🥳

Кривава жуйка 🩸

Читаємо в клубі зараз книжку, де на 10% вже були: відрізана нога, виламаний самим собі зуб, самозараження снідом і згвалтування дітей.
І я все розумію про if it bleeds і шок контент, але!

Це мені дуже нагадує, як я в пʼятому чи третьому класі писала оповідь «Мутант» про космічну подорож, іншу планету і, власне, мутацію (так, мій улюблений фільм дитинства Чужий 4, тільки 4, перші три частини я ненавиділа ). Так от, в цьому, не побоюсь цього слова, творі (!) є момент, де дівчина кидається в коханого нутрощами, тому що мені тоді, вочевидь, здавалось, що нутрощі автоматично зроблять оповідь дорослою і серйозною (чи мітила я тоді на бестселер? Звісно!)

І я не кажу, що в хорошому трилері не має бути крові: ми всі зроблені з мʼяса і крові, від цього нікуди не дітись. Я не перечитувала ВОНО вже роки чотири, але він сцени виривання руки в мене досі трясуться пальці 😰

Просто є межа, після якої криваві подробиці перестають бути подробицями і стають зайвим шумом, який заважає сприймати сюжет. Після яких жорстокість вже не торкається серця, тому що її забагато 🐰

І якщо книжка досягла цієї межі на 10%, то чим вона буде розважати далі?

Трилери, написані в нестандартному форматі (інтервʼю, електронні листи, смс) вже нікого не дивують, але я все одно їх дуже люблю 🤩

Щось є у можливості підглянути в чужі записи, продивитись газетні статті чи отримати враження як від подкасту, але в текстовому вигляді (це взагалі мрія, бо я не вмію слухати) 🤗

І навіть на фоні різноманіття Murder in the Family справляє непогане враження: зйомки true crime шоу з інтерв’ю експертів, газетними вирізками і описами роботи камери.
Трошки незвично перемикатися з діалогів на описи операторської роботи і назад, але читається захоплююче, як і має працювати true crime 😇