Нещодавно я зрозуміла, що в мене є книга з текстами Джейн Остін, які я ще жодного разу не читала.

Вдумайтесь: нечитані тексти Джейн Остін. Жодного разу. Жодною мовою. 😍
Навіть відкривати боюсь
#культ_остін

Ну що, я офіційно в найбільшому нечитуні за останні роки: в Хмельницькому вже 14 вересня, а в мене в цьому місяці прочитана лише одна книга 🐱

Це настільки нетиповий для мене стан, що я навіть не знаю, що робити – тож другий тиждень граю в Ace Attorney, який, увага, процентів на 80 складається з читання текстів. Ну от як? Як читати в грі ок, а читати з книги – нема настрою? ❓

❓Розкажіть, що ви зараз читаєте. Чи, може, не читаєте?

В минулорічній «Казці» Кінг трошки походив навколо ідеї безсмертя через повернення часу, а в цьогорічній «Голлі» повноцінно розвернувся в тему смерті.
Смерть в цій книзі усюди: стільки персонажів помирають як природньою, так і насильницькою смертю, і так багато роздумів і переживань виживших, що неможливо не почати гадати, чи не засунув письменник в книгу знов частинку себе і не розмірковує він тут над своєю власною смертністю 🌧

Боюсь заглядати в Вікіпедію, щоб перевірити, скільки Кінгу років, але судячи з книжки, треба просто прийняти, що всі ми колись закінчимось, бо гнатись за продовженням існування – доля безумців і боягузів.
Книжка про страх старості від старого письменника – не знаю, сумніше і не буває 😭

А ще це, звісно, книга про те, що антиваксери і підтримуючі Трампа можуть бути або ідіотами, або злодіями – в будь-якому разі, триматись від них треба подалі ➕

А ще, звісно, Кінг – великий письменник, бо тільки автор таланту умовного Діккенса і великого життєвого досвіду може написати чотириста сторінок смертності і дозволити собі розсунути всі ці страждання і розкидати між ними цілі абзаци справжнього, щирого щастя, в якому у молодих людей здійснюються мрії і стаються точки зростання, в якому друзі, попри усе пережите, продовжують говорити один одному «люблю» під кінець розмови і в якому, поміж всіма цими смертями, щастям і звичайним життям, розгортається трилер, який не відпускає від першої до останньої сторіночки ну ніяк ❤️

Хотіла вам показати книжку, яка мені вчора прийшла, і похвастатись, як я буду її читати.
Але потім сталась тривога на 4 години, за яку книжка і скінчилась (як і можливість висипатись) 😰

Але книжку все одно покажу!
Будинок жаху, ненадійна оповідачка, готичний будиночок і, що головне: котик, який вижив! ➕
#читала_в_найближчому_укритті

День народження Стівена, ідола нашого, Кінга! 🎈

Ну що, сьогодні – той самий день, щоб знову підняти це фото, яке я дуже люблю (бо на ньому, звісно, не тільки сьогоднішній іменинник, але і його собака, Molly aka the Thing of Evil) 🎂

Якби мені дозволили все життя читати лише одну книгу Кінга, то я б взяла, без сумніву, On Writing – автобіографію, книгу про письменництво і просто хорошу історію, яку, до речі, можна трошечки побачити на цьому фото.
Читала її вже тричі, бо це – ідеальний підручник про ремесло, захоплююча історія життя і просто цікавезно написана розповідь.

❔Яка ваша улюблена книжка великого, або просто якась його книжка, що дуже сподобалась?

Я вже рік ходжу в єдину в Хмельницькому Книгарню Є (до речі, там неймовірні працівники!), кожного разу мені пропонують оформити картку, а я кожного разу відмовляюсь.

Сьогодні не витримала і зізналась, що просто кожного разу обіцяю собі, що перестану купувати паперові книги 😭

Прекрасна дівчина на касі: «Що ж, удачі вам в вашому починанні. Але якщо вирішите повернутись, будемо раді вас бачити!»

Наступного разу оформлю картку. А то скільки ж можна собі брехати 😊

❔У вас є улюблена фізична книгарня? Розкривайте топ-місця, я обожнюю ходити в магазини!

Купила, до речі, всього дві книжки.

Служниця – для книжкового клубу (хоча вона в мене з підпискою kindle unlimited безкоштовна!), захотілось почитати українською – і на самому початку знайшла, про що поговорити стосовно перекладів взагалі.

Морок над містом – бо це, святі коти, жахастик про Київ від української письменниці! Опис такий, ніби Олена Кузьміна трошки підгледіла мої кошмари, і через це на книжку взагалі неймовірні очікування! Дуже-дуже вірю в наших авторів ☕️

Служниця — абсолютно ідеальна книжка під вислів «wild ride» 🍿

З якого боку не глянь, усе в ній вже десь було, і легко захотіти списати книгу в банальні. Але кожного разу, як хочеться зітхнути «я вже це читала» — книга робить щось нове, замішуючи зі знайомих трилерних кліше вибуховий коктейль 💣
Деякі з кінцевих твістів можна передбачити, а інші ні за що не вгадаєш, але кожен з них — на своєму підходящому місці і бʼє по емоціях завченим професіоналізмом.
А кінцівка — чистий вогонь 🔥

5 із 5 підслуханих секретиків, рекомендую. Дуже розважає ➕

Я: не буду більше купляти паперові книги, бо нікуди ставити.

Теж я: замовила бокс-сет Джейн Остін, хоча в мене є три різні електронні видання всіх її романів
😊

Жінка, яка «не буду купляти паперові книги» все ще у відпустці, а отже, НІХТО не може спинити її, коли вона зранку вирулює у книгарню 🐱

Заглянула нещодавно на goodreads, який я веду вже, –увага! – десять років, а там поставлена одна зірочка кожній частині «Сутінок» 😮

Вдумайтесь: та двадцятирічна я прочитала ВСІ частини саги, але потім гордо відкрила щоденничок і написала у відгуку «книга, після прочитання якої я не змінилась духовно» 😒

Міліони питань до минулої себе, але краще піду куплю першу частину «Сутінок» і запланую перечитати. Бо, знаєте, дуже ціную книжки, які не «змінюють мене духовно», але дають сили трошки щасливішою жити це глибоко-духовне життя 😉

❔Розкажіть: любите «Сутінки»?
А заодно і те, чи є у вас історії про минулих претензійних себе ❔

Найдовший відгук на цьому каналі через 3️⃣...2️⃣…1️⃣…

Не шуткую, наступний пост буде гігантський, бо я вчора вночі дочитала, можливо, найогиднішу і найкращу книжку року ❤️

Є такі книжки, які я жартома називаю "сто одна причина не заводити дітей" (зазвичай це, очевидно, трилери про дітей-вбивць).
Так от, SUFFER THE CHILDREN —це книга, після якої не те що дітей не хочеться, після неї взагалі батьківство як концепція перетворюється на жахастик. В хорошому сенсі 🐱

По сюжету у нас є кілька родин з дітьми, і ці діти — та і всі діти світу — раптом помирають в один день.
Не встигаємо перетравити драму, як діти повертаються до життя — але в вигляді буквально зомбі: вони сидять, дивлячись в одну крапку і не реагують ні на що, аж поки...не поп'ють крові.

Здавалось би, проста концепція – але книжка не зупиняється.

Півлітри крові оживляють одну дитину десь на годину — але по закінченні години дитина знову "засинає" і перетворюється фактично на труп.
Далі — триста сторінок того, на що батьки готові, щоб побути зі своїми дітьми ❓

Автор дуже талановито розкручує драму: моменти щастя стають все рідшими, батьки починають економити моменти "пробудження" дітей, щоб провести з ними час якнайкраще.
Повезло мати живих бабусю і дідуся, які готові пожертвувати кров? А що як вони захочуть у відплату час "пробудження" забрати собі?
Дитина хоче пограти з друзями? А батьки друзів вимагають плату кров'ю, бо будити своїх дітей заради інших вони не готові.
А ще є продаж крові і зникаючі з вулиць безхатьки, яких відправляють буквально на "ферми крові".
А ще є вагітні на пізніх етапах, коли всередині жінки — такий самий зомбі-вампір.
А ще — лінія лікарів, які розуміють, що всі діти заражені вірусом, і єдиний спосіб його знищити передбачає смерть більшості дітей. Але хто з батьків на це піде?

І наостанок: вірус, який живе в дітях, поступово спалює клітини, що зберігають пам'ять цієї дитини як особистості — і чим частіше дитина "засинає" і "прокидається" — тим більш дикою вона стає, втрачаючи останні краплини себе 😰
Але хіба це якось вплине на любов матері чи батька?

Історія вміло переходить від сумної драми в драму відчаю, а потім в справжній жахастик. Жорстокість і біль підкрадаються поступово. Мозком легко зрозуміти — зважаючи на те, скільки крові потребує кожна дитина, світ дуже швидко перетвориться на пекло. Але персонажі виписані настільки живо, що мимоволі хочеться обманутись і повірити: а може, якось вони таки виплутаються?

Мені неймовірно сподобалось! 😍
Я могла зрозуміти майже всіх персонажів, а діти — різні і справжні — змусили болісно переживати за їх долю.
Автор майстерно веде читача по історії: іноді вона кривава, іноді — відкрито-жорстока, а часом було навіть огидно читати.
Але це — один з найякісніших жахастиків, які я читала, і якщо ваш моральний стан це дозволяє — дуже рекомендую 👋

Це ми з дівчатами приїхали в Ужгород і ходимо по книгарнях 🕺

Мрія здійснена: побомбили разом на книжку ❤️❤️

Трилер на 2 із 5, одну зірочку докинула за фінальну здогадку, яка мені дійсно сподобалась
❤️❤️
В іншому книжечка була трошки нудна, іноді бісява, не вистачало гарних твістів і як для трилера – малувато напруги ❌

Відправила всі речі поштою додому, щоб повертатись без багажу, а потім забігла в книгарню…– далі все як в тумані 🐕

Обіцяла і не написала про #прочитане_місяця в серпні – а все через сильний нечитун 🙁

Втім, йому мене не спинити! ❌
Тож переможно несу вам відгуки на всі книжки одразу двох місяців.

Зустрічайте книжки серпня і вересня 2023: хороші, нормальні, не завжди ідеальні, але усі неперевершені для когось із нас ❤️❤️❤️

Я люблю розказувати, як не буду купляти паперові книжки, тому що читаю переважно в електронному форматі – і це правда! (принаймні про читання)
Тож сьогодні хочу показати вам книжки, які я не збиралась, але купила за останній тиждень 🐶

Malibu Rising – довго опиралась нашому гарнющому виданню, щоб врешті спонтанно купити просте англомовне 🙁 Читала, що «Малібу» гірше за «Сім чоловіків…», але я все одно очікую якісної розваги, бо авторка пише магічно і затягуюче!

The Promise – букеровський лауреат, про якого я нічого не знаю, крім того що прочитала пʼять сторінок в очікуванні крем-супу і вони були класні!

Invisible Women – вихопила в Ужгороді книжку про те, як світ заточений під чоловіків, очікую якісне і сумне читання, підчас якого буду бухтіти і налітати на Сашу з «а ти знав?» 🐕

Девʼятий дім – книжка для марафону дарк академій з найкращою читаючою кицею. Вже прочитала майже половину, магічної атмосфери осені і навчання нема, але є прикольна магія і дуже моторошний світ 🐱

Більше ніж тіло – неймовірної краси нонфікшен. Не можу уявити, як наші видавці підчас війни не лише працюють, але роблять книжки такої якості! Чарівники, не інакше 🐶

Метью Шардлейк. Розгін – перша частина циклу історичних детективів про адвоката часів Генріха VIII. Після трилогії про Кромвеля Хіларі Мантел (абсолютно найкращі книжки в історії людства!) я готова читати про цей період ще вічність, а якщо це ще і детектив – дайте сто, будь ласка!

❔ Розкажіть, читали щось з цього? Або, може, теж збираєтесь?

Прочитала ДЕВʼЯТИЙ ДІМ — книжку з темною магією, небезпечними ритуалами і словом "серпанок" 🕯

Алекс Стерн — дівчина, в якої і так-то життя непросте, а вона ще може бачити привидів 👻
Саме через цей талант її запрошують до Лети — таємного товариства Єльського університету, яке... наглядає за іншими таємними товариствами, щоб їх ритуали нікому не нашкодили.
Мета благородна, проте, коли біля кампусу університету вбито дівчину, всі навколо тільки те і роблять, що заважають Алекс це вбивство розслідувати — що тільки підсилює її підозрілість 🐱

Книжка хороша. Вона добре написана, зав'язана на загадках та таємницях, а ще — прямо-таки під зав'язку набита чудовими темними ритуалами.
Описи таємних товариств і їх магії — справжній дарунок для читача, всі вони цікавезні, незвичайні і чудово вписані в сучасність 🍬

Алекс — приємна головна героїня, яка вигідно вирізняється на фоні оточення характером, проте сайдовим персонажам повезло не так сильно — деякі з них досить швидко зливаються в одну масу, і коли в розслідуванні згадується якесь ім'я, його не завжди вдається одразу згадати і поєднати подумки з персонажем.

Є в книзі і інші недоліки: як на мене, кінцівка дуже заплутана і схожа скоріше на викид світового лору на читача, ніж на хороший фінал розлідування. Деякі висновки Алекс зроблені настільки рандомно, що я так і не зрозуміла, як вона змогла до них дійти — хіба що в неї була інформація від авторки, про що буде друга частина 🌙

Якщо розглядати "Таємну історію" як базову дарк академію, в якій богиня наша Тартт посміюється над елітизмом приватних клубів і наглядно показує, до чого вони можуть дійти одним кроком, то "Дев'ятий дім" — це вже неприхований антагонізм до золотих дітей, які виростають в таких же золотих дорослих з мінусовою емпатією.

Коротше, це хороша і закономірна книжка, яку цікаво читати, але з якою ми просто трошечки не зійшлись характерами.

КОЛИ ЧИТАТИ: коли хочеться хорошої атмосфери, темної осені і неоднозначної героїні.

КОТИ В КНИЗІ : один, хороший, але його мало 🐈