Почала вчора «Місто дівчат» Елізабет Гілберт і, святі коти, ця книжка прекрасна ❤️

Ок, я на 46% The House in the Pines і моя теорія: він закрив її в тій хатині ще підлітком і все подальше – просто її фантазії, поки цей клятий маніяк тримає її в себе.
Якщо це не це, то я прямо і не знаю 🤔

В намаганні якось стримати нескінченний потік книг, які буквально щодня вливаються до моєї читалки, я вирішила купляти тільки ті книжки, які хочеться читати після закінчення попередньої (здолаємо імпульсивні покупки разом! 💪)

WHITE SMOKE чекала мене три дочитані книжки і, святі коти, не розчарувала! Читаю кожну сторіночку з, ні, не захватом, бо від захвату дуже легко втомитись, а зі спокійним задоволенням і якоюсь навіть задоволеністю.

Молода дівчина переїздить з сім’єю в старий будинок, де до підвалу заходити не можна, зникають речі і чутно чиїсь кроки. Тим часом її молодша сестра бачить ночами незнайомку, яка представляється минулою жителькою будинку 👻

Прочитала процентів двадцять, але мені подобається ВСЕ: дім моторошний, містечко дивне, герої приємні, а діалоги, діалоги! 💜
Загадую, щоб до кінця книги було так само ✨

MEXICAN GOTHIC by Silvia Moreno-Garcia 💜

1940-ві, Мексика. Ноемі Табоада їде до нещодавно одруженої кузини у великий старий будинок, а там все як завжди у великих старих будинках: купа дивних правил, жива пліснява на старовинних шпалерах, жіноча фігура, яка приходить до Ноемі уві сні (а чи сон це взагалі?).
Кузина виглядає то як одержима, то як спустошена лялька, усі в будинку, власне, поводяться підозріло, а місцеві вважають сім’ю, в яку одружилась кузина Ноемі, проклятою 💀

Коротше кажучи, усе по лекалах хорошої готики, а головне, атмосфера прямо та сама! Усі ці візерунки на шпалерах, вогкі сторіночки книжок, канделябр в руках головної героїні ледве освічує наступні кілька сходинок… Відчуття присутності в живому, дихаючому скрипами і шурхотом будинку неймовірно затягує.

Із недоліків: книжка коротка, але місцями вона здається розтягнутою, коли Ноемі починає робити одні і ті самі речі кілька разів підряд. В ідеалі це була б довершена новела, а в реальності вийшов дуже хороший роман, що теж – непоганий результат, як на мене.

10/10 за атмосферу і те, що отримуєш усе, за чим заходиш ❤️
Окремий плюсик – є українською!

В твіттері натрапила на пропозицію нормалізувати нелюбов до читання, і, окрім того, що, будь ласка, давайте взагалі не нав’язувати нікому свої хобі, в коментарях є цікавеньке, від «змушували читати в дитинстві» до «люблю історії, а процес читання ні».

Тут я згадала, що мене теж змушували: якось батьки вирішили привчати нас з братом читати, для чого ми обрали по книзі і кожного вечора мали прочитувати з неї сталу кількість сторінок (спонтанні ідеї – фішка моїх батьків, за що їм велике дякую, нудно мені не було ніколи).
Фішка в тому, що метод був один, батьки одні, ми навіть читали одночасно, але по ітогу я почала з десяти сторінок і через кілька днів читала більше і не могла зупинитись, а брат досі майже не читає.

А ще мені подобається процес: оце сидіти на одному місці і вдивлятись в темненькі літери на світлому фоні, поки мозок там щось собі будує – моє щастя.

Втім, у людей різні щастя, і в моєму ідеальному світі котів все просто: не хочеш – не читаєш. Не любиш – не чухаєш кота 🙂

Розкажіть як у вас: змушували, не змушували? Подобається в читанні процес, результат, чи, може, ходіння по книгарнях і купівля книжок ❓