В твіттері натрапила на пропозицію нормалізувати нелюбов до читання, і, окрім того, що, будь ласка, давайте взагалі не нав’язувати нікому свої хобі, в коментарях є цікавеньке, від «змушували читати в дитинстві» до «люблю історії, а процес читання ні».

Тут я згадала, що мене теж змушували: якось батьки вирішили привчати нас з братом читати, для чого ми обрали по книзі і кожного вечора мали прочитувати з неї сталу кількість сторінок (спонтанні ідеї – фішка моїх батьків, за що їм велике дякую, нудно мені не було ніколи).
Фішка в тому, що метод був один, батьки одні, ми навіть читали одночасно, але по ітогу я почала з десяти сторінок і через кілька днів читала більше і не могла зупинитись, а брат досі майже не читає.

А ще мені подобається процес: оце сидіти на одному місці і вдивлятись в темненькі літери на світлому фоні, поки мозок там щось собі будує – моє щастя.

Втім, у людей різні щастя, і в моєму ідеальному світі котів все просто: не хочеш – не читаєш. Не любиш – не чухаєш кота 🙂

Розкажіть як у вас: змушували, не змушували? Подобається в читанні процес, результат, чи, може, ходіння по книгарнях і купівля книжок ❓

Повертаючись до теми, де тато пропонував мені Борхеса кожні два тижні дитинства, Еппл букс має чудове дитяче чтиво – «Франкенштейна» 🤯
«Гулівер», до речі, теж заслуговував окремої лекції в університеті, але окрім математики і сатири там є говірливі коні, що мене в підлітковому віці купило ✨

Я не знаю, а ви б заборонили дитині читати щось, якщо точно знаєте, що морально ще рано? Чи нехай робить свої помилки? 🤔

Одразу скажу, що купила небожу всі книжки, які він попросив, хоча деякі з них виявились «Іліадою» і «Метаморфозами», що мені особисто в тринадцять пішло б одразу в депозит на майбутнього психолога. Із щирої віри, що якщо дитина десь і має десь вплив на своє життя, то нехай це будуть книжки 📖