Люблю, щоб виділити вихідні, починати на них зовсім нову книжку, про яку в мене мінімально інформації. А отже, почала When the reckoning comes.

Ну і на перших сторінках біла жінка не тільки вирішує влаштувати весілля на колишній плантації 🤯, але і кличе туди свою чорну подругу 🤯🤯🤯

Хочу почитати «Світанок Малібу» 🥺
але хочу читати цю авторку в оригіналі 🫠
але українське видання гарне ☺️
але люблю як вона пише 😬
але українське є з кольоровим зрізом 😬
але електронне можна купити за секунду 😢
але підтримувати видавництво 😢
але все одно електронні читати зручніше 😢

🙃🙃🙃

Мабуть, просто не буду зараз читати «Світанок Малібу»

Трилери псують мені читання?
Як вам цей скандальний заголовок, а? ☺️

Зрозуміла, що начиталась трилерів настільки, що відчуваю складності з іншими типами літератури.

Знаєте, це як місяць ти їси одні бігмаки, які буквально тануть в роті, а потім береш салат – і через десять хвилин щелепа втомлена жувати той огірок 🙃
Отак з книжками.

Читаю зараз Tom Lake прекрасної Енн Петчетт, і це ідеальна книжка, в якій матір переповідає донькам свою історію: переповідає, постійно відходячи від думки, перериваючись на інші теми, на збирання вишень на фермі, на роздуми про характери доньок.

Ця книжка прекрасна, вона вся як розмазана в повітрі солодавість вишні і пахуче сонячне світло 🍀
але як же повільно я її читаю!
Читаю десяток сторінок і думаю «Що, вже година пройшла, ні? Це вже половина книжки?»
Та ні, година не пройшла, це не половина книжки, просто це десяток сторінок, на яких не було десятка ж твістів, і мій не здатний сповільнитись мозок починає бити тривогу, що він втомився, йому нудно, давай читанемо якийсь трилер на один день, отримаємо свою дозу відчуттів і підемо далі, бо ми вже явно не можемо вицідити насолоду з повільних сторінок і здатні відчувати лише твісти і вбивства 😥

Це, звісно, не тільки провина трилерів, але і втома, бо читати великі і сильні тексти здатні лише люди, що добре відпочивають, але трошки переїдання трилерів теж є.
Задумуюсь, чи варто хвилюватись.

⭐Розкажіть, що ви робите, коли розумієте, що книжка ідеальна, але ви для неї надто втомлені/не готові/не хочете зараз?
І як лікуєте свій мозок, якщо він застряг у фрагментарності?

Щоб ви розуміли силу стомленості: виспалась і читала сьогодні Tom Lake аж поки книжка не скінчилась, і мені ні секунди не було нудно. Попереду чотири вихідних, на вулиці м’яке сонце, поспішати нікуди, і ми з книжкою нарешті зустрілись там, де і мали 🍀

Абсолютні 5 із 5 солодких вишень 🌸

За останні десять хвилин я чотири рази захотіла поїхати в книжковий і ПЕРЕДУМАЛА 🤯

Святі коти, оце сила волі, оце могутність ліні! 😍

Поїхала ☺️

Book of the Month надіслали мені, мабуть, найстильнішу закладинку 💎

До речі, сотою книжкою року стала Red, White & Royal Bluе 🥳

І це, мабуть, трошки символічно, бо саме такі книжки захищаю всією душею: ті, що не ставлять собі за замету зробити з тебе надлюдину, а хочуть просто потішити і чудово розважають ☺️

Red, White & Royal Blue прекрасно тішить.
Основа – це історія любові сина президентки США і принца Уельського. Вона захоплююча, місцями гаряча, місцями аж до сліз романтична ❤️
Хлопці шукають себе, розкривають свою сексуальність і вчаться будувати стосунки – це описано дуже гарно і здатне загоїти найглибші рани цинізму.

Проте не все в книзі ідеально 🫤
Політика описана наївно, і сторінки між епізодами стосунків читаються не завжди цікаво.
Проблеми, по суті, вирішуються розмовами і бажанням порозумітись, навіть якщо воно є лише в однієї зі сторін (монархія) – може це і гарний посил молодим людям, але світ працює зовсім не так, і це ще одна нотка наївності, на яку в мене, якщо чесно, просто не має зараз сил.

Тож про читання не шкодую, але стовідсотково рекомендувати не можу 😒
Проте якщо ви готові пробачити багато наївності за чисті, чесні почуття чудових хлопців – обовʼязково дайте книзі шанс, вона має вас порадувати ❤️

Ще один скандальний заголовок: я стала менше перечитувати! ❕

З 103 книжок, прочитаних в цьому році, лише 10 я перечитала (причому десь половину з цього заради книжкового клубу). Тобто менше 10% (звісно, рік ще не скінчився)

Для прикладу, в 2020 їх було 20 (!) на сумарне прочитане 87 за рік. Очевидно більше.

По-перше, добре, що я ретельно веду goodreads і можу в будь-який момент підняти дані 🐱
По-друге, а куди ділись часи, коли я кожного року як годинничок перечитувала того самого Гарі Поттера? Невже, святі пухнастики, це теж якась дурна ознака дорослішання? 🐱
Втішаю себе, що хоч щорічне читання Джейн Остін поки не зникло.

❓ розкажіть, як у вас з перечитуванням. Любите сісти за знайому рідну книжку, щоб заспокоїтись?

Деякий час тому (а точніше, отут) я розказувала, як хочу нарешті знайти книжку, де людина дійсно опиняється десь САМА. І як це майже неможлива задача, бо куди б герої не попадали, вони вічно візьмуть в знайдуть собі якусь компанію 🥰

Так от, здається, є ідеальний кандидат.
В Whalefall головного героя проковтує кит. Сподіваюсь, що хоч там персонаж не зможе знайти собі несподіваних для сюжету друзів 📖

Тридцять сьома сторінка, відсилка до «Керрі»
📖

Маю дуже специфічне бажання прочитати Babel, ходити по осінньому Хмельницькому і обговорювати книжки українською 📖

Babel в мене вже є, може хтось збирається в Хмельницький? 🚝

Ця сова щось про мене знає 🐱

Нещодавно я зрозуміла, що в мене є книга з текстами Джейн Остін, які я ще жодного разу не читала.

Вдумайтесь: нечитані тексти Джейн Остін. Жодного разу. Жодною мовою. 😍
Навіть відкривати боюсь
#культ_остін

Ну що, я офіційно в найбільшому нечитуні за останні роки: в Хмельницькому вже 14 вересня, а в мене в цьому місяці прочитана лише одна книга 🐱

Це настільки нетиповий для мене стан, що я навіть не знаю, що робити – тож другий тиждень граю в Ace Attorney, який, увага, процентів на 80 складається з читання текстів. Ну от як? Як читати в грі ок, а читати з книги – нема настрою? ❓

❓Розкажіть, що ви зараз читаєте. Чи, може, не читаєте?

В минулорічній «Казці» Кінг трошки походив навколо ідеї безсмертя через повернення часу, а в цьогорічній «Голлі» повноцінно розвернувся в тему смерті.
Смерть в цій книзі усюди: стільки персонажів помирають як природньою, так і насильницькою смертю, і так багато роздумів і переживань виживших, що неможливо не почати гадати, чи не засунув письменник в книгу знов частинку себе і не розмірковує він тут над своєю власною смертністю 🌧

Боюсь заглядати в Вікіпедію, щоб перевірити, скільки Кінгу років, але судячи з книжки, треба просто прийняти, що всі ми колись закінчимось, бо гнатись за продовженням існування – доля безумців і боягузів.
Книжка про страх старості від старого письменника – не знаю, сумніше і не буває 😭

А ще це, звісно, книга про те, що антиваксери і підтримуючі Трампа можуть бути або ідіотами, або злодіями – в будь-якому разі, триматись від них треба подалі ➕

А ще, звісно, Кінг – великий письменник, бо тільки автор таланту умовного Діккенса і великого життєвого досвіду може написати чотириста сторінок смертності і дозволити собі розсунути всі ці страждання і розкидати між ними цілі абзаци справжнього, щирого щастя, в якому у молодих людей здійснюються мрії і стаються точки зростання, в якому друзі, попри усе пережите, продовжують говорити один одному «люблю» під кінець розмови і в якому, поміж всіма цими смертями, щастям і звичайним життям, розгортається трилер, який не відпускає від першої до останньої сторіночки ну ніяк ❤️