І знову, #читала_в_найближчому_укритті

Прочитала "СТО РОКІВ ЛЕННІ ТА МАРГО" від МЕРІЄНН КРОНІН

Сімнадцятирічна Ленні невиліковно хвора і доживає віку в лікарні. Вісімдесятитрирічна (один кіт знає, як це правильно писати) Марго в цій же лікарні ходить в художній кружок. Усвідомлюючи, що їм залишилось недовго, героїні вирішують намалювати сто картин на честь сумарно прожитих на двох ста років — і згадати все те хороше і ні, що відбувалось в їх житті.

Є не так багато книжок, які я уникаю читати, власне, всього два типи: все що завгодно німецькомовних авторів та книжки про смертельно хворих людей (якщо я плачу над щасливими фіналами мультиків від Діснею, то можете не уявляти, що зі мною робиться, коли в книжці герої неустанно прямують до смерті — і відкладемо тут думку, що всі ми до неї йдемо, не зупиняючись, власне, ні на мить, кудись в довгеньку шухляду).
Проте ця книжка мені сподобалась, бо вона — скоріше про наповнене життя Марго, ніж про нерозкриті роки Ленні, і її флешбеки самі по собі могли б вирости в непоганий окремий роман. Втім, книжка хороша як є, і Ленні з Марго гарно доповнюють одна одну, складаючи просту, зворушливу і дуже сльозну історію. Готуйте носовички, як зберетесь читати 💦

Іноді мені здається, що моя місія в світі — знаходити хороше в усіх книжках, і може саме тому я прочитала аж два романи Алекса Майклідіса, при тому що перший його роман був для мене настільки найгіршою книжкою року, що він досі — найгірша книжка кожного року, хоча читала я його вже і не згадаю коли.

Коти і котесси, зустрічайте: АЛЕКС МАЙКЛІДІС — ДІВИ

Психологиня важко переживає втрату чоловіка і розслідує вбивство молодих жінок в Кембріджі, де вчиться її сестра. Вона одразу розуміє, що вбивця — молодий професор, в якого є свій клуб студенток-фанаток, називаємих "Діви". Чи він вбивця? Прочитайте — дізнаєтесь (текст рекламної строки: віддам свою паперову копію безкоштовно з вас тільки доставка НП).

Так, це копія "Таємної історії": з неживими персонажами, максимально простою мовою і без неймовірної атмосфери оригіналу.

АЛЕ

Як отой промінець сонця на шерсть кота, в сюжеті раптом виринає згадка про Персефону. Не банальну невинну дівчину, а злу, мстиву, жорстоку богиню підземного світу, справжнісіньку Персефону, яка може нанизати голови на пики спритніше Аїда 🔥
І ця маленька чудова темна Персефона, ця метафора, явно завелика для книжки, в якій вона народилась, і де вона, будемо чесні, так і не розкрилась, ця красуня архаїчної Греції, вона — справжня.
Ця реальна Персефона одним пальчиком підіймає книжку над проваллям гіршої книжки року і підносить аж до надії, що третій трилер автора буде вартий уваги.

Я дуже люблю в книжках справжнє і живе, і в цій воно майже є.

Тобто все ще перший роман Мікайлідіса — найгірша книга року. А цю — радити не буду, — але все ж таки, Персефона!

❓❔❓
А яка у вас книжкова, або не тільки, місія в світі?

Прочитала HOUSE OF SALT AND SORROWS від ERIN A. GRAIG — книгу-хамелеона, книгу-клоуна, книгу-потенціал (ще і про море!) 🌊

Починала читати цю історію як готичний трилер, де в сімʼї з дванадцяти сестер гинуть одна за одною ці самі сестри (ну круто ж, скажіть!).
Втім, за свою невеличку товщину історія встигла перевзутись стільки разів, що можна було загубитись: то вона перетворилась на Багряний пік з привидами в великому темному домі (серденько аж ледве не зайшлося від любові), то раптом поперся любовний роман, то вислизнув майже детектив, то пішли описи нічних балів, які ну дуже нагадували бали фейрі, то один мужик виявився напівбогом…десь тут я зламалась рахувати образи, але дочитала.
Головне — ну прям усе (крім любовного роману, де героїня закохалась коли він взяв її за руку, ЗА РУКУ!) авторці вдалось добре, і якби не каша з зміною жанрів, приклала б книжку до серця і там би носила.
Дуже, дуже чекаю другу частину і сподіваюсь, що там буде щось одне (бажано Багряний пік з привидами, будь ласочка!) 💜

Прочитала "ОЛІВІЯ І ДВА ЇЇ ЖИТТЯ" від ГАЙДИ ЛІНДЕ.
Дівчинка підкладає однокласниці подушку-пукавку, бо та надто всім подобається.

Навіщо це читати
Дитячі книжки або вам подобаються просто так, або нагадують щось особисте і підліковують якісь незагоєні в дитинстві задирачки, або — все разом.
Памʼятаю, як я якось злякалась, що батьки розлучаться і плакала всю ніч (без причин, просто в мене така тендітна душенька, що половина історій про дитинство в мене закінчується тим, що я плакала всю ніч над вигаданими проблемами), а ось героїня цієї книжки живе на дві сімʼї, проводячи тиждень з мамою і вітчимом, а тиждень — з батьком і його новою дружиною, і дуже добре, що дітям зараз є де дізнатись, що іноді дві сімʼї — то просто в два рази більше любові, а значить, можна не боятись уявних бід і зберегти собі трішки нервів.

Взагалі, дивлюсь на дитячі, підліткові і янг-едалтні книжки і думаю: як же добре, що в молодих читачів зараз є, з чого обирати і де підгледіти інше життя, бо як згадаю книжковий маркет свого дитинства, то там два однакові екземпляри "Українських народних казок", один — "Білоруських народних казок" і по дві частини "Володара перснів" у мами і обох її сестер (тато додав зі своєї колекції третю, і от в нас уже не лише сімʼя, а і вся трилогія).

Також у мене в юності була Біблія в коміксах, пригодницька книжка про табір "Как я был вожатым" ("когда мы войдем в коммунистическое будущее, таких проблем не будет", а також групове чмиріння хлопчика, якому дали в табір трошки солодощів, бо в його батьків були гроші і звʼязки) і Борхес (тату, якщо ти це колись прочитаєш, знай, що я ціную твій смак, але Борхес то тупо не моє, то не підходяща література для підлітка і взагалі мені досі його рано читати).

А що було у вас?

Це не я пропадаю, це світло!
Із позитивного – читати я можу і без світла: по-перше, тому що таки дві електронні книги – це необхідність, а не розкіш, а по-друге, в мене є ліхарик на паперову книжку ✨

Якщо ви шукаєте людину, яка возвела читання в ранг найважливішого релаксу свого життя, далі не шукайте, бо, хоч я можу, в цілому, читати з будь-чого (роздруківки новелізацій Сайлент Хілу на старому жовтому папері мікро-шрифтом тому доказ), все-таки створити найкомфортніші умови для читання – це одна з цілей мого існування (по важливості на рівні з виростити з Копенгагена принцессу, а не просто кота), бо, нагадую, в Києві я купила собі ціле крісло чисто під читання (і не важливо, що через три хвилини в мене вдома воно стало кріслом кота. Точніше, кота-принцесси). Тож хіба якась там відсутність світла мене зупинить?

Коротше, я люблю довгі речення читати з комфортом, і вам бажаю – не тільки читати, а усе на світі робити з комфортом, навіть переглядати цей дуже недовгий список книжок, які мені сподобались, але якимось дивом лише не отримали власні окремі відгуки. Здається, пора вже вводити тег для таких постів. Щось накшталт #начитала

Є такі книжки, які ми читаємо будь-коли, незважаючи на погоду, сезон чи настрій, а є такі як VOICES IN THE SNOW від магічної DARCY COATES, які найкраще підходять під засніжені вечори без світла, або коли ви вже без світла, а про сніг тільки мрієте ❄️

Як в усіх книжках Дарсі Коутс, тут дуже прості вхідні дані: дівчина їде до сестри і потрапляє в аварію в сніжному лісі, а прокидається в величезному маєтку на краю цього самого лісу наодинці з загадковим незнайомцем.
Далі будуть моторошні шорохи, тіні в кутках і, хоча ніхто не чекав, постапокаліпсис. А також багато, багато снігу і трошки любові.

Мені дуже сподобалась книжка, тому що я отримала від неї все, за чим йшла: кріпові моменти, сніг, просту історію із зачіпкою на продовження.
Наступною зимою, певне, буду читати другу частину, бо всього в серії їх три.

Раджу першим чином у Дарсі Коутс все-таки історії про привидів, але якщо хочеться ще снігу і романтики – вам сюди ✨

А ви теж отримуєте книжку поштою і потім довго думаєте: «А що це?» чи «А це точно я купила?»

Наступного разу попрошу магазин додати нотатки: «Люба Аню з майбутнього, я подумала, що ти захочеш почитати про розвідку. Не знаю, навіщо, але книжка виглядає стильно, а я – імпульсивна людина»

Стильна книжка про розвідку тепер в мене. Аня з минулого явно мала щось на увазі, її купляючи, прочитаю – може зрозумію, що саме 🤔

Виявилось, що вже майже кінець року (підніміть руку, хто знав), а мені необхідно прочитати ще як мінімум три книжки, щоб лишити деякі цикли в 2022 і ще так його покращити (ваші ставки: встигну, ні?)

Але поки час ще є, розкажу трошки про книжку, яка мені дуже прикрасила останні кілька тижнів. Я читала її повільно, але з задоволенням кожну сторінку, і в ній є все, що я люблю: ігри, геймдев, складна дружба, живі люди і навіть собака, схожа на койота.
What's not to love ✨

Новий рік – нові книжки.

Отже, прочитала THE HOUSE IN THE PINES, свіженький роман, обраний книжковим клубом Різ Візерспун: зазвичай смаки у нас досить-таки збігаються, але для цього важливо, щоб і очікування від книжки співпали.

Я очікувала трилер, а отримала книжку про пошук себе, зростання із сімейних травм в доросле життя і пошук ідентичності.

Власне, я не проти усього цього – але ж я хотіла трилер! А трилер ніколи не дозволив собі, щоб найбанальніше, найочевидніше пояснення загадки було правильним. Ні, він би поводив мене за ніс і дав інший, неочікуваний варіант.

Коротше, я трошки розчарована, але скоріше поданням книжки, ніж нею самою. Якщо ви хочете дружби двох одиначок, зростання юної особистості і міцну, чесну батьківську любов – вам, імовірно, сподобається.
Чесні 3/5, але мої особисті – 1/5, якось так.

А ви любите, коли книжкам ставлять прямо-таки справжні бали в циферках, а не просто «хочу-не хочу?»